13 августа 2019 22:09

Що стоїть за цифрами соціологічних досліджень?

«Головна проблема сьогодні — це недовіра до всіх інституцій», — Євген ГОЛОВАХА

Що стоїть за цифрами соціологічних досліджень?

Під час виборів як ЗМІ, так і політики, звертаються до соціології. Часто подібна соціологія не має жодного стосунку до науки адже нехтує базовими принципами соціологічних (статистичних) досліджень. З’ясувалося, що в Україні є безліч соціологічних опитувань і при цьому мінімум фахівців у цій сфері. Статистика в багатьох випадках стала на служіння конкретним замовникам. Таким чином цифри в оприлюднених опитуваннях почали відбивати не стільки реальний стан речей, скільки самі стали елементом впливу на думку загалу. Про це «День» поспілкувався з соціологом, заступником директора Інституту соціології НАН України Євгеном ГОЛОВАХОЮ.


«ДЕХТО З ВИБОРЦІВ СПРИЙМАВ ВИБОРИ ЯК «ЩАСЛИВИЙ КВИТОК»

— Цікаве ваше ставлення як соціолога до минулих виборів. Якими були ваші очікування і наскільки вони справдилися? Адже ми маємо певний феномен цих виборів — як президентських так і парламентських.

— Я не можу сказати, що передбачав той результант на виборах, який ми отримали. Адже ми отримали вкрай радикальну зміну влади. Інша річ, що був явно величезний ступінь незадоволеності в суспільстві. Зрозуміло, що люди будуть голосувати проти на той час чинної влади. Але що таке голосування буде настільки одностайним у абсолютній більшості регіонів було уявити важко. Фактично люди віддали голоси невідомо кому, і це дуже цікаво. Це такий собі вибір між визначеністю і невизначеністю. Мабуть, умовна визначень настільки набридла, що люди пішли навмання. Мені це нагадує формулу — краще жахливий кінець, ніж жах без кінця. Попередники стільки всього наробили, що просто набридли людям. Чинник при виборі один — аби нові люди відрізнялися від того, що в нас називається так званим політичним істеблішментом, політичними силами або політичними елітами. Сталося відторгнення від того, що в Україні називалося політичною елітою. Адже назвати елітою Зеленського не можна, бо він не був у політиці та є відсторонений від неї.
— Із одного боку, це наш закономірний феномен, а з другого, чи не може це стати нашою трагедією? 

— Коли є просто жах, то це одне, але коли є жах без кінця, то можлива й трагедія. Багато хто з виборців розумів можливість такої трагедії. Але дехто сприймав вибори, як «щасливий квиток». Мовляв, раптом людина, яка не була при владі, виявиться успішним керівником цілої держави.
— Але в такому разі замість громадської відповідальності ми маємо гравців у лотерею.

— Так і є. Водночас рівень незадоволення, тих з кого обрали, був дуже високим. Ми навіть книжку видали «Суспільство без довіри», адже не було жодної довіри до влади.
— То, може, в цьому і є причина суспільної кризи — у відсутності довіри? Адже ми так і не побудували інституцій, які гідні довіри.

— Я не можу сказати, що зміна влади — це трагедія. Можливо — це є процесом розвитку та шансом для країни. Але де-факто ні суспільство, ні я, як соціолог, не можуть вам сказати остаточні висновки. Тому ми всі будемо лише очікувати, чим усе це закінчиться. З одного боку, як для науковців, це цікаво, але й дуже ризиковано в сенсі нашого розвитку, як країни і як громадянського суспільства.
— І це при тому, що українці ходять по лезу. Адже ми не якась індиферентна країна, навпаки, ми є країною на яку напав ворог — інформаційно і військово.

— Так, у нас і війна, і проблема з економікою. Це все набір чинників, які не можуть нас посилювати. Навпаки, вони є загрозою. Крім того, в нас є безліч чинників, які додають ризиків для нашої безпеки. Але мене дивує, коли деякі представники так званої еліти говорять про те, що в цьому винен народ, який начебто «дурний». Я не можу поділити таку позицію. Якщо 73% голосують за пана Зеленського, то тут треба розібратись у собі.
«ТРЕБА ШУКАТИ ПРИЧИНИ В СОБІ»

— Можливо, хтось із нашого суспільства «загрався» в політику та владу, і, як наслідок, почав обманювати інших, граючи в свої ігри?

— Тому я й кажу, що треба шукати причини в собі. Опоненти звинувачують не себе, а інших. Консолідований пошук загальної проблеми поки що не існує. Ми маємо лише політичну боротьбу з елементами маніпуляцій, а не пошуку розв’язання проблем. Таким чином представники політичної еліти, яка була до цього, звинувачують народ, який обрав їм альтернативу. І тут не важливо наскільки вона якісна. Важливо розуміти, що саме стоїть за цим вибором. Вважаю, що це є абсолютно непродуктивною точкою зору. Треба шукати, що саме вони самі не допрацювали.
— На вашу думку сама соціологія, як наука, виправдала себе в нашому випадку виборів?

— У нас розвелося багато і псевдосоціологів, і псевдоекономістів. Їх набагато більше, ніж псевдосоціологів. Куди не подивишся — всюди експерти. Ба більше, в нас розвелося і багато псевдожурналістів разом із псевдоекспертами. Кого в нас тільки не розвелося. Їх набагато більше, ніж справжніх професіоналів. Це наша біда.
— Тобто, як у анекдоті — «говорите и вы».

— Саме так. Наша проблема, що нам нав’язали соціально-політичну псевдодійсність. Через неї нами керують відповідні сили. А найняті ними персони не мають жодного стосунку до професійності. Вони лише маніпулятори. Головна сьогодні проблема — це недовіра до всіх інституцій. А це страшна річ. Зрештою все це вилилось у згаданий електоральний вибір.
— Існує так звана маніпулятивна соціологія?

— Це не маніпулятивна соціологія. Це маніпулятивна політика зі штучним використанням соціології, яка жодного стосунку до реальності не має. Соціологія — це інструмент. Якщо політикам вона не вигідна, то вони її будуть використовувати, як їм завгодно. Зауважу, що використовують наші спостереження не соціологи, а політики і журналісти, які з ними співпрацюють. І як вони це роблять, то вже їхні маніпулятивні підходи. В тому числі для заробітку грошей або інших преференцій. У істинному розумінні соціологія — це наука, це дослідження, це глибинне простеження соціальних процесів.
«НА ЖАЛЬ, У НАС ЧАСТО В МЕДІА СЛОВО НАДАЮТЬ ШАХРАЯМ»

— Як звичайній людині, яка вмикає доступні джерела інформації, відрізнити правду від брехні?

— У всьому світі є така ситуація — виробляється репутація певних людей та інституцій. Саме тому журналісти мають транслювати думки тих людей, погляд яких є максимально адекватним. Якщо б так ставалося, то згаданої проблеми маніпуляцій просто не було б. Щодо пересічних громадян, які нині мають вільний доступ до інтернету, варто порадити — якщо ви чуєте думку, яка вам здається певною мірою сумнівною, то переконайтесь у тому, що її ретранслятор є фахівцем у своїй тематиці та професіоналом. Від якісного запиту залежатиме і якісна пропозиція.
Сучасний світ — це конкуренція дискурсів, висловлювань, думок. Кожен хоче залишитись переможцем у полеміці з опонентом. Для цього вони використовують будь-які засоби, зокрема й соціологічну, економічну та іншу інформацію. Маніпуляція є повсюди — і політичними чинниками, і етнічними. Теж торкається і соціологічних служб. Мета? Набрати якомога більше голосів виборців. Але ніхто не скасовує репутацію. І люди самі мають робити аналіз того кому можна довіряти. На жаль, у нас часто в медіа слово надають шахраям. Значно частіше, ніж кваліфікованим професіоналам. Але водночас ці самі професіонали намагаються уникати подібних дискурсів, щоб не втратити свій авторитет. Свою репутацію легко втратити, вступаючи в діалог із відвертими популістами.
— Як казав класик «якщо ви сперечаєтесь з ідіотом, то, радше за все, він робить те саме».

— Так і виглядає зовні. Якщо ти ставишся до своєї репутації серйозно, то, на думку багатьох, краще взагалі ні в які подібні дискусії не лізти, адже ваша планка буде значно занижена і вас будуть ототожнювати з тим популістом із яким ви мали діалог у ефірі. Але моя особиста думка — лізти треба. Треба йти на виклик. І треба відстоювати власну кваліфіковану думку. Адже це доступ до людей, до мас, до можливості переконати не стільки опонента, скільки роз’яснити сутність речей для загалу. Якщо відмежовуватись від можливості донести ґрунтовний сенс до загалу, то ми ніколи не виховаємо суспільство, ми не привчимо його мислити категоріями пошуку істини. Зрештою, все ґрунтується на довірі й з цього походить загальна думка громадського суспільства. Воно формується з цього. Якщо б ми, як громадське суспільство, цього дотримувались, то цієї проблеми не було б. Узагалі треба орієнтуватися в своїх дискусіях на професіоналів. Це може допомогти більш якісному діалогу. Але хочу зазначити дуже важливий момент. Не лише соціологи, а й політики, діячі культури та й узагалі кожен громадянин по своєму відповідальні за те, що робиться в суспільстві. Ніхто не має права знімати з себе відповідальність.
«ВІД ТОГО ЯК ПОСТАВИТИ ЗАПИТАННЯ РЕСПОНДЕНТУ ЗАЛЕЖАТИМЕ Й ВІДПОВІДЬ»

— У нас нова влада. Тривають розмови про так звану колаборацію, про пошук діалогу з окупантами. Ви як соціолог як оцінюєте таку тенденцію? І чи використовуються соціологічні служби для реалізації згаданої мети?

— Звичайно, використовуються, адже питання в тому, як саме поставити запитання. Тут є тло для маніпуляції. Від того як це зробити залежатиме й відповідь респондента. Це дуже тонка справа. Взагалі статистика та її інтерпретація — це дуже тонка річ, яка потребує роботи фахівців, а не дилетантів. Не можна втручатись в тонкі і складні сфери тим, хто оперує грубим ножем, де необхідне втручання досвідченого «хірурга» зі скальпелем аналітика.
«МИ БУДЕМО ВЧИТИСЯ ПОСТУПОВО»

— Соціологи, журналісти та й усі ті, хто має стосунок до комунікації з суспільством, як ви кажете, мають на собі нести відповідальність формування загальної думки. Наскільки ця відповідальність нині нівельована на вашу думку?

— У нас суспільство дуже молоде. Воно лише формується з точки зору оцінки соціальних процесів, інститутів, ставлення до постатей. Тобто ми ще не виробили чітких критеріїв, щоб відрізняти те, що слугує покращенню нашого життя і нашого розвитку, як цивілізації, від пагубних процесів, що ґрунтуються на користі конкретних осіб та груп осіб. Але я переконаний, що ми цьому навчимося. В молодих демократіях завжди таке було. Тому нічому дивуватися. І не треба лякатися таким процесам. Вони мають під собою історичне причинно-наслідкове підґрунтя. Ми будемо вчитися поступово. А це дуже тривалий і важкий процес.

Автор
День
Источник