Автор: День

15 мая 2019 21:29

Тарифи, які врятують економіку

Про причини та наслідки реформ в енергетичному секторі України

Тарифи, які врятують економіку

В парламенті відбулися слухання з приводу запровадження з 1 липня нових правил на енергоринку. Вартість електроенергії є критично важливою для економіки, а отже, ця подія є однією з найважливіших у наступні пару місяців. Питання дуже складне. З одного боку, є низка ризиків пов’язаних зі зростанням цін і навіть стабільністю системи. З іншого — вільне ціноутворення та свобода вибору постачальника — це модель, до якої прагнули українські урядовці та бізнес. Тим часом «Укренерго» готується до запуску ринку електроенергії з 1 липня, однак його запуск може бути відкладений. Про це на прес-конференції в Укрінформі сказав керівник ДП «НЕК «Укренерго» Всеволод Ковальчук. «Цей закон розроблявся досить довго — під керівництвом Енергетичного співтовариства. Цей документ мав дуже багато правок та обговорень.

Залишилося трошки більше ніж півтора місяця до запуску нового ринку. Дедалі голосніше лунають голоси представників громадськості, що інтереси споживача не є повністю захищеними», — сказав Ковальчук. За його словами, є два аспекти готовності ринку: перший       — процедурна і технічна готовність, зокрема виконавчої влади, НКРЕ КП, ДП «Енергоринок», ДП «НЕК «Укренерго», а другий аспект   — готовність інституційних відносин між учасниками майбутнього ринку. «Якщо ринок запускається з 1 липня, ідентифіковані проблеми    — це добре. Якщо якісь із цих проблем стануть занадто актуальними, вони вимагатимуть негайних рішень з боку уряду, парламенту, регулятора. Цей варіант є абсолютно нормальним, він підтримується. Але питання конкурентності на ринку залишається особисто для мене абсолютно не визначеним, ми бачимо багато можливостей, щоб контроль над цінами перейшов у руки кількох компаній»,     — зауважив очільник Укренерго. Він не виключив короткострокового перенесення запровадження ринку — на два-три місяці або перенесення на 2020 рік. «Однак базовий сценарій         — запуск ринку з 1        липня 2019 року без будь-яких переносів», — наголосив Ковальчук.


Як тарифи на газ, тепло і електроенергію можуть «вбити» вітчизняну економіку і чому так важливо сьогодні провести реформу ринку енергопостачання в Україні  — далі в матеріалі «Як підняття тарифів гальмує економіку» кандидата економічних наук Романа ЯКОВЕНКА.
Стійке, постійне підвищення цін на послуги підприємств житлово-комунального господарства можна вважати єдиним наслідком державної макроекономічної політики, яку провадить держава та її органи влади протягом останніх п’яти років.


Відсутність будь-якої обґрунтованості постійного підвищення комунальних тарифів (цін на комунальні послуги), перевищення загальної суми комунальних послуг над рівнем платоспроможності населення у рази, маніпулювання і зловживання інформацією щодо діяльності виробників комунальних послуг, обрій геометричної пропорції зростання бідності й заборгованості населення внаслідок таких процесів обумовлюють кризовий та безнадійний стан економіки України.


ЯК ДОРОГИЙ ГАЗ «ГРАБУЄ» СПОЖИВАННЯ

Ціни на комунальні послуги здійснюють безпосередній вплив на розвиток економіки України: що більше відбувається зростання цін на енергоносії та на інші комунальні послуги — то менше грошей залишається в населення для придбання товарів першої необхідності, не кажучи вже про вартісні речі. Так, чергове підвищення цін на комунальні послуги спотворює бюджетну лінію споживача, формуючи хибні пріоритети споживання за недоступними цінами. Сьогодні витрати на комунальні послуги для більшості громадян України посідають перше місце за витратами, особливо в опалювальний період для осіб, які мають житло з централізованим опаленням. Харчування та придбання одягу у більшості населення в сьогоднішніх умовах відбувається за остаточним принципом.


Нагадаємо, за останні роки тарифи в середньому зросли на 745%, ціни на газ зросли на 1080%, на опалення — на 1220% з 1 січня 2014 року. Заборгованість за тарифами з 2013 року збільшилася у 5,2 разу і становить 2,3 млрд дол. США. Зазначимо, що такого підвищення цін на стратегічно важливі речі ніколи не відчувала жодна країна у світі, яка не була обтяжена гіперінфляцією. Зрозуміло, що таке зростання руйнує економіку як з боку споживання (мінімізація витрат та вільних коштів в економіці), так і з боку виробництва (збитковість і знищення підприємств і галузей, які використовують як головні ресурси газ та електричний струм).
Якщо переглянути наукові публікації з цієї проблематики з початку 2000-х років, то насамперед там ішлося про підвищення витрат виробництва та низьку платіжну дисципліну населення. Зараз представники відповідних міністерств, галузей та інші лобісти житлово-комунальних надприбутків не говорять про структуру витрат послуг, що надаються населенню, повністю ігноруючи вимоги суспільства і здорового глузду. Мотивування необхідності підвищення цін на житлово-комунальні послуги (далі — ЖКП) здійснюється відповідно до віртуальних величин, тенденцій та процесів і є зазвичай викривленням фактів або маніпулюванням ними.

 

Заробітна плата працівників, які так чи інакше задіяні у створенні ЖКП, не дає змогу не те що відтворювати робочу силу, а навіть сплачувати за ці самі послуги. Парадоксальна ситуація — наявність заборгованості із заробітної плати шахтарям, однієї з ланок, яка забезпечує створення електроенергії, ціна якої є завищеною.
МІФИ ТА МАНІПУЛЯЦІЇ

Відповідно до закону вартості — ціна реалізації товару полягає у відповідності витрат на виробництво товару його обмінному еквіваленту. При цьому структура витрат виробництва і надання ЖКП перебуває у стані постійної трансформації, збагачуючись «новаціями». Удосконалення методик калькулювання допоможе підвищити обґрунтованість тарифів на ЖКП. Останнім часом до складових тарифів, крім сумнівних боргів, визнаних штрафів, пені, витрат на соціально-культурні заходи, відносять ще три групи елементів. По-перше, це витрати природних ресурсів на тимчасово окупованих територіях і в Криму, отримувати плату за які немає жодних можливостей. По-друге, компенсація за системні прориви та аварії застарілої інфраструктури, яка не амортизується і не оновлюється. І по-третє, за сучасних умов та активного застосування інформаційних важелів на передній план виходять витрати на формування суспільної думки щодо ціни, цінності та споживання цього товару населенням. До суб’єктів такої діяльності належать представники відповідних міністерств, національних комісій, відомств, служб і структур, народні депутати різних рівнів, громадські активісти, «експертне» середовище, журналісти, прес-секретарі, публіцисти тощо. Це робиться для стримування суспільного незадоволення, «промивання мізків» та продування кишень.


Одним зі способів інформаційного зловживання тарифною політикою є аргументація типу «підвищення тарифів до рівня ринкових» або «встановлення ринкових цін». Зазначимо, що ринкова ціна формується внаслідок взаємодії попиту і пропозиції, через взаємоузгодження інтересів споживача і продавця. Споживач у системі ціноутворення ЖКП жодної участі не бере, оскільки галузь є тотально монополізованою. Ринкова система характеризується свободою економічних дій усіх економічних суб’єктів та великою кількістю незалежних одне від одного продавців і покупців. Тому монополізація для ринкової системи є небажаною навіть у сфері надання комунальних послуг, де суттєвим є ефект масштабу виробництва. І будь-які розповіді про те, що тарифи на комунальні послуги є ринковими, — є чистим абсурдом і брехнею, оскільки ці послуги надають природні монополії, які не можуть бути ринковими за своєю економічною природою.


Також ринкові ціни не може встановлювати державний контролюючий орган, у нашому випадку — це НКРЕ КП, Кабмін, місцеві ради народних депутатів та їхні виконавчі органи. Якщо має місце зовнішнє, урядове втручання — ціна є адміністративною і ніяк не ринковою. Відтак вона встановлюється необ’єктивно, без урахування реальних витрат виробництва (у даному разі маємо їх суттєве завищення), потреб та платоспроможності споживача.


Основною причиною виникнення і збереження природних монополій є наявність у певних галузях винятково високої віддачі від масштабу виробництва одним підприємством унаслідок визначених технологічних особливостей. Тобто для суспільства буде вигіднішим (дешевшим) виробництво продукції однією великою компанією, аніж кількома чи багатьма дрібними фірмами. Таким галузям зазвичай надаються виключні державні преференції. Але в обмін на це виключне право постачати електрику, воду або послуги автобусів у конкретній географічній області уряд зберігає за собою право регулювати дії таких монополій, щоб не допускати зловживання монопольною владою, яку він надав. Натомість ми спостерігаємо постійне підвищення цін всупереч світовим тенденціям, здоровому глузду й деклараціям уряду. Починаючи з 2005 року індекс споживчих цін на послуги опалювання і гарячого водопостачання в середньому зростає щороку на понад 26%.


Також інформаційне зловживання відбувається шляхом застосування риторики щодо необхідності сплати за природні ресурси України за цінами європейського ринку — з маніпулюванням назвами таких міст, як Роттердам, Дюссельдорф та ін. Специфікою функціонування світового ринку є те, що він орієнтується на найвищий рівень розвитку продуктивних сил і світова ціна, як правило, є вищою або нижчою, аніж рівень цін всередині країни або на локальному міжнародному ринку. Країни з адекватною державною економічною політикою, дійсно, виробляючи товари й послуги, у створенні яких вони мають абсолютні чи порівняльні переваги, збільшують експорт такої продукції, накопичують валютні надходження, стабілізують платіжний баланс і валютний курс. Новітня історія України свідчить про нестримне бажання правлячого класу отримувати надприбутки саме за рахунок продажу громадянам внутрішньої продукції за зовнішніми цінами.


Незважаючи на розуміння монопольної сутності «ринку» ЖКП, постачальники обов’язкового товару не оминають спроб переконання населення у наявності конкуренції в цих галузях. Так, наприклад, в Україні відбулась уявна зміна постачальника газу (на зміну облгазам нібито прийшов «Нафтогаз»), проте єдине, до чого це призвело, — це чергове приниження населення, пов’язане з переоформленням, переукладанням договорів, вистоюванням черг, зняттям залишків на рахунках тощо. Підвищення якості послуг це не зумовило, зміни ціни — також. Змінилась лише назва компанії, її розрахунковий рахунок, а навіть приміщення, де відбувається оформлення,   — залишилось тим самим. Отже, начебто відбулася конкурентна зміна, яка: 1) відбулась без будь-якого урахування думки споживачів; 2) не призвела до жодних позитивних зрушень у сфері надання послуг.


Відсутність адекватної амортизаційної та інвестиційно-модернізаційної політики житлово-комунальних підприємств може використовуватись для приховування корупції у сфері державних закупівель іншими суб’єктами. Приклад: покладання асфальту за завищеною вартістю і розрив трубопроводу, ремонт якого вимагає зняття цього асфальту і призводить до унеможливлення встановлення факту зловживання у сфері суспільних фінансів.
ПОПИТ ТА МОНОПОЛІЯ

Закон попиту свідчить про зменшення обсягів споживання у разі підвищення ціни на товар/послугу. Він містить чотири обґрунтування, розглянемо два з них:
1. Ефект заміщення, прагнення замінити вартісний товар дешевшим. З огляду на те, що слід обирати між різними групами енергоносіїв, право на постачання яких належить в Україні виключно олігархам, така справа може призвести до поліпшення економічного становища певного домогосподарства та перерозподілу між окремими олігархічними угрупованнями. Для економіки в цілому перехід від централізованого опалення до індивідуального користі не принесе. Зменшенню надприбутків непродуктивного олігархічного прошарку може сприяти лише загальна відмова від ЖКП та перехід до реальних природних ресурсів, наприклад опалювання дровами.


2. Ефект доходу. Зниження ціни товару збільшує реальну купівельну спроможність доходу споживача, що дає змогу купити більше даного товару, аніж раніше. Проте у сфері комунальних послуг діє олігархічно-адміністративний храповик, який неспроможний рухатись у напрямку зменшення внаслідок азіатської моделі формування необмежених, виключно матеріальних потреб в усіх осіб, які причетні до можливості отримання надприбутків.
Зважаючи на низьку еластичність попиту на ЖКП (чутливість споживачів до зміни цін, що виражається у зменшенні обсягів придбання товару в разі зростання його ціни), споживач, відповідно до закону попиту, в разі підвищення ціни на ці послуги не може відповідно скорочувати обсяги придбання, а з огляду на те, що він не може відмовитись від споживання цього товару, — це призводить до формування і збільшення заборгованості.
Постійні стрибки у цінах на комунальні послуги призводять до неспроможності створення заощаджень та викачування вільних коштів і заощаджень населення через пилосос підвищення тарифів. Це суттєво скорочує сукупний попит і гальмує розвиток малого приватного бізнесу. Також втрачається частка інвестицій, на які може бути перетворена певна доля заощаджень населення, а відтак гальмується економічне зростання.


Підвищення ціни на опалення (до якого причетні органи місцевої влади) робить неможливим утримання квартир з більше ніж двома кімнатами. Трикімнатна квартира стає недозволеною розкішшю. Про це свідчить надмірна пропозиція багатоквартирного (з більше ніж трьома кімнатами) житла на ринку нерухомості, з відповідним падінням ціни. Якщо така тенденція зберігатиметься й надалі — ціни на квартири з трьома або більше кімнатами зрівняються з цінами на одно— та двокімнатні квартири, а то навіть виявляться й дешевшими за них через надмірну вартість їх утримання.
У цьому міститься безпосередній демографічний аспект. Згідно з медичними дослідженнями, здоров’я населення не погіршується, якщо забезпеченість житлом становить не менше ніж 28,5 кв. м загальної площі на одну особу. Отже, або здоровий, або бідний (жебрак).
Як добре відомо, підвищення цін на товари, обов’язкові до сплати, при зниженні купівельної спроможності населення (насамперед внаслідок девальвації гривні) вимагають покриття різниці, тобто державної допомоги. Загальна сума субсидій, призначена для компенсації витрат сімей на оплату житлово-комунальних послуг у січні-лютому 2019 року, склала 518 млн грн, що на 47,1%, або на 156,9 млн грн більше за аналогічний показник минулого року (показники наведено без урахування Криму і тимчасово окупованих територій). З початку поточного року субсидії призначено 549,1 тис. сімей, що становить 118% від тих, хто звернувся за ними, і в 1,7 разу вище за відповідний показник 2018 року. Середній розмір компенсації витрат на комунальні послуги на одне домогосподарство протягом року зменшився на 0,7% і становить 998,6 грн. І це при тому, що ціни зросли.


У лютому Кабмін України затвердив монетизацію субсидій починаючи з березня 2019 року. За перший день монетизовано (видано готівкою) 350 млн грн.
Цікавим способом перекласти відповідальність за підвищення тарифів, зокрема на газ (за явного погіршення його якості), є інформування населення щодо вимог про це з боку МВФ, який без цього відмовляється надавати позики. Це також є маніпулюванням, оскільки підвищення цін на газ вимагає збільшення субсидій, а отже, державних витрат і, як наслідок, чергового розбалансування державного бюджету. Крім того, існує багато вірогідніших способів зменшення бюджетного дефіциту й отримання податкових надходжень до бюджету. Перш за все — запровадження прогресивного оподаткування та ліквідація «дірок» у сфері митного контролю і контрабанди.


Чому існує потреба у кредитах МВФ? Через те, що погано працює економіка, зменшується платоспроможний попит... внаслідок зростання цін на ЖКП.
МОНОПОЛІЯ ТА ПРОПОЗИЦІЯ

Розгляньмо тепер наявну проблему з боку пропозиції. Її закон свідчить про таке: між ціною на товар та обсягами його виробництва існує пряма залежність — збільшення ціни викликає збільшення обсягів виробництва і навпаки. Чи призводить постійне збільшення ціни до збільшення обсягів пропозиції в серфі ЖКГ — ні. Про це свідчить оцінка прем’єр-міністром України діяльності НАК «Нафтогаз» України (про що вже йшлося вище) щодо пасивності у сфері збільшення видобутку власного газу. Якщо мотивація керівництва НАК «Нафтогаз України» залишиться незмінною          — то ми можемо побачити не те що збільшення, а навіть зменшення видобутку власного газу.
Розглянемо загальні прийоми продажів, що застосовують до населення монополісти. Прийом створення штучного дефіциту — кілька разів були спроби того ж «Нафтогазу» викликати паніку, говорячи про обмеження постачань газу із РФ, хоча до цього взагалі мова була про те, що газу із країни-агресора ми не отримуємо.
Другий «прийом — «з іншого міста» застосовується відповідно до спроби завищення витрат на ЖКП. За оцінками багатьох експертів, формула оплати електроенергії «Роттердам+» застосовує хибну інформацію щодо закупівлі та транспортування вугілля для виробництва струму із Західної Європи, хоч насправді відбувається його придбання із тимчасово окупованих територій. Так само відбувається закупівля російського газу через фірми-«прокладки», який декларується як газ, придбаний у європейських компаній.


Переважна більшість підприємств, які надають комунальні послуги, є приватизованими і такими, що належать дуже обмеженому колу осіб. Таким чином, кожне підвищення комунальних тарифів перерозподіляє доходи від приватного малого бізнесу, який виробляє товари першої необхідності, до кишень олігархів, які є власниками природних монополій у нашій державі. Таким чином відбувається руйнування ринкової економіки та формування економічної системи державного монополізму.
Цікавим є те, що багато хто з цих олігархів прямо чи опосередковано фінансують північного агресора — отже, складається враження, що населення України через ціни на комунальні послуги примушують фінансувати системні атаки на незалежність української держави.
Борги в населення за наявними цінами є катастрофічними. Абсолютно зрозуміло, що подальше підвищення цін на природний газ цю проблему не розв’яже, а лише поглибить і загострить.
Для чого відбувається нагромадження боргів — для формування балансового боргу постачальника ЖКП. Саме цей обсяг можна буде «витягнути» з держбюджету, використовуючи парламент для «рятування» НАК «Нафтогаз України» — абсолютно непотрібної компанії, чорної діри бюджету України, в якій зникає добробут пересічних громадян. Це є більш надійним, оскільки розраховувати на сплату підвищених тарифів населенням сподіватись не варто.
В окремих містах відбуваються спроби запровадження абонентної плати за користування газовою мережею задля збільшення надприбутків ще в рази, з використанням надбань СРСР і без вкладання жодної копійки в амортизацію, не кажучи вже про модернізацію.
Жодне підвищення цін ніколи не ліквідовувало проблему заборгованості — навпаки, воно призводило лише до її зростання. Отже, або хтось свідомо намагається збанкрутувати газову сферу — або нічого не розуміє взагалі. Швидше за все, йдеться про можливості зловживання в бюджетній сфері, які зумовлені «необхідністю надання коштів для порятунку стратегічно важливого підприємства і галузі». Можливо, саме таке формулювання (або подібне до нього) буде застосовано для перерозподілу державних коштів у потрібний бік.


Згідно із законом Паретто, що вищі доходи отримує одна особа        — то менше отримує інша. При цьому перейти до групи більш забезпечених осіб набагато легше особі, яка вже досягла високого рівня доходів, аніж особі з низькими доходами; а доступність цього переходу зростає пропорційно до кількості грошей, які вони мають у своєму розпорядженні. Отже, що більше грошей населення витрачає на комунальні послуги — то біднішим воно стає і тим більше збагачуються власники та управлінці житлово-комунальних підприємств.
Цікаво, що цей розрив збільшується не лише за рахунок тіньових доходів, а й офіційних зарплат та премій. Чинне законодавство дозволяє представникам певних компаній встановлювати зарплати і премії за власним бажанням, нічим при цьому не обмежуючись. Наслідком цього є уявне зростання середніх показників доходів у галузі та по країні — і тотальне реальне збідніння більшості населення. Це призводить до суцільного нівелювання середніх показників.
Власники та управлінці мають звичку на отримані премії та гіперзарплати купувати іноземну валюту й виводити її за кордон. Це призводить до стрибків валютного курсу (зростання попиту на іноземні валютні ресурси за незмінності їхньої пропозиції), чергової девальвації гривні та погіршення життя населення України.
Обмеження доходів населення та неспроможність задоволення в багатьох випадках навіть первинних потреб унаслідок зростання цін на ЖКП і вродженої порядності багатьох мешканців нашої країни, яка примушує їх сплачувати передусім саме за ЖКП, унеможливлює цивілізаційний рух населення, що полягає у зменшенні частки матеріальних потреб порівняно з нематеріальними.


Адміністративно-олігархічний тиск примушує громадян України споживати газ і нафту — сировинні атрибути 1970-х років і четвертого технологічного укладу за завищеними цінами, задля особистої психологічної, дедалі потужнішої деградації представників «керівного класу». І це відбувається у час, коли світове постіндустріальне суспільство поступово відмовляється від газу й нафти, як головних забруднювачів довкілля.
НАСЛІДКИ ТА ВИСНОВКИ

В Україні має місце принципово новий тип економічних циклів — гіперкороткі «сезонні комунальні» цикли. Вони визначаються зміною погодних сезонів та інтенсивністю використання різних ЖКП: перш за все, йдеться про енергоресурси, що використовуються для опалення. Криза такого циклу припадає на опалювальний сезон, коли витрати громадян дорівнюють їхнім доходам або навіть перевищують їх, відповідно й кількість грошей в економіці скорочується до мінімуму і спрямовується до кишень олігархату, а пікова точка такого циклу збігається з періодом мінімального витрачання грошей та, відповідно, спрямування грошей до приватного бізнесу.
Постійне підвищення цін на комунальні послуги призводить до таких негативних наслідків:
• скорочення сукупного попиту, падіння ВВП через зменшення обсягів споживання продукції малого бізнесу, зростання дефіциту бюджету;
• зростання заборгованості у сфері комунальних послуг, яку «гаситимуть» через прямі виплати з державного бюджету, що також приводитиме до збільшення діри у бюджеті;
• збільшення розриву в доходах найбагатших і найбідніших громадян, спрямування частки доходів українських монополій на фінансування армії агресора (у тому разі, якщо власником компанії є представники Росії);
• руйнування ринкової економіки в Україні, підвищена загроза дефолту, постійні стрибки валютного курсу, що пов’язано зі скуповуванням та виведенням валюти за межі України власниками природних монополій.
Єдиним виходом із ситуації, що склалася, є націоналізація підприємств, які надають комунальні послуги, їхній зовнішній аудит, створення народних наглядових рад і формування зрозумілих та економічно обґрунтованих цін. Необхідною є націоналізація майна осіб, які набули гіперстатків за рахунок контролю та/або управління монопольними чи монополізованими галузями та повернення збитків населенню і суб’єктам малого бізнесу, які, у свою чергу, постраждали внаслідок свавілля у сфері ціноутворення ЖКП. Це створить пришвидшення для розвитку бізнесу через збільшення можливостей як у виробництві, так і у споживанні; призведе до реального поповнення бюджету.
Для посилення суспільного контролю та виявлення реальних, а не прихованих монополій доцільно підвищувати рівень обізнаності населення щодо економічних питань. Дуже важливим є суспільний контроль за діяльністю Антимонопольного комітету України, його системне звітування.

Теги:
Энергетика, рынок электроэнергии

Адрес этой страницы: http://economica.com.ua/article/77735612.html