11 апреля 2019 18:03

Нерв другого туру

Яких небезпек і ризиків очікують вимушені переселенці від виборів і після обрання президента?

Нерв другого туру

Багато інтриг, багато піару, багато шоу, багато слів... Зрештою, втомленими від війни виявилися ті, хто навіть не чув гарматного пострілу. Часто вживаними стали слова типу: «зрада», «перемога», «порохобот», «юлєбот», «наркоман», «аналізи», «стадіон» тощо. Слова «війна», «втрати», «загибель» для багатьох сприймаються на рівні офіційних зведень Все це не має жодного стосунку до тих реалій, з якими наочно зіткнулися мешканці окупованих територій — Криму і частини Донбасу. Адже вони перебувають у досить прагматичному вимірі — як вижити без власного (!) даху над головою, без стабільної роботи, без стосунків з тими, кого ще недавно вважав за притомних та адекватних друзів, а тепер не спілкуєшся навіть з близькими родичами, яких «вкусив» Путін. 2014 рік багатьом із них взагалі перекреслив їхнє минуле. Але й не це найстрашніше. Відсутність можливості поховати рідних та близьких, якщо ти залишився у відповідних «списках», якщо не побоявся свого часу висловити власну позицію і зрештою підняти на рівень громадянської відповідальності вагу власного голосу. Недоглянуті могилки їхніх батьків залишаються там... І це ясна дійсність. Це їхній нерв. Саме тому переселенці (так їх назвали, і це слово стало загальновживаним), які стоять у чергах для того, щоб отримати папірець, який посвідчує право на цей голос, усвідомлюють межу між телевізором і буденним життям, між популізмом та реальними справами.

 

«День» вирішив провести заочний круглий стіл з представниками саме цього прошарку виборців — переселенцями. Вони різні за фахом, але всі вони вже як п’ять років не бачили своєї малої батьківщини, рідних місць. І всі ці п’ять років вони живуть сподіванням на те, що їхні поневіряння не марні. Саме тому вони критичні та прискіпливі до всіх кандидатів. Але найголовніше — це саме ті люди, які в найвідповідальніший момент уміють мобілізуватися й визначити стратегічні пріоритети.

«МИ МАЄМО СПРАВУ З ТЕХНОЛОГІЯМИ»

Ігор ТОДОРОВ, професор Ужгородського національного університету:

— Ті, хто спостерігав на власні очі за тим, що відбувалося в Донецьку навесні 2014 року, вбачають певні аналогії з тим, що ми бачимо зараз. Ми маємо справу з технологіями. Коли мене на початку квітня 2014-го запитували про те, що таке «Донецька народна республіка», то я говорив, що це фейк. Цього не може бути, адже цього не може бути ніколи. Але треба зауважити, що цей проект був дуже професійно і якісно відпрацьований РФ. Я завжди казав, що у нас ніколи не було на Донбасі підстав для політичного сепаратизму. Люди у нас на Донбасі насправді не звикли до публічних виступів. Та й українські сили продовжували там існувати в досить обмеженому форматі. Коли відбулося реальне російське втручання, то був задіяний цілий механізм зомбування. На жаль, населення Донбасу у квітні 2014 року це не сприймало всерйоз. Місто намагалося жити мирно і спокійно. І більшість орієнтувалася на українську владу, яка мала б вирішити відповідні питання. Але зважаючи на поведінку РФ щодо анексії Криму та її поведінку на Донбасі, то зрозуміло, що при тому, що Кремль вкладає туди шалені гроші, марно сподіватися на те, що вони звідти підуть. Не для того Кремль ці гроші вкладав у цю війну, щоб поступитись. До цього треба бути готовими на всіх рівнях. І вибори — це один із фронтів такого спротиву агресору. Фактично з весни 2014 року Україна перебуває у стані війни.

Якщо проводити паралелі подій того часу з сьогоденням, то ми маємо другий тур із шаленим втручанням РФ через різноманітні заходи. Тепер ми можемо казати, що проект з «новими обличчями» — це є ситуація, коли ми маємо вплив зовнішніх сил. У цих сил немає проблем з грошима, тому вони будуть витрачати стільки, скільки їм треба для поширення в Україні хаосу. Влада при цьому намагається довести пересічним громадянам, що країна перебуває у стані війни. Але якщо говорити про зовнішню політику, то можна стверджувати, що Порошенко створює антипутінську коаліцію. І це важливо.

«БАГАТО ЧОГО ЗАЛЕЖАТИМЕ ВІД ЗАЛУЧЕННЯ ПРОФЕСІОНАЛІВ»

Андрій КЛИМЕНКО, головний редактор проекту BlackSeaNews:

— Тема Криму, Донбасу, виборів в Україні — це речі, які окремішні від президентського терміну. Питання набагато ширше. Тому вибори Президента — це важливо, але вони все одно лише етап у ланцюгу дій із відновлення суверенітету нашої держави. Тому зараз ми повинні відповісти на конкретне запитання: як Росія може вивести свої війська із Криму та Донбасу? Для цього Росія має застосувати певного «чорного лебедя», якщо для цього будуть відповідні умови. На жаль, я не думаю, що найближчі п’ять-сім років може з’явитися такий «чорний лебідь». Але Україна має бути готова, що у певний момент Росія відмовиться від своїх зазіхань на наші території. І тоді постане багато нових питань, адже там уже народжуються покоління, які не знають Україну.

Якщо цього не станеться, то відступ російських військ буде можливим лише завдяки військово-дипломатичному тиску на Росію. Але цю проблему Україна сама не розв’яже. Її може розв’язати лише світове співтовариство. Саме тому на столі у Головнокомандувача мають бути відповідні плани. Як Крим буде повернутий? А це значить, що потрібно готувати кадри. Це і ризик (бо невідомо чи справиться Президент із цим завданням), і необхідність. Тому багато чого залежатиме від залучення професіоналів, людей, які віддані своїй справі.

«НАЙБАЖАНІШИЙ ДЛЯ РОСІЇ ВАРІАНТ — ВІДКРИТИЙ КОНФЛІКТ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ»

Олександр БЄЛОКОБИЛЬСЬКИЙ, журналіст, переселенець із Луганська:

— Найбільшу небезпеку я зараз бачу в поляризації суспільства. Навіть друзі сваряться між собою, лають одне одного останніми словами через вподобання різних кандидатів. Найгірше, що часто з обох боків — патріоти. І подекуди — ветерани й учасники війни на сході. Небезпека полягає в тому, на мою думку, що це може призвести до силового конфлікту в Україні.

Головною загрозою залишається РФ зі своєю метою знищити Україну як незалежну державу. І найбажаніший для Росії варіант — відкритий конфлікт у суспільстві.

За будь-якого результату голосування патріоти (нагадаю, вони є серед прибічників обох кандидатів) виходять, припустимо, протестувати проти «антиукраїнського», з їхньої точки зору, президента. Російські провокатори кількома пострілами переводять мирний протест у масові заворушення і збройне протистояння з людськими жертвами. РФ заявляє, що в Україні «почалася громадянська війна», і вводить «миротворців».

Нагадаю, до кордону України перекинуті значні російські військові сили. З кінця минулого року безперервно йдуть навчання різних рівнів і всіх родів російських військ. Включно з бомбардувальною авіацією й військами радіохімічного та біологічного захисту.

Отже, найбільш необхідно зараз для суспільства — спокій та витримка, відмова від радикалізації і за будь-яких умов — дотримання миру.

«НЕ МОЖНА ВЕСТИСЬ НА ПРОВОКАЦІЇ СУСІДА»

Михайло МІЩЕНКО, хірург, екс-депутат Луганської обласної ради:

— Ми як переселенці дуже гостро відчуваємо загрозу. Нам є з чим порівнювати. Наше життя було зруйноване. Тому глибину аналізу і ступінь загрози ми відчуваємо гостріше. Але відчуття тривоги таке саме, як і 2014 року. Якщо ми, українці, які жили на сході, зіткнулися наочно з військовою складовою конфлікту, то зараз ми ясно бачимо ідеологічну складову впливу на громадян. І ця складова запроваджується росіянами. Наша влада має дуже багато недоліків, але при цьому ми маємо жорстку інформаційну навалу з використанням телеканалів, соціальних мереж, фейкових вкидів. Для чого це? Для того, щоб змінити чинного Президента. Він має багато недоліків, і до нього залишається багато запитань. Але треба відрізняти критику від складових інформаційної війни, коли нівелюються державницькі засади нашої країни. Для цього потрібна відповідна культура внутрішнього діалогу нації. Це наша сім’я, і не можна вестись на провокації сусіда, який насправді прагне зруйнувати її і зрештою загарбати нашу землю.

Ми маємо Президента, який зробив багато для того, щоб проявити свою позицію щодо країни-агресора. Для нас багато важать зараз дипломатичний і фізичний захист. У цьому розкладі Росії доцільно ввести нового гравця на політичну арену України. Цей гравець і має внести відповідний хаос у наш порядок денний. Таким чином, Росія прагне відіграти ті втрати, які поніс Кремль за ці п’ять років: європейський курс України, посилення армії, піднесення національної свідомості та інші речі. Але й нинішня влада має зробити відповідні висновки. Адже ми бачимо, що протягом останніх п’яти років з кадровою політикою на вищому рівні ми мали суттєві проблеми. Нещодавно сам Президент це визнав. На жаль, для реалізації цих висновків залишилось не так багато часу. Особливо варто ще раз нагадати, що ми перебуваємо у стані війни і часу у нас на всі рішення щодо розбудови держави вкрай обмаль.

«НАЙГОЛОВНІШЕ — УСВІДОМЛЕННЯ СЕБЕ ЧАСТИНОЮ ЄДИНОЇ НАЦІЇ, ЄДИНОГО НАРОДУ»

Лариса ВОЛОШИНА, журналістка, телеведуча:

— Існує моя власна трагедія із втечею із власного дому. В пам’яті переселенців, мабуть, це залишиться назавжди. Так само як і передумови війни, які ми бачили на власні очі. І я маю сказати, що за останні п’ять років багато чого зроблено для того, щоб зміцнити наші державницькі позиції. А це найголовніше           — усвідомлення себе частиною єдиної нації, єдиного народу. Останнім часом було зроблено все для того, щоб посміятися з цих досягнень. Перетворити цю мету на жарт. І для цього використовувались відповідні приводи. Звичайно, до другого туру залишилося обмаль часу, але, на мою думку, перше, що має зрозуміти Президент — це те, що не можна робити все самому. Україна багата новими людьми. Тобто йдеться про кадрову політику, роботу менеджера, який делегує відповідні повноваження компетентним людям.

Зараз я бачу, які ознаки 2014 року нам зараз нагадують сьогодення. І перше, що мене лякає, — це те, коли дехто говорить, що «мова не на часі». Тобто йдеться про нівелювання національних пріоритетів, а отже, державництва. Наголошую      — мене це дуже лякає. Питання мови, питання віри, питання Української держави, питання того, що ми маємо реальну війну, а не громадянський конфлікт, — все це базові та принципові речі, які мають звучати в суспільстві й, відповідно, артикулюватися владою.

Безумовно, я переймаюсь загрозою спроби російського реваншу після другого туру виборів. Коли я дивлюсь на результати голосування в першому турі, то розумію, що для того щоб окупувати Крим та Донбас, туди треба було ввести танки. А тепер для того, щоб окупувати Київ, досить увімкнути телевізор. Окупація відбувається не лише автоматами і гарматами. Для сходу і Криму був один сценарій окупації. Для іншої частини України буде інший.

Безумовно, моє бачення є травматичним, адже я полишила свій дім. Та для мене найважливішим у риториці та програмах кандидатів є ставка на нашу національну самосвідомість. Мова, віра, історія, власна суб’єктність — ось якими мають бути головними пріоритети глави держави. Якщо відбудеться російський реванш, то ціною будуть втрачені території, втрачені життя українців і, зрештою, можливо, й втрачена державність, яка будується не за п’ять років. Наш розвиток має будуватися на українських національних смислах. Якщо мені пропонують щось інше, якийсь манівець — підвищення зарплат і зменшення корупції — але без української ідентичності, то я бачу в цьому російський смисл. Це маніпуляція для того, щоб приховати іншу мету.

«РИЗИКИ ЗАЛИШАЮТЬСЯ ДУЖЕ СЕРЙОЗНИМИ»

Андрій ШАПОВАЛОВ, директор філії ПАТ НСТУ «Луганська регіональна дирекція»:

— Ситуація на Луганщині з 2014 року радикально не змінилася. Ризики залишаються дуже серйозними. На жаль, ми пішли шляхом м’якої інтеграції окупованих території. Це пасивна політика. Як наслідок, ми не повернули ні територій, ні свідомості більшості тих людей, які перебувають під бомбардуванням російської пропаганди. А в цьому Росія нас безумовно випереджає, адже до цієї війни (як ідеологічно, так і військовим чином) готувалася раніше.

Але найголовніше — нагадати про те, що ті, хто виїхали з окупованої території, не збираються повертатись. Уявіть собі малят, які народилися в Луганську, але вже п’ять років живуть у Сєвєродонецьку, Харкові, Києві, Дніпрі чи Львові. Для них Луганськ уже не є рідним. Вони звикли до іншої, хоч і найнятої, оселі. Вони звикли до свого дворика, дитячого садочка. І Луганськ в них не живе.

Але так само зростає покоління українців на окупованій території, які забувають про Україну. Нам доведеться працювати з ними. Безумовно, там є люди, які люблять Україну і чекають на неї. І тут питання в тому, що Україна робить для них. І це має бути чітко визначено в усіх програмах кандидатів у президенти. Адже це стратегічний пріоритет.

Нинішній команді Президента треба просто взяти до рук власну передвиборчу програму 2014 року і звірити з реалізованими обіцянками. Проблема не в тому, що мало зроблено, а в тому, що багато не зроблено. Наведу конкретний і болючий приклад. Нещодавно за несплату рахунків за живлення нам відключили трансляцію українських каналів на Луганщині. Постає запитання: чи усвідомлюють ті, хто допустив цю ситуацію, ключові питання інформаційного забезпечення сходу України? Повторюю — це конкретний приклад під час війни. Не в Києві, не у Львові і навіть не в Харкові. Йдеться про прифронтові території! Таким чином, можна зробити висновок про ставлення влади до цього стратегічного питання.

«ГОЛОВНИЙ РИЗИК — ЦЕ МОЖЛИВІСТЬ ЗМІНИ ЗОВНІШНЬОГО КУРСУ»

Геннадій БОЛДИР, екс-радник у Посольстві України в Республіці Австрія:

— Питання вибору президента України полягає, перш за все, в ризиках зовнішньополітичного характеру. Тобто який курс обере держава, чи буде його змінювати. Більшість питань внутрішнього характеру за ці п’ять років мали б бути вже вирішені. Наприклад, проблема корупції мала б уже бути мінімізованою. Часу для цього було досить. Але треба звернути увагу на те, що при спробі зміни влади в Україні почнуться активні намагання наших опонентів використовувати нове обличчя і нову команду в Україні для того, щоб отримати для себе вигідні рішення. І ми всі знаємо, про що йдеться. Це федералізація України, невступ України до НАТО і ЄС тощо. Цей тиск може посилитись на Україну, і ми всі маємо бути до цього готові. Тобто самі українці повинні задавати курс, вимагати від влади чітко проговорювати свою мету.

Що ж до внутрішніх питань, то, на жаль, я не бачу нових фахівців, які б могли бути конструктивними у розв’язанні внутрішніх проблем. Ті, хто постійно стикається з перетином КПВВ, знають, з якими труднощами та інколи навіть приниженнями доводиться стикатися громадянам. За моїми спостереженнями, при перетині лінії розмежування може йтися про злочини конкретних осіб. Певні дії уряду породили таке явище, як пенсійний туризм. Крім того, ми отримали загибель людей на КПВВ. Люди регулярно помирають у чергах! Це не може просто так забутись. І це лише один приклад. У Зеленського людей, які могли б розв’язати ці та інші внутрішні проблеми, я поки що не бачу.

«МАЄМО ЗАХИЩАТИСЬ, ВІДВОЙОВУВАТИ СВОЄ І БУТИ ПИЛЬНИМИ, ЯК НА ВІЙНІ ТАК І В ЦИВІЛЬНОМУ ЖИТТІ»

Антон ВАЛЬЯНОС, колишній боєць батальйону «Айдар»:

— 2014-го року була основна небезпека, яка була реальною, про те, що «Путін нападе». І він напав. Але політики, безумовно, використовували цей привід, в тому числі, і в своїх агітаційних цілях. Тоді Порошенко все ж таки обрав певний нейтралітет між іншими політичними силами. Я особисто, як громадянин і як виборець, був більш радикальний. Але тоді війна лише розпочиналась. Минуло п’ять років. Я собі сам ставлю питання — які виклики і ризики ми будемо мати у разі приходу до влади Володимира Зеленського? Примирення? Цього не може бути, адже не ми розпочинали цю війну. Лише агресор може змінити свої наміри. Наше завдання — захищатись, відвойовувати своє і бути пильними, як на війні, так і в цивільному житті. Останнє і є проявом громадянської позиції. Враховуючи результати першого туру, то виходить, що насправді ми не маємо уявлення, кого саме ми ведемо до влади. Зеленського? Не думаю, що лише його. Коломойського? Можливо. Але найстрашніше, якщо за Зеленським буде і не його команда, і не Коломойський, а хтось зовсім інший.  І  можливо, що технології, які стоять за Зеленським, походять саме від нашого північного сусіда. Особисто для мене зрозумілим є те, що Зеленський не є самостійною одиницею. З іншого боку, ми бачимо риторику Кремля, яка чітко дає посили    — хто завгодно, аби не Порошенко. Сам же Зеленський є «темною конячкою». І в цьому я так само вбачаю певний елемент технології. Тобто виборець сам для себе конструює собі образ майбутнього Президента. Така собі фантазія. І це ще небезпечніше навіть за брехню, яку можна викрити. Адже таким чином виборець просто створює у своїй свідомості викривлену реальність і своїм голосом намагається потрапити пальцем до неба.

«МЕНЕ ЦІКАВИТЬ УКРАЇНСЬКИЙ ЛУГАНСЬК»

Володимир ЛЕРМОНТОВ, журналіст:

— Один кандидат на виборах «продавав» позитивні емоції — сміх, радість, щастя. Такі емоції добре продаються: «Ну, яка там війна, вже ж не так стріляють». Другий кандидат наполягав на тому, що важливо включати мозок. Мені не подобається другий кандидат, він часто говорить занадто пафосно і гучно, але я розумію, що той другий — кращий за першого хоча б тому, що каже правду. Їх цікавлять аншлаги та прибуток, а мене — український Луганськ.

Одна з технологій на виборах — посіяти страх, паніку тощо, що називається «розпач та розгубленість». Така технологія накладається на класичне: «Здавайтесь!». Багато хто вже перевзувся... Що треба зробити нам? Заспокоїтися і продовжувати йти через це пекло, в цей важкий час. Іти й перемагати! Нехай у першому турі виборці мали право на помилку — у другому такої легковажності ми не можемо собі дозволити. Тому що занадто високі ставки. 2010 року теж жартували, коли вибрали Януковича: «Такий вибір народу». Дожартувалися — харкаємо кров’ю донині. Зараз у суспільстві розповсюдили напруження та тривогу, стурбованість і страх. Саме це ми, луганчани, відчували навесні 2014 року, коли нас здавали. Жарти закінчилися! Думайте, коли будете голосувати, говоріть зі знайомими, з друзями. Думайте про український Луганськ, а потім уже про те, як «ми втомилися від війни».

Автор
День
Источник