Влада наполегливо намагається довести нам, що силовий хаос, позбавлення прав, викрадення на вулицях і відсутність будь-яких часових меж служби -- це єдина можлива ціна за збереження держави
Кажуть, що війна все виправдає, а в історії завжди не було жодного іншого виходу.
Це є маніпуляційним твердженням. Досвід націй, які пережили жахливі війни XX століття, говорить про інше: мобілізація мільйонів людей до армії може бути насильницькою, але водночас організованою, відкритою і гуманною.
Під час Другої світової війни Велика Британія мобілізувала понад 5,8 мільйона осіб. Початковий вік призову там становив від 20 до 22 років. Лише з розгортанням війни межі розширили: від 18 до 41 року, а на піку кризи -- до 51 року.
Однак уряд Великої Британії негайно запровадив жорсткий список професій, що підлягали резервуванню. Висококваліфіковані інженери, хірурги, вчені та конструктори отримали законодавчий захист, незалежно від їхнього віку. Держава усвідомлювала, що відправляти до піхоти тих, хто розробляє радари або рятує тисячі життів на задніх позиціях, — це безглуздо втрачати цінні інтелектуальні ресурси і, врешті-решт, програвати війну.
Навіть у часи, коли країна відчувала гострий брак працівників для вугільних шахт, необхідних для військових виробництв, міністр праці Ернест Бевін не вддався до масових облав. Натомість він запровадив лотерею, де молоді люди у віці від 18 до 25 років могли потрапити на роботу в шахтах за останніми цифрами їхніх реєстраційних карток. Якщо твій номер був обраний, ти мусив іти працювати в шахту. Ця лотерея стосувалася всіх без винятку: як синів шахтарів, так і нащадків аристократів. Це дозволило значно знизити соціальну напругу, усунувши відчуття несправедливості.
Призовними комісіями у США керували не військові чиновники з нормами плану, а цивільні мешканці громади -- місцеві вчителі, лікарі, юристи, які знали стан справ у кожній родині й не допускали свавілля.
Повістки надсилалися поштою, і від моменту отримання сповіщення до явки на збірний пункт людина мала від двох тижнів до місяця. Цей час надавався для того, щоб впорядкувати майнові та фінансові справи, оформити опіку над дітьми чи літніми батьками, передати бізнес, подбати про домашніх тварин і гідно попрощатися з родиною.
Чоловік вирушав виконувати свої обов'язки, залишаючись активним громадянином, а не безправною істотою.
Головна причина нинішнього психологічного зламу чоловіків -- це невизначеність термінів служби.
Американці ще тоді запровадили прозору систему демобілізаційних балів. За кожен місяць служби, перебування на передовій, поранення, вік та наявність дітей військовому нараховувалися бали. Людина, яка набрала необхідну кількість, мала законне право повернутися додому чи перевестися в тил.
Безумовно, ухилення від призову вважалося злочином у обох державах. Однак військові патрулі не займалися переслідуванням порушників. Ці питання розглядали цивільні правоохоронні органи та судова система. Призовник мав можливість отримати офіційний судовий процес, адвоката, а також прозоре рішення – або штраф, або тюремне ув'язнення. Людей не катували, не утримували в підземеллях і не відправляли примусово на фронт без судового рішення та належної підготовки.
Для осіб, які з релігійних чи етичних причин не могли взяти до рук зброю, був створений інститут відмовників на основі совісті. Вони проходили процедуру цивільного суду і направлялися на альтернативну службу — працю в цивільній обороні, будівництві або медицині. Таке рішення приносило користь суспільству, замість того щоб мати заляканого та зламаного громадянина в лавах штурмових підрозділів.
І ось найважливіше, про що не згадують прихильники сучасних підходів: встановлення вікової межі примусової мобілізації до 60 років є абсолютно безпрецедентним явищем для інших країн.
Британці й американці чудово розуміли: зрілі чоловіки після 45 чи 50 років -- це фундамент, на якому тримаються економіка, управління та суспільство. Це досвідчені фахівці, керівники бізнесів, науковці, батьки. Відправити їх в окопи -- означає підрізати коріння власної країни й позбавити її майбутнього.
Тільки в нас склалася викривлена парадигма, де повнолітні 18-річні юнаки вважаються "діточками", яким ще рано думати про обов'язок перед державою. Натомість чоловіків 50+, які вже відбулися у житті й професії, сприймають як витратний матеріал. Немов це просто біологічна сировина, якої прагнуть якнайшвидше позбутися, щоб потім навіть не довелося виплачувати пенсії.
Примус, який здійснює держава в умовах війни, є неприємною, але необхідною мірою. Проте варто пам'ятати, що між законними рамками примусу та правовим безладом існує значна різниця.
#Мобілізація #Суспільство #Лікар #Юрист #Електронна пошта #Друга світова війна #Американці #Інженер #Шахта #Піхота #Шахтар #Свобода думки #Оборонна бойова позиція #Велика Британія #Британці #Радар #Домашня тварина #Задній (військовий) #Держава (політика) #Ернест Бевін #Кабінет міністрів Сполученого Королівства #Хірург
