...За підтримки Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин та неурядової організації «Ініціатива з управління кризами». Тема круглого столу: «Війна, мир та реінтеграція: що буде після АТО?»
Як відомо, 30 квітня цього року в Україні нарешті має закінчитися АТО. Багатьох ця фраза вводить в обману, адже закінчення АТО не означає припинення бойових дій. Навіть навпаки, у військових тепер з’явиться ще більше можливостей проводити більш рішучі дії на фронті. Окупант, безумовно, використав перехід від АТО до Операції об’єднаних сил у своїх пропагандистських інтересах, заявляючи про те, що українські військові перейдуть у наступ. Проте з української сторони жодних серйозних заяв щодо цього не лунало. Радше в інформаційне поле періодично потрапляють заяви тих чи інших політиків та високопосадовців, які мають більш політичний, ніж практичний характер. Проте, звільнення українських територій є питанням нагальним. До того ж ідеться не лише про воєнний чинник. Деокупація територій неможлива без «деокупації» мізків.
«У нас усі необхідні інгредієнти для того, щоб вести діалог, — наголосив голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій НЕМИРЯ. — Є платформа, яка за своїми складовими забезпечує неупередженість, відкритість і в той же час важливе сполучення деяких інституційних чинників, зокрема парламентського, урядового та громадського».
Щодо безпосередньо предмета круглого столу Немиря зауважив, що говорячи про реінтеграцію треба розуміти що робити, а що ні. Окрім того, він вважає, що не можна сприймати політику реінтеграції як щось таке, що має запрацювати вже після настання миру. На його переконання політику реінтеграції треба проводити вже сьогодні. «Від того, які принципи та підходи будуть закладені в цю політику поки триває війна, що називають конфліктом малої інтенсивності, залежатиме як, коли і в яких параметрах буде встановлений стійкий, всеохоплюючий мир, а не перемир’я», — сказав Немиря.
По той бік лінії зіткнення, за даними Григорія Немирі, перебуває від 2,5 до 3 мільйонів українських громадян, а в Криму майже 2 мільйони. Якщо додати до цього майже 2 мільйони внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на вільній територій України, то цифра приймає величезний масштаб стосовно людей, які опинились дотичні до існуючої ситуації внаслідок агресії РФ проти України та окупації територій останньої. Нагадаємо, що після трагедії в Чорнобилі 1986 року, країна зіткнулася з необхідністю переселити 116 тисяч громадян. Тільки якщо тоді ми мали справу з техногенною катастрофою, то сьогодні маємо багатовимірну проблему, яка дуже уразлива до методів гібридної війни РФ проти України.
Учасники круглого столу також наголосили на тому, що яка б чудова стратегія реінтеграції не була прописана, то без відповідного фінансування конкретних програм, такі діалоги та документи залишаться лише формальністю. Так, наприклад, за словами Григорія Немирі, з 1,8 мільйона офіційно зареєстрованих тимчасово переміщених осіб лише 63 сім’ї отримали житло від держави. «Тобто з 1 млн 800 тис. офіційно зареєстрованих ВПО житло отримала така мізерна кількість, — додав він. — Водночас Мінрегіонбуд на офіційний запит Комітету ВР з питань нацменшин надав відповідь про те, що не проводить моніторингу стану справ, ситуації з недобудованим житлом, можливості залучення донорів для будівництва».
За словами Григорія Немирі, на цей рік виділено лише 34 млн грн на реалізацію програми забезпечення житлом переселенців. Такий стан речей він назвав «політикою імітації розв’язання проблем наших переселенців і реінтеграції Донецької і Луганської областей».
На круглому столі перший заступник міністра інформаційної політики України Еміне ДЖАПАРОВА привела стислий перелік ключових дослідницьких даних щодо проблематики комунікаційних стратегій реінтеграції. На її думку, реінтеграція українських територій цілком можлива і комунікація в цьому аспекті дуже важлива. Тим паче що за чотири роки окупації інформаційне середовище цих територій було фактично зачищене від українського контенту. Захоплені теле- і радіочастоти, обладнання з самого початку війни почали використовувати в інформаційній війні. Внаслідок того, що був штучно створений інформаційний вакуум, населення не має можливості повноцінно розібратись у ситуації і ведеться на російську версію. «Вони стверджують, що в Україні триває громадянська війна, що Україна — це недодержава, яка не спроможна впоратись із реформами, яка є корумпованою», — розповіла Еміне Джапарова. При цьому російські окупанти постійно проводять обшуки та арешти незгодних із кремлівським режимом. «Російська репресивна машина щодня проводить обшуки, ув’язнює громадян України під гаслом пошуку диверсантів, — додала Джапарова. — Таким чином люди перебувають у страху і стають самоцензурованими. Люди перетинають кордон у Криму і в черзі, коли йдеться про політичні настрої на півострові, говорять пошепки».
Водночас слід зауважити, що довіра до українських ЗМІ на сході України суттєво зменшилась, на що так само треба звернути увагу. Українські ЗМІ, які з самого початку не були готові до викликів гібридної війни, з одного боку, почали гратись у примарне примирення з ворогом (при цьому розповідаючи про піклування про «об’єктивність» та боротьбу з «мовою ненависті»), а з іншого — почали імітувати методи російської пропаганди, але вже з діаметрально протилежної позиції.
«Термін «політика реінтеграції» в нас так часто лунає, що фактично перетворився на мантру, — каже експерт Володимир ЛУПАЦІЙ. — Якщо ж конкретно запитати людей, що таке політика реінтеграції, то думаю, що більшість достеменно не дасть повноцінної відповіді на це. Ключова проблема в тім, що Україна незважаючи на окупацію Криму та частини Донбасу, не зробила відповідних уроків. І агресія, і окупація стали можливими внаслідок провалу тієї політики реінтеграції або її відсутності. На сьогодні в умовах неоголошеної війни і глобальної нестабільності, фундаментально змінюється ставлення до реінтеграції і торкається це не лише України. Нам, по-перше, потрібен новий статус політики реінтеграції в умовах неоголошеної війни. Без всебічного провадження цієї політики в нас залишається ризик повторення ситуації, яка вже виникла. Реінтеграція не має зводитись до якоїсь секторальної політики. Вона має бути компонентом системи національної безпеки. Якщо цього не буде, то кожне окреме міністерство діятиме на свій страх і ризик. Як наслідок замість політики реінтеграції ми маємо окремі заходи з боку окремих міністерств, а не повноцінну стратегію».
Своєю чергою Надзвичайний і Повноважний посол України Роман БЕЗСМЕРТНИЙ зробив наголос на тому, що реінтеграція має перш за все походити від ставлення до людини, а не до кордонів чи держави.
«Безпечна реінтеграція — по-іншому я не уявляю цей процес, ніж процес навколо людини і для людини, — заявив Безсмертний. — Для мене є проблематичним розуміння того, що відбувається сьогодні на інституційному рівні в процесі постановки питання реінтеграції. В кожного з нас свій людський вимір цього процесу. Якщо ми будемо дивитись частіше на ситуацію в людському вимірі, то відповідь ми знайдемо. Стіни, кордони, території, держава — це вимір, в якому відповіді ми не знайдемо».
Але тут криється досить небезпечна «міна». Сам Безсмертний запропонував проводити телемости з мешканцями окупованих територій і додав, що в залі присутні журналісти, які мають акредитацію, як на вільній території України так і на окупованій, тобто акредитацію, що видана терористичними організаціями та окупаційними адміністраціями. І тут у пориві прагнення до примирення вкрай важливо не переплутати. Адже пропагандистська російська машина вже неодноразово ловила наших журналістів, громадських діячів та навіть шоу-менів на показовій «доброті», коли останні з окупованих міст демонстрували, як «безпечно» живеться там. Щоправда, при цьому не згадуючи, що в той самий час сотні безвісти зниклих гниють у підвалах поруч.
Як відомо громадська організація «Сила права» на чолі з екс-депутатом ВРУ Андрієм Сенченком уже представила для обговорення громадськості законопроект «Про прощення» і готує до представлення законопроект «Про перехідний період», які мають стати базою для здорового процесу консолідації суспільства на вільній та окупованій територіях. Без, наголосимо, політичних або інших спекуляцій. Зрештою захист людини і захист національної безпеки держави не може розглядатись окремо. Не можна відривати броню стін від безпеки життя того, хто в них живе. Саме тому слід відрізняти «блудних синів» від ворогів, шукати порозуміння зі своїми і ніколи не забувати злочинів проти України і українців.
