29 марта 2018 14:48

Цінності чи Nord Stream-2?

«Росія здійснює паралельно експорт газу і корупції, купуючи голоси європейських політиків та експертів», — експерт

Цінності чи Nord Stream-2?

Однією рукою Німеччина солідаризується з Великобританією і західним світом, виславши чотирьох російських дипломатів у відповідь на отруєння колишнього шпигуна Сергія Скрипаля та його доньки в Солсбері. Другою ж рукою буквально наступного дня німецька влада видає дозвіл на будівництво та експлуатацію трубопроводу «Північний потік-2» у виключній економічній зоні Німеччини в Балтійському морі. Федеральне відомство з питань судноплавства та гідрографії ФРН не бачить перешкод для задоволення запиту про прокладання трубопроводу по морському дну на відрізку протяжністю в 31 км. Таким чином, повідомляється, що «всі необхідні дозволи для німецької ділянки загальною протяжністю у 85 км отримані».


Нагадаємо, газопровід Nord Stream-2 пройде Балтійським морем і має сполучити постачальників у Росії зі споживачами в Європі, його довжина має становити понад 1,2 тис. км. Передбачено, що пропускна здатність двох ниток газопроводу становитиме 55 млрд кубометрів газу на рік від узбережжя Росії через Балтійське море до Німеччини.. Вартість проекту оцінюється майже в 10 млрд євро.


Прес-служба компанії Nord Stream 2 AG також повідомила, що «процедури отримання дозволів в інших чотирьох країнах уздовж маршруту газопроводу — Росії, Фінляндії, Швеції та Данії, йдуть за графіком, і Nord Stream 2 чекає на отримання решти дозволу в найближчі місяці до початку будівництва 2018 року».
Проте не все так однозначно, як стверджують у компанії. Ще в листопаді минулого року в Данії ухвалили закон, який дозволить заборонити прокладання «Північного потоку-2» через її територію. Проти будівництва газопроводу також виступили Литва, Латвія та Польща. Представники цих країн неодноразово стверджували, що «Північний потік-2» посилить залежність ЄС від «Газпрому», який уже постачає майже треть обсягів газу до ЄС. Нещодавно Сполучені Штати Америки також повідомили компанії, які працюють з «Північним потоком-2», про загрозу санкцій.


Але стосовно Німеччини ми, по суті, спостерігаємо подвійну гру, коли, з одного боку, вона поділяє демократичні цінності й діє у фарватері західного світу, а з іншого — проявляє стару хворобу «шредеризації» німецької політики, прикриваючись економічними інтересами. І вона не одинока. Перебуваючи нещодавно в Москві, канцлер Австрії Себастіан Курц заявив, що його країна підтримує побудову газопроводу «Північний потік-2». «Австрія дуже позитивно ставиться до цього проекту», — сказав він після переговорів з президентом РФ Володимиром Путіним.


«Ми бачимо конфлікт, який починає назрівати. З одного боку, є ті, хто категорично проти «Північного потоку-2», — це Україна, США, Польща, Данія, Швеція, Фінляндія. А з другого боку — ініціатори: РФ, Німеччина, Нідерланди, Франція, Австрія», — розповідає політичний експерт Андрій БУЗАРОВ (zik.ua).
Путін раніше вже заявляв, що «Північний потік-2» не є альтернативою транзиту газу через Україну до Європи. Однак яка ціна його заяв, у нас добре знають, особливо в контексті війни проти України. Безумовно, кожна держава захищатиме свої інтереси, зокрема економічні. Але якщо ця боротьба відбувається за нових умов, які нав’язує Росія (вона розв’язала війну в Європі, анексувала українські території, порушила міжнародні правові документи), тоді це вже зовсім інші реалії. Це виклик Кремля західному світові. І «Північний потік-2» в цьому контексті є одним з економічних важелів гібридної війни проти України та Європи. Що думають із цього приводу експерти?


«НЕ ВАРТО ПРОДАВАТИ СВОЮ РЕПУТАЦІЮ ЗА ЕНЕРГОНОСІЇ»

Сергій СОЛОДКИЙ, перший заступник директора Центру «Нова Європа»:

— Це вічне питання ліберального світу, який, з одного боку, виступає за захист прав людини, а з другого — співпрацює з диктаторськими режимами. На жаль, Німеччина в цьому плані не стала винятком. Країна, яка є флагманом і взірцем успіху в багатьох сферах для всього континенту, показує не кращі приклади в цьому сенсі. Ми знаємо аргументацію німецької сторони: мовляв, це пов’язано суто з економічними міркуваннями, і жодної політики в цьому немає, але Росія використовує енергетичний важіль як один із різновидів зброї для досягнення своїх політичних цілей. Такі кроки Німеччини додають прикрих аргументів російській стороні про те, що ЄС не є цілісним, що Захід легко можна купити і корумпувати.


Ми бачили, як Росія вже неодноразово використовувала газову зброю щодо України. Ми розуміємо, що газовий чинник тією чи іншою мірою відіграє роль, коли столиці ЄС вагаються, чи посилювати і продовжувати санкції проти Росії. Для нас важливим є питання вияву підтримки України. Попри те, що Росія неодноразово намагалася до війни і під час неї використовувати газовий важіль для того, щоб дискредитувати Україну як відповідального транзитера газу, наша країна часом важкою ціною доводила, що є відповідальною, і відбирала в Росії будь-які козирі в цьому плані.


Будемо сподіватися, що все-таки настане той момент, коли Німеччина одумається. Хоча розумію, що з кожним днем буде дедалі складніше дати задній хід в історії з «Північним потоком-2». Будемо сподіватися, що в інших країн Європи та світу знайдеться досить переконливих доказів для того, щоб німецький уряд і громадяни змінили своє рішення, хоч би яким дорогим у фінансовому вираженні воно було, позаяк на кону стоять не просто гроші. Набагато більше Німеччина і континент у цілому втратять, коли проект «Північний потік-2» буде завершено. Тоді будуть втрати і політичного, і фінансового характеру. До речі, якщо говорити про фінансовий аспект, то цей газопровід жодним чином не збігається зі стратегічними планами ЄС щодо диверсифікації енергоносіїв. Навпаки, ми є свідками узалежнення Євросоюзу від одного постачальника.


«Шредеризація» — це вже вищий неприхований ступінь цинізму та продажності. А в цій ситуації Німеччина намагається переконати, чому це робиться і що вона не допустить використання газопроводу в політичних цілях. Але цілком слушно. Такі кроки викликають більше запитань, ставлять під сумнів репутацію всього ЄС. Це стосується не лише Nord Stream 2, а й того, що далеко не всі країни солідаризувалися з Великобританією у видворенні російських дипломатів. Це є сигнал для Москви, яка вважає, що можна ще трішки зачекати, і Захід принесе поступки на тарілочці, що якраз не сприяє врегулюванню цього конфлікту й кризи глобального порядку.
Вважаю, не все втрачено, і увага світових мас-медіа, неурядових організацій спонукають еліти до того, щоб ставитись відповідальніше до своїх рішень і не продавати свою репутацію за енергоносії чи інші виміри вигод.
Ми досі є свідками внутрішнього політичного перетворення в Європі, де не всі країни усвідомили серйозність тих викликів та ризиків, які постали перед світом у зв’язку з російською агресивною політикою щодо України і багатьох демократій Заходу. Багато країн досі наївно вважають, що шляхом замирення можна досягнути якогось результату, не усвідомлюючи, що це породжує лише більшу нахабність та агресію з боку Кремля.


«НЕ ФАКТ, ЩО РОСІЯНАМ ПОРА ПИТИ ШАМПАНСЬКЕ»

Михайло ГОНЧАР, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХI»:

— Наступного року чи через рік серйозних наслідків не відбудеться, тому що від моменту видачі дозволу на будівництво до виведення проекту на повну потужність має минути чимало часу, як мінімум три роки. Наслідки настануть десь 2021 року. Щодо того, якими вони будуть, то треба виходити з гіршого варіанта і брати до уваги не тільки «Північний потік-2», а й «Турецький потік», який уже практично побудований на 55% і буде запущений в експлуатацію раніше. Тому, протидіючи «Північному потоку-2» і «Турецькому потоку», Україна, «Нафтогаз» намагаються зберегти той заробіток, який традиційно мали на газовому транзиті з Росії до Європи.
Лунає чимало заспокійливих заяв, що, мовляв, у Європі зростає споживання газу, тому українська газотранспортна система, звісно, не буде завантажена, як раніше, але транзит збережеться. Але це небезпечне «заколихування». Споживання газу в Європі зростає не інтенсивно, там просто зменшується видобуток власного газу. Транзит через Україну може бути обнулений у 2020-х роках, якщо «Газпром» цього захоче, а він якраз цього хоче, і це його стратегія. Казочки від «Газпрому», підтримувані німецькими політиками, про те, що транзит на рівні 10 — 20 млрд кубів буде збережено, — це мізер для нашої газотранспортної системи, розрахованої за транзитом на потужність 142 млрд кубічних метрів. Це означає її збиткове функціонування. Однозначно, це вагома втрата наших надходжень, хоч і не катастрофічна. За це варто поборотися, щоб зберегти принаймні статус-кво або вийти з мінімальними втратами транзиту. Такі можливості є.


Проте логіка, запущена «Газпромом» для європейських політиків, спрацьовує. Вона базується не на загальноприйнятій аргументації, а на генерації не лише експортних газових потоків, а й на корупційних. Росія здійснює паралельно експорт газу і корупції, купуючи голоси політиків, експертів, які просто відкидають реалії, наводять єдиний аргумент, що це, мовляв, суто економічний проект. Великі нафтові, газові проекти не можуть бути суто економічними. Вони обов’язково тягнуть за собою політичні наслідки, що ми й спостерігали на прикладі «Північного потоку» і «Турецького потоку», а раніше — «Блакитного потоку». Реалізація та ініціювання одних проектів означає унеможливлення чи знищення інших. Це і мало місце в нещодавній європейській історії. Росія, зруйнувавши проект «Набукко», запропонувала Євросоюзу альтернативу у вигляді «Північного потоку-2». Свого часу було зруйновано проект транспортування каспійського газу із Туркменістану через Південний Кавказ, Туреччину до Європи. Росія зробила це за допомогою Туреччини, заблокувавши реалізацію Транскаспійського газопроводу і запропонувавши Туреччині «Блакитний потік». «Блакитного потоку» і Транскаспійського газопроводу, про який говорять уже більш ніж 20 років, як не було, так і немає.
Німеччина ігнорує думку своїх партнерів по ЄС, бо ЄС перетворюється радше на те, що я називаю «германським союзом». Ця країна спільно з Австрією в даному разі диктують, що Єврокомісія повинна і не повинна розглядати, вважаючи, що цей орган не має мандату на те, щоб змінювати статус «Північного потоку-2». Це примітивне ігнорування позицій своїх європейських партнерів.


Крім того, спрацьовує «ефект Шредера». Перефразовуючи відому фразу Аль Капоне про те, що добрим словом можна досягти багато чого, а добрим словом та пістолетом — значно більше, можна сказати, що російська сторона, діючи в Європі аргументом на користь реалізації цих потоків, досягла багато чого, але діючи аргументом, підкріпленим доларом чи євро для німецьких та австрійських політиків, досягає того, чого хоче.
Але далеко не факт, що росіянам пора пити шампанське. Вони виграли черговий бій, але не битву. Може бути ситуація, коли газопровід буде побудований, гроші закопані на дні Балтики, розплачуватися за це буде «Газпром», який один реалізує цей проект, а труба може залишитись порожньою за відповідних консолідованих міжнародних зусиль. Разом з тим, «Газпром» платитиме гроші європейським партнерам — п’яти компаніям, які підтримують проект, незалежно від того, чи буде по газопроводу прокачуватись газ, чи ні, тому що контракт на його експлуатацію виписаний таким чином, що з моменту його запуску акціонери отримують дохід до моменту, доки його не буде виведено з експлуатації, як мінімум, років через 50.


Американська позиція незмінна з 1980-х років, із часів холодної війни. За часів Рональда Рейгана США виступали проти реалізації масштабних тоді радянських, а зараз російських проектів, спрямованих на узалежнення Європи від російських енергоресурсів. Американці пропонують альтернативу у вигляді скрапленого газу, вони досягли газової незалежності й мають потенціал для того, щоб посприяти європейцям досягти її. Але американці не пропонують корупційних оборудок, вони не пропонують «відкатопроводів». Тому європейським політикам це не цікаво, і вони постійно розповідають одну й ту ж казку про те, що американський газ не цікавий для Європи, бо занадто дорогий. Так, він апріорі дорожчий, аніж російські постачання, але Європа й так імпортує чимало скрапленого газу. Раніше чи пізніше, по мірі наростання обсягів торгівлі скрапленим газом, ситуація на європейському газовому ринку зазнає докорінних змін, і вони настануть практично протягом найближчих трьох-п’яти років.