Кипляча Арктика: як Росія обганяє США у змаганні за панування в цьому регіоні

Сполучені Штати та Канада можуть втратити позиції перед Росією та Китаєм у боротьбі за вплив в Арктиці. Які наслідки це може мати?

Ситуація навколо арктичних льодів останнім часом стала вкрай напруженою. У червні 2024 року російські атомні підводні човни провели навчання, під час яких здійснили пуски крилатих ракет в близькості до країн НАТО, зокрема Норвегії, Фінляндії та Швеції.

Два місяці потому російські та китайські бомбардувальники здійснили спільний політ у міжнародному повітряному просторі неподалік Аляски. Це стало першим унікальним випадком в історії, коли авіація Китаю та Росії виконала спільну місію, а також першою появою китайських літаків у цьому регіоні.

У жовтні кораблі Росії та Китаю здійснили спільне патрулювання в арктичному регіоні. У листопаді, у свою чергу, держави НАТО провели навчання, які включали десантні операції.

Конкуренція в Арктиці зростає не лише через військову активність, а й внаслідок освоєння природних ресурсів, які стають легшими для видобутку через потепління клімату. Цей регіон все частіше охарактеризовують як "сучасне Ельдорадо".

Заяви Трампа щодо бажання приєднати Гренландію до Сполучених Штатів є яскравим свідченням посилення змагань за арктичні рідкісноземельні метали. На цьому острові знаходяться запаси 43 із 50 мінералів, які Вашингтон класифікує як критично важливі.

Як Москва за підтримки Пекіна виграє перегони за контроль над Арктикою, залишаючи США позаду? Як на це реагують Штати і Канада? Що стоїть за бажанням Трампа взяти під контроль Гренландію?

Арктика - це північний полярний регіон планети, що охоплює північні береги Європи, Азії та Америки, а також більшість акваторії Північного Льодовитого океану, разом із сусідніми ділянками Атлантичного і Тихого океанів.

Цей регіон охоплює території щонайменше восьми країн: Сполучених Штатів, Канади, Росії, Норвегії, Данії, Фінляндії, Швеції та Ісландії, які є учасниками Арктичної ради. Додатково, 13 країн, що не належать до Арктичної зони, мають статус спостерігачів в цій організації.

Арктика відома льодяним покровом, проте через глобальне потепління площа льоду зменшується. За даними NASA, за 2024 рік вона скоротилася до 4,28 млн кв. км, що на 1,94 млн кв. км менше за середній показник 1981-2010 років. З 1979 року щомісячна вереснева площа льоду зменшувалася на 13,4% за десятиліття.

Незважаючи на складні погодні умови, Арктика нараховує близько чотирьох мільйонів мешканців.

Цей регіон став ареною геополітичної боротьби між Сполученими Штатами та Радянським Союзом під час Холодної війни. Обидві держави розміщували у цьому районі сучасну зброю та системи спостереження. Тут проходив єдиний прямий кордон між СРСР і країнами НАТО, а Арктика розглядалася як потенційна площа для конфлікту між суперниками.

Після завершення Холодної війни напруженість у регіоні значно знизилася. Сполучені Штати зменшили кількість своїх військових баз на Алясці, тоді як російські арктичні сили зазнали спадів. Держави регіону почали активно співпрацювати в сферах екології, рибальства та морської безпеки.

Проте з початку 2000-х років конкуренція стала стрімко зростати. Арктичний регіон став ключовим центром світової політики внаслідок глобального потепління та зменшення льодових площ, що відкриває нові можливості для торговельного судноплавства і видобутку природних ресурсів. Температура в цьому районі підвищується в чотири рази швидше, ніж в інших частинах Землі.

Завдяки процесам танення льоду, Північний Льодовитий океан стає доступним для міжнародного судноплавства в нових масштабах. Росія використовує цю можливість для розвитку Північного морського шляху (ПМШ) — судноплавного коридору, який простягається між Норвегією та Аляскою вздовж північного берега країни.

ПМШ зменшує тривалість транспортування вантажів з Азії до Європи в порівнянні з маршрутом через Суецький канал. Згідно з оцінками The Economist, подорож судна з Шанхаю до Гамбурга через ПМШ займає 18 днів, тоді як через Суецький канал – 35 днів.

З 2011 року обсяги вантажоперевезень Північним морським шляхом зросли більш ніж у 12 разів, досягнувши 37,9 мільйона тонн. Росія має намір інвестувати 1,8 трильйона рублів у розвиток маршруту до 2035 року, що дозволить збільшити обсяги перевезень до 238 мільйонів тонн.

Еволюція ПМШ має потенціал кардинально трансформувати глобальну судноплавну індустрію, а отже, і транспортування більш ніж 90% світових товарів. Таку думку висловила Елізабет Б'юкенен, викладачка кафедри стратегічних досліджень в Університеті Дікіна в Австралії.

Посилює Росію в Арктиці і військова присутність. У 2021 році РФ на два роки очолила Арктичну раду і пообіцяла зберегти Арктику "регіоном миру та співпраці". Невдовзі "у рамках навчань" там спливли три російські атомні підводні човни.

У квітні 2021 року телеканал CNN, проаналізувавши супутникові зображення Арктики, надані компанією Maxar Technologies, виявив, що Російська Федерація протягом кількох років активно нарощує свою військову присутність у цьому регіоні, зокрема, встановлюючи радіолокаційні системи поблизу узбережжя Аляски. Експерти зауважили, що мета Кремля полягає в тому, аби закріпити контроль над Арктикою та продовжити боротьбу за геополітичне панування на світовій арені.

Супутникові знімки Maxar вказують на те, що Росія протягом останніх п’яти років активно розвивала інфраструктуру вздовж свого арктичного узбережжя, зокрема будуючи аеродроми та військові бази. "Очевидно, що російські сили підвищують свою військову присутність в Арктичному регіоні. Це може мати серйозні наслідки для США та їхніх партнерів, розширюючи російський вплив до Північної Атлантики", - зазначали представники Державного департаменту США.

Нове розслідування WSJ показує, що завдяки співпраці з Китаєм у військовій і торговельній сферах Кремль збільшує присутність у регіоні. Москва та Пекін проводять спільні патрулювання за участю суден і бомбардувальників, а Сполучені Штати і Канада підвищують військові витрати і відповідають навчаннями.

У 2023 році Міністерство нацбезпеки США визнало, що здатність Кремля нарощувати сили в Північному Льодовитому океані випереджає можливості Вашингтона. Росія оновила арктичні бази радянських часів і може мобілізувати держкомпанії та ресурси, що дає їй значну перевагу над Заходом. Зокрема, значно посилена база "Нагурське" - найпівнічніший російський військовий об'єкт.

До великої війни в Україні там стояли системи ППО С-300 і протикорабельні комплекси "Бастіон". Злітно-посадкова смуга бази може приймати реактивні винищувачі і стратегічні бомбардувальники Ту-95, здатні нести ядерну зброю.

У цьому контексті Китай виступає як партнер Росії. Москва передає Пекіну свої арктичні райони в обмін на постачання товарів, що можуть бути використані для потреб військово-промислового комплексу РФ. Китай вкладає кошти в російські проєкти, пов'язані з видобутком скрапленого природного газу, такі як "Ямал СПГ" та "Арктик-2 СПГ", тоді як Росія постачає пальне до Китаю, використовуючи свій тіньовий флот для цих цілей.

Військова співпраця також активно розвивається. У жовтні 2024 року китайська берегова охорона та російська прикордонна служба здійснили своє перше спільне патрулювання в Арктичному регіоні. При цьому берегова охорона США зауважила, що китайські судна цього типу ніколи раніше не заходили так далеко на північ.

У липні 2024 року в небі поблизу Аляски два бомбардувальники з Росії та два з Китаю виконали спільний політ, що привернуло увагу американських та канадських винищувачів, які були викликані для перехоплення. Ці літаки пролетіли приблизно за 320 кілометрів від аляскинського узбережжя, не порушуючи повітряний простір Сполучених Штатів чи Канади. Ця подія стала першим випадком спільного патрулювання повітряного простору обома країнами в районі Аляски.

У чому глобальний інтерес Пекіна? Хоча найпівнічнішу точку Китаю і Північне полярне коло розділяють майже півтори тисячі кілометрів, у 2018 році КНР оголосила себе "навколоарктичною" країною. Тоді ж Пекін спробував профінансувати будівництво аеропортів у Гренландії, але Вашингтон зірвав угоду.

Чи не є основною економічною причиною інтересу Китаю до морських шляхів їх потенціал? Пекін прагне знайти більш короткі та швидкі маршрути для транспортування товарів, адже на території країни розташовані шість з десяти найактивніших контейнерних портів світу.

Китайська влада проявляє занепокоєння щодо забезпечення доступу до природних ресурсів, таких як нафта, газ і рідкісні мінерали, оскільки це є важливим чинником для економічного зростання та покращення добробуту громадян. Пекін інвестував чималі суми в арктичну енергетику, зокрема, 34 мільярди доларів у проєкти на території Канади.

Північній Америці не вистачає військових потужностей в Арктичному регіоні. У 1958 році США та Канада заснували NORAD — спільну організацію для забезпечення оборони від можливих атак з боку СРСР. Хоча її основна мета полягає у виявленні загроз, інфраструктура спостереження, що включає супутники,雷дарні системи та військові авіабази, зазнала значного морального старіння, зазначає WSJ.

Країни модернізують NORAD, замінюючи радарні системи. Канада, яка відстає від більшості членів НАТО у витратах на оборону, придбала в США 88 реактивних винищувачів F-35 для їх розміщення на північних базах.

США і Канада відстають і в намірах комерційного використання Арктики. Якщо кількість суден, які пройшли російським ПМШ, за останні десять років зросла з 631 до 1 300, то Північно-Західний прохід через Канадський Арктичний архіпелаг відкрився частково: у 2024 році ним пройшли лише 18 суден.

Сполучені Штати не володіють арктичними глибоководними портами, здатними приймати великі контейнеровози, тоді як Росія має два таких порти: "Сабетта" та "Мурманськ". На більшій частині Аляски відсутні автомобільні дороги та залізничні сполучення, що ускладнює доступ до регіону Крайньої Півночі.

Канада, яка за площею арктичної території поступається лише Росії, має один глибоководний порт з виходом до Північного Льодовитого океану. Він розташований за 500 миль на південь від Полярного кола. Аеропорти у віддалених місцях мають злітно-посадкові смуги з утрамбованої землі або гравію, що робить їх непридатними для приймання комерційних вантажних або реактивних літаків.

Крім того, американський криголамний флот, необхідний для навігації в Арктиці, набагато менший за російський. США мають три криголами в регіоні проти 30 в РФ. Одному американському судну вже 50 років, а друге вивели з експлуатації у 2024 році після пожежі. Китай придбав і відправив в арктичний регіон три криголами.

Якщо потепління розтопить лід уздовж північного узбережжя Гренландії, це відкриє водний шлях для військових і торговельних кораблів РФ до Північної Америки.

На цьому тлі президент США Дональд Трамп постійно говорить про бажання приєднати Гренландію до Сполучених Штатів. Він пояснює це інтересами "національної безпеки" і бажанням контролювати та стримувати переміщення суден китайських та російських військово-морських сил в Арктиці.

Арктичний острів у складі Данії має стратегічно важливе розташування і багатий на рідкісноземельні метали, які використовуються для виробництва всього - від смартфонів до винищувачів. Лідером з їх видобутку у світі є Китай.

Згідно з оцінками Financial Times, запаси рідкісноземельних металів на острові досягають 38,5 мільйона тонн, тоді як на інші регіони світу припадає приблизно 120 мільйонів тонн. Реалізація таких величезних обсягів навряд чи можлива без залучення партнера, який має відповідні технології та ресурси. Не виключено, що Трамп прагне запобігти тому, щоб Китай став цим партнером для Данії. Агентство Bloomberg також підкреслює, що Вашингтон розглядає Арктику як можливість ослабити співпрацю між Москвою та Пекіном.

Росія лідирує і у використанні арктичних багатств, підкреслює WSJ. Російська Арктика приносить близько 10% її ВВП, зокрема 17% нафти, 80% газу і третину вилову риби, тоді як у 2023 році на Аляску припадали лише 0,2% ВВП США, а на північні території Канади - менше 1% економічної активності країни.

У вересні 2024 року Норвегія зафіксувала підвищений рівень радіоактивного цезію-137 поблизу арктичного кордону з Російською Федерацією. Враховуючи, що Росія призупинила співпрацю в галузі ядерної безпеки в Арктиці, цілком імовірно, що це не останній випадок такого роду.

Приблизно тоді ж міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров звинуватив НАТО в мілітаризації Арктики через дедалі частіші навчання з реагування на кризові ситуації. Він додав, що Росія "повністю готова" до конфлікту з НАТО в Арктиці.

Однак Москва активно посилює свою військову присутність на арктичному узбережжі. Для неї особливо критично важливим є флот атомних підводних човнів. Крім того, Арктика для Росії слугує майданчиком для тестування ядерної зброї, включаючи крилаті ракети типу "Буревісник" та торпеди "Посейдон". Це створює додаткові ризики виникнення радіаційних інцидентів.

Ризик зростає не лише через військову діяльність Росії, а й через її економічну активність в Арктиці. "Росатом" має в регіоні дві атомні електростанції - Кольську та Білібінську - і планує побудувати ще кілька малих модульних реакторів (ММР), перший з яких мають ввести в експлуатацію до 2028 року.

За останні пʼять років кількість цивільних та військових ядерних реакторів у регіоні зросла на 30% - з 62 до 81. За оцінками, до 2035 року їх може бути 118.

Проект ММР "Росатома" носить експериментальний характер, що супроводжується значними ризиками, зазначають екологи. Існують вже зафіксовані випадки, коли використовувалися судна, які не були адаптовані для транспортування ядерних матеріалів.

Ситуація з радіаційними загрозами в Арктичному регіоні залишається далеко від оптимальної через значну кількість ядерних залишків, успадкованих з радянських часів. В цьому районі виявлено 18 тисяч радіоактивних затонуліх об'єктів, серед яких підводні човни, реактори та відходи. Додатково, російська частина Арктики містить безліч сховищ для ядерного пального, що підвищує рівень ризику.

Керування ядерною спадщиною, що залишилася від Радянського Союзу, є непростим і витратним процесом, в якому Росія раніше активно співпрацювала з закордонними партнерами. Багато з цих ініціатив фінансувалися західними країнами, внаслідок чого Росія отримала близько 2,5 мільярдів доларів у вигляді міжнародної допомоги.

Проте роки міжнародного співробітництва закінчилися після початку російсько-української війни. Кремль відрізали від іноземного фінансування не лише на двосторонній основі, а й через програми ЄС та ЄБРР. Технічну допомогу теж припинили, що унеможливило технічне обслуговування західного обладнання.

У 2023 році Росія залишила Ради баренцево-євроарктичного регіону (РБЄР) — організацію, що відповідає за координацію співпраці в арктичному регіоні. Компанія "Росатом" визнає, що відмова від іноземного фінансування призведе до зупинки проєктів з ядерної безпеки в Арктиці, однак запевняє, що ці проєкти не будуть ліквідовані повністю.

Проте фінансова звітність компанії вказує на те, що ядерна безпека не займає важливе місце в пріоритетах "Росатома". З 2020 року державні витрати на забезпечення ядерної та радіаційної безпеки зменшуються, і прогнозується, що в період 2024-2026 років вони скоротяться ще на 1,5 мільярда рублів.

Перед початком війни в Україні ймовірність ядерної катастрофи в Арктичному регіоні виглядала неактуальною. Проте тепер ситуація швидко змінюється на гірше, оскільки Росія активізує будівництво нових об'єктів і зупиняє роботи з очищення старих. Зростання ризиків, здається, не викликає занепокоєння в Кремлі, який може сприймати небезпеки, пов'язані з освоєнням Арктики, не як загрозу, а як потенційну вигоду.