14 января 2020 14:01

Жорстка посадка для президента Зеленського. Кілька іранських катастроф

Жорстка посадка для президента Зеленського. Кілька іранських катастроф

Біда не приходить одна. 8 січня вся Україна прокинулась від трагічної новини: біля Тегерана розбився літак МАУ, загинуло 176 людей.

Це була не єдина трагедія. Впродовж наступних кількох днів українці стали свідками ще кількох катастроф: управлінської, комунікаційної та геополітичної.

Можливо, їхні наслідки не такі очевидні, як у збитті літака, але у сукупності вони можуть стати для країни не менш руйнівними.

Президентська команда, опинившись чи не в першій трагічній кризовій ситуації, показала неспроможність працювати в умовах, коли немає часу прописати сценарій і розподілити ролі.

Тактика мовчазного, але дієвого вичікування, якою так пишалась команда президента, на ділі перетворилась на зволікання і спізнення.

Спершу президент Зеленський не встиг включитись у процес одразу після збиття літака, бо вирішував поки нез'ясовані геополітичні питання в Омані. 

 

Підчас авіакатастрофи Володимир Зеленський перебував в Омані

ФОТО: ФБ-СТОРІНКА ОФІСУ ПРЕЗИДЕНТА

Коли ж він повернувся і занурився у розгрібання кризи, то пропустив головну геополітичну рубку, яка відбувалася в цей час і яка пройшла без його участі.

УП звернулась із широким переліком запитань, які мали розкрити логіку дій президента, до його помічника Андрія Єрмака. Представник команди Зеленського погодився надати відповіді на наші питання, однак від вечора суботи досі цього не зробив.

УП вирішила опублікувати статтю без обіцяних відповідей. Ми їх чекаємо і готові одразу опублікувати. 

Стратегія Зеленського

Як відомо, принципові рішення президент Володимир Зеленський ухвалює особисто. Питання стратегії поведінки в "іранській кризі" – якраз таке питання.

Тож логічно припустити, що алгоритм дій нової української влади був схвалений саме президентом. Але назвати його автором цієї стратегії складно. 

У питаннях зовнішньої політики і міжнародних комунікацій Зеленський став ледь не набожно довіряти своєму помічнику Андрію Єрмаку. 

 

Тактика Єрмака тримається на неформальних зустрічах, таємних переговорах, непублічному спілкуванні

ФОТО: УКРАЇНСЬКА ПРАВДА

Саме йому вдалося переконати президента, що тактика "спершу робимо – потім говоримо" має бути основною. Врешті, сам Зеленський – людина такого складу мислення, про що неодноразово зізнавався на зустрічах різного рівня.

Тактика Єрмака, який терпіти не може класичну дипломатію загалом і дипломатів зокрема, тримається на неформальних зустрічах, таємних переговорах, непублічному спілкуванні. 

Саме так, якщо згадати, Зеленський поводився під час переговорів про обмін полоненими, про повернення кораблів, про відведення військ, про організацію "Нормандського саміту". 

У цих ситуаціях спершу проходила фаза неформальної дипломатії Єрмака, а потім, ледь не по факту, публічна комунікація із суспільством. З останнім уже справлялись офіційні виконавці, передусім – міністр закордонних справ Вадим Пристайко.

 

Зеленський довіряє Єрмаку у питаннях зовнішньої політики і міжнародних комунікацій

ФОТО: ПРЕССЛУЖБА ОП

Власне, це можна вважати виробленою практикою дипломатії Зеленського, такою собі "формулою Єрмака". І до останнього часу, слід визнати, вона була досить ефективною.

Така тактика підходить для тихих домовленостей з росіянами, але виявилась абсолютно непридатною для вирішення "іранської кризи". 

У ситуації, коли важлива кожна хвилина і година, президент Зеленський зникав на цілі дні.

У ситуації, коли керівники ключових силових відомств та Офісу президента роз'їхались як не в Італію чи Францію, то десь на острови, відсутність загального менеджменту була просто кричуще очевидною.

Тож дивуватись, чому, скажімо, жалобу оголосили лише після того, як президент через 14 годин прилетів в Україну, не випадає. Рівень компетентності у питаннях кризового державного менеджменту серед членів команди, які були на місці, не заходив далі свічки над президентом на його сторінці у Facebook.

Якщо проаналізувати дії команди президента за останні дні та його звернення, можна реконструювати модель поведінки української влади. 

Вона полягала у кількох загалом зрозумілих речах.

По-перше, прямий контакт з Іраном і спорядження експертної групи, яка мала дати конкретні матеріали, на підставі яких можна робити висновки.

Секретар РНБО Олексій Данилов визнав, що версія збиття ракетою була очевидною, й Україна про неї знала ледь не від самого початку. Тобто виходить, що група спеців полетіла в Тегеран не для того, щоб дізнатись правду, а щоб не дати її приховати.

По-друге, до отримання матеріалів від групи з Ірану команда президента мала утримуватись від різких і однозначних заяв. Після того, як нова влада вляпалась у ситуацію з імпічментом президенту США, опинитись ще й в епіцентрі конфлікту між Іраном і Штатами на Банковій не хотіли.

Така обережність, в принципі, заслуговувала на розуміння, але тільки до того моменту, поки не була зведена до абсурду.

Надмірне бажання "пройти між крапельками" і стало причиною комунікаційної катастрофи, яку пережила Банкова.

Щоб влада синхронно тягнула час і не визнавала очевидних речей, потрібна була велика злагодженість її роботи. Це насправді дуже складна дипломатична гра, у якій кожне слово має значення.

Нова українська влада показала, що вона цим мистецтвом не володіє. Тому спочатку РНБО говорить про російську ракету, потім ця ракета починає губитись між "іншими версіями", Генпрокуратура відкриває справу за статтею "помилка екіпажу", а президент просить не маніпулювати і не ширити конспірологію, хоча світові лідери уже не мають сумнівів, що літак упав не сам по собі.

Якщо є якесь слово, яке може описати комунікації влади у перші дні "іранської кризи", то це слово дезорганізація.

По-третє, президент спробував одразу організувати контакт із західними партнерами, чиї погляди і супутники прикуті останнім часом до Ірану, і які мали дані про причину катастрофи одразу ж після збиття літака.

9 січня Зеленський провів телефонні розмови з прем'єр-міністрами Канади, Швеції, Великої Британії. За їхніми підсумками ОПУ випустила сухі повідомлення про "спільну роботу".

Але того ж дня, буквально за кілька годин після розмов із Зеленським президент США недвозначно натякнув, а прем'єри Канади і Британії прямим текстом заявили: є достовірні докази збиття літака іранською ракетою.

І що робить український президент після цього? Просить партнерів "надати дані, які підтвердили б цю версію".

У перекладі з дипломатичної на людську це означає, що в ході прямих переговорів з першими особами Україні згаданих даних не надали! Ще раз: стратегічні партнери України, чиї громадяни загинули на борту збитого українського літака, в ході перемовин з президентом не надали жодних доказів. 

Чому?

Відповідей може бути кілька: або цих даних не було (а вони були!), або офіційному Києву не довіряють, або не вважають за потрібне з ним чимось ділитись. Навіть складно сказати, який варіант гірший.

Зеленський не захотів вірити на слово партнерам. 10 січня у нього відбулася розмова з держсекретарем США Майклом Помпео. Здавалося, що от зараз уже точно докази будуть у Києва. Але ні.

Замість сподіваної заяви, що держсекретар США надав Україні дані про збиття літака, президент Зеленський організовує зустріч із тимчасовою повіреною у справах США в Україні Крістіною Квін.

Пані Квін, за словами Зеленського, "передала важливу й корисну інформацію для розслідування". 

Увечері 10 січня Зеленський має другу розмову з прем'єром Канади Джастіном Трюдо, за підсумком якої на сайті ОПУ з'являється новина, де серед іншого йдеться: "Українські експерти аналізують отримані дані. Всі версії причин авіакатастрофи вважаються можливими".

Після цього стало зрозуміло, що партнери (?) України мають докази збиття літака МАУ ракетою, але передавати їх Україні не вважають за можливе чи потрібне. Таке буває. Обмін секретними даними – річ делікатна.

Але про те, що партнери тебе ігнорують, не прийнято говорити. Натомість президент України після консультацій з партнерами і їхніх гучних заяв на весь світ каже: "всі версії можливі". І виглядає в очах світу смішним. 

Тільки це не добрий сміх, до якого звик Володимир Олександрович у попередньому житті. Це насмішки над слабшим. 

Але найбільша трагедія навіть не в цьому. А в тому, що біля президента не знайшлося людини не просто з дипломом КІМО, а дипломата з досвідом, який би не дозволив Зеленському так підставитись.

"Формула Єрмака" – обережне вичікування і прямі контакти – мала привести Україну до з'ясування причин катастрофи і покарання винних. Але привела до того, що Україна сама на весь світ кілька разів прокричала, що її партнери з нею не рахуються. Ті партнери, від єдності яких залежать санкції, допомога Україні та загалом існування у нинішніх кордонах.

Єдиним виходом із цієї ситуації залишалась орієнтація на власні сили. 

"Я хочу високо відзначити роботу українських експертів в Ірані. Вони працювали та продовжують працювати самовіддано, ретельно й цілодобово. Їхня висока професійність та оперативність, переконливі попередні висновки та докази, знайдені в Тегерані, не дозволили приховати правду", – заявив Зеленський у своєму зверненні після остаточної розмови з іранським колегою 11 січня.

Власне, це і є логічним підсумком стратегії Зеленського. Мовляв, наші спеціалісти на місці отримали докази, і Іран мусив визнати провину. Тобто влада "без істерик" досягла результату.

Але президент не договорює одну важливу деталь. Допуск українських експертів до літака доводить не стільки вину Ірану, як його готовність визнати цю вину. 

При тому Іран фактично визнав свою провину не після висновків комісії, а вже тоді, коли сам надав повний допуск українським спеціалістам. Якби Іран хотів приховати факт збиття, то знайшов би форму, як це зробити. 

Тим, хто сумнівається у такій можливості, варто поспілкуватися з польською владою, яка досі не може повернути уламки свого урядового літака з-під Смоленська.

Тобто питання не в тому, які висновки зробили українські спеціалісти, а чому Іран дозволив їм ці висновки зробити.

Вважати, що це сталось через позицію України, було б наївним.

Трагедія з українським літаком застала Іран у дуже чутливий для країни момент. Варто згадати два важливих нюанси. 

Тегеран того фатального ранку 8 січня проводив ракетний обстріл американських позицій своїми новими, дуже точними ракетами. За деякими даними, американські сили були попереджені про обстріл і відійшли. Обстріли відбувались для того, щоб показати: в Ірана є серйозні ракети, і вони влучають точно у намічені цілі. 

Тегеран підвела ракета російська.

Другий важливий для розуміння іранської поведінки нюанс – це вбивство генерала Касема Сулеймані. Це без перебільшення поворотний момент в історії сучасного Ірану. 

Сулеймані був чи не найвпливовішим лідером радикального і воєнізованого іранського істеблішменту. Його вплив поширювався на весь регіон, його постать стояла за всіма конфліктами на Близькому Сході у тій чи іншій ролі. Він був цементуючою силою в досить різношерстому Комітеті стражів ісламської революції, чий боєць і збив український літак.

Смерть Сулеймані призведе до переформатування сил в Ірані, яке, можливо, спричинить якщо не зміну влади, то принаймні більш помірковану політику. І в цьому дуже зацікавлені західні партнери України. 

Поки Росія відмовчувалась, ЄС вдавав, що не має даних, хоча майже точно їх мав, лідери англо-саксонського світу синхронно і миттєво заявили: літак збили ракетою. 

Ті ж лідери англо-саксонських країн одразу ж підтримали мирні акції протесту, які збирають на вулицях Тегерана помірковані сили. 

Складається стійке враження, що Вашингтон-Оттава-Лондон уже встигли про щось домовитись з Тегераном. Поки Меркель посміхалася Путіну, Макрон боровся з профспілками, а Володимир Олександрович Зеленський чекав доказів.