Гевко розповідає, чому підтримка Європи виявляється недостатньою | Еспресо

"Потроху", "Захід нас покриває", "перелякані Путіним, боягузи, ескалація-смішки". І головний аргумент, чому вони повинні нам допомагати, полягає в тому, що вони є багатими і сильними. Вони можуть це зробити. Але це не є підставою для необґрунтованих звинувачень, хіба що це викликає жаль через невиправдані надії.

Це ж, по суті, характерна реакція будь-якої держави, яка має відповідати виключно за свою безпеку. Чому ж тоді викликає занепокоєння небажання Німеччини, як провідної країни НАТО в Європі та важливого економічного гравця, стурбуватися ситуацією у країнах Східної Європи?

Німеччина вступила в НАТО у 1955 році і 35 років терпеливо чекала нагоди об'єднатись навіть з іншою половиною своєї країни, і їм на думку не спадало відбити її військовим шляхом раніше і прийняти у НАТО також. То як можна чекати, що вони будуть вчиняти якісь активні войовничі дії, щоб допомогти чужій державі Україні?

Це лише відчай безхазяйної людини, яка гостро відчуває потребу в грошах, спостерігаючи за багатством мільйонера. Вона розмірковує: "Чому б йому не купити мені все необхідне, не допомогти з лікуванням і не забезпечити дах над головою?" Для нього це, здається, не становить жодної труднощі. Проте мільйонери чомусь не квапляться ділитися своїми статками з тими, хто цього потребує, аби поліпшити їхнє життя. Світ, на жаль, не функціонує таким чином.

Читайте також: Коливання відчаю та антизахідні тенденції — другий виклик, з яким стикається Україна після конфлікту з Росією.

Ці звинувачення, що ми намагаємось самостійно захистити когось від чогось, виглядають дещо дивно. Адже ми не обирали своє життя та місце, де опинилися. Якби була така можливість, багато українців із задоволенням створили б огорожу навколо своєї країни і перемістили її десь під Португалію, подалі від усіх наших страждань і безперервного, прости, Боже, фронту.

Це видається абсолютно нереальним. Ми не кинулися на захист, і якщо б Путін спочатку напав не на Україну, а на Молдову, то Україна, скоріше за все, лише висловила б занепокоєння. І не через байдужість, а тому, що це була б чи не єдина реакція, яка не завдала б шкоди нам самим. Альтруїзм можливий між окремими людьми, але між державами це навряд чи можливо. Ми часто помиляємося, вважаючи країни такими ж, як люди, і намагаємося апелювати до їхніх людських рис.

Ми звинувачуємо Німеччину в тому, що за три десятиліття після об'єднання вона перетворилася на провідну економіку Європи та зайняла третє місце у світі після Китаю та США, що є справжнім феноменом з огляду на чисельність населення, використовуючи доступний російський газ. Проте, маючи той же самий російський газ, ми не змогли за цей час побудувати хоч би якусь більш-менш стабільну та функціонуючу економічну модель. Хоча дешевий російський газ був у розпорядженні багатьох, не всім вдалося ефективно його використовувати на свою користь.

Читайте також: Розколи в суспільстві: вигадка чи реальність

У Європі ходить анекдот -- сидять у барі португалець, італієць і грек, а платить за них німець. Мало що Німеччина тягне на собі центральну Європу, куди їй ще східну.

Навіть якщо розглядати ситуацію з Німеччиною, стверджувати, що їй байдуже до долі України, було б не зовсім справедливо. На початку 2022 року, коли нам надавали лише каски та польові шпиталі, можливо, це і відповідало дійсності. Проте тепер, з урахуванням величезної підтримки у вигляді зброї та допомоги на суму 32 мільярди доларів за останні роки війни — це фактично еквівалент практично всього бюджету нашої країни за 2021 рік. Багато німців також фізично залучені до роботи, щоб згенерувати кошти в своїй економіці і передати їх нам для підтримки у боротьбі.