23 ноября 2017 11:24

Виборча реформа: що зміниться і як це працюватиме

Виборча реформа: що зміниться і як це працюватиме

З 1991 року виборче законодавство в Україні регулярно і суттєво змінюється. Це не сприяє стабілізації політичної системи, і вже давно йдуть розмови про потребу ухвалити прогнозовані й оптимальні для українських реалій правила.

Експерти з виборчого законодавства – як депутати, так і представники громадських організацій, – уже років десять як зійшлися на тому, що на парламентських виборах слід запровадити пропорційну систему з відкритими списками, і в 2010 році запропонували прийняти її в проекті Виборчого кодексу. Кодекс отримав схвальний відгук Венеціанської комісії, але Парламентом ухвалений так і не був.

У 2014 році після Революції Гідності відбулися позачергові вибори президента і народних депутатів. Запровадити відкриті списки на парламентських виборах спочатку пообіцяв президент у своїй передвиборчій програмі, а потім 302 парламентарі в Коаліційній угоді.

Прийняти нові правила мали в першій половині 2015 року, проте до того часу депутати спромоглися зареєструвати п’ять виборчих законопроектів, і лише два з них справді відповідали обіцяному. Перше голосування відбулося 19 жовтня 2017 року, коли три виборчі законопроекти Рада провалила попри те, що ряд політичних партій – у тому числі парламентських – і громадських організацій напередодні кількатисячною акцією за "Велику політичну реформу" закликали Парламент виконати свою обіцянку.

Голосування за два інших законопроекти було заплановане 7 листопада, але ні політики, ні експерти вже не вірили, що воно буде успішним. Але сталося так, що того дня Верховна Рада несподівано для всіх мінімально необхідними 226 голосами ухвалила в першому читанні законопроект № 3112-1 – дещо осучаснений проект того самого Виборчого кодексу, який був уперше зареєстрований у 2010 році. Нижче ми спробуємо розібратися, які суттєві зміни він пропонує і чому його ухвалення викликає стільки спротиву.

ЩО ЗМІНИТЬ КОДЕКС?

Народні депутати, представляючи законопроект перед голосуванням, зазначали, що одна з основних цілей кодексу – вирішити проблему підкупу на мажоритарних округах та купівлі місць у закритих партійних списках на парламентських виборах.

Про продаж місць в прохідній частині списку заявляли неодноразово: можна згадати інтерв’ю засновника інвестиційної компанії "Dragon Capital" Томаша Фіали, який називав конкретні ціни в рамках кампанії 2014-го року – від 3 до 10 мільйонів доларів. Підкуп виборців продуктовими наборами чи грошима вже став звичним явищем і максимально цинічно проявився на довиборах у 2015 році в Чернігові (205-й округ).

Змінити політично-корупційний статус-кво планується передусім через запровадження нової виборчої системи – відкритих регіональних списків, яка дасть виборцям більше впливу на те, хто персонально представлятиме їх у парламенті, ускладнить підкуп виборців, а також запустить внутрішньопартійну конкуренцію.

Проте, не парламентом єдиним. Кодекс – це величезний документ, який закладає правила проведення виборів усіх рівнів, функціонування Центральної виборчої комісії та Державного реєстру виборців, і всюди передбачає як суто технічні, так і змістовні зміни. Найбільш важливими з останніх є:

  • Вже згадані відкриті регіональні списки на парламентських виборах
  • Зниження прохідного бар’єру на парламентських виборах з 5% до 4%
  • Відкриті списки в багатомандатних округах на виборах до Верховної Ради АР Крим, обласних рад та рад великих міст з кількістю виборців від 90 тисяч і більше
  • Багатомандатна мажоритарна система відносної більшості на виборах до сільських, селищних, районних, районних у містах та міських радах у містах із кількістю виборців менше 90 тисяч
  • Гендерна квота, яка передбачає, що в кожній п’ятірці кандидатів у списках не більше трьох є представниками однієї статі
  • Вимога обов’язкового навчання для членів виборчих комісій
  • Створення регіональних представництв ЦВК
  • Додаткові вимоги до передвиборчої реклами на телебаченні

Розглянути всі ці зміни в одному короткому матеріалі неможливо, тож ми зосередимося виключно на тому, яку ж нову виборчу систему будуть розглядати депутати і як вона зменшує корупцію на виборах до парламенту.

ВІДКРИТІ РЕГІОНАЛЬНІ СПИСКИ

Зараз вибори до Верховної Ради відбуваються за змішаною системою: 225 депутатів обираються за мажоритарною, 225 – за пропорційною системою з закритими списками при 5% виборчому бар’єрі. Така система вигідна для партій влади, які втрачають рейтинг, оскільки дозволяє за допомогою адміністративного ресурсу на додачу до партійних депутатів-"мажоритарників  заводити в Парламент також "незалежних" "мажоритарників", які потім приєднуються до фракції. Це спрацювало для Леоніда Кучми у 2002 році, і для Віктора Януковича в 2012 році.

Крім використання адмінресурсу, значною проблемою "мажоритарки" є підкуп, який здійснюється в найрізноманітніших формах – від роздачі продуктових наборів до прямих виплат готівкою. Цьому сприяють порівняно невеликі розміри округів та відсутність реального покарання за виборчі правопорушення.

Основною проблемою закритих партійних списків є купівля "прохідних" місць. Оскільки виборці не впливають на порядок проходження кандидатів у закритому списку і при голосуванні орієнтуються передусім на перші 5-10 облич, то охочі потрапити в Раду можуть отримати місце в другому-третьому десятку кандидатів в обмін на допомогу з фінансуванням виборчої кампанії партії.

Щоб вирішити ці проблеми, депутати пропонують перейти на повністю пропорційну систему – відкриті регіональні списки з виключно партійним висуванням. Ця система складніша за змішану в підрахунку й ніколи не застосовувалася в Україні. Розберемося, як саме виглядатимуть парламентські вибори у разі її запровадження.

Замість 225 "мажоритарних" округів формуються 27 регіональних округів, межі яких переважно збігаються з межами областей за трьома винятками: окремим округом стає Кривий Ріг з агломерацією, два округи формуються в місті Києві окремо від області, Херсонська область і АР Крим об’єднуються в один округ.

Висувати кандидатів мають право тільки партії. Для участі у виборах партія формує загальнонаціональний список і в обов’язковому порядку розподіляє всіх кандидатів з нього в регіональні списки (при цьому один кандидат може бути включений тільки в один регіональний список). У кожному регіоні партія має висунути щонайменше 5 кандидатів, з яких не більше 3 є представниками однієї статі.

Виборець, прийшовши на дільницю, отримує бюлетень нового зразка, де треба вписувати номери партії та кандидата, а не просто ставити позначки, як це було раніше. Обов’язково треба буде вказати номер партії, а номер конкретного кандидата з цієї партії – за бажанням. Щоб унеможливити маніпуляції з бюлетенями, зазначати треба буде обов’язково дві цифри: наприклад, якщо партія має номер "7", то вказати потрібно "07" – тоді ніхто не зможе виправити результат на "17".

За результатами голосування до Парламенту проходять тільки кандидати від тих партій, які набрали 4% дійсних голосів виборців сумарно по всій країні.

Щоб визначити, скільки мандатів партія отримала у виборчому регіоні, голоси за її регіональний список діляться на виборчу квоту. Виборча квота обчислюється за такою формулою: всі голоси за партії, які подолали прохідний бар’єр, додаються, і отримана сума ділиться на 450 – відповідно до кількості мандатів у Верховній Раді. Наприклад, якщо виборча квота становить 30 тисяч голосів, а партія набрала 65 тисяч, то з її регіонального списку до Верховної Ради проходить два кандидата, навіть якщо кожен з них набрав голосів менше, ніж становить виборча квота.

Хто саме з регіонального списку партії отримає мандат, суттєво залежить від голосів, відданих за кандидатів персонально, що і робить регіональні списки відкритими.

Процедура така: кількість голосів за кожного кандидата ділиться на кількість всіх дійсних голосів за всі партії у регіональному окрузі й помножується на сто, кандидати ранжуються відповідно до цього відсотка (враховується лише ціла частина, а дробова – відкидається), і мандати отримують ті, хто набрав найбільший відсоток. У разі, якщо кілька кандидатів мають однакові відсотки, то першість за тим, хто був вище у регіональному списку партії.

Усі голоси, які залишаються неврахованими після розподілу мандатів по регіональних списках, – у прикладі, наведеному вище, це 5 тисяч, – стають підставою для розподілення мандатів з загальнонаціонального, так званого "компенсаційного" списку. Якщо сумарна кількість нерозподілених голосів з усіх 27 округів дорівнює, наприклад, 250 тисяч, то при виборчій квоті 30 тисяч партія отримує право на 8 додаткових мандатів. У результаті народними депутатами стають також перші 8 кандидатів з компенсаційного списку, які не здобули перемоги в регіонах.

Запровадження цієї системи – як і будь-якої іншої – не може викорінити корупцію на парламентських виборах, але має суттєво зменшити її:

  • Кандидати більше не зможуть проходити "незалежними", а потім приєднуватися до фракції партії, виконувати програму якої вони своїм виборцям не обіцяли.
  • Підкуповувати виборців стане складніше, оскільки мандати будуть розподілятися в округах, що в середньому в десять разів більші за мажоритарні, і боротися на них доведеться не лише з кандидатами від інших партій, а і з власними однопартійцями.
  • Теги:
    Органы власти, избирательный кодекс, выборы