Украинский объект – когда стоимость закона исчисляется сотнями миллионов.

Весною 2024 року Європейський Союз офіційно ухвалив ініціативу Ukraine Facility. Це рішення стало, без сумніву, порятунком для економіки України.

Механізм програми виглядає досить зрозумілим. Він передбачає надання 50 мільярдів євро в обмін на специфічні реформи з боку України, які згруповані у три основні категорії: базові, економічні та секторні зміни, із визначеними термінами реалізації.

Таким чином, отримані кошти вимагатимуть не лише звітності, а й термінового та організованого впровадження змін. Будь-які затримки в прийнятті необхідних законодавчих актів призведуть до істотних фінансових наслідків.

Хто несе відповідальність за своєчасне виконання обов'язків?

Деякі з цих питань перебувають у безпосередній компетенції Верховної Ради. Однак чи здатний парламент встигати за швидкістю стратегічних трансформацій?

Давайте чесно: політична воля на рівні гасел є, а от інституційної спроможності критично бракує.

Українські законодавці дійсно показують, що можуть приймати значущі закони. Проте, на жаль, це відбувається переважно під впливом тиску з боку суспільства та міжнародних партнерів.

Так було, наприклад, із законом про відновлення е-декларування, яке блокували до суспільного резонансу.

Так само із законом про перезапуск Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС), без якого неможливо було просувати судову реформу і який відкрив шлях до запуску очищення суддівського корпусу.

Тільки після тривалих суперечок і ризику втрати частини фінансування було ухвалено закон, що реформує державну службу, запроваджуючи відкриті конкурсні процедури та справедливу систему оплати праці.

Усі ці приклади ілюструють одну важливу істину: парламент здатний діяти, але лише в умовах відсутності альтернатив. Наразі мова не йде про стійкість чи стратегічне планування — це швидше тактичний відповідь на зовнішній тиск.

Кожен індикатор Ukraine Facility має свою "вартість". Невиконання будь-якого з них у встановлений термін призводить до пропорційного зменшення відповідного траншу фінансування.

Тому, коли тиску на парламент недостатньо, це має не лише політичні, а й цілком відчутні фінансові наслідки.

Приміром, Україна втратила 560 мільйонів євро фінансової допомоги ЄС за програмою Ukraine Facility через невиконання індикатора -- коли до 1 квітня не був прийнятий законопроєкт № 13150 щодо забезпечення законності діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, або альтернативний.

Це свідчить про те, що за відсутності системного контролю та політичної волі парламентська бездіяльність безпосередньо дорівнює втраті коштів, яких Україні критично бракує в умовах війни.

Ознайомтесь також: Яким чином Україна втрачає фінансування з Ukraine Facility.

Офіційно в парламенті функціонує спеціалізований комітет з євроінтеграції. Проте на практиці він не виконує функцій координаційного центру, здатного контролювати виконання зобов'язань перед Європейським Союзом.

Відсутній інтеграційний календар. Немає публічної відповідальності за невиконані терміни. Відсутня системна співпраця з урядом, який також стикається з труднощами в технічній підготовці законопроєктів.

В умовах війни така хаотичність є небезпечною: вона не лише гальмує гроші, а й б'є по довірі до України як партнера, який здатен реалізовувати складні реформи.

По-перше, парламент повинен бути на крок попереду, а не лише реагувати на події. Для цього доцільно створити в Раді постійну інтеграційну робочу групу, що складатиметься з представників усіх фракцій, яка займатиметься моніторингом реалізації Ukraine Plan.

По-друге, необхідно забезпечити публічний моніторинг усіх зобов'язань: у вигляді інтегрованої "дашборд-панелі", як це вже реалізовано урядом, проте лише частково і без участі Верховної Ради.

Третім важливим кроком є зміцнення кадрового потенціалу комітетів шляхом залучення аналітиків, юристів та експертів з громадських організацій.

Ukraine Facility -- це не лише про 50 мільярдів. Це стрес-тест не лише для уряду чи економіки. Це випробування для парламенту як інституції. Це перевірка спроможності українського парламенту виконувати роль рушія змін, а не лише реєстратора законопроєктів. Це про те, чи здатна Україна діяти не тоді, коли змушують, а тоді, коли потрібно.

Україна вже заплатила величезну ціну за те, щоб залишатися "країною з потенціалом". Ми маємо або стати справжньою демократичною системою, або ризикуємо втратити довіру, можливості та ресурси. Верховна Рада є не просто частиною цього процесу, а ключовим компонентом нашої трансформації.