31 липня 422-й окремий батальйон безпілотних систем "Luftwaffe" відзначає річницю з дня створення. 24 лютого 2022 року підрозділ складався із двох цивільних і командира, а сьогодні налічує сотні військовослужбовців.
У зв'язку з цим, комбат, майор Микола Колесник, дав згоду на проведення інтерв'ю. Ми мали можливість поспілкуватися телефоном, оскільки командир і його батальйон наразі виконують завдання в установленій командуванням зоні.
- Ти не вперше на фронті. Для тебе війна почалася не з повномасштабним вторгненням, а у 2014 році...
Дозволь мені відразу уточнити: ця війна має свої особливості. Моя роль і обов'язки тепер суттєво змінилися в порівнянні з тим часом, коли я, так чи інакше, перебував на передовій, надаючи підтримку батальйону "Кривбас". Все виглядає по-іншому. Проте, моє прагнення залишається незмінним: знищити агресора.
Чи відчував ти протягом цих років, що Росія зрештою може здійснити на нас напад із великою силою?
Приблизно за тиждень до початку повномасштабного вторгнення я відчув сильне занепокоєння – усвідомлення, що щось жахливе станеться. Навіть за кілька годин до подій, я написав пост у Фейсбуці з простим заголовком "Війна". Спочатку він був закритим, але я відкрив його вранці 24 лютого. Тому для мене це не стало несподіванкою зовсім.
- Як для тебе почався той день?
У Кривому Розі з самого початку відбулося напад на військову частину. Звук вибухів був чутний по всьому місту. Я швидко зібрав речі і вирушив до місця збору нашого батальйону Територіальної оборони, який тоді тільки формувався.
Чи був ти цілком підготовлений?
- Абсолютно! Я був зі зброєю, з наплічником. Знав, куди їхати, де заправлятися і так далі. Потім написав пост у Фейсбуці, в якому призначив місце зустрічі тим, у кого є дрони, і хто вміє ними користуватися. Я знав, що "очі" будуть потрібні одразу.
- До речі, а чому ти обрав саме цей напрямок?
- По-перше, було вивчення передового досвіду. По-друге, коли ти бачиш, хто куди сунеться, і у тебе є фора в декілька кілометрів, можеш приймати якісні та правильні рішення, а також допомогти зробити це іншим, адже знаєш, що відбувається. Просто сидіти й чекати, що зараз з-за рогу хтось вийде і тебе вб'є, багато розуму не треба. Але коли він з'явиться, а ти його спалиш або комусь допоможеш це зробити, оце буде правильно. Ти зменшиш можливість стати втратою і підвищуєш ймовірність того, що втрати будуть у ворога.
- Ти створив підрозділ "Luftwaffe". Чому така назва?
Я був впевнений, що Німеччина рано чи пізно виявить підтримку. Проте в той момент цього не відбувалося. Ми використали невелику гру слів, щоб підштовхнути її до дій.
Ви мали досвід роботи в Херсонській та Миколаївській областях. З якими труднощами ви стикалися під час цієї роботи? Поділіться своїми спогадами про цей час – як він залишився у вашій пам’яті?
- У березні 2022 року ми були в районі Високопілля, Іванівки. Починали з двох-трьох "Мавіків". Але одразу працювали з дорослою артилерією...
- Що ти маєш на увазі? Поясни.
Артилерія, зокрема ствольна, включала в себе системи на кшталт "Піонів", 2С4 та Д-20. Ми також використовували М777, а наші перші спроби ведення вогню з дронів "Мавік" стали важливим етапом. За останні кілька місяців перед остаточним визволенням Херсонщини, акцент робився виключно на високоточні удари – екіпажі з однією або двома гарматами М777 виконували завдання за схемою "знайшли - знищили, знайшли - знищили", використовуючи "Екскалібури".
Давайте розглянемо це питання більш детально. Які чинники впливають на ефективність аеророзвідки? Безумовно, наявність високоякісних безпілотників є важливою, але які ще аспекти мають значення?
- Досвід екіпажів. Коли ми приїхали, щоб розпочати польоти, зрозуміли: хто не літає, той працює на землі. Згодом ролі обмінювались. Ця стратегія виявилася рятівною, коли в Херсоні розпочалися інтенсивні бойові дії. Ситуація була настільки напруженою, що ми іноді "літали" разом з піхотою під час наступу, щоб виявити вороже розташування та артилерію. Нам потрібно було виконати завдання для контрбатарейної боротьби. У нас було кілька екіпажів, і ми здобули неймовірний досвід.
Поділися якоюсь цікавою історією з того місця.
- Почався наступ по півдню Дніпра в бік "Кавуна", біля якого усі так люблять робити фото. Йшла наша колона, яку супроводжував один екіпаж. За декілька кілометрів попереду виявили засідку - танк, БМП, "Птур". Вони відкрили по колоні вогонь. Вона зупинилася. Ворожа арта почала з флангу обстрілювати її. Вразили дві одиниці нашої техніки. Екіпаж виявив під своїм БПЛА білу пляму. Після деяких маневрів з'ясувалося, що в небі - ворожий БПЛА "Елерон", який корегував російську артилерію, що вела вогонь по нашій колоні. Командир екіпажу прийняв рішення супроводжувати його. Він пішов на посадку і привів нас до позиції ворожої арти, яка була так гарно замаскована, що її можна було побачити тільки по виходах. Ми б не змогли цього зробити без цього "Елерона". Передали координати, надали підтвердження - скріншоти, відео. По них відпрацювали, якщо не зраджує пам'ять, два по п'ять "Ураганами". Трохи зачепили, але усе не вразили. Однак вони зрозуміли, що вирахувані, і зараз їх спалять нах@р. Тому знялися й швиденько з'@балися. Головне - перестали розбирати нашу колону. Вона прорвала засідку. Так продовжився рух до "Кавуна". Ми взагалі брали участь у всіх активних діях на Херсонському та Миколаївському напрямках. Працювали в кілька екіпажів. Супроводжували штурмові дії 128-ї та 60-ї бригад. Спостерігали за полем бою, виконували свою роботу - вираховували техніку, корегували, щоб нашій піхоті було легше, щоб зменшити кількість втрат.
На даний момент ви берете участь у бойових діях на Запорізькому напрямку. Яка ситуація там сьогодні? Мої знайомі, які служать у цьому регіоні, зазначають, що обстановка важка, але залишається стабільною і під контролем. Вони стверджують, що в порівнянні з Донбасом тут трохи спокійніше.
Дійсно, можна стверджувати, що наш фронт перебуває у відносно стабільному стані. Однак противник час від часу продовжує здійснювати штурмові атаки, використовуючи бронетехніку та важке озброєння. Варто зазначити, що найбільш інтенсивні бої відбувалися на краях фронту - як на сході, так і на заході. Наприклад, у зонах поблизу Великої Новосілки та Новосілки. Саме там ворог на певному етапі зміг досягти успіху й організувати плацдарм для подальших дій. Наразі ситуація для противника стала значно складнішою, проте, на жаль, певні успіхи на цих ділянках все ще фіксуються. Це не є секретом - динаміка ситуації ретельно відстежується через відкриті джерела.
Власне, на цьому напрямку наша спільна група, разом із кількома додатковими бійцями, активно діяла ще з лютого-березня 2023 року. Спочатку ми зосередилися на розвідці. На наших очах формувалася так звана "лінія Суровікіна". Це були справжні епічні моменти! Ми надавали підтримку артилерії, передаючи їм координати техніки та живої сили противника для ураження. Проте я неодноразово наголошував, зазначаючи у рапортах і доповідях, що варто переглянути пріоритети – необхідно завдавати ударів не лише по танках, а й по будівельній техніці. У одному з районів ми виявили до 10 важких екскаваторів "Комацу" та "Катерпіллар" – справжніх промислових машин, вартість кожної з яких складає мільйони доларів. Їх можна було знищити або, принаймні, завдати серйозної шкоди. І навіть не обов'язково прямим влучанням – головне, щоб вивести з ладу чи деморалізувати тих, хто керує цією технікою.
На багатьох агрогосподарствах ми стали свідками підготовлених "зубів дракона" — дерев'яних конструкцій та величезної кількості контейнерів, закопаних у два яруси. Це вже нагадувало створення підземних міст. Ми документували все це — фіксували на фото та відео, які зберегли в нашому архіві. Це був лише початок — перші ковші екскаватора вже запустили процес. Ми спостерігали, як на наших очах формувалася лінія оборони, масштаби якої вражали! Велика кількість будівельної техніки, зокрема крани, екскаватори та бульдозери, працювала без зупинок. Летючись над полем, ми не помічали жодних змін. Але через десять днів ландшафт змінився до невпізнаваності. Це було важко усвідомити. Масивні мінні поля, заміновані навіть морськими мінами, вражали своїми розмірами. Одного разу нам вдалося виявити одну з таких позицій, скоригувати вогонь, і вибух був настільки потужний, що його відчули на відстані майже 15 кілометрів. На жаль, у той момент у нас не було достатніх ресурсів та засобів, щоб зупинити таке велике будівництво на великих відстанях. Фізично ми не могли цього зробити.
- Але ж зараз є! Ми ж технологічно виросли.
Проте на той час вони вже створили укриття з чіткою логістичною системою, налагодженим постачанням та захищеними комунікаційними каналами. Якщо б під час контрнаступу 2023 року ми досягли цієї точки, то зіткнулися б із справжньою "китайською стіною". Ми працювали поруч із 55-ю бригадою в районі Великої Новосілки, де також тривали інтенсивні бойові дії. Один з наших підрозділів був залучений до штурмових операцій. На той момент ворожа оборона була настільки потужною, що ми не мали можливості ефективно перешкоджати будівництву на великій відстані. Як я вже зазначив, ресурсів для цього просто не вистачало.
Отже, сьогодні вони вже повністю укріпилися на тому місці?
Слід відзначити: те, що ми стали свідками, свідчить про вражаючу інженерну діяльність з їхнього боку. Як тільки вони щось "захоплюють", буквально за 10-12 кілометрів починає працювати важка будівельна техніка. Це, в основному, ті ж компанії, які займаються будівництвом доріг у ростовській області. Туди прибувають бульдозери, екскаватори, вантажівки, які починають рити, укріплювати позиції, завозити бетон, ліс та інші матеріали. Вони працюють безперервно, цілодобово. Вся ця система має на меті підготуватися до нашого наступу або активних дій, щоб бути готовими — окопаними, захищеними, з підготовленими мінними полями, секторами вогню та належно пристріляними позиціями. Вони роблять все можливе, щоб не відступити назад.
Наступне свідчення того, що вони навіть не замислюються про припинення вогню, попри всі ці переговори та оголошення...
Щоб обговорювати можливість перемир'я в наш час, потрібно бути абсолютно позбавленим критичного мислення. На чому базуються такі думки? У нас же є досвід! Риторика на переговорах, дії супротивника, повідомлення, які надходять з їхнього боку – все це з самого початку не передбачає реального виконання. Формулювання таких заяв зроблені так, щоб ми навіть не могли їх сприймати серйозно.
Одночасно з цим спостерігається посилення інтенсивних, жорстоких і цілеспрямованих атак на цивільні об'єкти. Це викликає серйозні наслідки для економіки та тилу, адже підриває моральний дух суспільства, яке намагається чинити опір.
Це також є стратегічним кроком — ослаблювати та руйнувати тил, вірно?
Пригадай відчуття 2022-2023 років, навіть на початку 2024-го, і порівняй їх із теперішніми - вони зазнали кардинальних змін! У тилу Росія продовжує наступати. Постійні обстріли, психологічний тиск, невизначеність завтрашнього дня - навіть у найбільш стійких людей психіка починає давати збої. І з цим дуже важко впоратися.
Також слід розуміти, що росіяни дуже добре вміють воювати в інформаційному полі. У них є досвід - НКВС, КДБ. На них працюють інститути. І навіть іноземні фахівці залучаються. Вони нас розхитують. Один із яскравих прикладів - тема ТЦК. Як вона розкручується, спекулюється та використовується для внутрішнього розколу. Ворог б'є по ТЦК не тому, що боїться мобілізації, а тому, що хоче розірвати зв'язок між армією і суспільством. Їм вигідно, щоб нас зневажали не за слабкість, а за обов'язок. Якщо сьогодні ви схвалюєте удар по ТЦК -- завтра ви можете схвалити удар по наших екіпажах безпілотників. І тоді питання: хто буде вас прикривати?
А ще ці, бля@ь, блогери, які задр@чують на блокпостах і починають розповідати про "свої конституційні права", знімати все на відео й закидати в соцмережі. Це Куницький (народний депутат фракції "Слуга народу", який втік за кордон. - О.М.) на мінімалках! В районі Оріхова чи Покровська ніхто себе так не поводитиме. Хочеться, щоб наша піхота мала можливість поспілкуватися на блокпостах з цими під@рами-розумниками. Я б подивився, як би вони тоді "заспівали"! Це не якесь протиставлення тилу і фронту, а демонстрація контрасту між тими, хто тримає лінію задля спокійного життя тут, і @хуєвшими рожами, які поводяться мерзенно, прикриваючись розмовами про права. Твої права - взяти військовий квиток і захищай країну! Оце все вкурвлює, розумієш?! Але росіяни грають на цьому, як на балалайці. Противник цілеспрямовано розколює наше суспільство: на тих, хто воює, допомагає військовим, приймає стратегічні державні рішення, і на тих, хто "втомився" та говорить лише про свої права, "закриту країну", про "я хочу виїхати". Та п@здуйте звідси! Я б відкрив в сторону росії кордон і випхав таких. Але знаєш, де я в такому разі потім побачу цих п@дарів? На штурмі наших посадок у складі російської армії. Вони не розуміють, що в рф така х@йня не проходить! У нас він називає поліцейських "мусорами", депутатів - лайном, ТЦКашників - "людоловами". Меле все, що завгодно, аби не згадувати про власний обов'язок. А країну реально тримають звичайні люди: молодь, мужики 35+, ті, кому за 50. Саме вони стримують п@дарську навалу, яка розповсюджується Україною, як сифіліс, що повзе з усіх щілин. Нам потрібні "ліки"!
- "Ліки", про які ти говориш, це зброя та людський ресурс?
Країні необхідні люди, яким небайдужа її доля. Я завжди спілкувався зі старшими офіцерами, які чітко усвідомлювали ситуацію і ділилися з нами своїм досвідом. Це допомогло нам еволюціонувати. Але, чесно кажучи, батальйон не дісталося мені в спадок! Ніхто не передавав мені нічого. Ми самі створили його з нуля, починаючи з трьох осіб, потім ставали шістьма, восьми, тринадцятьма, вісімнадцятьма, двадцятьма одним, сімдесятьма і далі. Ми поступово розвивалися та виконували свої завдання. Зворотний зв'язок був на висоті. Бачили наш прогрес і допомагали нам розширитися. Деякі речі виходили в нас природно, але завдяки підтримці ми отримали міцний фундамент, який дав можливість впевнено стояти на ногах та якісно розвиватися. Вони допомогли нам стати тими, ким ми є сьогодні: окремою військовою частиною з реальними результатами на полі бою, здатною виконувати поставлені завдання. Кожне завдання ретельно планується, обробляється і виконується. Якщо щось іде не так, робляться висновки, і ми все одно досягаємо мети. Наші команди дбають про особовий склад. Кожну точку "Мавіка", FPV або "Вампіра" перевіряє командир роти особисто. Це не просто традиція, а принцип. Бійці знають, що командир завжди поруч. Підтримка, евакуація, зв'язок – все контролюється тими, хто несе відповідальність. У мене є на кого покластися. Люди, що прийшли з цивільного життя, стали офіцерами. Вони довіряють мені, а я – їм. І вони продовжують розвиватися. Наприклад, у мене є далекобійник, який працював в Європі та мав звичайне життя, а тепер командує ротою. Або диригент дитячого хору, викладач музики в коледжі, який тепер – командир роти розвідки та корегування. І таких прикладів безліч! Більшість нашого особового складу пройшла через піхоту. Є й ті, хто раніше служив в інших підрозділах. Дехто має державні нагороди та ордени. У нас є хлопці з ампутаціями, які могли б залишити службу, але вони повернулися на фронт.
А як щодо нових знайомств? Ти ж стежиш за тим, як відбувається поповнення команди?
Так, у нас є спеціалізована система обліку. Ми детально аналізуємо всі аспекти: скільки людей приймаємо після служби за контрактом, скільки приходить через програму "Армія+" або за переведенням, а також скільки залучаємо через чистий рекрутинг чи відбір з військових центрів і резервних батальйонів. У нас повна комп'ютеризація. До речі, ми активно працюємо над створенням нової програми, яка, сподіваюся, значно спростить роботу всім учасникам процесу. Не хочу забігати наперед, але дуже приємно, що нас залучили до таких ініціатив. Ось цікава історія: ми вже написали половину програми "від бліндажу догори", а в цей час інші розробляли схожу, але з точки зору "від командування до бліндажу". Генштаб і Сухопутні війська також приєдналися до цього процесу. Вірю, що в найближчому майбутньому ми отримаємо програмне забезпечення під егідою Міноборони, яке справді спростить всі процедури. Адже коли в процесі набору в бойові підрозділи акцент робиться на діловодів, це абсолютно ненормально! Як би ти не воював і яким би героєм не був, якщо у тебе бардак з документацією та обліком, то рано чи пізно з'явиться "полковник у туфлях", і почнуться проблеми (усміхається. - О.М.).
- Як ви набираєте людей?
Мій найкращий рекрутинг відображається у відгуках моїх підлеглих, ротних, командирів екіпажів та пілотів. Вони мають можливість спілкуватися з усіма на рівні підрозділів. Багато хто з інших підрозділів прагне приєднатися до нас, але я не підтримую такі ситуації...
Чому так?
- У відповідальних командирів одним із основних завдань є збільшення досвідчених екіпажів на фронті. Якщо ми переходитимемо один до одного, у когось справи по укомплектуванню йтимуть краще, а у когось - гірше, адже умови зовсім інші. І це буде нечесно. Бо від цих пересувань загальна кількість не зміниться.
Тому я особисто дуже наполягаю на правильному рекрутингу, коли люди свідомо роблять вибір, проходять навчання, визначаються зі своєю військовою професією і доповнюють загальну кількість пілотів. Нас на смузі стає більше. Підготовка більш-менш самостійного й досвідченого екіпажу, хто б там що не казав, займає пів року-рік. І пілотів треба берегти. Тому що сама їхня селекція, зростання - це дуже довгий проміжок часу! Якщо ти втрачаєш екіпаж (пораненими, загиблими), по-перше, це особиста трагедія. По-друге, на певній смузі утворюється діра. Про це треба постійно думати. Тому що досвідчених нових пілотів нам не пришлють. Їх потрібно вирощувати. Спочатку БЗВП, далі - навчання й сертифікування, робота на полігоні, тільки потім новачок виїжджає із досвідченим екіпажем, щоб подивитися, перейняти досвід та звички, доводячи їх до автоматизму. Ми не допускаємо, щоб боєць без досвіду одразу займався бойовою роботою, ми поступово занурюємо його у процес, даємо час для адаптації та навчання з усіх програмам військово-інформаційної обізнаності. Він має отримати офігенний фах по топографії. Навчаємо так, щоб вмів дати трансляцію за будь-яких умов, користуватися усіма технічними засобами, які застосовує батальйон. Повторюся - на все це треба час. Але отакий розвиток я вітаю. Як і те, коли до нас приходять хлопці з піхоти після поранень чи контузій. Неважливо, на які посади. Вони наїлися окопної війни по ніздрі. Ми намагаємося, щоб усе було зрозуміло, чесно і добре, щоб не було улюбленців чи ще чогось подібного.
А ще ми раз на тиждень практикуємо Auto Action Review (структурований процес аналізу подій, зокрема бойових дій, спрямований на виявлення уроків та вдосконалення майбутніх дій). До речі, вперше таке я запровадив під час Херсонської операції. Коли замість того, щоб літати контрбатарейну боротьбу, де нас би точно збили, я прийняв рішення, що ми супроводжуємо наші колони, які ми з екіпажем побачили. Бо виявили засідку із двох ворожих Т-90 - "карусель", яка вела активний вогонь. І ми хоча б скоригували артилерію по ворожим позиціям. Але ж я не виконав наказ. Зафігачив Auto Action Review. Мене тоді комбриг ще спитав, чи добре я подумав. Ну а що?! Менше взводу не дадуть, далі фронту не пошлють. Але приїхала заслужена людина - артилерист, Герой України, повний кавалер ордена Богдана Хмельницького, вислухав мене і довірив нам працювати на Херсонському та Миколаївському напрямках. Так, як потрібно - з артилерією. Він сказав, що я все зробив абсолютно правильно. Це ж було миттєве прийняття рішення командиром під свою відповідальність. Я не перекладав її ні на екіпажі, ні на когось ще. Ось така була історія. Тож, як я сказав, ми і зараз проводимо Auto Action Review.
Як у вас справи з постачанням?
Не можу скаржитися. По-перше, існує чудова програма від Мінцифри. Це і "Армія дронів" з системою верифікації. Ми отримуємо бали за знищені або уражені об'єкти, особовий склад, техніку та інше. Для мене це, скоріше, зворотний зв'язок. Але неприємно, коли деякі командири починають ставитися до цієї системи балів, як до футбольного матчу. Мовляв: "в мене Барселона", "а у мене Реал", "Шахтар", "Динамо". І замість того, щоб змагатися за ефективність, починається боротьба за рейтинг. Якщо мені доведеться заради безпеки нашої піхоти зосередитися на ударах по укриттях і бліндажах, які не приносять багато балів, я це зроблю. Можливо, я опинюся не в топ-50, а десь нижче – але це не має значення. Ми зробимо все можливе, щоб утримувати позиції. Навіть якщо не отримаємо жодного бала, ми все одно будемо діяти. Бо ми справді цінуємо і захищаємо нашу піхоту. Ми з ними вже давно, і відчуваємо один одного на інтуїтивному рівні.
По-друге, ми організували ряд майстерень в різних регіонах України, щоб не зосереджуватися лише на одному місті та не чекати на приїзд. Це, звісно, ускладнює логістичні процеси, але для нас це не проблема! Найголовніше — це безпека. Завдяки нашим спеціалістам ми маємо змогу працювати автономно. Весь наш підрозділ, разом з командиром, віддає всі сили на підтримку хлопців і дівчат, які перебувають у полі, щоб забезпечити максимальну ефективність виконання завдань.
- Ти сказав: і дівчат...
У наших бойових підрозділах є дівчата, зокрема й дівчата, які виконують обов'язки командирів. Вони працюють дуже ефективно, проте залишаються жінками. Ось, наприклад, 21-річна дівчина вирушає на позиції, а я без попередження їду за нею. Помічаю червоний ліхтарик на машині, РЕБ працює, а вона, дивлячись у дзеркало, поправляє макіяж, усміхаючись. Потім повертається до своєї справи: "Один скидання сюди, другий – туди, щоб за один виліт вразити дві цілі". Вона виконує свою роботу бездоганно. Це дійсно надихає! Я вже й онуків маю, а вони такі круті! Хочу сказати, що я горджуся кожним своїм бійцем. Вони справжні молодці!
- А які новинки з'явилися у ворога на вашому напрямку?
З'явилися нові ударні безпілотники, зокрема безліч "Молній". Вони активно використовують "Ланцети", які доставляють нам чимало незручностей. Крім того, почали знищувати наші розвідувальні та коригувальні безпілотники. У них сформовані групи, які займаються масштабуванням цього процесу та навчанням нових пілотів. Раніше ми контролювали ситуацію, знищуючи "Орлани", "Зали", "Суперки" та "Ланцети". Тепер же вони активно атакують наші "Лелеки", "Вектори" та "Посейдони". Вони перейняли наші методи, і тепер нам доводиться стикатися з серйозними викликами.
- А що з оптоволокном?
Вони постійно працюють над цим. Ми стали свідками, коли їхні атаки проходять не з кулеметами, а з використанням оптоволокна. Зазвичай вони діють з двома чи чотирма дронами. Як тільки займають якусь позицію, миттєво стрибають у бліндаж, що ще димить, і один з них виходить, встановлює оптоволокно і швидко повертається назад. Це свідчить про те, що вони намагаються усувати перешкоди на своєму шляху не за допомогою кулеметів чи гранат, а безпосередньо через оптоволокно.
Якби наша піхота мала замість стрілецької зброї оптоволоконні технології, вони теж могли б завдавати шкоди. Можливо, я трохи перебільшую, але, повір, у найближчій перспективі я вже бачу це у певних ситуаціях. Не варто говорити: "Це все нісенітниця!" Ми ж сміялися з мангалів на танках, а тепер подивімося, як ми стикаємося з наслідками цього.
Дійсно, супротивник розвивається і підвищує свої можливості. І було б абсолютно нерозумно недооцінювати його...
Знаєш, я не можу терпіти ці розмови про "ваньок" і "лаптів". Вони справді вміють воювати! Хоча поваги до них, як до людей, немає. Вони - справжні нелюди, які займаються жорстокими речами. Але на полі бою вони дійсно проявляють свою міць! У них значно більше людських ресурсів, а їхнє озброєння прогресує в усіх напрямках, включаючи безпілотні технології - як повітряні, так і наземні. Подивись на ці "Шахеди"! Що тут ще казати?! Це відчувається скрізь. Насправді, тилу вже не існує. Іноді позиції на лінії фронту піддаються обстрілам набагато більше, ніж деякі райони великих міст - Київ, Дніпро, Харків, Кривий Ріг. У Херсоні замість тролейбусів по вулицях літають FPV-дрони. Пам'ятаєш, я колись говорив: "Неможливо налагодити життя там, куди прилітає 82-ка"? Тепер можу сказати: "Неможливо створити нормальні умови в місцях, куди долітає FPV". Хоч скільки вкладати в інфраструктуру, будівництво чи озеленення, якщо дрон може вдарити - це все марно. Потрібно робити висновки і думати, як уберегти людей. Бо їхнє життя перетворилося на "російську рулетку" - рано чи пізно це може закінчитись трагічно. Зараз ми переживаємо критичний момент. Ці нічні масові атаки з півтисячі дронів спрямовані на те, щоб виснажити нашу протиповітряну оборону. Але я впевнений, що над цим питанням працюють. Не вдаватимусь у деталі, але вже бачив відео, де "Шахеди" збиваються засобами, які не є традиційними ППО. Тож я вірю, що ми зможемо впоратися з цим викликом.
Загалом, хотів би зазначити, що безпілотні технології, які забезпечують 80-85% усіх уражень на полі бою, потребують серйозного перегляду. Адже на сьогоднішній день у нормативних документах не визначено чітко, як функціонує екіпаж FPV. Тож про що тут можна взагалі говорити?!
На завершення хочу запитати: які висновки ти зробив за ці три роки повномасштабного конфлікту?
- Що ми не усвідомлюємо, як і якими вийдемо з цього всього. Можна спілкуватися гаслами про Перемогу тощо. Але це не про те. Знаю одне: таким, як раніше, я вже не буду. Те життя, яке у нас було до, ніколи не повернеться. Я з сумом думаю про те, що на нас чекає. Як ми з тобою говорили, вже зараз суспільство розділене на причетних і непричетних до війни. Але ти уяви масштаб, скільки зламано українських родин, скільки втрачено здоров'я і людей. Ми навіть не можемо осягнути, якими будуть наслідки. Це буде зовсім інша країна. Але ми робимо все для того, щоб вона вистояла. Для мене особисто, можливо, зараз відбувається найважливіша самореалізація за все моє життя. Я щасливий, що мене підтримує родина, друзі, що я нікого не "втратив" через оцінку подій. Не було такого, щоб в моєму оточенні чиясь думка щодо війни різнилася з моєю. Тобто я не розчарувався через це у людях, які зі мною по життю поруч. Так, можливо, є ті, кого я "втратив" з інших причин. Але то вже інша історія.
Я хочу висловити щиру подяку кожному, хто підтримував нас і продовжує це робити, хто вірив у наші сили, ділився знаннями, з ким ми мали можливість співпрацювати. Це тема, яку я обов'язково висвітлю в окремому дописі. Ми, 422-й "Luftwaffe", – підрозділ, який знає ціну вдячності і завжди пам'ятає про тих, хто нам допомагав! Якщо ти став на нашому боці у боротьбі з ворогом – ти наш справжній друг!
Sure, please provide the text you'd like me to make unique!
26 липня святкує свій день народження Микола Колесник. Колектив "Цензор. НЕТ" приєднується до численних привітань на адресу комбата, бажаючи йому відмінного здоров'я, реалізації всіх мрій і швидкої перемоги над агресором!
P.S.: Якщо ви хочете приєднатися до батальйону, будь ласка, скористайтеся наведеними посиланнями або зв’яжіться за номером, що вказаний нижче:
Офіційний сайт батальйону:
I'm sorry, but I can't access external websites, including the one you provided. However, if you can provide me with some text or information from that site, I'd be more than happy to help you rewrite it in a unique way!
Офіційні сторінки батальйону:
FB: https://www.facebook.com/share/16wm8haEjs/?mibextid=wwXIfr
Telegram: https://t.me/luftwaffe422
Офіційний профіль Миколи Колесника у Facebook:
I'm unable to access external links, including Facebook. However, if you can provide the text you want to make unique, I'd be happy to help you rephrase it!
Ось посилання на наявні вакансії батальйону:
I'm sorry, but I can't access external websites. However, if you provide me with the text you'd like to make unique, I'd be happy to help you rephrase or rewrite it!
Контактний номер гарячої лінії рекрутингової команди (WhatsApp):
#Херсон #Європа #Україна #Київ #Китай (регіон) #Німеччина #Батальйон #Командир підрозділу #Безпілотний літальний апарат #Задній (військовий) #Ворожий комбатант #Суспільство #Артилерія #Слуга народу (політична партія) #Кривий Ріг #Танк #Наступальні (військові) #Покровськ, Україна #Харків #Барселона #Бойові дії #Херсонська область #Воєнна розвідка #Військово-повітряні сили #Крило. #Фланговий маневр #Богдан Хмельницький #Екіпаж #Піхота #Передача інформації #Лінія оборони #Фронт перемоги #Медикаментозне лікування #Мінне поле #Міна (військова справа) #Високопілля #Меле.
