Незалежно від того, як її називають — Московське царство, Російська імперія, Радянський Союз чи Російська Федерація — Росія протягом 370 років веде переслідування України.
У поважному американському виданні Politico з'явилася стаття під заголовком "Трамп може стати неочікуваним благом для України", в якій аналізується ймовірне завершення конфлікту між Росією та Україною. У статті йдеться про те, що "Це насправді підриває довіру до Західного світу, і прикро, що ми опинилися в такій ситуації. Якщо на протязі десятиліть зменшувати військові можливості та виробництво зброї, не встановлювати чіткі червоні лінії та не ставити складні питання перед тим, як робити обіцянки, або не визначати, які дії потрібні для цього, це призводить до певних наслідків. Це означає, що агресія президента Росії Путіна залишиться без покарання, а його армія уникне відповідальності за жорстокі дії та незаконні депортації з захоплених українських територій до Росії. Альянс автократів отримає впевненість у своїй здатності знищити існуючий глобальний порядок. Проте альтернативи немає. Єдиний шлях — або "вічна війна", або те, що західні країни самі підключаться до військових дій, або, принаймні, активізують свої економіки для надання Україні значно більшої підтримки, ніж наразі. Це жорстка реальність".
Коли Politico згадує про "жорстокі реалії", що постали перед Україною внаслідок невиконаних обіцянок тих, хто щедро їх роздавав без наміру дотримуватися, виникає питання: чому ця проблема не знайшла відображення у взаєминах між Україною та західними країнами? Здається, що західний світ досі не усвідомлює, що Російська Федерація, яка не зазнала поразки, на відміну від Радянського Союзу у 1991 році, здатна відновити свої сили і знову розпочати боротьбу за глобальне домінування.
Росія, незалежно від своїх історичних назв — будь то Московське царство, Російська імперія, Радянський Союз або Російська Федерація — вже протягом 370 років здійснює утиски щодо України. Сьогодні Україна має можливість здобути перемогу і захистити свою відновлену незалежність у боротьбі з агресивним сусідом. Надзвичайно важливо, щоб країни колективного Заходу не обмежувалися лише "глибоким занепокоєнням" щодо геноциду, який чинить Путін проти українського народу, а почали надавати Україні реальну підтримку, яка відповідала б її нагальним потребам.
Досліджуйте також: Випробування від Джона Макклейна. Як підтримувати ясність мислення в умовах ядерної небезпеки.
Дорогі друзі, коли ви вже понад тисячу днів стикаєтеся з безперервними атаками російських ракет, дронів, КАБів, Градів та іншої агресивної техніки від цих найбільших терористів XXI століття, просте "глибоке занепокоєння" вже не є достатнім. Порожні заяви та обіцянки не можуть стати тією зброєю, яка є життєво важливою для українського народу у боротьбі за свій суверенітет.
Численні дискусії, але обмаль реальних дій та недостатнє постачання озброєнь призвели до того, що Україна опинилася в надзвичайно важкій ситуації. Попри заяви, США та Європа, не втручаючись безпосередньо у цю криваву конфлікт, спостерігають за російською агресією проти України так само, як колись світ спостерігав за нападом нацистської Німеччини на Польщу. Проте дев’яносто років тому західні держави чітко усвідомлювали, які дії слід вжити.
Сьогодні багато впливових політиків із Західного світу виявляють недостатню принциповість, готові залишити Україну на самоті, ніби її майбутнє не має жодного значення в глобальному масштабі. Водночас, вони не усвідомлюють, які руйнівні наслідки можуть настати для Європи та всього світу, якщо Росії вдасться реалізувати свої геноцидні наміри щодо України.
Вина українського народу перед Путіним та його прихильниками полягає в тому, що 40 мільйонів українців прагнуть жити в мирі, інтегруватися до Європейського Союзу та НАТО, ставши повноправними членами демократичної західної спільноти. Дивує байдужість західних політиків, які не усвідомлюють, які руйнівні наслідки можуть настати для всієї цивілізації, якщо Україна піддасться натиску московських варварів. Тоді українці опиняться перед жахливим вибором: залишити свої домівки та батьківщину, жити під диктатурою або ж загинути.
Нинішній президент США Джо Байден має можливість виправити свої недоліки в політиці щодо України, видавши наказ про термінове постачання значних партій ракет із дальньою дальністю. Це дозволить завдавати удари по військовим об'єктам на території агресивної Росії.
Москва поступово втрачає свої впливові позиції. Хоча загарбники досягли деяких незначних успіхів на сході України, їхні втрати в особовому складі та техніці можуть незабаром досягти критичних рівнів. Прибуття погано підготовлених і недостатньо оснащених військових з Північної Кореї свідчить про відчай російського керівництва. Проте спільні зусилля можуть зупинити наступ російських військ. Проте США, Європа та НАТО продовжують утримуватися від надання необхідної підтримки Україні, хоча усвідомлюють, що Путін має намір продовжувати свою агресію в Європі.
Війна триває, але справжня трагедія українського народу залишається непоміченою для тих, хто спостерігає за подіями лише через телевізійні екрани. Неможливо повністю усвідомити, що російські теракти проти України відбуваються постійно — кожен день, кожну годину, кожну мить. Коли ж ісламські екстремісти вчиняють терористичні акти в європейських містах, хвиля співчуття та протесту миттєво охоплює заголовки провідних світових медіа. Тим часом терористичний геноцид, що здійснюється Росією в Україні, здається, став звичним явищем для західного світу, який почав сприймати це як щось буденне.
Ознайомтеся також: Гра з боягузом
Те, що протягом більше тридцяти років Україна безперервно прагнула приєднатися до Євросоюзу та НАТО, стало однією з причин нової агресії з боку Москви в 2022 році. Українська держава мала таке ж законне право на вступ до цих впливових європейських інститутів, як і країни з колишнього радянського блоку, які без труднощів були визнані Заходом. Проте, Україні чомусь постійно заперечували це право.
Жодна з європейських націй не зазнала таких жахливих випробувань, як Україна на Заході. Однак ми мусимо пройти цей важкий шлях, і ми це зробимо. Ця війна з російськими загарбниками є боротьбою за наше право на існування. Альтернатива — це зникнення української держави, знищення нації та трагічна доля кожного українця. Після здобуття перемоги Україна буде виснаженою та втомленою, але не зломленою — вона стане вільною.
Коли мова заходить про агресивні дії Росії під проводом Путіна, це нагадує напад озброєного злочинця вночі. Спілкування з цією особистістю викликає відчуття абсурдності, подібно до розмови з бандитом, який прагне відібрати все ваше майно і навіть готовий завдати шкоди вашому життю. Які ж можуть бути теми для розмови з такою людиною?
Можна також "взаємодіяти" з убивцею українського народу, Путіним, який давно вважає Україну своєю власністю, а українців – своїми підлеглими. Його сильно дивує те, що ті, кого він прагне знищити та пограбувати, проявляють таку вражаючу витримку проти цього міжнародного злочинця.
Ви не зможете знайти порозуміння з людиною, яка сприймає вашу незалежність як загрозу для власного існування. Тому намагання задовольнити агресора, як-от Путін, шляхом поступок і передачі частини суверенної української території не призведуть до жодних позитивних наслідків.
Він і його соратники безперервно заявляють, що чотири українські регіони, захоплені незаконно, вже вважаються їхньою законною територією, а питання Криму взагалі не підлягає дискусії. Спілкування з такою людиною є абсолютно неможливим. Лише шляхом перемоги та ліквідації терористичних угруповань можна забезпечити мир.
Вивчайте також: Путін ініціює нову спіраль напруженості, нагадуючи про кризу в Карибському регіоні-2.
Кремль намагається представити конфлікт в Україні як звичайну суперечку щодо кордонів. Вони підкреслюють, що в Європі протягом багатьох століть відбувалися численні війни та зміни меж, стверджуючи, що в цьому немає нічого незвичайного в прагненні Російської Федерації "відновити свої історичні права".
У Пентагоні та НАТО усвідомлювали, що з обмеженими постачаннями озброєння Україні важко здобути перемогу над Москвою. Проте радник з національної безпеки президента США Джейкоб Салліван зміг переконати Джо Байдена, що реальна підтримка України, яку ще на початку конфлікту з Росією пропонував колишній американський генерал Бен Годжес, неодмінно призведе до загострення конфлікту та можливого початку Третьої світової війни.
Отже, було обрано варіант підтримки, коли Україна змушена була вести боротьбу з однією рукою зв'язаною за спиною, попри те, що всім було очевидно, що це призведе до численних втрат і руйнувань для українців. Ці втрати можна було б уникнути, якби наші західні партнери реагували відповідно до вимог, які диктувала ситуація на фронтах російсько-української війни.
Необхідно зазначити, що протягом Великої війни, що почалася в лютому 2024 року, Україні так і не вдалося забезпечити себе навіть приблизно тією кількістю озброєнь, яка була їй критично потрібна. Ліберальний Захід опинився у пастці безкінечних дискусій на цю тему, які, на жаль, не принесли практично жодних позитивних результатів.
Уважно обрані слова мають неймовірну силу, але передати сучасні страждання українського народу через мову вкрай важко. Сьогодні в Україні жоден з нас не може відчувати себе в безпеці — ані відважні захисники, що ризикують своїм життям, щоби захистити свою батьківщину від зникнення з глобальної карти, ані мирні громадяни, які намагаються продовжувати своє життя під загрозою ракетних ударів з боку московських агресорів. Адже евакуація всього населення країни є неможливою.
Росія є відображенням ілюзій 70-х років, у які з великим ентузіазмом вірив Захід. Путін став продуктом спроб Європи та Америки перетворити колишніх комуністичних терористів на прихильників прозахідної демократії. Конфлікт між Росією та Україною є трагічною долею українського народу, чий геноцидний потенціал не поступається Голодомору 1932-1933 років. Однак, очевидно, що людство усвідомить це лише через значний проміжок часу.
Знищення українських міст і сіл, постійні напади на житлові споруди, а також жорстокі вбивства дітей, жінок і беззахисних літніх людей — це не просто війна. Це терористичний акт, що є злочином проти людяності, який світ ще ніколи не спостерігав. Його слід зупинити терміново, але ніяк не шляхом поступок московському диктатору Путіну.
Термін "джерело" можна переосмислити як "виток" або "походження", в залежності від ситуації. Для більш оригінального підходу можна застосувати вирази "основне джерело" або "кореневий витік".
Про автора. Віктор Каспрук — досвідчений журналіст, який здобув визнання в своїй професії.
