Сьогодні перед Україною та світом стоїть завдання, що виходить за межі простого припинення вогню. Йдеться про створення нової архітектури миру, яка стане не черговою крихкою домовленістю, а незламним фундаментом для довгострокової безпеки Європи та нового глобального порядку. І хоча інерційним сценарієм залишається продовження війни з тимчасовим припиненням бойових дій як результат "Гнилої угоди", ми можемо і маємо заявляти про нашу власну візію завершення війни.
"План з 28 пунктів" (можливо, автором якого є Віткофф-Дмітрієв) не є мирним рішенням, а радше формулою для української капітуляції, прихованою під маскою "компромісу". Насправді, це угода, що розподіляє сфери впливу між Росією та Заходом на шкоду суверенітету України. Такий підхід руйнує глобальну систему безпеки, сприяє подальшій ескалації тероризму та агресії, а тому не може слугувати навіть основою для конструктивних переговорів. Виглядає, що цей план вже закінчив своє існування після зустрічей у Женеві.
Україні потрібна не тимчасова "заморозка" конфлікту, а прагматична модель перемоги, що гарантує стійкий суверенітет країни та унеможливлює будь-який реванш агресора. Таким стратегічним планом може стати такий собі "Новий Потсдам 2.0" - коли формально не визначається переможений, а демократичний та авторитарний світ узгоджують принципи співіснування без війни.
Можливо, більш вдалою метафорою можна було б вважати "Відень 2.0". Конгрес у Відні, що відбувся у 1815 році, забезпечив століття відносного миру після епохи наполеонівських війн, ґрунтуючись на принципі балансу сил (без окупації країни, що зазнала поразки).
Основна мета угоди полягає не в тому, щоб "зупинити війну за будь-яку ціну", а в забезпеченні тривалої безпеки Європи, фактичній поразці російської агресії (хоча це може бути подано як досягнутий компроміс) і суттєвій трансформації глобального порядку без жодних натяків на капітуляцію України. Цей план повинен базуватися на силі та юридично зобов'язуючих механізмах примусу, а не на довірі, яка до Росії більше не існує.
На початку розглянемо потенційні теоретичні рішення, які могли б бути вигідними як для України, так і для міжнародної спільноти. Після цього обговоримо, яким чином можна адаптувати цей план так, щоб він був прийнятним для Сполучених Штатів (за часів Трампа) та Росії (під керівництвом Путіна).
Маємо врахувати втому від війни в Україні, брак фінансування (лише непокриті бюджетні потреби на 2026-2027 рік складають 65 млрд доларів, а з урахуванням потреб у військовий допомозі можуть бути вдвічі більше). Маємо також врахувати політичну ситуацію в ЄС, спосіб ухвалення рішень в США, довгу стратегію Китаю тощо.
Однак не слід відкидати можливість того, що врегулювання конфлікту в Україні може стати ключовим кроком у запобіганні ескалації глобальної війни.
Отже, коли б не відкрилося "вікно можливостей - в грудні 2025 (падіння рейтингу Трампа і вимоги республіканців), в лютому 2026 (економічні проблеми росії), влітку 2026 (провал чергової хвилі наступу рф і суттєве військово-технологічне посилення ЄС та СоУ) - має бути готовий наш спільний план і мирна угода.
Такий план має мати чітку трирівневу структуру, що охоплюватиме різні часові горизонти і гарантуватиме послідовність кроків:
Це початковий етап антикризового управління, який має на меті термінову деескалацію та запобігання катастрофічним ситуаціям. Процес розпочнеться з поетапного взаємного припинення вогню: від короткочасних "вікон" для гуманітарних коридорів до триденного перемир'я, що буде супроводжуватися суворим моніторингом з боку багатонаціональної місії (США, ЄС, Великобританія та інші країни).
Основним аспектом цієї ситуації є забезпечення ядерної безпеки. Запропонований план передбачає безумовний вихід Росії з території Запорізької атомної електростанції та створення демілітаризованої зони шириною 15-20 км, яка буде під контролем Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) або ООН. Відновлення функціонування станції можливе лише за умови повного технічного та політичного контролю з боку України та Європейського Союзу, з категоричною відмовою від будь-якого варіанту 50/50, який присутній у різних існуючих планах.
Тут має бути і обмін "усі на всіх" - всі військовополонені, цивільні, депортовані діти. І повний доступ МКЧХ та ООН до місць утримання - це один із небагатьох реально прийнятних пунктів із "28 пунктів", який варто включати як обов'язкову ранню умову. Також тут мають бути і гуманітарні коридори, і гарантії евакуації цивільних із прифронтових територій, і спільні (під міжнародним мандатом) програми розмінування.
Цей етап має бути серцем Плану. Тут закладаються юридично непорушні основи нашої безпеки, що мають бути стійкими до політичних змін у країнах-гарантах.
Це інституційні гарантії, які замінюють "російські запевнення" - юридично зобов'язуючі гарантії від США, Великої Британії та провідних країн Європейського Союзу, автоматичне відновлення санкцій у разі агресії з боку РФ, а також спільна система протиповітряної та протиракетної оборони та кіберзахисту разом з НАТО.
Власне, снепбек передбачає заздалегідь легітимізовані (ратифіковані на рівні законів країн-гарантерів) санкції та силові дії, які включаються автоматично (тобто без додаткових голосувань) у випадку порушення Росією зобовʼязань.
Тут слід окреслити ясний стратегічний маршрут до НАТО, разом із переходом до безпекових альянсів. Протягом усього процесу вступу необхідно підтверджувати можливість розміщення військових сил, спільних баз та навчальних центрів країн з Коаліції охочих. Сам план повинен скасувати обмеження на вступ до НАТО, яке міститься в "28 пунктах".
Усі обмеження, пов'язані з військовим будівництвом, повинні бути симетричними — жодних односторонніх лімітів на чисельність Збройних Сил України. Необхідно дотримуватись симетричних угод, що стосуються обмежень на види озброєнь, ракети середньої дальності та автоматизовані системи, без порушення права України на самооборону. Будь-які обмеження, які передбачають російський моніторинг (іншими словами — шпигунство), мають бути категорично виключені.
Цей період Україна повинна використати для розробки комплексної стратегічної оборонної системи.
Це стратегічне завдання, яке виходить за рамки чинної угоди, але повинно стати її фінальним орієнтиром. Повна інтеграція Росії в міжнародні інституції стане реальною лише після її істинної деімперіалізації, демілітаризації та відмови від політики реваншизму.
Безумовно, оптимальним варіантом для демократичного світу стало б розпад Росії та звільнення поневолених народів. Проте, це питання не є темою нашого обговорення. Наразі Російська Федерація залишається під суворим наглядом, а її участь у важливих міжнародних організаціях, таких як G8, є відсутньою.
По-перше, важливо, щоб це була особиста відповідальність, а не загальна амністія. Це означає, що потрібно дотримуватися принципу: "жодної амністії для політичних і військових лідерів, а також безпосередніх виконавців військових злочинів".
Крім того, планується проведення міжнародного трибуналу та впровадження механізмів перехідного правосуддя. Це передбачає створення спеціальних українських і міжнародних організацій, які займуться розслідуванням злочинів агресії, а також реалізацією програм для документування і збереження свідчень.
Успіх Угоди визначається непорушним дотриманням українських червоних ліній. Будь-яка Угода, що винагороджує агресора територіальними здобутками, є не лише неприйнятною, але й самовбивчою для всієї системи колективної безпеки.
Кордони станом на 1991 рік залишаються стратегічною метою. Кожна "лінія зіткнення" виступає лише як тимчасова зона безпеки, а не як офіційно визнаний кордон. Ніяке визнання анексій не має місця, ані у юридичному, ані у фактичному сенсі. Проте, існують можливі сценарії поступового повернення територій через дипломатичні канали, які можуть стати наслідком деколонізації самої Росії.
Демілітаризація має бути симетричною. Неприпустима одностороння буферна зона, що створює перевагу для агресора. Навпаки, мова має йти про суттєве відведення російських військ (120 км) та ракетних систем (500 км) для захисту України.
Гарантії безпеки повинні мати юридичну силу, а не залишатися лише на рівні декларацій. Це являє собою особливий статус країни, яка фактично є членом НАТО, до моменту офіційного вступу.
Пакет зобов'язань G7+: Право на розміщення військових баз, спільні тренувальні центри та повна інтеграція у військово-технічні програми США та ЄС.
"Автоматичний снепбек" санкцій: Включення до санкційних законів G7 клаузули про автоматичне відновлення повного пакету санкцій у разі порушення Угоди чи спроби реваншу.
Репарації та відновлення розглядаються лише як ефективний засіб для забезпечення стабільності та відновлення справедливості.
Фонд відновлення: значна кількість заморожених російських активів повинна бути конфіскована для підтримки відновлення України. Ніяких "схем" розподілу прибутків, які згадуються в інших пропозиціях.
Механізм репарацій: Розробка сталого механізму на період від 20 до 30 років, який передбачатиме введення міжнародного податку на російський експорт (включаючи нафту, нафтопродукти, газ, а також інші ресурси та продукти) з метою компенсації за екологічні збитки.
Правосуддя: Жодної амністії для військового та політичного керівництва. Створення Міжнародного трибуналу для розслідування злочинів агресії та притягнення до відповідальності всіх виконавців.
1. Повернення Америки як глобального арбітра
Трампу необхідна знакова перемога. Необхідно не "план з 28 пунктів" — він є непридатним, суперечливим і шкодить інтересам самих Сполучених Штатів. Суть полягає в прагненні стати архітектором нового світового порядку, який:
Умови "Нового Потсдаму / Відня 2.0" забезпечують не просто "угоду заради угоди", а стабільну структуру, яку контролюють Сполучені Штати.
2. Обмеження впливу Китаю - пріоритетне завдання США на період 2026-2030 років.
Будь-яка угода, яка дозволяє росії закріпити територіальні захоплення, автоматично легалізує китайський сценарій щодо Тайваню. Це для США неприйнятно.
"Нове Потсдам / Відень 2.0"
Для Трампа це є успіхом: Китай отримує повідомлення, що в XXI столітті застосування сили не має жодного сенсу.
3. США отримують контрольований простір для інвестицій
Американські компанії отримують:
Відповідно, американські корпорації - головні вигодонабувачі.
4. Угода надає Сполученим Штатам можливість "відновити" співпрацю з Росією та "зменшити" її залежність від Китаю.
Без угоди Росія перетворюється на залежну державу Китаю. У рамках угоди Сполучені Штати здобувають інструмент, що дозволяє забезпечити стабільність на континенті.
5. Трампу потрібен мир, який не виглядає як капітуляція України
В іншому випадку, капітуляція України:
Новий Потсдам/Відень 2.0 дає Трампу можливість оголосити: "Я зупинив війну, не зрадивши союзників, не посиливши Китай і не дозволивши Росії виграти". Це і політичний тріумф, і висока ймовірність отримання Нобелівської премії миру.
Путін відмовляється приймати дійсність. Його справжній імпульс полягає не в прагненні контролювати Україну в класичному сенсі, а скоріше в:
а) ліквідація "небезпеки НАТО". В рамках його пропагандистського дискурсу Україна виступає як плацдарм НАТО в протистоянні з Росією;
б) збереження іміджу "збирача земель" - відновлення радіянської імперії і впливу на "східну" Європу;
в) показ народу того, що Росія "піднялася з колін" як ключовий електоральний стимул для російського автократичного режиму;
г) відновлення статусу супердержави - що з росією "рахуються";
д) уникнення офіційної поразки. Питання: чи буде путін готовий прийняти справжню поразку, якщо це формально буде трактуватися як "розумний крок лідера"?
Отже потрібно "продати" путіну можливість оголосити російському населенню міфічну перемогу, яка не коштуватиме Україні її незалежності і субʼєктності.
Незважаючи на те, що росія адаптувалася до санкцій, а також те, що залишається варіант переходу до мобілізаційної економіки, - рецесія є фактом, а економічні реалії виглядають наступним чином:
Росія не в змозі продовжувати військові дії довше, ніж західні країни здатні підтримувати фінансово Україну.
"Новий Потсдам/Відень 2.0" пропонує Путіну:
Новий Потсдам / Відень 2.0:
Тривала війна викликає внутрішню дестабілізацію. Олігархи, регіональні лідери та силові структури — всі стомлені. Угода допомагає знизити ймовірність розколу серед еліт та забезпечити особисту безпеку для самого Путіна.
Сценарії 2026-2030, які ми моделювали, показують:
Отже, для Росії існує два варіанти: або ганебна поразка, або контрольована деескалація з оголошеною всередині країни "перемогою".
Репарації у вигляді міжнародного податку на експорт для росії стає способом:
Поза межами цього документа залишаємо деякі питання:
Спробуємо визначити шлях, який дозволить трансформувати військову стійкість у стратегічну, юридичну та економічну перемогу. Це не просто план для України, а й орієнтир для демократичних держав, які повинні продемонструвати, що агресія не приносить жодних вигод у XXI столітті.
Лише завдяки міцності інституцій, непорушному дотриманню основоположних принципів та забезпеченню всебічного правосуддя ми зможемо забезпечити тривалу безпеку для світу в умовах глобальних техногенних і екологічних загроз.
#НАТО #Дональд Трамп #Китай #Європейський Союз #Європа #Росія #Україна #Китай (регіон) #Північна та Південна Америка #Сполучене Королівство #Республіканська партія (США) #Міжнародні санкції щодо Росії (2014—дотепер) #Збройні сили України #Володимир Путін #Організація Об'єднаних Націй #Капітуляція (капітуляція) #Компроміс #Моніторинг #Агресивна війна #Бойові дії #Суверенітет #Військова галузь #Васал #Відень #Протиповітряна оборона #Тайвань #Перемир'я #Припинення вогню #Женева #Потсдам #Демілітаризація #Амністія #Група восьми #Військові репарації #Реваншизм #Деколонізація #Демілітаризована зона #Віденський конгрес #Наполеонівські війни #Міжнародний комітет Червоного Хреста
