Чому ж війна тепер ще більше підпорядковується впливу Китаю?

Наша війна вже стала невід'ємною складовою частиною світової геополітики, і її результат дійсно може визначитися далеко від нашого фронту. Незважаючи на те, що це може здаватися неймовірним з кількох причин, доля конфлікту між Росією та Україною все більше залежить не від Путіна, а від Сі Цзіньпіна. Які фактори впливають на цю ситуацію і чому Китай все більш відкрито висловлює свої амбіції щодо розвитку подій?

Переговори про мир поки що очікувано завершуються без результатів, а ідеї про справжні безпекові гарантії Україні залишаються прогнозовано ефемерними. Тож саме час поглянути на війну в Україні під іншим кутом зору. Сьогодні надто багато, якщо не вирішальним чином, залежить навіть не від тих систем зброї, які ми отримаємо, а від зовнішньополітичних факторів.

Йдеться про те, що Китай, який в середині поточного року де-факто визначився із підтримкою РФ, а на початку вересня презентував себе як глобальну планетарну силу, пішов у листопаді цього року у новий великий наступ. Принаймні, є такі ознаки, і вони надзвичайно тісно пов'язані із війною Росії в Україні. Але спочатку про безпосередньо зміст китайської навали та мову Пекіну.

новобранці армії КНР, фото: gettyimages

Протягом останнього місяця осіннього сезону Пекін проявляв значну активність, чинячи інтенсивний тиск на кілька країн регіону. 16 листопада чотири судна Берегової охорони Китаю вторглися в територіальні води Японії в Східнокитайському морі. Кораблі китайського класу Haijing увійшли в японські води поблизу островів Сенкаку, які Пекін вважає спірними, і залишалися там до обіду. В останні тижні напруженість між Токіо та Пекіном постійно зростала, особливо після заяви нової прем'єр-міністерки Японії Такаїчі про можливість застосування військової сили у разі конфлікту навколо Тайваню. Японія також оголосила про плани розмістити системи протиповітряної оборони на відстані 110 км від Тайваню через загрозу з боку Китаю. Це стало реакцією на нещодавні небезпечні маневри китайських палубних винищувачів J-15, які кілька днів поспіль наближалися до японських патрульних літаків P-3C. Також було зафіксовано безпрецедентну активність двох китайських авіаносців — "Ляонін" і "Шаньдун", які вперше одночасно брали участь в операціях у західній частині Тихого океану.

25 листопада Китай "пішов ще далі", коли під час демонстрації нової гіперзвукової ракети Sky-Piercing Yggdrasil-1000 - на офіційному відео ціллю позначив Японію. Ракета YK-1000 із заявленою дальністю до 1300 км та швидкістю у 5-7 Махів стала вже дуже небезпечною погрозою .

Окрім тиску на Японію, Китай продовжив агресивні дії проти суверенітету Філіппін, зокрема на мілині Скарборо. У листопаді двом філіппінським морським патрулям вдалося зірвали спробу Китаю порушити суверенітет країни. Літак Бюро рибного господарства та водних ресурсів Філіппін, що здійснював патрулювання морського простору, отримав до 40 попереджень від військових кораблів і літаків Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) поблизу Скарборо. Звісно, усі військові маневри Пекін видає за "рішучий захист суверенітету і безпеки Китаю".

Нарешті, ще одна країна - Південна Корея - постійно стикається з наростаючим тиском з боку Китаю. Так, 24 листопада Берегова охорона Південної Кореї вирішила застосувати силу, щоб зупинити спробу китайських риболовних суден, які належать до так званої флотилії "маленьких блакитних чоловічків", порушити її територіальні води. Це можна розглядати як гібридні напади з боку КНР. Берегова охорона піднялася на борт одного з порушників, використала сльозогінний газ на палубі та затримала членів екіпажу. Китайська морська міліція є важливою складовою морської сили Китаю та активно захищає національні інтереси в спірних морських регіонах, що викликано підтримкою з боку офіційного Пекіна. Ця міліція фінансується безпосередньо державою, а в її складі є як військові, так і цивільні моряки.

Яку мету переслідує Пекін такими зухвалими діями? Цілком очевидним тут є зв'язок із тиском на Тайвань, але це свідомо створюване напруження адресується передусім очільнику США. Вже можна чітко визначити, що Пекін таки наближається до реалізації ідеї захоплення Тайваню, і тут у глобальній грі Сі Цзіньпін має намір продемонструвати Вашингтону майже безмежний потенціал своєї воєнної машини. Цим критичним рівнем впливу китайський лідер хоче примусити Трампа відмовитися від захисту Тайваню, а підтримка РФ у війні проти України має на меті підсилити ці глобальні китайські амбіції.

Ще 29 жовтня ц.р., напередодні зустрічі Трампа з Сі Китай вустами речника китайського Управління у справах Тайваню заявив, що не виключає можливість застосування сили проти Тайваню - це значно жорсткіша риторика, ніж було до того . Далі стало ще цікавіше - президент США і лідер Китаю у 40-хвилинних переговорах в Пусані взагалі не торкалися питання Тайваню. Про це після перемовин сказав сам Трамп. Якщо це так, то де-факто він був вимушений прийняти нав'язані китайським візаві правила гри - "не лізти" у питання, яке Пекін оголосив внутрішнім. Тож попри те, що Трамп потім згадував Сі теплими словами, зустріч виявилася вкрай невдалою для господаря Білого дому. Про це через кілька днів проговорився міністр фінансів США Скотт Бессент, зазначивши, що США працюватимуть над зниженням залежності від рідкісноземельних мінералів з Китаю. Він же зауважив, що Вашингтон хоче зменшити ризики та "вийти з-під того "меча", який китайці тримають над нами та над усім світом" . Можна лише нагадати, що рідкісноземельні мінерали та магніти (Пекін у жовтні оголосив про обмеження їх експорту) - це потужний, якщо не критичний вплив на виробництво великої кількості зброї - від крилатих ракет і літаків F-35 до кораблів. Якщо ж США до того ж одного дня втратять Тайвань на користь Китаю, то Пекін контролюватиме 90 % найпотужнішої мікроелектроніки світу (від 14 н.м. і складнішої) і перетвориться на безперечного лідера у створенні сучасних озброєнь. Не виключено, Трамп вирішив повернутися до "рівноправного" діалогу, коли відбулася телефонна розмова лідерів двох наддержав. Але, здається, й тут не вийшло. Трамп потім жодним чином не згадав Тайвань, тоді як Сі вже надто відверто заявив американському президенту, що Тайвань повернеться до материкового Китаю . Ще цікавішим моментом розмови стало те, що Сі назвав "повернення Тайваню до материкового Китаю" "невіддільноючастиною повоєнного міжнародного порядку".

Чи може китайський лідер мати намір пов'язати завершення війни в Україні з анексією Тайваню? Дати однозначну відповідь на це питання складно, але наразі Пекін явно не зацікавлений у швидкому закінченні конфлікту в Україні. Він продовжуватиме підтримувати Путіна, оскільки тиск на Україну одночасно чинить тиск на Європу та сприяє розпорошенню американських зусиль.

Дональд Трамп і Сі Цзіньпін, зображення: gettyimages

Дійсно, сучасна політична стратегія Трампа може призвести до серйозних неприємностей. Він вже значно послабив НАТО, порівняно з його попереднім станом. Його близькість до кремлівських злочинців лише зміцнила позиції китайського лідера. Якщо у листопаді 2023 року Сі Цзіньпін лише натякав президенту Байдену на можливість поділу світу на сфери впливу, то вже через два роки він перейшов до конкретних і загрозливих дій. Тепер Сі Цзіньпін має на меті змусити Трампа відмовитися від захисту Тайваню та європейської частини НАТО у разі розвитку подібних сценаріїв або їх альтернатив.

Таким чином, ставки значно зросли. Варто зазначити, що можна навіть припустити можливу синхронізацію агресивних дій Сі Цзіньпіна в Азійсько-Тихоокеанському регіоні з діями Путіна щодо Європи. Наразі обидві сторони обмежуються символічними акціями, такими як п'ятигодинні патрулювання нейтральних вод Балтійського моря російськими бомбардувальниками Ту-22М3, які супроводжуються винищувачами Су-35С та Су-27. Проте загроза поступово зростає.

Звісно, Європа продовжує відстоювати свою незалежність. На початку грудня президент Франції Еммануель Макрон планує візит до Китаю, де він закликатиме китайського лідера вплинути на Володимира Путіна задля припинення конфлікту в Україні. Однак, вже можна припустити, що бажаного результату не досягнуть. Сі Цзіньпін, можливо, звернеться до давнього нерозв'язаного питання - активізації економічної співпраці з країнами ЄС, які через війну з Росією стали менш значущими на ринку. Але навряд чи Париж підтримає таку ініціативу - щонайменше, в даний момент.

Чи можуть Москва й Пекін досягти вирішального моменту - відвертої агресії або її вдалої імітації, подібно до гібридної атаки на Нарву "зеленими чоловіками"? Це питання залишається відкритим, але для України осінній період уже став часом зростаючої загрози: у листопаді окупанти захопили 505 квадратних кілометрів української території, що майже вдвічі перевищує показники вересня. В цілому ці події тісно пов'язані з внутрішніми проблемами країни - від корупційних скандалів, пов'язаних з людьми, наближеними до президента, до невдалих спроб мобілізації та нестачі американського озброєння новітнього зразка (зокрема, далекобійних ракет). Однак найголовніше: президент Зеленський не наважується на кардинальні зміни в управлінні державою, що вимагає, зокрема, термінової заміни як міністра оборони, так і головнокомандувача - умови війни дійсно наближаються до критичних і потребують термінових рішень, хоча про це говорять лише найсміливіші волонтери. До речі, проблеми з мобілізацією та забезпеченням військ озброєнням не покращилися після зміни військового міністра влітку, а труднощі в управлінні військовими справами, оголошені в жовтні про завершення переходу на корпусну систему, лише загострилися.

Навряд чи це перемовини із ритуальними танцями політиків, бо Путін і Сі Цзіньпін не готові до зупинки агресії, а Трамп демонструє усе більш небезпечне відсторонення від Європи.

Сильніші та більш якісні удари, разом із посиленням санкцій проти Кремля, виглядають як єдиний реалістичний шлях до завершення війни. Важливо прискорити процес економічного краху Росії, хоча варто визнати, що й Україна також наближається до критичної ситуації. Для подолання цих вкрай небезпечних умов необхідна повна єдність між Європою та Україною, а також відмова країн ЄС і НАТО від його традиційного егоїзму, особливо у питаннях термінової та безумовної передачі новітніх озброєнь Силам оборони. Основою цього європейського егоїзму є глибоке недовіра до можливості Путіна атакувати НАТО, однак прозріння може прийти занадто пізно, адже доля НАТО наразі під загрозою.

Отже, потрібна рішучість боротьби із московським режимом та негайне створення антипутінської коаліції - у практичній площині це використання заморожених російських активів, забезпечення України зброєю та повна відмова від російських енергоносіїв. В ідеалі наважитися закрити небо над Україною як створення системи захисту спільного повітряного простору. Діяти усім, хто залишився у західному таборі, слід невідкладно - запасу часу надзвичайно мало. Бо для країн Європи втрата України означатиме, говорячи словами Черчилля, "і ганьбу, і війну". Розпад НАТО як такого.

Не слід також вважати, що Росія залишається стабільною. Безлад і хаос наростають з кожним днем, і деякі аналітики знову висловлюють думки про можливість падіння режиму в Москві та навіть розпаду Російської Федерації. Однак це не станеться просто так — для того, щоб злочинний путінізм пішов у небуття, потрібна підготовка та активні дії.

Сили оборони України досягають певних успіхів. У листопаді було зафіксовано рекордну кількість атак на стратегічну нафтову інфраструктуру противника, здебільшого з використанням дронів. Новий етап конфлікту розпочався з вибухів на танкерах "тіньового флоту", що сталися в нейтральних водах. Хоча глобальні наслідки цих дій поки що не здатні суттєво вплинути на Москву, адже у листопаді обсяги переробки нафти в Росії зменшилися лише до 5 мільйонів барелів на день, в порівнянні з 5,3 - 5,5 мільйонами барелів у попередньому місяці. Проте можливість повторних атак на ті ж об'єкти викликає невизначеність щодо подальшої роботи заводів, що може ще більше ускладнити фінансування війни.

Проте цього недостатньо. В даний момент спостерігається критична нестача ракет – як власного виробництва, так і закордонних. Крім того, є брак військових керівників. Хоча вони наявні, їх поки що не призначили на ключові позиції, де їхня присутність була б найважливішою.