21 августа 2019 11:20

Як російський бізнес "вгризався" в Україну і що змінилось

Як російський бізнес "вгризався" в Україну і що змінилось

Вплив російських держкомпаній на економіку Україну зменшився. Проте в деяких галузях частка і вплив РФ досі відчутні.
З моменту розпаду Радянського Союзу Росія була ключовим економічним партнером України.

РФ споживала більшу частину українського експорту і звідти надходила більшість прямих іноземних інвестицій до України. Цілі галузі економіки часто трималися на дешевих енергоресурсах з Росії.

Проте такі інвестиції та "підтримка" мали здебільшого політичні цілі і консервували неринкові галузі економіки, які давно потрібно було модернізувати.

Чи вдалось Україні зменшити вплив Москви на окремі галузі, і де ще є ризики для можливого втручання північного сусіда в наші справи?

Найбільший торговий партнер — найбільший ворог

До початку війни на сході України Росію можна було впевнено назвати головним торговим партнером України. До РФ Україна експортувала майже п'яту частину своїх товарів. Експорт у сусідню Польщу становив всього 4,9%.

Однак у 2019 році вперше в історії України Польща випередила Росію і стала найбільшим ринком для України. Частка Польщі в українському експорті становила 6,7%, Росії — 6,2%. РФ після десятиліть лідерства опинилася на другому місці.

 

ДЖЕРЕЛО: UKRAINE NEWS

Такий розрив багаторічних зв'язків з РФ не був безболісним, адже Україна втратила чималу частку виробництва з високою доданою вартістю. Проте назвати таке виробництво ринковим можна було далеко не завжди.

 

ДЖЕРЕЛО: ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ

Після розпаду Радянського союзу українська промисловість часто залежала від замовлень з РФ, а російська промисловість — від українських деталей. Проте в нових ринкових умовах більшість таких проектів була економічно недоцільною.

Одним з останніх яскравих прикладів неефективності такої співпраці була розробка літака Ан-70. Цей літак почали створювати у 1970-х роках, а перший прототип був виготовлений у 1990-х.

У червні 1993 року прем'єр-міністри України та РФ Кучма і Черномирдін підписали угоду про розробку й виробництво літака Ан-70. Проте домовленість між ДП "Антонов" і російською ОАК про серійне виробництво була досягнута лише у 2012 році, уже за президентства Віктора Януковича.

Проте цей проект, як і багато інших, не був реалізований, адже залежав винятково від державного замовлення обох країн. З початком збройної агресії Україна наклала ембарго на співпрацю з РФ в оборонній галузі і від проекту відмовилися.

Зникла також кооперація між державними підприємствами, яка існувала з моменту розпаду Радянського союзу. Російська сторона зменшила споживання української промислової продукції до критичного мінімуму, який їй був необхідний.

Хоча деякі кооперації зберіглися. Українські журналісти навели докази того, що державні оборонні підприємства вже після початку агресії Росії купували російські деталі для військової техніки через посередників.

Подібні розслідування робили і журналісти в РФ. Вони показали, як російська армія користується елементами живлення, виробленими в Україні.

Проте загалом такі торгові зв'язки суттєво скоротилися і не можуть впливати на політику в Україні.

Російська зброя енергетичного шантажу

Стосовно імпорту Росія досі головний торговельний партнер України. Звідти надходить близько 15% від усього імпорту. Це переважно критичний імпорт: зріджений газ, дизельне пальне, бензин, інші нафтопродукти.

Стратегія стати енергетичною "наддержавою" була розроблена ще за часів Радянського союзу, але активно впроваджувалася за часів президентства Володимира Путіна. Традиційно поставки російських енергоресурсів до України були непрозорими і суттєво впливали на українську політику.

Наприклад у 2013 році були укладені харківські угоди, які знизили ціну на газ для України до 380-400 дол за куб метр в обмін на продовження терміну перебування російського Чорноморського флоту до 2047 року.

Водночас наближений до Кремля олігарх Дмитро Фірташ мав більш суттєву знижку від "Газпрому". Його холдинг Ostchem отримав можливість купувати газ по 260 дол за тис куб м.

Так підтримувалася рентабельність підприємств холдингу Фірташа з виробництва добрив, де собівартість продукції здебільшого залежить від вартості газу. Без суттєвих політичних знижок на енергоресурси такі підприємства зазвичай неконкурентоспроможні.

Відколи можливість купувати газ в РФ була втрачена разом з впливом олігарха в Україні, виробництво стало нерентабельним. Після початку агресії РФ "Нафтогаз" не купує газ напряму у "Газпрому", а користується послугами трейдерів з країн ЄС.

Невдала експансія російського капіталу

Свій вплив росіяни намагалися поширити і на ринки капіталу України.

У 2009 російський державний Внєшторгбанк придбав один з найбільших банків України Промінвестбанк. Це було третє велике придбання державними банками Росії банків України з 2005 року.

До приходу ВЕБ в Україні працювали українські дочки Сбербанку та ВТБ. Вони активно нарощували активи і намагалися залучити до обслуговування багато інфраструктурних проектів — залізницю та порти.

Частка банків з державним російським капіталом в активах банківської системи України за 2005-2014 роки зросла з 0,42% до 10,8%. Росіяни не приховували, що головною метою скуповування активів є експансія на ринки капіталу України.

"Одна з головних цілей — розширення меж присутності російського капіталу на ринках України", — пояснювали тоді у ВЕБ причину купівлі Промінвестбанку.

Як виявилось згодом, російські банки підтримували не лише економічну експансію, а й політичну. На початку 2010 року перед президентськими перегонами в Україні відбулась угода з продажу контрольного пакету акцій промислової групи "Індустріальний Союз Донбасу".

Її деталі не розкривалися, було лише відомо, що ВЕБ виступив в якості сторони, що фінансує групу російських інвесторів на чолі з колишнім співвласником Evraz Group Олександром Катуніним, а сума угоди становила 1 млрд доларів.

Фактично Внєшекономбанк заплатив приблизно 1 млрд за контрольний пакет одного з найбільших металургійних холдингів України. Потім російський Forbes з'ясував, що як мінімум 300 мільйонів доларів з цієї суми пішло на передвиборну президентську кампанію Юлії Тимошенко. 

Видання зазначило, що угода з придбання Промінвестбанку стала можливою після зустрічі Тимошенко і Путіна. Проте сама Тимошенко такі звинувачення відкидала.

Окрім банків, росіяни активно працювали на інших фінансових ринках країни. Російські біржі ММВБ та РТС придбали найбільші українські фондові майданчики — УБ та ПТФС відповідно.

Російський страховик "Росгосстрах" тоді придбав одну з найбільших страхових компаній України — "Провідну". У свою чергу страхова компанія ІНГО, що належить близькому до Кремля Олігарху Олегу Дерипасці ,вела активну діяльність і була однією з найбільших за розміром активів і премій.

На фондовому ринку України в той період також активно працювала компанія "Тройка діалог", яка декілька місяців тому стала відомою на весь світ як компанія, що допомагала відмивати російські брудні грошічерез європейські банки.

Після початку збройного конфлікту вплив росіян на фінансовий сектор було нівельовано. Влада України зробила ряд кроків, які забороняли вести діяльність, що підлягає ліцензуванню, представникам РФ. Біржові майданчики та страхові компанії було перепродані новим власникам.

Ризики ще є

Сьогодні Росія вже не є ключовим економічним партнером і в неї залишається все менше економічних інструментів для тиску на Україну. Проте російська присутність хоч і стала менш помітною, у деяких галузях вона залишається так само безальтернативною і вплив Росії там досі відчутний.

Відкритих даних про те, у яких галузях і в яких обсягах представлений російський капітал, практично немає. Винятком є хіба банківська сфера, де обов'язок відкривати кінцевих власників фінансових установ закріплений нормативно.

Отже, в яких галузях присутні росіяни?   

Перше. В останні роки збільшується частка РФ на українському ринку пального. Поставки дизельного пального з Росії за останні чотири роки збільшилися з 9% до 50% від усього об'єму імпорту, що дорівнює обсягу близько 1,5 млн тонн. Усього за рік Україна споживає 6-7 млн тонн дизельного пального.

Росія нарощує частку імпорту завдяки можливості прокачувати продукцію по нафтопроводу "Прикарпатзахідтранс", збудованому за часів СРСР. Преса й політики пов'язують діяльність цього нафтопроводу з Віктором Медведчуком, який також є агентом впливу РФ в Україні і неприкрито відстоює російські інтереси.

Прямих доказів того, що Росія фінансує українського політика Медведчука за рахунок постачання енергоресурсів в Україну, немає. Поставки були ринковими. Однак у світі є схожі приклади, коли РФ за рахунок енергоресурсів намагались підтримати лояльних до себе політиків.

Нещодавно журналісти американського Buzzfeed виявили, що Росія намагалась профінансувати італійську опозицію через постачання енергоресурсів. Як з'ясувало ЗМІ, російська Роснєфть могла продати партію нафти за заниженими цінами через посередника, який уже перепродав би сировину за ринковою ціною італійській енергетичній компанії ENI. Відмиті таким чином кошти повинні були піти на підтримку лояльних до Росії політиків. 

Хоча подібних загроз могло і не бути. Після розпаду Радянського союзу Україна могла майже повністю забезпечувати себе пальним за умови поставок сировини. Сьогодні рівень виробництва ДП в Україні становить близько 8-10% від споживання.

Лише один Лисичанський НПЗ у 1991 переробляв 23,7 млн т нафти, чого було достатньо навіть для експорту. Сьогодні цей завод не працює, через що більшу частку ДП (41% — за результатами першого півріччя 2019 року — ЕП) Україна купує у російської державної компанії Роснєфть.

У липні 2000 було укладено угоду про продаж контрольного пакету акцій (67,41%) ВАТ "Лисичанськнафтооргсинтез" російській компанії ТНК. Материнська структура не вкладала в українську компанію кошти, які б дозволяли зменшувати собівартість переробки, у результаті чого підприємство суттєво відстало в технологіях від російських, білоруських та європейських НПЗ.

На початку 2010-го року представники ТНК почали відкрито говорити, що у разі якщо Україна не приєднається до Митного Союзу, завод зупиниться, що відповідно і сталось.

Схожа історія відбулась з іншим великим українським НПЗ — Одеським, який був приватизований у 1999-2000 х роках російською компанією Лукойл. На фоні відсутності інвестицій в модернізацію та збільшення конкуренції з боку російських НПЗ завод було зупинено в 2009 році після створення Митного Союзу.

В 2013 році росіяни продали завод українському младоолігарху Сергію Курченку, наближеного до сім'ї Януковича, який після Революції Гідності втік до Москви.

Він використовував зупинений завод як ширму для контрабанди нафтопродуктів. Готові нафтопродукти завозились на завод під видом сировини, щоб уникати сплати акцизів.

Так Україна стала залежною від РФ та Білорусії у питанні поставок моторних палив.

Друге. "Енергоатом" так само продовжує закуповувати паливо в Росії. Постачальник — російський "ТВЕЛ".

Так, за даними Держстату, у першому півріччі 2019 року Україна імпортувала тепловиділяючі збірки, які є паливом для атомних електростанцій, майже на100 млн доларів, половину — з РФ

У 2018 році частка російського палива становила 71,6% від загального обсягу. Тобто, потроху Україна скорочує поставки палива з російської сторони. Проте заміщення не буде повним, тому що потрібна диверсифікація.

В цілому планується, що на 7 з 13 енергоблоків буде поставлятися американське паливо компанії Westinghouse. На 6 — вже поставляється. Йдеться не про повне завантаження цих блоків американським паливом, а у випадках, коли потрібне оновлення.

Третє. 2014 року в Україні працювало п'ять банків з російським державним капіталом, а наразі лишилось лише два: "Промінвестбанк" та "Сбербанк". Обсяг чистих активів цих банків становить десь 3,2% від загального обсягу активів банківського сектору України.

В Україні, звісно, є також банки з приватним російським капіталом. Серед них "Альфа-Банк Україна", який входить в Альфа-Груп. За обсягами активів банк входить до першої десятки банків, які працюють в Україні.

За даними НБУ, бенефіціари Альфа-банку Фрідман і Хан є громадянами Ізраїлю, Кузмичов і Авен — громадянами РФ. На сайті російського Альфа-Банку всі чотири його бенефіціари вказані як громадяни Росії.

Разом з тим "Альфа-банк" навряд чи представляє є загрозою для України, враховуючи, що акціонери Альфа-Груп останнім часом максимально дистанціювались від Росії та російської влади.

Четверте. Найбільші українські мобільні оператори так чи інакше мають російське коріння — це "Київстар" і МТС".

"Київстар" входить до складу VEON, однієї з найбільших у світі інтегрованих телекомунікаційних компаній, з головним офісом у Нідерландах. VEON, як зрештою і Альфа-Банк, належить згаданій Альфа-Груп.

Vodafone Україна, який наслідує бізнес російського МТС, на своєму сайті оминає цей період своєї історії, подаючи лише історію британського Vodafone. При цьому структура власників української компанії не змінилася — вона як і раніше належить росіянам.

Так, в 2015 році російський мобільний оператор МТС перевів 100% акцій дочірньої компанії "МТС Україна" у власність нідерландської Preludium BV, якою володіє люксембурзька Allegretto Holding, яка відповідно належить МТС.

П'яте. В українській електроенергетиці досі присутня так звана "лужніковська група", або VS Energy, основним акціонером якої є російський політик Олександр Бабаков. Він зараз у санкційному списку ЄС та США через дії РФ в Криму. Також VS Energy належить росіянам Євгену Гінеру і Михайлу Воєводіну.

Після продажу Рінату Ахметову двох обленерго — Одесаобленерго в Київобленерго — у власності групи залишились ще Чернівціобленерго, Житомиробленерго, Кіровоградобленерго, Херсонобленерго, Рівнеобленерго і Севастопольенерго.

Хоча офіційно кінцевими бенефіціарами вони не є. Володіють українськими обленерго, буцімто, громадяни Німеччини та Латвії.

Загалом, поки відкритої інформації щодо кінцевих власників підприємств у різних галузях української економіки немає, присутність в них російського капіталу можна оцінювати лише опосередковано. Реальні масштаби можуть бути набагато більшими.

Автор
Економічна правда

НОВОСТИ