У цій статті ми поговоримо про питання лісових екосистемних послуг як одного з джерел фінансування сталого лісокористування. Також спробуємо розібратися, як ринкові механізми торгівлі доволі неочевидними речами, типу естетичністі лісу або його біорозмаїття, стають джерелом додаткових інвестицій, створюють нові робочі місця та поліпшують економічний клімат країни загалом.
Діапазон благ, що створюють лісові системи, які ми будемо називати терміном «лісові екосиcтемні послуги» (далі – ЛЕП), є доволі широким: від конкретних сировинних продуктів до естетичних характеристик лісових насаджень.
Продовольча та сільськогосподарська організація ООН виділяє чотири типи ЛЕП:
1. Послуги з постачання матеріальних вигод (деревина, продукти харчування, паливо, якісні водні ресурси, тощо);
2. Послуги з регулювання екосистемних процесів (підвищення якості повітря та ґрунтів, контроль паводків, процесів опилення агрокультур);
3. Послуги з підтримки інших екосистем (створення життєвих середовищ для флори та фауни, підтримка видового та генетичного розмаїття);
4. Послуги культурного характеру та нематеріальних вигод (естетична функція лісу, підтримка культурної самобутності та духовного добробуту).
Більшість з них, не дивлячись на їх очевидну цінність, не є предметом купівлі-продажу та не мають точно вираженої вартості у грошовому еквіваленті. Цей факт означає, що екосистемні послуги мають ризик залишитися без необхідної уваги та можуть надаватися у неналежному обсязі. Причина цього ризику полягає у тому, що лісові системи, так само і їх зв'язок з суспільним благом, є дуже складними за своїм характером. Ще сто років тому про деякі з найважливіших ЛЕП не було відомо взагалі нічого – про роль лісів, наприклад, у хімічному балансі вуглекислого газу в атмосфері заговорили лише в останні 40-50 років. З іншої сторони, залежність стану лісових фондів та якості води була помічена давно. Однак до сих пір ця залежність не виражена у наглядній теорії.
Панорама Національного парку Кетскіл, що забезпечує потреби Нью-Йорку у водних ресурсах.
Водночас, комерціалізація лісових екосистемних послуг є складним економічним процесом з точки зору теорії та практики ще й ось чому: у більшості випадків ліс є джерелом одразу декількох, цілого пакету, таких послуг. Система ускладняється, оскільки деякі з них вже є предметом ринкової торгівлі, а деякі нетоварні ЛЕП взагалі не можуть стати предметом ринкових відносин, оскільки мають властивості неконкурентності та неподільності.
Так, пропонуємо розглянути просту схему торгівлі вуглекислими кредитами, які розповсюджені в деяких країнах Європи та США. Покупець, який має придбати вуглекислий кредит задля компенсації викидів в іншому місці, фінансує лісогосподарську діяльність та платить при цьому лише ту суму, що відповідає витратам на висадку та підтримку нових дерев. Однак отримувачем блага у цій угоді є не лише контрагенти – одним з головним вигодонабувачем є населення регіону, яке взагалі не бере участь у транзакції. Фактична цінність цього контракту є набагато більшою, ніж та, що зазначена формально.
Одним з найуспішніших кейсів комерціалізації цілого пакету ЛЕП є система водопостачання штату Нью-Йорк – влада штату вже більше ста років використовує метод непонесених витрат. Замість витрати $8 млрд на будівництво нових резервуарів та водоочисних споруд, а згодом витрат на підтримку їх функціонування у $300 млн щорічно, влада розробила особливу програму управління гірським водозбірним басейном. Півмільярда доларів було виділено на придбання земель та фермерських сервітутів, що забороняли господарське освоєння цих земель, були також розроблені плани щодо впорядкування нових лісів та підготовки спеціалістів.
Охоронні зони на карті штату: зверху – Національний парк Адірондак (11 тис км2), знизу – Національній парк Кетскіл (1164 км2).
На втілення усіх програм та планів штат витратив $1,5 млрд, що у 5 разів менше, аніж будівництво промислової інфраструктури. Щорічні доходи від туристичної, наукової та побічної промислової діяльності значно більші від видатків на утримання цих парків. Оцінити користь функціонування цих парків в аспекті очищення повітря та підтримки унікальних біологічних систем – не здається можливим.
Збереження біорозмаїття є універсальним суспільним благом, яке не має експліцитної вартості, яка б визначалася яким-небудь ринковим попитом. Основний фокус цього питання лежить у збереженні або розширенні площ ареалів, на яких існують певні види. Так, найпоширенішою практикою в європейських країнах є екологічні сервітути – стратегія, що має на меті збереження видів та необхідних екосистем. Урядова чи благодійна структура виплачує певну суму лісоволодільцю в обмін на гарантії господарського неосвоєння певної території. Такий вид надання екосистемних послуг частіше за все має пакетний характер: покупець сервітуту зобов’язується раціонально використовувати водні та земельні ресурси, підвищувати естетичні якості охоронної території, тощо. Але далі пішли у США, де були створені видоохоронні банківські схеми. Вони чимось схожі на вуглекислі кредити. Одиницею торгівлі найчастіше виступає акр певної екосистеми, за знищення якого покупець має створити аналогічний в аналогічних умовах. Інколи, предметом торгівлі виступає племінна пара – таким чином покупець має забезпечити необхідні умови для існування двох представників певного біологічного виду.
Типова у минулому панорама регіону Мегрелія-Верхня Сванетія: відсутність будь-якого лісового покрову, наявна деградація схилів.
Іншим вдалим прикладом надання ЛЕП є приклад грузинського регіону Мегрелія-Верхня Сванетія. На кордоні з Абхазією, цей сільський регіон особливо постраждав від безладу позаминулого десятиліття. Великі лісові масиви були вирубані, кілометри цінних ґрунтів піддалися ерозії. Вирішити проблеми регіону взялася компанія «АгріДжорджія», що є дочірнім філіалом «Ferrero Group». Головною метою підприємства стало поліпшення економічних умов в регіоні через насадження великих площ лісового горіху. Дуже швидко ця міра значно покращила екологічний стан: зупинилася деградація ґрунтів, знизилися темпи обезлісення. За свідченнями працівників компанії, селяни перестали масово від’їжджати в інші регіони на заробітки, оскільки знову побачили зелені ліси на схилах Кавказьких гір, до яких звикли змалечку. Тобто ця програма сприяла поліпшенню етнопсихологічної ситуації в регіоні.
Якщо розглядати надання лісових екосистемних послуг в контексті української економіки, то можна говорити лише про перший тип таких послуг, оскільки надання, наприклад, вуглекислотних кредитів можливе лише за наявності законодавчо встановлених гравців на ринку лісу. Однак навіть вилучення матеріальних благ від лісового господарства в Україні не є екосистемною послугою, оскільки не забезпечує гарантованого відновлення зрубаного об’єму, вирубка часто порушує екологічні вимоги щодо недоторканості водозборів та біологічних систем.
Ігор Симисенко
журналіст
