09 января 2020 10:44

Ринок землі. Мадагаскарська історія

Українським політикам потрібно думати, якими прикладами ілюструвати загрози реформ

Ринок землі. Мадагаскарська історія

Тема землі залишається актуальною і буде такою ще довго. Особливо болючим і дратливим у процесі обговорення земельної реформи є питання про можливість продажу землі іноземцям. Одним із основних аргументів противників цього є загроза голоду, оскільки іноземці, які скуплять землю, мовляв, будуть вирощувати лише технічні культури для експорту. Саме так відбулося, як стверджують, в Аргентині й Мадагаскарі. Я давно цікавлюсь проблемами Африки. І спочатку не звернув уваги на цей африканський приклад: мало що говорять про Африку. Але коли ним у своїх виступах почала користуватись лідер однієї з впливових парламентських фракцій, то стала зрозумілою необхідність розібратися в мадагаскарській історії з землею (Латинська Америка не є предметом мого дослідження).

Спочатку декілька слів про Мадагаскар. Цей острів мільйони років тому відірвався від Індії і пристав до Африки. Звідси особливості його населення — мальгашів, які мають свою мову — мальгаську, виключно якою розмовляє 85% населення, друга офіційна мова — французька. Більшість рослин і тварин — ендеміки, тобто ніде більше їх немає. Із 204 видів пальм — 200 ростуть лише на Мадагаскарі; є 1000 видів орхідей — 900 ростуть також ростуть лише тут. Якраз це приваблює туристів, дохід від яких становить вагому частку бюджету країни. Країна багата і на мінеральні ресурси. Перше місце в експорті має нікель, друге місце — ваніль. Мадагаскар займає 50% ринку цих прянощів. До речі, збір квіточок ванілі вимагає виключно ручної праці.

Площа Мадагаскару майже така, як і України. А населення — 25 млн. Майже половина населення дотримується специфічних традиційних вірувань, на другому місці — католики різних напрямків. Невеликий відсоток мусульман. Наприкінці ХХ століття почало поширюватися православ’я.

Політичне життя країни з президентською формою правління, так само як і в континентальній Африці, було багате на перевороти, заколоти й інші форми неконституційного захоплення влади. 2002 року президентом країни став Марк Равалуманана, власник успішної торговельної компанії ТIKO Group. Саме при ньому почалися розмови про передачу землі іноземцям, тому необхідно сказати кілька слів про нього. Спочатку він став мером столиці. Головна мета цього кроку — усунути перешкоди для роботи своєї фірми. Мером був непоганим. Зрозумів, що влада може бути корисною для його компанії. Тому пішов на президентські вибори 2002 року. Не зовсім демократично, але переміг. У парламенті здобув більшість (в останньому складі парламенту мав 105 місць із 127. Щось це нагадує). Політикою як такою він раніше не займався, але так уже сталося. Тому на першому місці для нього завжди був бізнес. Звичайно, що він не знав про специфіку управління державою — робота з людьми, абсолютна більшість яких ледь-ледь животіли на багатющому острові; вибудовування відносин з військовими тощо. Оточив себе радниками та міністрами із колишніх менеджерів ТІКО. Встановив контроль над Сенатом, Конституційним судом. Його укази не підлягали схваленню парламентом. Орієнтувався на США, що не подобалося Франції як колишній метрополії. У рамках ліберальної політики проводив активну приватизацію підприємств. Багато з них без жодних тендерів ставали власністю ТІКО. Приймав рішення, які найперше були вигідні йому особисто й ТІКО, а вже потім і державі. Але до його здобутків належить стабільне зростання ВВП на п’ять відсотків щорічно. Його «План мадагаскарської дії» підтримав МВФ і обіцяв необхідні кошти.

За всіх позитивів головним його «ворогом» стала власна імперія ТІКО. Її постійне зростання порушувало інтереси багатьох підприємців. Він конфіскував землю у селян, яка належала їм традиційно, для вирощування рису для компанії ТІКО. Налаштував проти себе і столицю Антананаріву: почав зносити квартали бідноти для будівництва шикарних бульварів. Закрив радіостанцію, а потім і телеканал, які належали мерові столиці, колишньому діджею Андрі Радзуеліна. Як наслідок, мер, гарний оратор, став лідером опозиції з орієнтацією на Росію і Китай.

Вперше в історії країни президент дозволив продаж землі. І зразу ж з’явився вигідний покупець — відома компанія ДЕУ з Південної Кореї. Йшлося про 1,3 млн га для вирощування кукурудзи і пальмової олії для експорту в Південну Корею. Це була майже половина сільськогосподарських земель країни. Щоправда, йшлося не про продаж, а про оренду на 99 років (різниця невелика). Інформація про це з’явилася в місцевих ЗМІ в січні 2009 року. Практично, йшлося про перетворення Мадагаскару на колонію Південної Кореї. Почали ширитися панічні чутки про масове виселення людей із цих земель. На той же час стало відомо про придбання президентом літака за 60 млн доларів — на тлі загальної бідності. Різко зросли ціни на харчові продукти, продаж яких монополізувала ТІКО. Почалися масові народні протести. Спроба придушити їх силою викликала зворотну реакцію. Армія встала на бік народу. Колишній улюбленець народу змушений був у березні 2009 року зректися посади і втекти в ПАР. Президентом став мер столиці. У цій політичній колотнечі було не до контракту з ДЕУ. Його так і не підписали. Не встигли. Наголошую: ні продажу, ні здачі землі в оренду іноземцям не сталося. Не було такого факту. Тому і не дивно, що він ніде не фігурував. Коли Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун у травні 2016 року виступав у парламенті Мадагаскару, про наслідки голоду і про цей епізод не було жодної згадки. Він говорив про бідність, безробіття, корупцію, незаконну експлуатацію природних ресурсів. Безперечно, фахівці, які готували цей виступ, знали про ситуацію в країні незрівнянно краще, ніж українські політики. До речі, на Мадагаскарі немає посольства України. Тож радники лідера фракції користувалися методом «чули дзвін, але не знали, де він».

А як же з голодом на Мадагаскарі? Так, він, на жаль, є. Так само, як і в багатьох країнах Східної Африки. Уже п’ять років вони потерпають від засухи. На півдні Мадагаскару врожай кукурудзи впав на 80% (!), маніоки (місцева картопля) — удвічі, рису — на 60%. За даними ФАО, від голоду страждають 1,4 млн людей. Зміна клімату найбільш дошкульно б’є по Африці.

Але голод у більшості країн Африки є результатом ненажерливості місцевих владних еліт, невідповідності керівництва країн надскладним викликам, які постали перед африканськими країнами після здобуття ними політичної незалежності. Колись Мадагаскар був густо покритий лісами цінних порід червоного дерева, палісандра. На сьогодні майже 80% їх хижацьки знищено. «Лісові барони», як їх називають, попри офіційне ліцензування, продають його в Китай для виготовлення елітних меблів. Разом з лісами нищиться й унікальний тваринний світ. Ці «барони» — свої, не іноземці.

До голоду деколи призводить не лише уявна політика іноземців в аграрній сфері, а й їх відсутність. Колись у Зімбабве 80% землі належало білим фермерам — англійцям. Вони не тільки забезпечували потреби внутрішнього ринку, але й значну долю продукції відправляли на експорт. Після здобуття незалежності білих фермерів — іноземців вигнали, земля була передана у власність місцевим жителям. Через деякий час Зімбабве перетворилася на цілковитого імпортера харчової продукції. Загроза голоду постійно висить над країною.

Отже, Мадагаскар не може бути негативним прикладом господарювання іноземних компаній у сільському господарстві. Хоча це зовсім не означає, що вони і вдень, і вночі дбають про добробут африканських народів.

Які висновки з викладеного можуть бути корисними для України?

1. Необізнаність українських політиків вищого рівня в африканських справах (55 країн, 1,2 млрд населення) вкотре засвідчує необхідність створення в Україні центру, інституту, який би професійно займався африканськими проблемами і надавав би керівництву країни перевірену, достовірну інформацію.

2. Саме народ вилучив із політичного життя країни дражливу тему щодо землі шляхом усунення політичної влади, яка намагається проігнорувати інтереси цього народу.

На закінчення наведу слова лауреата Нобелівської премії миру 1970 року Нормана Борлоуга (США), батька «зеленої революції»: «При пустих шлунках миру не буде».