04 августа 2017 11:50

Капіталізм у стилі Google проти капіталізму в стилі Apple

Капіталізм у стилі Google проти капіталізму в стилі Apple

Apple та Google — дві однаково дорогі компанії із сукупною капіталізацією 1,3 трлн дол. Проте головну відмінність між ними помічають рідко: у них різні підходи до взаємодії з акціонерами та планування майбутнього.

Неймовірний прогрес Apple та Google визначив розвиток IT-індустрії. З точки зору накопичення капіталу, їм нема рівних. Вісім років тому жодна з цих компаній не входила навіть до десятки найдорожчих, а їх загальна ринкова вартість не перевищувала 300 млрд дол. Зараз же Apple і Alphabet (материнська компанія Google) — дві найдорожчі компанії у світі із сукупною ринковою капіталізацією понад 1,3 трлн дол.

Ці два гіганти почали конкурувати на різних ринках: від смартфонів до, за деякими чутками, автомобілів.

Проте найголовнішу відмінність між Apple та Google помічають рідко. У компаній абсолютно різний підхід до взаємодії з акціонерами та планування майбутнього.

В той час як одна компанія згодна поступитися вимогам інвесторів, інша довіряє кермо влади лише засновникам і топ-менеджерам.

Ці два протилежні підходи стосуються не тільки двох найважливіших у світі компаній. Вони представляють також дві альтернативні моделі капіталізму, і та з них, яка переможе, формуватиме майбутнє економіки.

Навесні 2012 року Тоні Сакконагі, шанований фінансовий аналітик, опублікував доповідь, у якій запропонував радикальний хід для Apple.

Разом з іншими аналітиками він не раз підштовхував генерального директора Apple Тіма Кука повернути акціонерам певну частину грошових запасів компанії, які до кінця 2011 року наблизилися до 100 млрд дол. Кук, як і Стів Джобс до нього, чинив опір таким закликам, щоб компанія могла бути напоготові.

Є й інша причина, через яку Apple не поспішала розлучатися з грошима: велика частина цих коштів знаходиться в Ірландії після вдалого створення там Apple Operations International у 1980 році. З того часу переважна частина неамериканського прибутку Apple осідала саме там, а використання цих грошей при їх репатріації у США спричиняє виплату великих американських податків.

Саме тому Сакконагі озвучив сміливу ідею: Apple повинна позичити 100 млрд дол в Америці, а потім виплатити їх акціонерам у формі дивідендів і придбання акцій. Незвичайна пропозиція привернула увагу фінансистів і досягла своєї передбачуваної мети: посилила тиск на Кука. Через тиждень Apple поступилася й оголосила, що планує почати вивільнення коштів через дивіденди.

Доповідь Сакконагі не залишилася непоміченою у Кремнієвій долині. Через три тижні відреагував Google.

У той час якраз почала слабшати структура акціонерного капіталу, встановлена компанією у 2004 році, коли вона стала публічною. Колишній порядок дозволяв засновникам Google зберігати вирішальний вплив на результат голосування навіть при зменшенні їх частки через випуск нових акцій.

Передбачалося, що ця структура "захистить від зовнішнього тиску і спокуси пожертвувати майбутніми можливостями заради короткострокових запитів".

Однак до доповіді Сакконагі цей своєрідний захист від зовнішнього впливу почав руйнуватися, бо засновники Google продовжували продавати акції та включати їх в пакет винагород для співробітників.

Після заяви Apple засновники Google оголосили про нову структуру акціонерного капіталу, яка б запобігла подібній ситуації. Тепер при голосуванні акції засновників були вдесятеро вагомішими за звичайні, що забезпечувало їхню можливість ще довго визначати стратегію компанії. За словами засновників, це мусило стати "запорукою успіху Google протягом десятиліть".

Те, що сталося з Google та Apple після цих подій, задало тон капіталізму початку 21 століття. Рішення Apple почати виплачувати дивіденди не задовольнило акціонерів, а ще більше їх обурило.

Кілька хедж-фондів почали вимагати набагато більших виплат, а деякі навіть подали на Apple до суду, пропонуючи iPref — новий вид акцій, що дозволив би Apple проводити виплати, не підпадаючи під такі високі податки.

Apple пообіцяла виплачувати більше і в 2013-2017 роках випустила 200 млрд дол в дивідендах і викупах. За даними S&P Capital IQ Database, це більш ніж 72% їх операційного грошового потоку за цей період. Для фінансування всього цього Apple взяла в борг 99 млрд дол. Задум Сакконагі втілився в життя.

Що в цей час робили в Google? Те саме, що і в Apple: заробляли купи грошей. У ці ж чотири роки операційний потік компанії становив 114 млрд дол. Скільки Google виплатила акціонерам? На відміну від 72-відсоткової частки виплат Apple частка корпорації з Кремнієвої долини становила лише 6%.

Стратегії, які обрали Apple та Google, пропонують різні варіанти відповіді на одне з найголовніших питань, яке стоїть перед капіталізмом: що робити публічним компаніям із заробленими ними грошима?

Вони хваляться великими прибутками, проте останнім часом різко скоротилося число вигідних можливостей для інвестицій, які б дозволили максимізувати цей прибуток. Через дисбаланс на рахунках компаній повисло близько 2 трлн дол.

Корпорації продовжують отримувати прибуток, що перевищує суми, необхідні для фінансування власного розвитку, і основне питання — кому доведеться вирішувати, що робити з цими грошима: менеджерам чи інвесторам?

У Google, де вся повнота влади належить засновникам корпорації і членам ради директорів, рішення залишається за інвесторами.

В Apple, де інвестори займають провідні позиції через відсутність впливових менеджерів, які б мали вагомі пакети акцій, все навпаки. (Хоча спроби Apple заспокоїти своїх інвесторів ні до чого не призвели, компанія, як і раніше, може дозволити собі витрачати астрономічні суми на наукові дослідження і розробки).

Чому ж ці компанії обрали саме такі стратегії? Можливо, тому, що вони відображають різні реакції двох гігантів на одне з ключових питань сучасного капіталізму: відокремлення інституту власності від здійснення контролю.

Якщо коротко, то власники вже не виступають в ролі менеджерів, як це було на ранніх стадіях розвитку бізнесу. Коли ж засновникам доводиться передавати контроль над керуванням компанією управлінцям, виникає поширена в економіці проблема "принципал-агент": управлінець, група працівників або компанія-агент можуть ухвалювати рішення, що впливають на "принципала".

Переважний вплив інвесторів, як в Apple, дозволяє ефективно вирішувати один з аспектів проблеми "замовник-виконавець". Менеджери підпорядковуються вказівкам власників корпорації. Тому замість того, щоб витрачати гроші на провальні ініціативи на зразок Google Plus або безцінні ідеї менеджерів, Apple вдається до дисципліни і диктатури великих інвесторів.

На відміну від індивідуальних акціонерів власники великих пакетів можуть зупиняти знахабнілих менеджерів, які шукають лише власну вигоду: залучають компанію в безглузді угоди із злиття та поглинання і виплачують великі премії та бонусименеджменту. Врешті-решт, теоретично прибуток компанії належить інвесторам, то чому би їм і не вирішувати, як його витрачати?

Прихильники концепції сильного менеджменту, що знайшла втілення в Google, стурбовані іншим аспектом проблеми "замовник-виконавець". Їх турбує не стільки те, що менеджери ігнорують вказівки інвесторів, скільки те, що інвестори не беруть до уваги інтереси людей, яким вигідний довгостроковий успіх фірми.

Професійні інвестори тут виступають не тільки як начальники над виконавчими директорами, але і як представники багатьох інших акціонерів.

Хедж-фонди, які насідають на Apple, — це жахливі "короткострокові" інвестори, зацікавлені в миттєвих прибутках. Це шкодить інтересам "довгострокових" інвесторів. Так буває, коли в корпорацію вкладають капітали пенсійні фонди. Хедж-фонди — нетерплячі інвестори, їх дії, як вважається, руйнують економіку.

Хто має рацію? Яка проблема "принципала-агента" завдає більше шкоди?

Прибутковість акцій — один із способів відповісти на це питання. З моменту перших напрацювань Google сильно випередила Apple. Однак ситуація стає протилежною, якщо розглянути розвиток цих компаній лише протягом 2016 року. Тому ще багато років не буде зрозуміло, чия фінансова стратегія краща.

Більш важливе питання — як ці стратегії впливають на життя звичайних людей.

Мета капіталістичної системи — ефективний розподіл капіталу, і робітники можуть радіти підвищенню свого медіанного доходу, коли гроші витрачаються найбільш продуктивно. Тому до певної міри їх добробут в рамках кожної системи залежить від того, хто вирішує, куди і як інвестувати прибуток.

Коли прибуток розподіляють менеджери, вони можуть скористатися можливостями та знаннями, які компанія накопичили протягом десятків років роботи, але їх рішення можуть бути не найвигіднішими.

Коли ж прибуток розподіляють інвестори, масштаб цього розподілу може бути ширшим, і це може стати причиною серйозних інновацій. Водночас, у цих інвесторів нема готових організаційних можливостей і їх плани можуть бути розраховані на дуже короткі терміни.

Навіть якщо взяти до уваги розбіжності в частках багатства, що накопичуються робітниками та капіталом, забезпечення ефективного розподілу обов'язків з розділу капіталу між менеджерами та інвесторами необхідне для максимального збільшення загального "економічного пирога".

У цьому сенсі проблеми Google хоч і значні, але добре вивчені. Ексцеси ж моделі Apple і широке застосування викупу акцій небезпечні та менш зрозумілі.

Яка ж модель капіталізму переможе?

Провідною корпоративно-фінансовою стратегією останнього десятиліття була стратегія Apple. Компанії розподіляли гроші за допомогою викупу акцій і брали кредити на фінансування цього розподілу з разючою швидкістю. Коли американські гіганти Deere, IBM, Amgen і 3M передають владу інвесторам, кредитні викупи компаній ніби розгортаються перед нами в уповільненому русі.

Важливість цих моделей скоро може вирости. Є імовірність, що федеральна податкова реформа звільнить накопичені корпораціями офшорні гроші і потік коштів потрібно буде розподілити в економіці, а як і куди — невідомо.

Автор
Економічна правда