24 сентября 2018 20:13

Вид на море

Як позбутися «континентального мислення»— сім порад від адмірала Ігоря КАБАНЕНКА

Вид на море

Що таке морська держава?
Найперше — це тісний зв’язок з морем. Це національна культура з глибоким розумінням цінностей моря та гарантованим захистом цих цінностей, стійкими морськими традиціями і комплексним використанням переваг володіння морем. Блакитна економіка надає величезні можливості для розвитку морської держави через найдешевші транспортні перевезення (у 22 рази дешевше порівняно з авіаційними, у 13 — з автомобільними і в 5 — 6 — із залізничними), запаси корисних копалин та біоресурсів, туризм, рекреацію і багато іншого.


А як в Україні? З п’яти складових морегосподарчої діяльності (морські й річкові транспортні перевезення, економічна діяльність на континентальному шельфі, гідрофізичні та інші морські наукові дослідження, портова перевалка, а також вилов риби) Україна активна лише у двох останніх. Комерційний флот України порівняно з 1993 роком скоротився у 13,5 разу — під прапором Монголії (!) ходить більше суден, ніж під прапором України. Розробка континентального шельфу України в Чорному морі, де зосереджено сотні мільярдів кубічних метрів природного газу, не проводиться. У державній політиці домінують континентальні підходи, національна морська культура не сформована. Тобто ми радше країна біля моря, інакше кажучи — прибережна країна, бо довго відкладали море «на потім». Ситуація на Азові є яскравим прикладом негативних наслідків такої політики — стискання морських комунікацій у порти українського Приазов’я «петлею» Керченського мосту в поєднанні з інспекційною активністю катерного угруповання РФ уже вкрай негативно позначилися на нашій економіці.
Безумовно, крайні рішення РНБОУ вселяють оптимізм — виглядає так, що про море, принаймні про його безпекові аспекти, згадали. Це чудово. Проте будьмо відверті: проблеми на Азові виникли не раптово, вони розвивалися у просторі й часі, про що своєчасно попереджали українське і західне експертне ком’юніті. Разом з тим, Азовське море не є виключним місцем активації загроз національній безпеці України з моря...
Принаймні сім уроків потребують вивчення у зв’язку із зазначеним:
Перший — щодо морської політики. Без державної морської політики та військово-морської стратегії морської держави не існує. Урядом опрацьовується запропонований ще 2015 року проект Морської доктрини як документ, який визначає морську політику. Слід відмітити, що за формою цей документ має контрадикцію з західною політичною культурою, де доктрина не є документом стратегічного рівня. Логічніше було б розробити проект Закону України «Про засади морської політики України» та після його затвердження Верховною Радою Указом Президента України ввести в дію «Військово-морську стратегію України»... Але, скоріш за все, буде Морська доктрина. Принциповим є те, щоб в пікіровках навколо змістовного наповнення Морської доктрини не забули про військово-морську стратегію — нашій державі потрібна ґрунтовна безпекова стратегія двох морів. Ключовим у цій стратегії є цілеспрямовані зусилля держави (не окремих міністерств і відомств уряду, а всього державного апарату) щодо цільового і збалансованого розвитку військово-морських спроможностей для гарантованого відвернення (нейтралізації, локалізації та ліквідації) загроз з моря.

Другий — щодо морського операційного командування. Коли йдеться про національну безпеку на морі, відповідні силові активи мають злагоджено працювати під єдиним оперативним керівництвом морського операційного командування (МОК) з тактичним менеджментом у двох операційних зонах — Чорноморській та Азовській (дві військово-морські бази). Питання створення єдиного професійного МОК є вкрай актуальним. МОК повинен працювати в режимі 24/7, уважно враховувати індикатори загроз на морі, прогнозувати ймовірні сценарії і вживати адекватних оперативних заходів.

Третій — щодо захисту морських комунікацій. У стратегічних документах усіх без винятку морських держав забезпечення безпеки морських комунікацій стоїть на першому місці. США, Великобританія, Франція, Німеччина, Китай, Росія та багато інших країн дбають про безпеку власних морських транспортних коридорів. Наприклад, невелика Японія, яка ще з часів Другої світової війни зв’язана міжнародними обмеженнями утримання Сил Самооборони країни, цього року будує на національних верфях шість найсучасніших надводних кораблів та вісім підводних човнів (загалом у складі ВМС цієї невеликої держави до кінця поточного року буде 54 бойових кораблі, 22 підводних човни і 170 патрульних літаків). Безумовно, для створення та утримання такого військово-морського угруповання потрібні величезні ресурси. Але це є життєвою необхідністю — в Токіо добре розуміють важливість моря для країни. Саме тому її фрегати несуть бойову службу далеко від Японії, навіть поблизу Африканського рогу. Можна наводити безліч подібних прикладів з історії та сучасності. Із забезпечення безпеки власних морських комунікацій слід розпочинати й Україні. Важливо розуміти, що скорочення комерційного флоту під прапором України не звільняє нашу державу від захисту прибережних морських комунікацій. Все досить просто: не буде безпеки судноплавства на підходах до Одеси, Миколаєва чи Маріуполя й Бердянська — скоротиться портова перевалка вантажів, яка дає Україні до 12% ВВП з річним оборотом понад 170 млн тонн вантажів. Слід звернути увагу на морський коридор до Одеське-Миколаївського портового хабу. Зараз він виглядає, як горло пляшки, яке з одного боку обмежене зоною заборони доступу, що створена ЧФ РФ у районі викрадених українських газодобувних платформ, а з другого — островом Зміїний. Вузький морський коридор... Не нагадує Керченську протоку з усіма її загрозами?

Четвертий — щодо континентального підходу. Континентальний підхід до розв’язання проблематики морської безпеки ніколи не був і не є ефективним. Безумовно, протидесантна оборона морського узбережжя є важливою, але не винятковою в контексті забезпечення безпеки держави з морського напрямку. Сухопутне угруповання ніяк не впливатиме на панування на морі — це прерогатива військово-морських активів, саме вони через присутність у певних акваторіях спочатку завойовують перевагу, а потім досягають панування на морі загалом. Контрольні, ембаргові та блокадні дії до повної морської блокади опонента є невід’ємними атрибутами зазначеної морської діяльності, це можливо навіть без гарячого зіткнення. Доцільно перестати перевіряти цю класику військово-морського мистецтва на власних промахах. Звичайно, без розуміння специфіки забезпечення морської безпеки (це питання відповідної освіти, досвіду і ментальності) це буде не просто.

П’ятий — щодо операційного темпу. В ухваленні оборонних рішень та їхній реалізації слід завжди тримати режим часу, військовою мовою — діяти в доцільному операційному темпі, не допускаючи втрати ініціативи та випередження іншої сторони. Це вкрай важливий аспект морського суперництва, результати якого багато в чому залежать від уміння відчувати час, уміло застосовувати маневр і сюрприз-фактор, не допускати виграшу часу з боку супротивної сторони. Простіше кажучи: не слід чекати (спостерігати), доки «розсосеться» чи якось там буде — на морі це програшний варіант, слід ефективно і результативне діяти. Військово-політична мудрість, лідерство, стратегічно-операційний професіоналізм і прозорливість є визначальними в цьому.

Шостий — щодо використання наявного корабельного складу ВМС України. У складі ВМС України перебуває більш ніж 50 бойових кораблів, катерів та допоміжних суден — досить потужне угруповання, яке впевнено... стоїть біля пірсів. Причальний підхід до застосування ВМС є невірним, він невигідний для держави з військово-політичної та економічної точки зору, розхолоджує екіпажі і знижує їхню бойову злагодженість — військові кораблі будуються не для укриття в бухтах. З огляду на значний обсяг завдань на морі, наявному корабельному складу ВМС України доцільно не менше, ніж 90 — 120 діб на рік на кожну одиницю (залежно від класу корабля, судна), діяти в межах виключної морської економічної зони України, посильно забезпечуючи безпеку морських транспортних коридорів. Слід припинити розмови, що ВМС не мають нічого — 50 одиниць є потужним потенціалом. Цей потенціал має або застосовуватися в морі, принаймні три-чотири одиниці щодобово на патрулюванні; або бути виведений зі складу ВМС у разі неспроможності вийти в море через застарілість чи низьку технічну готовність — стоянка біля причалу має близький до нульового ефект і лише «з’їдає» бюджетні ресурси. Третього не дано.

Сьомий — щодо нарощування спроможностей національних ВМС. Слід визнати, що після втрати в Криму основного корабельного складу у відбудові ВМС України є системні проблеми й перекоси. Національний флот досі не є збалансованим, його функціонал обмежений. ВМС не мають достатніх патрульних та інших спроможностей оперативного рівня. Не слід також забувати про морську авіацію — вона потребує серйозної уваги. Доцільно використати можливості кооперації з нашими партнерами, щоб якомога скоріше побудувати сучасний бойовий флот не для причалів чи парадів — флот для моря і дій у морі.

Ніхто не каже, що військовий флот — це дешево. Це — дорого. Дуже дорого! Однак ВМС розвинутих морських держав не лише демонструють потужні військово-морські спроможності — ефективно використовують їх для захисту національних інтересів на морі та отримання переваг від володіння морем. Гарний приклад для України, змістовного формування її національної ідеї — слід перейняти зазначений досвід і розпочати комплексний, збалансований та результативний рух держави в морському напрямку. Причому розпочати його з національних ВМС — Україна від цього тільки виграє.

Автор
День
Источник