Гість з завтрашнього дня

Людина з майбутнього потрапляє в минуле і намагається повідомити, хто вона така. Природно, їй не вірять. Особливо, коли вона намагається поділитися своїми ексклюзивними знаннями - як у легендарному фільмі "Назад у майбутнє".

"Розкажи мені, юначе з майбутнього, хто обіймав посаду президента США в 1985-му? - Рональд Рейган. - Рональд Рейган? Той самий актор? А хто ж тоді віцепрезидент? Джеррі Льюїс? А перша леді – це Джейн Вайман? І міністр фінансів - Джек Бенні? Хватить із мене жартів на сьогодні."

В Україні ХХI століття цей фантастичний сюжет міг набути особливої виразності.

Уявімо, що сучасний українець знаходить машину часу і повертається до 2012 року, щоб розповісти про події наступних тринадцяти років. Його свідчення про новий Майдан та усунення Януковича можуть викликати певне визнання. Проте, коли мова зайде про анексію Криму Росією, появу Гіркіна на Донбасі та утворення "ДНР" і "ЛНР", слухачі, напевно, почнуть з недовірою дивитися на нього.

А потім гість із майбутнього розповів би українцям з 2012-го про повномасштабне російське вторгнення, яке відбудеться за десять років. Про Маріуполь, стертий з лиця землі ворожою армією. Про флагман Чорноморського флоту РФ, затоплений у перші місяці війни. Про бої з північнокорейськими солдатами на Курщині. Про дрони СБУ, які вилітають з фур і вражають російську стратегічну авіацію. І про те, що українським верховним головнокомандувачем стане той самий Володимир Зеленський, який щойно знявся в кінокомедії "Ржевський проти Наполеона".

Звісно, в нашого сучасника не було б ані найменших шансів довести, що вся ця сюрреалістична розповідь - чиста правда. Ба більше, наш герой міг би перенестись не в мирний 2012-й, а в 2016-й чи 2017-й - у розпал гібридного протистояння з Москвою. Але навіть тоді його розповідь про майбутню повномасштабну війну виглядала б маренням божевільного.

Психологічний переворот в українському суспільстві відбувся 24 лютого 2022 року. Велика війна відкрила нам очі на те, що немає нічого неможливого або неймовірного. Навіть найсміливіші прогнози можуть стати реальністю. І новини про спецоперацію "Павутина" вже не виглядали як фантазія для тих українців, які стали свідками знищення крейсера "Москва" та атаки на Кримський міст.

Отже, після 24 лютого 2022 року новини про майбутнє в Україні вже не сприймалися як щось незвичайне. Проте це не означає, що їх сприйняли б за правду.

Уявімо, що сьогоднішній українець потрапляє в літо 2022 року. І повідомляє співвітчизникам, що в 2025-му велика війна з Росією все ще триває. На фронті гинуть сотні й тисячі людей. Путін не помер від раку і не був скинутий олігархами, які збунтувались. Російська економіка не впала під тягарем західних санкцій. РФ не розпалась на князівства. У противника досі є резерви для наступальних операцій. І ракети для обстрілів українських міст не закінчились - навпаки, ворог збільшив інтенсивність повітряних атак за допомогою сотень дронів-камікадзе.

З психологічної точки зору, більшість українців того часу не були готові до такого розвитку подій. І, ймовірно, прибульця з 2025 року визнали б за провокатора, який поширює ворожі ідеї та прагне деморалізувати населення.

Щоправда, заразом він би розповів співгромадянам, що на четвертому році повномасштабної війни їхня країна жива. Що Україна не здається, стримує натиск ворога і періодично завдає болісних ударів по Росії. Але ця втішна звістка навряд чи могла задовольнити нас три роки тому, коли перемога та мир здавалися дуже близькими.

Гостю з майбутнього було б ще складніше в самому початку 2023 року, коли вся нація відчувала наближення переможного контрнаступу українських військ.

Як донести до співгромадян, що їхні сподівання є непідтвердженими? Що Збройні Сили України не мають достатньо ресурсів для прориву ворожої оборони? Що в рамках широко розрекламованого контрнаступу не вдасться звільнити не лише Донецьк, Луганськ чи Маріуполь, а навіть такі міста, як Токмак чи Мелітополь? Що колишній герой, головнокомандувач Валерій Залужний, вже за рік може залишити свою посаду?..

Навіть якби інопланетянин з майбутнього наважився висловити всі ці думки, реакція українців була б чіткою: це ворожа кремлівська агітація!

У перші місяці 2023 року було просто неможливо передбачити реальний розвиток подій, не заробивши тавро зрадника і московського агента. Саме тому реалістичних прогнозів у вітчизняному публічному просторі не було. Навіть ті з нас, хто припускав невдачу контрнаступу, воліли не ділитися своїми думками. І лише під кінець року, після виходу гучної статті Залужного в "The Economist", ми всі заднім числом перетворилися на проникливих військових експертів.

2024 року необґрунтованої ейфорії в нашому суспільстві стало набагато менше. Але й тоді багато українців відмовилися б вірити гостю з 2025-го. Наприклад, якби він з'явився в розпал успішного наступу на Курщині і розповів тріумфуючим співвітчизникам, що до наступного літа український плацдарм у Курській області скоротиться до кількох невеликих прикордонних ділянок; а силам оборони доведеться відбивати наступ ворога на Сумщині.

Також гість з 2025 року здивував би багатьох українців інформацією про перемовини з Москвою. Він повідомив би, що Кремль відмовився від пропозиції про припинення вогню та замороження конфлікту на фронті.

Тривалий час наших співвітчизників запевняли, що в затяжній війні Україна має очевидну перевагу. Відповідно, нібито саме російська сторона потребує паузи та бажає тимчасового миру. Проте події цього року чітко показали, що цей пропагандистський міф суттєво віддалений від істини.

Сьогодні майбутнє знову залишається для нас загадкою. Ми не можемо уявити, яку інформацію міг би принести прибулець з 2026 чи 2027 року.

Хотілося б почути від нього, що всі спроби противника зламати українську оборону виявилися безрезультатними.

Україна разом із своїми союзниками виявила дієві способи боротьби з повітряними атаками з боку Росії.

До кінця 2025 року Росія опиниться перед серйозними економічними викликами, які виявляться непереборними.

Кремлівська система стала жертвою одного з тих непередбачуваних подій, які так часто трапляються в нашому неспокійному часі.

Врешті-решт, нам би хотілося дізнатися, що масштабний конфлікт вдалося завершити. І що це сталося на умовах, які є прийнятними для Києва.

Але якби пригнічений гість із майбутнього повідомив нам про поразку та фактичну капітуляцію України, цю похмуру розповідь сприйняли б інакше, ніж два чи три роки тому.

Не через важкі обставини на фронті чи вороже насильство в тилу – скоріше, завдяки тому, що на четвертому році масштабного протистояння з РФ наше суспільство стало більш зрілим. Тепер ми усвідомлюємо, що війна є реальністю, а не казкою з гарантованим щасливим завершенням. І трагічний кінець конфлікту також може стати реальністю.

На щастя, між термінами "можливо" і "напевно" існує велика різниця. Якщо в оптимістичному 2022 році Україні не було визначено перемогу, то й у похмурому 2025-му ми не засуджені до поразки.

Майбутнє не є на нашій стороні, але й не є нашими ворогами. Воно, як і раніше, залишається в руках українців. І за нього, як і раніше, потрібно боротися.