10 декабря 2019 12:43

Перша нормандська: як та у чому Зеленський переміг Путіна на саміті в Парижі

Перша нормандська: як та у чому Зеленський переміг Путіна на саміті в Парижі

Президент Володимир Зеленський зустрівся у Парижі зі своїм російським колегою та тезкою Владіміром Путіним. Проведення такого "нормандського саміту" Зеленський добивався ледь не від дня свого обрання на посаду президента.

Очікування не було марним.

За збігом обставин, "нормандський саміт" відбувся у найменш сприятливий для Росії момент. Її авторитет та довіра до неї на Заході останніми днями знову впали. Натомість Зеленський, всупереч очікуванням Кремля, так і не став "легкою здобиччю". Він веде переговори зовсім не схожим для Москви чином – і "зламати цей код" Путін наразі не спромігся.

При цьому Зеленський не тільки уникнув провалів, які багато хто пророкував. Україна поїхала з Парижа також із перемогами. Так, не карколомними, але тактичними (язик не повертається називати їх "дрібними").

За переговорами у Парижі уважно стежив редактор "Європейської правди".


Путін проти світу

Останніми тижнями розмови про "нормандський саміт", дата якого кілька разів переносилася, а зрештою була призначена та підтверджена усіма сторонами, незмінно зводилися до того, що існування міцної проукраїнської коаліції на Заході уперше поставлене під сумнів.

Україна може опинитися у Парижі в ситуації "одна проти трьох", попереджали скептики, і, здавалося, вони мали рацію.

Франція та Німеччина останнім часом все більше говорять про діалог із РФ. Дипломатична ізоляція Путіна де-факто лишилася в минулому. А заяви французького президента Еммануеля Макрона про те, що Росія не має стати офіційним ворогом НАТО, додавали підґрунтя для негативних очікувань.


А пояснення експертів про те, що ці зміни значною мірою викликані конкуренцією Макрона з лідерами США та Німеччини, аж ніяк не знімали проблему – адже не важливо, проти кого ведеться війна, якщо постраждалою у ній виявиться Україна.

Та за останні дні перед самітом ми стали свідками новин, немов навмисно зібраних докупи, щоби довести: міжнародну підтримку України точно зарано ховати.

Нове керівництво ЄС, що запрацювало 1 грудня, у ці дні не скупилося на заяви про підтримку України.

Між Німеччиною та Росією розгорівся дипломатичний скандал. Берлін звинуватив Москву у причетності до політичних вбивств на німецькій території.

Вихідними у Франції повідомили про нові докази атаки на Макрона хакерів з РФ під час його виборів 2017 року – тоді Кремль намагався втрутитися у французьку політику.

А "контрольним пострілом" підтримки стало повідомлення МВФ, оприлюднене в ніч на неділю, про наближення нової програми фінансування України Фондом. І хоча остання новина ще не означає, що гроші вже виділені, це все одно був украй важливий крок підтримки нової української влади. Ця заява вибивала у Путіна частину важелів економічного тиску на Київ, тож не випадково, що Фонд поспішав видати її перед "нормандським самітом".

Словом, Владіміра Путіна у Парижі чекало повернення до старих реалій: його противниками знову були три країни, які діяли спільно. І перебіг саміту це підтвердив.

І, нарешті, атмосфери додало рішення WADA про дискваліфікацію російської національної збірної на Олімпійських іграх через допінг. До Донбасу воно не дотичне – але стало ще одним доказом того, що світ не готовий закривати очі на нахабні порушення правил з боку РФ. В усіх сферах життя.

Гнучкий "Мінськ" та червоні лінії

Чи можливо змінити Мінські домовленості? Чи реально зробити це так, щоби зміни зіграли на користь української сторони? Це питання Київ ставить вже кілька років поспіль. Без успіху, бо Росія такі зміни блокує.

Але те, що канцлерка Німеччини Ангела Меркель підтримала Зеленського щодо таких змін, є дуже доброю новиною. "Є питання, чи цей документ (Мінські домовленості) закам’янілий, чи його можливо змінювати. Адже є певні пропозиції президента Зеленського щодо його зміни... Ми сподіваємося, що цей документ (Мінські домовленості) знову буде гнучким, і що він буде оживлений", – наголосила вона.

Насправді йдеться про одну, але критичну зміну.

Коли Україна отримає контроль за кордоном на окупованій ділянці Донбасу – до виборів чи після?

Дослівне прочитання "Мінська" каже, що вибори у ОРДЛО відбуваються без контролю за кордоном. Але це не має сенсу, заперечують в Києві, бо це означатиме, що кордон прозорий для російських ДРГ, найманців та боєприпасів. Чесні вибори за таких умов неможливі, вважає Україна.

Берлін цю позицію повністю підтримав. Париж – принаймні не став проти цього.

Цей епізод важливий не лише як ілюстрація міжнародної підтримки України Заходом, у якій не всі були впевнені. Ще важливішим стало те, що ця червона лінія непорушна і для президента Зеленського.

Підхід "безпека передусім" був у основі переговорної позиції Петра Порошенка з Росією. Можливість того, що Україна перетне цю лінію, була чи не найбільшим подразником для громадян, які виходили на "попереджувальні мітинги" проти Зеленського.

Відсутність її "здачі", а також публічні та однозначні заяви Зеленського, що цим Україна не поступиться, дозволили багатьом спокійно зітхнути після паризького саміту.

Так само лишилися непорушними й інші "червоні лінії". Три ключові з них Зеленський окремо назвав на пресконференції після завершення саміту.

"Перше – це неможливість федералізації. Україна – унітарна держава, це незмінна стаття її Конституції та непорушний принцип існування держави.

Друге – неможливість будь-кого вчиняти будь-який вплив на вектор руху та розвитку України, яка є незалежною, самостійною, демократичною державою, вектор розвитку якої обиратиме виключно її народ.

Третє – неможливість компромісів з врегулювання ситуації на сході України через поступки територіями в межах міжнародно визначених кордонів. Для кожного українця і Донбас, і Крим – це Україна."

Це – пряма цитата з виступу президента України на спільній пресконференції лідерів "нормандської четвірки". У міжнародній політиці важливо не лише те, що було сказане, але також де та як пролунала заява. Обіцянка, виголошена у присутності Путіна та лідерів ключових європейських держава, а також сформульована однозначно, без жодних "але", має найбільше шансів бути дотриманою.

Можливо, тому цих слів виявилося достатньо, щоби "рух опору капітуляції", який стояв наметовим табором на Банковій, погодився із тим, що червоні лінії Зеленським не перейдені, та призупинив протест.

Та й більшість критиків президента були змушені визнати: на саміті у Парижі "зради" точно не сталося.

Паризькі перемоги

Чи не єдиною претензією до Зеленського, яка має під собою підґрунтя, є те, що обіцянки чинного президента досягти повної перемоги на саміті у Парижі не справдилися.

Поразкою це також не є – було б дивно сподіватися, що вже перша зустріч із Путіним дозволить зрушити кригу у принципових питаннях.

Однак президент та його команда перед "Нормандією" поширювали невиправданий оптимізм та впевненість у тому, що Путін невідкладно поступиться щодо кордону, "здасть" маріонеткові "республіки" чи виведе російську армію з окупованого Донбасу. А тому вина за створення зависоких очікувань у частини суспільства лежить саме на президентській команді.

Поза тим, паризька зустріч справді принесла перемоги або наблизила до них.

Язик не повертається назвати їх "дрібними" (бо є люди, для яких вони є питанням життя та смерті!). Але вони і справді є "тактичними", тобто не змінюють ситуацію на Донбасі кардинально.

Передусім це – питання обміну ув’язненими.

Тут, щоправда, також можна дорікнути Зеленському, що всіх в’язнів повернути не вийшло.

Як пояснив президент у спілкуванні із журналістами пізно вночі, перед вильотом до України, наразі домовленість обмежена в’язнями "підвалів Донбасу". В’язнів сумління та незаконно переслідуваних українців у тюрмах на території Росії, а також в’язнів у окупованому Криму обмін не зачепить. Про це домовитися з Путіним не вдалося.

"Домовились про початок – всіх узгоджених на всіх узгоджених. Зараз покажуть нам списки. Зараз ідеться про Донбас. Давайте зробимо перший крок. Це великий крок, бо 72 людини можуть приїхати додому", – розповів він.

Важливий позитив цієї домовленості – неофіційно узгоджено, що обмін відбудеться вже до кінця цього року. Важливий негатив – на жаль, ця домовленість не закріплена документально. У рішенні "четвірки" її немає, є лише усна обіцянка Путіна. Причина цього загалом зрозуміла – президент РФ веде гру і видає, ніби не він контролює маріонеткову "владу" в Донецьку та Луганську. Але це дає Росії можливість відмовитися від виконання своєї обіцянки.

Ще одне рішення саміту може мати стратегічний вплив на Донбасі.

"Нормандська четвірка", включно із Росією, домовилася розширити мандат спостережної місії ОБСЄ.

Як відомо, зараз ОБСЄшники спостерігають за обстрілам лише у світлий час доби. Це робить їхні звіти мало пов’язаними із реальністю, адже бойовики, як правило, ведуть обстріли українських позицій уночі. Однак досі у ОБСЄ не вдавалося домовитися про те, щоби надати моніторам дозвіл на нічне патрулювання.

І якщо Путін виконає цю домовленість і Росія перестане блокувати зміну правил роботи місії – ситуація на Донбасі може принципово змінитися. Приміром, оголошені перемир’я (принаймні, в той період, коли вони потрібні Росії) стануть повноцінними, а не лише "денними".

І, до слова, про перемир’я (повне, абсолютне та непорушне) саміт "Нормандії" також домовився. Але таких домовленостей, не реалізованих на практиці, за п'ять років було так багато, що їх поки що зарано записувати у перелік перемог.

Запах газу

Газові переговори, проведені у Парижі,  принесли небагато новин, але їх важливість є такою високою, що на цій темі варто зупинитися окремо.

Відверто кажучи, більшість побоювань про можливу здачу інтересів України у Парижі стосувалися саме газового питання. Аж надто дивно Банкова ухилялася від відповідей про те, чи планується обговорення газових питань у Парижі – навіть тоді, коли всі джерела вже підтверджували, що до Франції летять міністри енергетики Росії та України, а на переговорах запланована окрема "газова панель".

Та схоже, що цього разу інформацію приховували не через сплановану "зраду". Принаймні, домовленостей, очевидно шкідливих для України, у Парижі досягнуто не було.

Ба більше – украй важливо, що подальші переговори повернуться до тристороннього формату, за участі ЄС. Принаймні, у цьому запевняє виконавчий директор "Нафтогазу".

Зеленський стверджує, що "перемога" є і у газовому питанні – мовляв, Україна та Росія наблизилися до газової угоди, при цьому річний чи дворічний контракт вже не розглядається, а також є згода про те, що Росія виконає рішення Стокгольмського арбітражу – щоправда, сплативши $3 млрд не грошима, а газом.

Чи виправданий цей оптимізм Зеленського, стане відомо ближчим часом.  

Чому Росія – "не агресор"?

Але є одна сфера, в якій Україна в Парижі показала себе геть погано. Ця сфера – інформаційна.

Маючи унікальні стартові позиції щодо підтримки західних партнерів, дату проведення саміту, яка співпала з іміджевими проблемами Росії, маючи потужну групу журналістів у Парижі – наша офіційна делегація примудрилася вчисту програвати росіянам у інформаційній війні.

Ця проблема для чинної влади не нова. Та попри її повторення, офіс Зеленського – чи то помилково, чи то свідомо – взагалі не намагається вести свою інформаційну політику, а лише реагує на картину дня, задану росіянами. У той час як російські журналісти отримували інформацію про деталі переговорів, коментарі та "зливи" з закритих зустрічей у Єлисейському палаці – українським журналістам виявилося простіше дізнаватися деталі у французької сторони.  

І чомусь Банкову не турбує, що це – ідеальне тло для запуску фейків в український інформаційний простір.

Чи є така політика свідомим вибором Банкової у рамках політики "краще промовчати, аби не образити росіян"? Сказати складно. Та варто відзначити, що цього разу Зеленський був відвертіший у висловлюваннях, ніж зазвичай.

Донбас – окупований. Це президент повторив кілька разів за присутності Путіна.

Крим – український, і буде таким, хай як ці заяви обурюють Росію.

Жодних перемовин із маріонетковими "республіками" не буде, хай як на цьому не наполягає Путін. "Україна і я, як президент, не ведемо прямі перемовини з представниками незаконної влади тимчасово окупованих територій", - запевнив Зеленський.

Але є одна лінія у критиці РФ, яку президент не перетнув і не збирається цього робити. Вже вночі, після завершення саміту, в розмові з "Європейською правдою" він визнав, що свідомо не вживає щодо Росії та особисто щодо Путіна слово "агресор". Ось повне пояснення президента з цього приводу.

"Що стосується як, кого і що називати. Це немов питання "а ви будете говорити "добрий вечір" президенту Росії?", "а ви будете сідати з ним за стіл?", "чи будете тиснути руку, стояти поруч на фотографуванні?".

Нам з вами потрібен результат. Якщо наша задача – приїхати і в когось плюнути, – то навіщо їхати і домовлятися? А якщо є задача домовитися, то нам потрібно знаходити такий формат діалогу, який буде більш-менш коректним".

Чи є таке пояснення переконливим, а тактика – ефективною? Цю оцінку лишаємо за читачем.