Вислання ухилянтів з Європи: демограф розкрив можливість цього процесу та пояснив, чому поляки втратили симпатію до українців.

Дослідник поділився своїми думками про те, що чекає на наших біженців після завершення конфлікту.

Війна в Україні поглиблює демографічні проблеми в середині країни. Окрім зависокого рівня смертності та низької народжуваності, постаріння населення, нам ще загрожують негативні наслідки від міграції - зовнішньої та внутрішньої.

Яким чином можливо повернути до України чоловіків, які виїхали за кордон, чи можуть вони зіткнутися з ризиком депортації, і що чекає на наших вимушених біженців у майбутньому.

Про все це ТСН.ua розповів в інтерв'ю Олександр Гладун, заступник директора з наукової роботи Інституту демографії та проблем якості життя НАНУ.

Ставлення поляків до українців, які живуть у Польщі, стає все менш позитивним. Відповідно до дослідження, проведеного компанією United Surveys для Wirtualna Polish, рівень підтримки знизився на 9,1 відсоткового пункту у порівнянні з 2023 роком, і тепер кожен третій польський громадянин виявляє негативне ставлення до українських біженців. Раніше цей показник становив один з п’яти. Які, на вашу думку, можуть бути причини зростання негативізму?

Важко визначити, чому у поляків виникають подібні думки. Я вважаю, що це може бути зумовлено кількома факторами.

Однією з причин може бути втома від збільшення кількості українців, які знайшли притулок у Польщі через війну. У 2022-2023 роках їхня чисельність перевищила 1 мільйон, а у 2024 році їх стало трохи менше. Проте, слід зазначити, що до початку повномасштабної агресії в Польщі вже працювало чимало українців. Це може створювати ефект, коли кількість представників іншої національності або етнічної групи раптово зростає, перевищуючи попередні пропорції, що може викликати певний дискомфорт та занепокоєння серед місцевого населення на психологічному рівні.

Іншою причиною може бути те, що деякі поляки мали неприємний досвід спілкування з українцями. Проте, в загальному, ставлення поляків до українців є досить позитивним. Однак, один негативний випадок може активно поширюватися в медіа або набувати популярності в соціальних мережах. Це створює враження, ніби всі українці мають погану репутацію, хоча насправді невідомо, хто в конкретному конфлікті був правий — українець чи поляк.

Третя причина може бути пов'язана з польськими політичними діячами, які прагнуть експлуатувати питання українських біженців у своїй політичній боротьбі. Наприклад, опозиційні сили критикують уряд за те, що вони витрачають значні кошти на підтримку українців, підкреслюючи, які труднощі це створює для країни. Таким чином, ця тема відкриває широкі можливості для політичних маневрів.

Чи є можливість вплинути на зміну поглядів польського населення щодо цього?

Це питання можна вивчити лише через соціологічні дослідження. Нещодавно я обговорював цю тему з колегами з Польщі. Важливо включити до опитувань питання: "Звідки у вас інформація про українців?". Це дозволить зрозуміти, чому поляки мають такі уявлення. Часто причиною можуть бути медіа, а не особистий досвід. Тобто, їхнє сприйняття може формуватися через статті в газетах, публікації в соціальних мережах або телевізійні програми, які є наслідком політичних дискусій.

Незалежно від обставин, важливо розуміти, з яких джерел особа черпає інформацію, щоб скласти власну думку про українців.

На жаль, як правило, у соціологічних обстеженнях такі питання відсутні, але вони дали б змогу дослідити цю тему глибше. Якщо ж така думка сформована на базі власного досвіду - це одне питання, але у цьому випадку треба знати наскільки це масштабне явище. А якщо це вплив ЗМІ, то вона штучно сформована і треба досліджувати навіщо це робиться і хто за цим стоїть.

Проте, незалежно від причини, це все ж таки невтішно, що українців сприймають саме так – це негативний тренд.

Яке ваше ставлення до думки, що наші мігранти, мовляв, "забирають робочі місця" у поляків, німців або чехів?

Цю тему варто аналізувати з урахуванням особливостей кожної країни. Якщо говорити про Польщу, можна зазначити, що українці, можливо, дійсно заповнюють ті вакансії, на які поляки не прагнуть йти. Цікаво, що багато поляків колись виїжджали на заробітки до Великої Британії та інших країн Західної Європи, шукаючи кращих умов життя. В результаті українці зайняли їхні місця в Польщі ще до початку війни. Наразі значна кількість українських мігрантів може створювати певну конкуренцію на ринку праці Польщі, що, безумовно, впливає на позиції місцевих працівників.

Польща нещодавно прийняла ряд законодавчих змін, які дозволили українцям легально працювати в країні. Це сприяло тому, що багато наших співгромадян отримали офіційну роботу, що, в свою чергу, означає сплату податків та набуття чіткого правового статусу. З цієї точки зору, це великий виграш для Польщі. Однак слід пам’ятати, що економічні процеси мають як позитивні, так і негативні аспекти. Наприклад, хоча трудові мігранти з України вносять свій вклад через сплату податків, вони також переводять частину своїх заробітків додому, що є певним мінусом для польської економіки. У 2021 році обсяги приватних переказів в Україну, включаючи надходження від українських трудових мігрантів, склали 14 мільярдів доларів, що значно перевищує обсяги прямих іноземних інвестицій в Україні.

Щодо вимушених мігрантів з України, які отримують соціальну підтримку, варто зазначити, що ці кошти використовуються на території Польщі. Це стосується не лише пільгового житла, але й навчання дітей у місцевих школах, де польські педагоги виконують відповідну роботу. Також українці отримують медичну допомогу, оскільки в залежності від умов їх страхування, навіть базові послуги покриваються поляками. Тому важко стверджувати, що Польща несе значні витрати на українських мігрантів. Важливо оцінити, які це має позитивні та негативні наслідки.

Ті країни, які надають прихисток нашим громадянам, чудово розуміють, що для них це будуть значні витрати. І все це розглядається як велика гуманітарна акція з боку всієї Європи для України. Бо ж є країни, наприклад, США та Канада, які взагалі ніякої допомоги не надають нашим громадянам, наші люди там отримують єдину привілею - працевлаштування без проходження стандартних процедур для іноземців.

Візьмемо, наприклад, Чехію. Ще до повномасштабного вторгнення, вони були налаштовані до точкового залучення українських мігрантів і для цього навіть змінювали своє законодавство. Зараз у Чехії найбільша кількість наших вимушених мігрантів у Європі - 3,6% до чисельності населення Чехії. Це дуже багато. Через українських біженців Чехія зараз переживає великий тиск на соціальну інфраструктуру та частково на місцевий ринок праці. Торік чехи навіть пропонували українським біженцям підйомні у розмірі 1 тисяча євро на людину, якщо наші громадяни будуть повертатися додому.

Не так давно в медіа з'явилася інформація про першу депортацію українця з Німеччини за запитом українських правоохоронців, хоча в Національній поліції це повідомлення не підтверджують. Згідно з деякими джерелами, Німеччина нібито вперше погодилася на депортацію громадянина України, який відмовився служити в Збройних Силах України та мав юридичні проблеми в рідній країні. Чи може ця ситуація призвести до збільшення кількості подібних випадків у майбутньому?

Маю певні сумніви, що цей інцидент має зв'язок із небажанням чоловіка служити в Збройних силах України. Раніше Україна вже зверталася до країн Європейського Союзу з проханням повернути наших громадян призовного віку, але всі країни відмовили. Можливо, особа, про яку йдеться, вчинила якесь правопорушення або кілька, внаслідок чого німецька сторона вирішила, що ця людина не є бажаною на своїй території. Проте, я не вважаю, що це має якийсь зв'язок із мобілізаційними процесами в Україні.

Отже, малоймовірно, що в найближчому майбутньому відбудеться масова депортація українських чоловіків. Європейські держави, кожна по-своєму, зацікавлені в тому, щоб певна кількість українських громадян залишилася у них на тривалий термін або інтегрувалася в їхній ринок праці. Це особливо стосується молоді та дітей. Я вважаю, що з часом кожна країна реалізовуватиме власну політику щодо цього питання. Після завершення війни соціальна підтримка для українських біженців поступово зменшуватиметься, а зрештою може й зовсім припинитися. Люди будуть поставлені перед вибором: або залишитися працювати в цій країні без громадянства, або повернутися на батьківщину.

Якщо звернути увагу на випадок Чехії, то там українські мігранти проживають у соціальному житлі безкоштовно на початковому етапі. Місцеві органи влади надають їм піврічний термін для пошуку роботи, і лише після цього починають стягувати плату за житло. Це слугує своєрідним стимулом для українців активніше залучатися до роботи та вносити свій внесок в економіку країни. У випадку, якщо особа не бажає працювати, їй доведеться або знайти фінансові ресурси для оплати житла, або повернутися на батьківщину в Україну.

Отже, в кожній країні ці явища проявляються по-своєму. Можливо, що кожна нація буде підходити до вирішення проблеми наших біженців, орієнтуючись на свої специфічні обставини. Проте, можна з упевненістю стверджувати, що соціальна підтримка для українців рано чи пізно завершиться.

Якими шляхами можна повернути українських чоловіків з Європи додому? Які ви пропонуєте рішення?

Особисто я не бачу жодних варіантів. Люди виїхали туди, аби втекти від війни та призову. Тому, на мою думку, в нинішніх умовах вони навряд чи повернуться додому. Масове повернення мігрантів можливе лише після завершення війни. Якщо ж говорити про чоловіків, то ми не знаємо, на яких умовах можуть бути зупинені бойові дії в Україні, і чи відбудеться це найближчим часом. Також залишається невідомим, якою буде політика нашої країни щодо армії у разі припинення війни.

Дуже важливо, яким чином держава буде ставитися до громадян, які незаконно залишили Україну. Вважаю, що має існувати певна відповідальність за такі дії. Адже без неї ситуація може стати проблематичною. Чому одні мають ризикувати своїм життям на фронті, тоді як інші, вдаючись до хитрощів, виїжджають за кордон, а потім без жодних труднощів повертаються і продовжують жити у своїй країні? Відсутність відповідальності може призвести до розподілу в суспільстві.

До речі, наша влада робила кроки назустріч українським ухилянтам, які зараз в Європі. У багатьох країнах були спроби формування батальйонів. Нашим співгромадянам казали, от ви виїхали, але приєднуйтесь до нас - пройдете військову підготовку і повернетесь в Україну, таким чином ухиляння від призову не буде мати наслідків. Такі кроки були, але я не маю інформації щодо їх ефективності.

- Можливо такі спроби будуть робити і надалі?

- Цілком можливо. Люди нам потрібні, бо навіть якщо і настане перемир'я, то воно не буде довготривалим. І нам потрібні люди в економіці і на фронті. На жаль, більшість наших громадян ставляться до мобілізації зі страхом, що вони потраплять на фронт. Але насправді на фронт потрапляє одна людина, а ще 5-6 працює над її забезпеченням в тилу чи у прифронтовій зоні. Зрозуміло, що фронт та війна - це завжди ймовірність загинути, але якщо це сприймати саме так, що всі на фронті мають загинути, то це явне перебільшення. Але саме такою є психологія людей, ми весь час намагаємося перестрахуватися від найгіршого варіанту і спрацьовує інстинкт самозбереження.

Чекайте на продовження інтерв'ю вже завтра!

Раніше ТСН.ua повідомляв про те, яким чином зміниться співвідношення між чоловіками та жінками в Україні після закінчення війни: демограф вразив своїми прогнозами.