Мені здається, що для того, щоб американці вийшли з терпіння, потрібно, щоб Путін застосував ядерну зброю проти Києва або Одеси. Це думка з інтерв'ю з Єльченком.

Російський лідер Володимир Путін продовжує реалізовувати свою стратегію, спрямовану на досягнення мети - "зламати та знищити Україну". Його військові сили активно атакують, виснажуючи українські Сили оборони. Водночас Путін не полишає спроб "обробити" президента США Дональда Трампа, не ведучи серйозних переговорів, але й не відмовляючись від можливості їх проведення. Таким чином, він намагається витримати час до завершення терміну військової допомоги США Україні, намагаючись уникнути гніву, який може спричинити відверта відмова від пропозицій Трампа.

Схоже, що американський лідер також готовий брати участь у грі, яку пропонує Кремль. Його нещодавні висловлювання про необхідність дати Україні та Росії "трохи побитися" перед укладенням мирної угоди, а також його дії, спрямовані на швидке завершення військової допомоги, вказують на певний порядок денний, що співзвучний з позицією Путіна. Крім того, Трамп натякнув, що не планує вводити нові санкції проти Росії, якщо не стане очевидно, що мирні переговори зазнали невдачі, і навіть залишив відкритим питання про можливі санкції проти України у разі провалу. Проте, досі залишається незрозумілим, де проходить межа терпіння Трампа щодо Путіна — можливо, її взагалі не існує. Найгірше для України та Європи полягає в тому, що наразі пріоритетом адміністрації є відновлення відносин з Москвою, а не покарання за розв'язану війну в Україні.

Західні лідери вважають, що прийдешній саміт G7 у Канаді 15-17 червня може стати для Трампа потенційним моментом зайняти більш рішучу позицію щодо війни після тижнів його вагань щодо підтримки України. Крім того, в Офісі президента України сподіваються організувати на полях саміту G7 зустріч глави держави Володимира Зеленського з Дональдом Трампом. Вона може відбутися. Якщо це таки станеться, то після цього буде остаточно зрозуміло, чи є в України ще якісь аргументи зацікавити Трампа та змінити свою позицію щодо дій Путіна та завершення війни в Україні.

У своєму ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA надзвичайний і повноважний посол України, колишній представник України в ООН Володимир Єльченко висловив свої думки про те, як може розвиватися ситуація навколо мирного врегулювання в Україні, а також що можна очікувати від Дональда Трампа в цьому контексті.

Не секрет, що Володимир Путін продовжує реалізовувати свою стратегію, спрямовану на досягнення мети – "знищити та розбити Україну", а також намагається маніпулювати Трампом. Він не веде серйозних переговорів, але й не відмовляється від них, сподіваючись затягнути до завершення терміну військової допомоги США Україні, уникаючи при цьому гніву американського президента. Виглядає так, що Трамп вже відкрито бере участь у цій грі: його останні коментарі про необхідність дозволити Україні та Росії "трохи побитися" перед укладанням мирної угоди, а також зауваження про те, що "Україна дала Росії привід завдати їм ударів", разом із діями щодо припинення допомоги, свідчать про плани Путіна.

Що стосується нещодавніх, а також деяких попередніх висловлювань Дональда Трампа, то вони стають дедалі більш скандальними — якщо не сказати гірше. Президенту наймогутнішої нації світу абсолютно не личить порівнювати війну з дитячими забавами у пісочниці або хокейними матчами. На жаль, це характерно для стилю Трампа. Якщо порівнювати з його першим президентським терміном, можна помітити, що він став ще більш, скажімо, театральним — якщо так можна висловитися. Я зізнаюся, що помилився у своїх прогнозах після його обрання: сподівався, що він винесе уроки з попереднього терміну та уникне тих самих помилок. Тоді його оточували більш досвідчені фахівці, такі як держсекретар Помпео, віцепрезидент Пенс, постпред в ООН Ніккі Гейлі та інші. Я все ще сподіваюся, хоча ця надія з кожним днем слабшає, що Трамп перегляне склад своєї команди. Половина року вже майже спливла — можливо, він замінить деяких людей на більш кваліфікованих. Принаймні, новий державний секретар пан Рубіо — це професіонал. Якщо ви звернули увагу, його висловлювання часто суттєво відрізняються від думок самого Трампа. Він намагається хоча б трохи коригувати зовнішньополітичний курс, хоча, очевидно, це йому дається нелегко. А ситуація навколо Ілона Маска, безумовно, підтверджує мою думку про можливі зміни в команді Трампа.

Які наші подальші кроки? В Офісі президента України висловлюють сподівання на організацію зустрічі Володимира Зеленського з президентом США. Це може відбутися під час саміту G7. Чи може така зустріч між Трампом і Зеленським (якщо вона відбудеться) дати якийсь результат? Чи є в України ще аргументи, які могли б вплинути на Трампа і змусити його переглянути свою позицію?

Це дійсно складне питання. На жаль, особисто зв'язатися з Трампом, напевно, вже не вийде. Час втрачено. Були спроби, але... Можливо, ситуація проясниться після можливої зустрічі Трампа з Володимиром. Можемо сподіватися на якісь результати. Проте, згадуючи про ту відому зустріч у Білому домі 28 лютого цього року, ми бачимо, що ставлення Трампа до нашого президента, м'яко кажучи, не було надто позитивним. На жаль. Але тут є парадокс: спочатку він часто висловлювався про Зеленського як про "класного хлопця", як в особистих бесідах, так і публічно, коли я вручав йому вірчі грамоти у Вашингтоні. А згодом його коментарі стали вкрай неприємними — спочатку він називав його диктатором, потім стверджував, що це був жарт, а також звинувачував Україну у провокаціях щодо Росії. Тобто, ми маємо повний спектр висловлювань, які свідчать про те, що особистий позитивний контакт, на жаль, зник. Але дипломатія триває. І наше посольство в Вашингтоні, а також інші канали роблять все можливе (і неможливе), щоб зберегти стратегічний курс США щодо України.

Наразі ситуація не є критичною: США залишаються нашим союзником. Проте, вважаю, що нам варто більш активно використовувати парламентську дипломатію у співпраці з Конгресом. Двопартійна підтримка ще існує. Наприклад, законопроєкт сенаторів Грема і Блюменталя вже кілька тижнів, а можливо, й місяців, перебуває в Сенаті. Тому необхідно налагоджувати стосунки з Конгресом. Важливо залучати тих, хто, можливо, ще не повністю усвідомив, що допомога Україні є частиною їхніх інтересів. В такому випадку вони зможуть впливати на рішення президента. Можливо, ще залишаються шанси для покращення ситуації.

Ви згадали про двопартійну підтримку України в Конгресі. Дійсно, законопроєкт сенатора Грема має підтримку не лише в Сенаті. Спікер Палати представників Джонсон також підкреслив, що багато конгресменів вважають важливим запровадження жорстких санкцій проти Росії. Проте президент США неодноразово наголошував: "у разі необхідності". Але що саме він має на увазі під "необхідністю", коли вона настане і за яких обставин — він не уточнює. Спочатку він заявляв: "Припиніть вогонь — інакше я введу санкції". Путін відмовився, Україна погодилася — і санкції так і не були запроваджені. Те ж саме стосується й інших випадків: "Володимире, не потрібно бомбити Україну". Путін продовжує бомбардування. Трамп зазначає: "Ви ж його спровокували". Як ви вважаєте, чи існує якась критична межа, після якої Трамп скаже: "Досить, потрібно діяти"? Чи, можливо, він вже давно вирішив, що головним є економіка і "відновлення" цінних двосторонніх відносин із Росією? І чи варто тоді забути про санкції, навіть якщо Конгрес підтримує їх?

- На жаль, це справді схоже саме на таку гру. Але я ще раз підкреслю - у Конгресу теж є межа терпіння. За останніми даними, хоча, можливо, цифра вже зросла, - 88 сенаторів виступають не просто за підтримку цього законопроєкту, а як його співавтори. Це серйозно. Така кількість голосів означає: якщо документ поставлять на голосування й ухвалять, то Трамп навіть не зможе ефективно накласти вето - його буде легко подолано. Бо потрібно дві третини, а 88 - це навіть більше, ніж потрібно. І саме тому він уникає винесення цього проєкту на голосування. Бо знає, що програє. А подолання президентського вето в Конгресі - це не імпічмент, але це доволі серйозний сигнал слабкості. Це ляпас, якого кожен президент намагається уникнути.

Отже, він намагається всіма можливими засобами затримати цей процес — відкладає терміни, веде переговори, чинить тиск. Проте я сподіваюся, що терпіння Сенату врешті-решт закінчиться. Хоча... мушу визнати, що для цього, на жаль, може знадобитися щось настільки жахливе, як ядерний удар по Києву чи Одесі. Тоді розмова набула б зовсім іншого характеру.

Я все ще сподіваюся, що прийняття рішення відбудеться найближчим часом. Кожен день, коли Росія продовжує отримувати доходи від експорту нафти, є днем, коли її військова машина отримує додаткове підживлення. Так, їхні запаси танків і техніки зменшуються, а армія вже не така, як три роки тому. Але доходи від нафти допомагають підтримувати економіку на поверхні. І найголовніше - населення поки що не відчуло наслідків санкцій настільки серйозно, щоб у країні почалися заворушення або щоб економіка зазнала падіння, як це було в СРСР після санкцій Рейгана. Мені б дуже хотілося, щоб Трамп згадав про Рейгана. Адже він сам неодноразово говорив, що Рейган – його кумир. То чому б йому не повторити ті дії, які Рейган здійснив щодо Радянського Союзу?

Але ні. Він все ще сподівається, що зможе переконати Путіна. Проте, здається, що не лише Україна, а й вся Європа, і, можливо, половина світу, якщо не більше, вже усвідомили: цей кремлівський диктатор не піддається переконанню. Путін продовжуватиме війну до останнього. Для нього це питання існування. Закінчення війни означатиме крах його політичних амбіцій і, зрештою, особисту катастрофу. Тому Путін продовжує грати свою гру з Трампом, в той час як Трамп, у свою чергу, намагається отримати вигоду від співпраці з Росією.

Безумовно, існують стратегічні питання, такі як ядерна безпека, контроль над озброєннями, ситуація в Арктиці та космічна діяльність. Цілком зрозуміло, що в цих областях США прагнуть зберегти зв'язок з Росією. Проте війна в Україні є набагато серйознішим викликом. Для США це, напевно, навіть більш важливе питання, ніж ситуація з Китаєм. Тут постає вибір: чи підтримувати Росію як "партнера", чи ж вирішити конфлікт, який загрожує стабільності в Європі. Я не можу точно сказати, які міркування має Трамп, але сподіваюся, що ми ще не бачимо повної картини. Можливо, це лише частина більшої гри, і незабаром з'являться конкретні кроки, які сприятимуть завершенню цієї війни.

Ви згадали про саміт G7, запланований на 15-17 червня в Канаді. Лідери західних країн вважають, що цей захід може стати вирішальним моментом для Трампа, щоб зайняти більш чітку позицію стосовно війни, враховуючи його коливання у підтримці України. Як ви вважаєте, чи справді вплив G7 може змінити думку Трампа, враховуючи його скептичне ставлення до Заходу? Адже останнім часом спостерігається майже відкритий розкол між США (представленими Трампом) та західними партнерами.

Знаєте, G7 - це дійсно важливе зібрання. Однак варто пам’ятати, що воно не є міжнародною організацією в традиційному сенсі. Це не Рада Безпеки ООН, і його рішення не є обов'язковими. Проте, безумовно, це одна з найвпливовіших міжнародних платформ. Тут зберуться більшість лідерів держав, які активно підтримують Україну, за винятком США, особливо в контексті сучасної політики Трампа. Якщо країни знайдуть спільну позицію та вирішать чинити тиск, це може принести результати. Навіть якщо не призведе до конкретних дій, це все ж може вплинути на риторику Трампа. Коли ти чуєш одностайні заяви з усіх боків, а сам висловлюєш протилежну думку, ти змушений враховувати цю ситуацію. Ще однією важливою складовою стане особиста зустріч із Зеленським. Незалежно від їхніх стосунків, це має велике значення. Личний контакт іноді може змінити більше, ніж десятки підписаних угод. Я сподіваюся, що кілька ключових лідерів, таких як новий канцлер Німеччини Мерц чи президент Франції Макрон, зможуть зійтися в думках і спільно вплинути на Трампа. Щось потрібно робити, адже не можна безкінечно жонглювати словами на кшталт "я б зупинив війну за 24 години" чи "якби я був президентом, цього б не трапилося". Це, безумовно, звучить вражаюче на мітингах, але за пів року президентства ми не стали свідками жодних істотних змін у питанні війни.

Ба більше, Трампова зовнішня політика не просто не приносить позитиву - вона викликає справедливі запитання навіть серед союзників. Подивіться, що коїться на інших напрямках: сектор Гази - провал, Китай - напруженість, яку ніхто не може спрогнозувати, Північна Корея знову тестує ракети. Я вже мовчу про спроби "купити" Гренландію або "жартівливі" заяви про Канаду як 51-й штат. Панамський канал, Арктика - це вже не дипломатія, а геополітичний стендап. І саме тому саміт G7 - це, можливо, останній шанс на колективний вплив, на демонстрацію єдності Заходу. Якщо він цього не почує - тоді нам доведеться визнати, що зовнішня політика США за Трампа остаточно вийшла з орбіти спільних західних інтересів.

Ситуація з Іраном також цікава: чому Трамп обрав довіряти Путіну? Виглядає так, що Кремль майстерно маневрує у ядерних переговорах з Тегераном, намагаючись утримати Трампа на своїй стороні, демонструючи готовність "щось запропонувати" США, і, схоже, президент США піддається цьому впливу.

- Сподівання на те, що Путін допоможе Трампу "вирішити іранське питання"... Ну, це дуже сумнівна історія. Думаю, якщо ці теми й порушуватимуться, то хіба на рівні G7 - це передусім платформа для обговорення глобальних політичних питань. Так, звичайно, є економіка, фінанси - це одна справа. Але коли йдеться про геополітику, тут усе набагато складніше. США-ЄС, США-Китай, інші трикутники, чотирикутники - усі ці великі стратегічні взаємозв'язки важливі. І коли "велика сімка" демонструє єдність у поглядах на такі питання - це позитивно впливає на весь світ. А якщо єдності немає - тоді починають активізовуватись інші організації, той самий БРІКС. І це вже мрія Путіна - пересварити всіх зі всіма, а самому гуртувати навколо себе Північну Корею, Іран, Китай, Південну Африку тощо. Це, безумовно, не на користь ані світу, ані США передусім. Хотілося б, аби президент Трамп це усвідомив. Хоча, якщо чесно, сумніваюся, що він читав бодай кілька книжок з історії. Але, можливо, хтось із його оточення йому про це нагадає.

З огляду на поточну ситуацію: висловлювання, вчинки американських лідерів, а також позиція Путіна — що Україні слід очікувати в найближчому майбутньому? Які надії можна покладати?

Маємо надію принаймні на два аспекти. Перший – на власні сили. Ми вже не раз це доводили і продовжуємо демонструвати щоденно. Згадайте про нещодавню вражаючу операцію наших спецслужб в глибині Росії! Напади на авіабази, удари по складам і нафтопереробним заводам – це все триває. "Іскандери" знищені, НПЗ палають по всій Росії. Це заслуга наших військових та спецслужб. Їм велика подяка.

По-друге, наші європейські союзники. Ми спостерігаємо зміни у позиції Німеччини. Макрон виглядає зовсім інакше тепер. Пригадайте, яким він був три роки тому, і порівняйте з його сьогоднішнім образом. Зараз він є послідовним другом України. Потужний прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер підтримує нас з самого початку і не збирається зупинятися. І є сподівання, що Європейський Союз нарешті перейде до дій, а не залишиться лише на рівні розмов про 800 мільярдів євро, відновлення оборонної промисловості та збільшення витрат на оборону. Здається, вони усвідомили, що ця війна може загрожувати і їм.

Я нещодавно був у Варшаві. І чув там від політиків, зокрема публічно: доки стоїть Україна, то вулиці Варшави не побачать російських танків. Але якщо ми впадемо - тоді почнеться або Третя світова, або щось дуже близьке до неї. Можливо, країни далі на захід від Польщі цього ще не усвідомлюють, але все більше і більше країн таких є, це і Швеція, і Фінляндія, я вже не кажу країни Балтії, Німеччина вже почала це усвідомлювати. Тож нам треба сподіватися, що Європейський Союз нарешті відгукнеться на ці виклики та почне робити конкретні дії. І третє, чи друге з половиною, хоча ми це вже обговорили, - це все ж таки введення Сполученими Штатами дійсно серйозних санкцій проти Росії.