Дискусії навколо майбутнього Гренландії дедалі частіше супроводжуються історичними аналогіями -- з Гонконгом, Тайванем або іншими "особливими територіями"
Такі аналогії виглядають вражаюче, однак вони можуть дезорієнтувати та замінюють глибокий аналіз геополітичними спрощеннями, які зручні для певних цілей. Світ дійсно має історичний досвід експлуатації територій інших країн. Проте жоден з цих випадків не може слугувати законною основою для Гренландії у XXI столітті.
Чому Гонконг не може слугувати зразком? Гонконг був колонією, яка була передана Китаю згідно з міжнародною угодою, що визначала чіткий перехідний період. Концепція "одна країна – дві системи" спочатку мала обмежений термін дії і не була заснована на справжньому народному суверенітеті. На відміну від цього, Гренландія існує в іншій юридичній та політичній ситуації. Вона є демократичною автономною територією в складі Королівства Данія, і право на самовизначення закріплене на законодавчому рівні.
Тут немає ані "повернення колонії", ані тимчасового статусу, який можна було б переглядати зовнішнім рішенням.
Тайвань: фактична держава, а не просто "територія під опікою". Тайвань часто наводять як приклад "обмеженого суверенітету", але це абсолютно окрема тема. Тайвань є де-факто незалежною державою, що має свою економіку, інституції та систему безпеки, проте його визнання обмежене через геополітичні суперечки.
Також зверніть увагу: США потребують Гренландію для протистояння Росії та Китаю.
Порівняння Тайваню з Гренландією є прикладом змішування понять державності та автономії, що є аналітичною помилкою і тільки ускладнює обговорення.
Справжні випадки: безпека без національного суверенітету. В сучасному світі є лише кілька дійсно актуальних прикладів, які ілюструють цю концепцію — це використання територій на основі угод без втрати суверенітету: військові бази партнерів, спільні інфраструктурні проекти та багатосторонні угоди в сфері безпеки.
У всіх цих концепціях існує основний принцип: суверенітет не підлягає обговоренню. Ведеться розмова лише про способи співпраці та ступінь доступу.
Що ж відсутнє в XXI столітті? Сучасна міжнародна практика не знає випадків, коли демократична територія в рамках союзницької держави була: "придбана", "обміняна" або передана іншій країні без війни чи колоніального тиску. Усі спроби відновити таку логіку є поверненням до геополітичних уявлень XIX століття, що прямо суперечить нормам міжнародного права.
Для України ці обговорення мають не просто теоретичний, а глибокий екзистенційний характер. Російська агресія почалася не з військових дій, а з використання мови аналогій: "історичні землі", "особливий статус", "зовнішнє керівництво", "економічна вигода". Через такі наративи суверенітет спочатку стає відносним, потім умовно визнається, а зрештою піддається сумніву.
"Особливий статус" як перший крок. Україна добре знає, що означає нав'язування "особливих моделей". Ідея "особливого статусу" Донбасу подавалася як компроміс, але на практиці вона означала інституціалізацію зовнішнього впливу та підрив внутрішнього суверенітету. Аналогічна логіка -- коли територію починають розглядати не як суб'єкта волі її населення, а як простір для геополітичних домовленостей -- є принципово небезпечною.
Досліджуйте також: Конфлікт за Гренландію відміняється. Як звернути увагу Трампа на Україну.
"Економічна обґрунтованість" як підстава для втручання. Ще одна відома Україні стратегія – звернення до економічних аспектів. Перед 2014 роком спроби обґрунтувати анексію Криму також ґрунтувалися на аргументах щодо інвестицій, розвитку інфраструктури та "оптимізації управління".
Український досвід довів: економічні аргументи ніколи не компенсують втрату суверенітету, а "зовнішній розвиток" без політичного контролю швидко перетворюється на залежність.
Ключовий урок України. Україна на власному досвіді зрозуміла важливий принцип сучасної безпеки: коли територія починає сприйматися як предмет угод між великими силами, а не як простір для реалізації бажань її громадян, конфлікт стає неминучим. Тому будь-які спроби обговорення Гренландії в контексті "корисності", "контролю" або "геополітичних вигод" є не лише недоречними, а й потенційно небезпечними.
До чого ми прагнемо: Гренландія – це не Гонконг і не Тайвань. І, що особливо актуально для України, – вона не повинна стати ще одним прикладом того, як історичні паралелі використовуються для підриву суверенітету.
Єдина прийнятна модель XXI століття полягає у добровільному партнерстві без зміни статусу, в якому безпека гармонійно поєднується з демократією, а економічний розвиток не використовується як засіб політичного тиску.
Ексклюзивно для Еспресо.
Про автора: Богдан Данилишин, академік НАН України
#Дональд Трамп #Росія #Економіка #Україна #Академік #Китай (регіон) #Інфраструктура #Демократія #Геополітика #Компроміс #Тайвань (острів) #Данія #Апеляція #Міжнародне право #Танк #Світ #Суверенітет #Історія #Національна академія наук України #Гонконг #Самовизначення #Анексія Криму Російською Федерацією #Автономія #Колонія #Легітимність (політична) #Договір #Гренландія #Держава (політика) #Логічно #Еспресо ТВ #Фактично
