28 февраля 2018 09:26

Де знаходяться історичні ліси

Десять природних див, що відіграли важливу роль в історії України

Де знаходяться історичні ліси

Дослідники знаходять в записах Геродота відомості про країну Гілею (лісову країну), де йдеться про територію саме Правобережної України. На наших землях люди оселились дуже давно — про це свідчать численні археологічні знахідки. Але саме ліс відіграв і відіграє дуже важливу роль в житті нашого народу не тільки як джерело ресурсів, а насамперед як  стратегічний та державотворчий чинник. Лісова смуга України — Полісся було охоронним запіллям, і джерелом сил для давньої української держави, що переживала постійні напади й нищення від степових кочовиків. Ліс постачав й перші продукти для вимінного торгу і так вводив Україну в світ міжнародної економіки. З лісом пов’язаний початок та первісний розвиток промисловості,  що єднала Україну з ринками Західної Европи, і забезпечувала саму країну склом і залізом. 

Але найважливіше — з давніх-давен українські ліси були місцем боротьби та звитяги,  відчайдушної сміливості, місцем розпачливих поразок та надзвичайних перемог — діди та прадіди билися тут з ворогом за свободу та незалежність українського народу. Ми пережили той час, коли заборонялось навіть усвідомлювати, що ми українці, нащадки знаної у всій Європі і за її межами держави – Київської Русі. Небезпечно було згадувати про свої прадавні витоки, про своїх дідів і прадідів  і їх боротьбу за національне визволення впродовж багатьох віків. Однак, на щастя, ці часи минули. Тож ми пропонуємо особливий рейтинг історичних лісів і подій, що в них відбувалися. Історія — завжди поряд, варто тільки озирнутися навколо.

1. Холодний Яр.

За кількістю унікальних археологічних, історичних, наукових об'єктів, а їх тут налічується понад 150 найменувань, Холодний Яр займає перше місце в Україні. 

Цей ліс особливий — тут знайдені сліди всіх відомих культур, які  існували на території України, починаючи з трипільської. Тут же знаходиться скіфське городище VI століття. Холодний Яр оспіваний Тарасом Шевченком в однойменному вірші, з Холодного яру починалася «Коліївщина» — повстання населення проти гніту Польщі.   

Тут віками точилася завзята боротьба за волю. Про це свідчать сотні високих могил-курганів: «татарських», «лядських», «козацьких», які з часом не загубили серед населення своїх назв, переказів, овіяних легендами імен козацьких ватажків, що склали в них свої голови. По лісу і досі стоять «городки» та неприступні монастирі-фортеці, за валами яких укривалося колись населення перед ворожою навалою. З 1918 по 1923 рік в Холодному Яру діяли повстанські загони, які вели боротьбу як проти денікінців, так і проти більшовиків.  

Назва «Холодний Яр» в ті роки боротьби поступово стала назвою цілої місцевості, всієї бойової організації. З перебігом подій в Україні він  перестав бути повстанською організацією чисто місцевого характеру. В лавах бійців можна було зустріти полтавців, тавричан, херсонців, галичан, українців-козаків з Кубані та Дону. 

Холодний Яр — це одна з найяскравіших сторінок визвольної боротьби в Україні. Це живий приклад, як невеликі числом, але сильні духом можуть успішно боротися з незрівнянно сильнішим ворогом. 


 

2. Чорний ліс.

Чорний ліс також має важливе історичне значення. У ХІІІ ст. він перебував у володіннях Запорізької Січі, а потім — у Нової Сербії. Цей ліс був місцем формування гайдамацьких ватаг, які нападали на маєтки польських шляхтичів та магнатів. Але головну загальнонаціональну історичну цінність цієї місцевості становлять кургани доби бронзи (ІІІ-ІІ тис. до н. е.), городищ та земляних валів племен Чорноліської археологічної культури (VІІІ ст. до н.е.). Саме через географічне розташування ця археологічна культура була названа «Чорноліською». 

В 1919 – 1922 роках тут існувала Республіка Чорного Лісу, центром якої було село Цвітне. Республіка координувала свої дії з Холодноярською республікою. Отамани Чорного Лісу мали великий авторитет та значну підтримку у місцевого населення. У зв’язку з неможливістю перемогти бунтівних отаманів у ЧК розробили спеціальну операцію з їх нейтралізації та захоплення чорноліських отаманів. Наприкінці вересня 1922 року більшість діячів Чорного Лісу було арештовано у Звенигородці. Чекіст «сотник Завірюха» з фальшивим повстанським загоном продовжив діяти, збираючи туди повстанців, які залишилися після арешту їхніх командирів. Упродовж 1922–1923 року чекісти здійснили остаточну зачистку території. Іменем цього овіяного кривавими подіями місця під час другої світової війни було названо відділення УПА, котре завзято боролася на нашій землі за волю та незалежність українського народу від окупантів.

3. Голосіївський ліс.

Історія Голосієва сягає далеко в глибину тисячоліть. За даними археологів, ще в добу пізнього палеоліту в урочищі Протасів Яр знаходилися стародавні первісні поселення мисливців. У Корчуватому знайдено численні могильники зарубинецької культури та залишки поселення трипільців, а на Лисій горі залишили слід своїх поселень скіфи. 

Вперше Голосіїв згадується у 1541 році у грамоті короля Сигізмунда як володіння Видубецього монастиря. Ця обставина призвела до того, що територія лісу довгий час залишалася порівняно малозабудованою, завдяки чому добре збереглися як пам’ятки археології, так і природне середовище. Якщо врахувати ту обставину, що південний і південно-західний підступи через небезпечність сусідства зі степом ретельно охоронялись, а також існування поблизу городища в Китаєві, проходження повз Голосіїв основного шляху на Василів, Поросся і далі на південь, можна припустити існування на території Голосієва як укріплень (на користь цього свідчать і сприятливі природні чинники), так і населених пунктів. У безпосередній близькості проходять Змійові вали — укріплена оборонна лінія, яка захищала Київ з півдня та заходу — найближчий виявлений їх фрагмент — по річці Віта.

У XVII ст. митрополит Петро Могила заснував тут пустинь. У XVIII ст. на цих землях закладено великий лісопарк. «Посіяно на голому місці», — казали люди. Звідси, за однією з версій, й з’явилася назва місцевості. 


 

4. Ліси під Бродами. 

13 липня 1944 року радянські війська І Українського фронту почали наступальну операцію, що ввійшла до історії під назвою Львівсько-Сандомирської. На першому етапі операції їм вдалось оточити на південь від Бродів кілька німецьких дивізій. Серед них – 14-у піхотну (гренадерську) дивізію СС "Галичина". 

Тоді, у липні 1944-го, бійці Першого Українського таки знайшли слабке місце у німецькій лінії оборони. Радянський генерал прийняв дуже ризиковане рішення — провести у вузесенький коридор шириною 2-3 кілометри дві танкові армії.

Вони з'їхали у витоки Бугу з відрогів гір, сотні танків, із піхотою на броні, по болоту і піску, через ліс, на героїзмі саперів, під постійним обстрілом з довколишніх висот, по одній вузесенькій дорозі, долаючи німецькі контратаки, ризикуючи бути знищені єдиним авіанальотом – прорвалися до Сасова, а звідти, вирвавшись на оперативний простір, далі на захід, аж до Львова. Так одні українці оточили інших під Бродами.

Сонце, вода, ялинковий ліс — аж не віриться, що на цьому ж місці під безперервною зливою рвалися снаряди і ревіли сотні моторів.

За даними радянських джерел, під Бродами загинуло близько 38 тисяч німецьких солдат. Щодня у Львівсько-Сандомирській наступальній операції гинуло 6027 бійців Першого Українського фронту. За тиждень боїв під Бродами – це біля 42 тисяч.

Скільки з цих 80 тисяч були українцями, ми досі не знаємо. 

5. Хортиця.

Цей острів,  вкритий лісом — справжня колиска  Запорозької Січі. Люди з'явилися тут ще у добу палеоліту. За іншою версією, перший відомий народ Північного Причорномор’я – кіммерійці господарювали на острові з 9 ст. до н.е. А скіфи поселились у 7 ст. до н. е. та пробули тут до 3 ст. до н.е. 

За Русі київські князі схрещували свої мечі на хортицькій землі у запеклих боях проти половців та монголо-татар. XV-XVIII століття –козацька доба. Козаки будували тут свої фортеці, військові бази, зимівники. (Біля острова було знайдено фрагменти затонулих чайок, бригантину XVIII ст. і човен-однодревку, якому приблизно 500 років).

Відомо, що на Хортиці росли старезні дуби-велетні. З 1871 існує легенда про «Священний Червоний дуб запорозьких козаків». Вже тоді його вік був більше як 500 років, а товщина стовбура — 6 метрів в обхваті. Легенди розповідають, що попри цей дуб Богдан Хмельницький вів своє військо до переможних Жовтих Вод. І, зупинившись, побажав хлопцям бути такими ж нерозривними з Батьківщиною, як коріння дерева із землею.

Як би не було сумно, та козацька доба минула, та Хортиця за багато років не втратила ні своєї краси, ні слави.  Озера з чистою прозорою водою, прадавні гранітні скелі, дубові ліси та заплавні луки, рідкісні рослини та прегарні світанки на Дніпрі — все це багатство робить Хортицю унікальною пам’яткою.


 

6. Заліщанські ліси.

Як свідчать археологічні знахідки, територія лісу була заселена ще в кам’яну добу 100-38 тис. років тому. Дослідження пам’яток старовини та розкопки проводилися на території лісу та прилеглих до нього сіл ще у 70-х роках ХІХ століття. Вели їх українські, польські й австрійські вчені-археологи, і знайшли чимало знарядь, предметів, які засвідчують про спосіб життя людей, що населяли цей край із прадавніх часів.

У Заліщицькому краєзнавчому музеї зберігається уламок бивня мамонта — ці тварини вимерли тисячі років тому. Дуже багато пам’яток старовини знаходять археологи у Заліщиках  із часів трипільської культури (5-2 тисячоліття до нашої ери). 

Чимало бронзових, залізних знарядь праці, предметів побуту, елементів зброї, монет пізніших часів (ІІІ-І тис.до н.е.) розкопано археологами у навколишніх селах, які вказують на переселення різних племен на Поділля, дальший розвиток землеробства, розширення торгових зв’язків наших предків із Закарпаттям, грецькими містами Причорномор’я.


 

7. Лозівський ліс.

Саме тут — у Підгаєцькому районі Тернопільської області в лісі біля хутора Лози, розташованого між селами Шумляни та Божиковим, 14 квітня 1960 року відбувся останній бій українського  підпілля  із Радянським військами. 

В результаті бою із опергрупою Тернопільського управління КДБ із доданим до неї 12-тим  загоном Внутрішньої охорони МВС СРСР (раніше, до речі, ця частина охороняла тили Особливого корпусу, який придушував Угорське повстання 1956 року) була оточена і розгромлена остання група українських повстанців.

Так закінчився організований спротив радянській владі. Однак, ще залишались одинокі нелегали. Деякі з розшукуваних повстанців ховались аж до незалежності України, в тому числі й на Тернопільщині. Ці люди були останніми, хто свідомо чинив спротив радянській владі зі зброєю в руках і не відступився від своїх переконань.

Нам варто пам'ятати і про них — не як забронзовілих образів, а як живих людей зі своїми героїчними рисами і недоліками.

8. Березоворудський ліс.

Тут ми хочемо розповісти не тільки про ліс, а скоріш про маєток, який у цьому лісі знаходився. Важко пригадати інше українське дворянське гніздо, яке збереглося б так добре, як садиба Закревських у Березовій Рудці, що неподалік Пирятина.  Надзвичайно цікавою є історія людей, які тут жили або ж гостювали. У документах 1717 року Березова Рудка згадується як володіння гетьмана Івана Скоропадського. Проте в 1722 році гетьман помер, а ще через якийсь час його  володіння потрапило до рук Генерального бунчужного - Йосипа Закревського, що був одружений із рідною сестрою гетьмана Кирила Розумовського. Палац Закревських спроектував архітектор Євген Червінський —  улітку 1843-го він уже красувався на тлі березоворудківського лісу і саме в цей рік господарі маєтку познайомилися з славетним українським поетом Тарасом Шевченком. Це знайомство, подекують, сильно вплинуло на творчість Шевченка, якій закохався в Ганну Іванівну Закревську, чий портрет кісті Шевченка, до речі,  експонується в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Любителі сенсацій уже давно запустили в обіг версію про те, що в Шевченка з Ганною Іванівною були амурні стосунки і що у вересні — жовтні 1844 року Закревська приїздила в Петербург, де мала таємні зустрічі з поетом. А її донька Софія, народжена в липні 1845-го, — то  плід їхнього з Тарасом кохання. 

Пізніше одним з власників садиби був юрист і судовий діяч Ігнатій Закревський, який за часів імператора Олександра III був посланником Росії в Єгипті. В цей час Ігнатій Платонович, який захопився єгипетської культурою і пірамідами, і вирішив побудувати подібну споруду в себе на батьківщині. Закревський помер в 1906 році в Єгипті від серцевого нападу. Його дочки перевезли забальзамоване тіло батька до Березової Рудки, і поховали в цьому ж склепі поруч з його батьками.

Після 1917 року піраміда була розграбована, останки колишніх господарів садиби викинув в канаву біля сільського кладовища. Скульптура, внутрішні написи і фрески були знищені. Деякий час будівля використовувалася як молочний склад. При будівництві є сусідами поруч будинку культури, піраміду намагалися знести, але вона виявилася настільки міцною, що техніка не змогла впоратися з цим завданням.

У світі є три усипальниці, виконані у вигляді єгипетських пірамід. Одна в Римі, побудована в 12 році до нашої ери, і дві в Україні, на Полтавщині.  Інша піраміда споруд в селі Комендантівка в 1877 році військово-морським офіцером Дмитром Білевич. Вона має висоту 15 метрів, і в ній поховані він сам і його дружина Софія.

9.  Урочище Березина неподалік с. Берестяне.

У березні 1943 р. у бою з червоними партизанами тут полягло сорок повстанців – випускників Львівської школи молодших командирів.

— Сюди на Полісся, під Берестяни прибули майбутні українські офіцери зі Львова. Хлопці саме їли, як на них напали червоні партизани. Бій розпочався о 9 чи 10-й ранку. Першу атаку відбили. Через 3-4 години партизани, отримавши підкріплення, напали вдруге. Під час бою полягло багато повстанців і сільських людей.  Ще був великий бій осінню, тоді також полягло багато повстанців. Їх поховали на сільському кладовищі у кілька рядів один над одним. 360 років Україна воює за свою незалежність, Росія не дає нам вільно жити. Ми страждали багато. Я пережив і Польщу, і совєтів, не думав, що доживу ще до нової війни з Росією, – розповідає житель с. Берестяни. 

Ми не знаємо ні імен, ні прізвищ полеглих, їх познаходили сільські люди, котрі прийшли сюди, другого дня. Кожен був прострілений контрольним пострілом у голову. Таку правду приховує ця земля. Ці хлопці боролися за свободу, полягли за право українців молитися українською мовою, жити вільно. Вони показали приклад, їх сміливість відбилась у  онуках, які тепер боронять Україну на Сході.

10.   Узруївський ліс.

Заповідний Узруївський ліс знаходиться на території колишнього Сіверського князівства — одного з удільних князівств Чернігово-Сіверської землі з центром у Новгороді-Сіверському.

Цей ліс озивається до перехожого голосом забутих предків — в його шепоті звучать легенди про переможні походи князя Ігоря та плач Ярославни. Майже 14 гектарів лісу тут називають «корабельним», адже цим віковічним соснам і дубам далеко за сотню років. Тут все дихає історією. 

Кривавий, але, треба визнати, талановитий московський самодержавець, засновник російського флоту Петро І своїми Указами повелів вважати заповідними ліси, де ростуть дерева, придатні для кораблебудування. За розпорядженням Адміралтейської колегії капітан-лейтенант Шишкін обстежив ліси від Брянська по Десні аж до місця впадання її у Дніпро. Відтоді щороку окружні управління почали відряджати у підпорядковані їм губернії й повіти особливі партії, які до осені повинні були вести пошуки і таврувати корабельні дерева. Ці ліси мали рости на пристойному ґрунті недалеко від пристаней та малих річок. Можливо, саме ця обставина зберегла до наших днів перлину узруївського лісу – «петровський» заповідник – унікальну ділянку «корабельних» лісів. 

Марина Галанова
журналіст