08 августа 2017 13:20

По замкнутому колу «революцій»

«Сьогодні є багато слів та емоцій, але суспільство так і не навчилось якісно впливати на владу»

По замкнутому колу «революцій»

Розмірковуючи сьогодні над подіями постмайданної України, багато хто, аналізуючи ситуацію, роздає поради і закликає до дій. Однак варто звертати увагу не тільки на суть питання, а й на історію думок тих чи інших істориків, політологів, експертів. Наприклад, певний подив викликали нещодавні заяви авторитетного історика Ярослава Грицака. 

«Уже кілька місяців мене не залишає почуття того, що ми переживаємо контрреволюцію, яку я називаю «солодкою» — на ім’я того, хто є її символом. Потрібно визнати, що революція закінчилася. Ми відкочуємося назад, адже найголовніші фортеці не переможені. ...Стара система влади знову відчуває себе безпечно, вона перегрупувалася і потихеньку переходить в наступ», — це слова історика і публіциста Ярослава ГРИЦАКА із колонки в nv.ua.

Те, що немає якісних змін і діють старі правила, це правда. Однак, звернемо увагу на попередні заяви. «В Україні стала ціннісна зміна. Це вже очевидно. Її головні рушії — середній клас (у широкому розумінні: від журналістів й «айтішніків» до середнього бізнесу) і молодь. Ці люди не куплять будь-який продукт, будь-яку політичну партію лише через його «опозиційність» — їм потрібна якість. ...Мені здається, що в позитивний бік зі старих політиків зараз еволюціонував тільки Юрій Луценко. Виразно помудрішав — власне помудрішав, а не просто порозумнішав. Луценко демонструє зараз іншу якість», — це слова Ярослава Грицака, тільки від 30 грудня 2013 р., тобто під час Євромайдану (life.pravda.com.ua).

Згодом ми бачили, що люди все одно купили старий продукт — обрали в парламент політичні проекти, які були сколочені спеціально «під вибори». Тобто якості було дуже мало. Так само є питання і з приводу еволюції Юрія Луценка. Адже «мудрість» допомогла йому та іншим політикам зробити з нього генпрокурора країни без юридичної освіти.

«Прийшов час готувати новий Майдан», — це також заява Ярослава Грицака, але вже від грудня 2015-го (nv.ua). «Ми маємо знайти спосіб найменшими жертвами радикально змінити якість існування країни, — коментує «Дню» правник, громадський діяч Геннадій ДРУЗЕНКО. — Ми маємо замислюватись не лише про зміну гравців, а перш за все, про зміну гри та її правил. Гнійник, який загнаний усередину, й далі спричинятиме для нас величезний дискомфорт. Це ще ставить серйозне питання про відповідальність тих, хто штовхає на такі псевдореволюції. Іноді, коли існує запит на революційні зміни, людей підштовхують до заколотів, а не до якісних змін. У нас триває боротьба кланів між собою, але все це відбувається в умовах побудованої системи Кучми. А отже, нічого по суті не змінюється. За умов війни ми лише намагаємось перегризти пуповиння, яке нас пов’язує з радянським минулим. І це відбувається не так на рівні влади, як на рівні суспільства. На жаль, у голові Порошенка досі живе те, що жило в голові Кучми, Тимошенко чи Януковича».

«В тому, що сталося на Майдані, залишається багато неясного, — вважає доктор історичних наук Юрій ШАПОВАЛ. — І в нашому суспільстві про це мало говорять. Немає ясності й розуміння механізмів того, як все відбувалося. Мені здається, що відсутність спроб більш-менш реалістично, а не в романтичних категоріях, це пояснити є суттєвою проблемою і провокує тлумачити ці події з песимістичних позицій або бачити лише чорне чи біле».

В цьому контексті чітку заяву зробив Аудрюс Буткявічюс, якого називають «батьком» кольорових революцій та адептом ідеолога цих революцій Джина Шарпа. В інтерв’ю uain.press він сказав: «Початок цього процесу (Майдану. — Ред.) — це справа рук росіян... Як ми вже знаємо, Росія готувала операцію по анексії Криму давно, приблизно з 2005-го року. І потім у восьмому, і в дев’ятому були пробні акції, спрямовані на те, щоб відірвати Крим і взагалі зруйнувати Україну. І, на мій погляд, російським стратегам гібридної війни дуже хотілось створити таку ситуацію, в якій дії Росії проти України стали б легітимними».

Тепер щодо самих понять. Іноді від неточності визначення тих чи інших слів у суспільстві створюється хибне уявлення про певні процеси. У зв’язку з подіями в країні, одним із поширених понять є «революція». Їх у нас налічують мінімум три: Революція на граніті 1990 р., помаранчева революція 2004 р., Революція гідності 2013—2014 рр. Це важливі ба навіть трагічні сторінки в нашій новітній історії, які мають свої визначення та пояснення.

«Хоч ми й називаємо Революцію на граніті, помаранчеву та гідності революціями, насправді, вони такими не були, — каже Геннадій Друзенко. — Революція — це глибинна зміна системи. У цих трьох випадках зовсім не йдеться про класичну революцію. Ми є заручниками певних стереотипів. Коли вживаємо цей термін, то перше, що спливає в пам’яті, — це жовтнева революція, яка насправді була заколотом. Справжня революція має перерізати пуповиння нашої радянськості, нашої прив’язаності до тої недолугої імперії і має вивести нас на нову якість. Але для цього не треба жертвувати людьми. Існують також революції, одну з яких, скажімо, здійснює сьогодні Ілон Маск у технологіях. Той же самий електромобіль є справжньою революцією».
«Події 2013—2014 років — це повстання проти брутальності режиму, — продовжує Геннадій Друзенко. — Тобто, коли режим перейшов червоні лінії, народ повстав. Звичайно, потім вийшли на арену олігархічні клани, і Росія це використала у своїх цілях. Порошенко також угадав запит суспільства, коли запропонував гасло «Жити по-новому». Але це гасло так і залишилося гаслом. Сам Порошенко ніколи не вирізнявся революційністю. Також не можна говорити про контрреволюцію, адже як такої революції ще не було. Майдан міг породити нову країну, а міг реанімувати постУРСР. На жаль, на мою думку, сталося друге».

Нагадаємо, раніше в інтерв’ю «Дню» народний депутат II, V і VI скликань Володимир ЛАНОВИЙ заявляв, що справжня контрреволюція відбулася ще 1993—1994 рр., коли до влади прийшов Леонід Кучма. «Так звана Революція гідності, по суті, не призвела до жодних якісних змін в інститутах нашої держави, — каже зараз в коментарі «Дню» Володимир Лановий. — Тому і революцією це назвати не можна. Це було повстання, а режим, який я називаю олігархічним ладом, залишився, яким і був. Олігархат висуває різних політиків, жонглює ними, але сутність від того не змінюється. Термін «революція» часто вживають для того, щоб заспокоїти людей щодо того, що нібито відбуваються якісь зміни. Це і є одним із способів продовження перебування при владі всієї цієї клептократичної та олігархічної верхівки».

«Люди Майдану, безперечно, заслуговують на повагу. Але в поняття революції треба вкладати більший сенс. Революція не може бути одномоментним процесом, — каже Юрій Шаповал. — До всього, що пов’язане з Майданом, слід ставитися спокійно. Бо я пам’ятаю ту істерику інтелектуалів, яку було влаштовано довкола помаранчевої революції. Було сказано багато такого, що не відповідало дійсності. Будь-яка революція завжди повинна мати наслідки. Зрозуміло, що це не може бути зроблено за день чи за тиждень. Після помаранчевих подій суспільство вже мало б бути навченим. Багато слів, багато емоцій, а в результаті суспільство так і не навчилось якісно впливати на владу. Аналогічна ситуація і після Майдану 2014-го. Не варто впадати в песимізм, але і висновки необхідно робити відповідні».

Справді, відповідальні не тільки історики чи політологи, а й суспільство. Воно також має бути обережнішим, тоді його буде складніше використати. Коли це вкотре знову захочуть зробити політики чи їхні політтехнологи. Або Кремль.
Автор
День
Источник