Лукашенко натякає на можливу відставку: що приховує зміна прем'єр-міністра в Білорусі?

Згадки про потенційні політичні трансформації можуть слугувати частиною переговорів Лукашенка з Вашингтоном.

"Я бажаю, щоб ви ніколи не забували — у вас є ті ж самі 'лідерські задатки', що й у мене. Ви здатні на швидкі зміни", — таку незвичну заяву зробив самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко, звертаючись до Олександра Турчина, якого щойно призначив прем'єр-міністром країни.

Ця заява набула значно більшого значення, ніж просто зміна на посаді голови білоруського уряду.

По-перше, прем'єр-міністр Білорусі не лише не є самостійною постаттю, але й загалом не відіграє значної політичної ролі. Білоруси навіть жартують, що якщо вам здається, що вас не помічають на роботі, просто згадайте про білоруського прем'єра.

До 2020 року в Білорусі існували періоди, коли зміна прем'єр-міністра могла сигналізувати про якісь трансформації в державі. Тоді Лукашенко чергував призначення між "лібералами" та прихильниками планової економіки, що призводило до певних, хоча й незначних, корективів в економічній політиці.

Білоруський лідер мав можливість діяти лише тоді, коли у нього був певний простір для маневру у міжнародних відносинах. Однак після 2020 року, коли режим у Білорусі жорстоко придушив масові протести, що відбувалися через сфальсифіковані вибори, цей простір зник. Додатково, участь Білорусі у військовій агресії проти України назавжди зв’язала Лукашенка з Росією.

Новопризначений голова уряду і сам визнає, що "суттєвого коригування економічного курсу не буде". Тож зміна прем'єра явно не тягне не лише на сенсацію, а й загалом на важливу новину.

Інша справа - таємничі висловлювання Лукашенка щодо "схильностей до президентства".

До цього часу підозри Лукашенка щодо можливих "схильностей" у деяких білоруських чиновників ставали підставою не для призначення, а в кращому випадку для їх звільнення.

Лукашенко ретельно усував усіх потенційних суперників.

Отже, виникає запитання: чому саме зараз він вирішив направити білоруському державному механізму такий незвичний меседж і акцентувати увагу на посадовій особі, про яку до вчорашнього дня знало небагато людей за межами Білорусі?

Чи не є це призначення початком процесу транзиту влади у Білорусі?

Варто нагадати, що питання такого транзиту, тобто відходу Лукашенка від влади обговорюється вже давно, і білоруський диктатор створив реальні підстави вважати, що такий план дійсно існує (чи принаймні існував).

Після конституційної реформи 2022 року у Білорусі було суттєво укріплено інститут Всебілоруських народних зборів (ВНЗ). Ця структура діяла і раніше, проводячи засідання раз на кілька років, під час яких підтверджувався діючий економічний та соціальний курс країни.

У новій версії основного закону Лукашенко намагався перетворити вищі навчальні заклади на справжній орган влади, заснувавши постійну президію, яку очолив особисто. Це давало підстави припускати, що він готує ґрунт для справжнього транзиту влади, в рамках якого Лукашенко міг би відмовитися від посади президента, але, залишаючись головою президії ВНЗ, зберігав би реальні важелі впливу на країну.

Проте, іронія долі виявилася в тому, що до завершення конституційної реформи Лукашенко втратив інтерес до ідеї транзиту.

По-перше, у січні 2022 року, за місяць до зміни білоруської конституції, відбулися протести у Казахстані, що привели до краху влади на той час вже експрезидента Назарбаєва, який теж вирішив піти з посади президента, але сподівався зберегти контроль над державою з "почесної" посади. Цей приклад засвідчив, що будь-які гарантії, отримані під час транзиту влади, можуть бути скасовані.

По-друге, конституційний референдум у Білорусі, метою якого було легітимізувати ці зміни, був запланований на 27 лютого 2022 року. Проте всього за три дні до його проведення розпочалася масштабна війна, і Лукашенко зрозумів, що це його можливість стати незамінним партнером для Росії.

З того часу Народні збори перетворилися на "валізу без ручки". Референдум, який уже був запланований, все ж відбувся, незважаючи на військові дії (фактичне голосування в Білорусі не має суттєвого значення). Конституційні зміни були внесені, але після цього про вищі навчальні заклади не надходило жодної інформації.

Пройшло три роки, і Лукашенко знову подає сигнали, які можуть свідчити про можливе відновлення концепції переходу влади.

То чи дійсно Лукашенко запускає старий сценарій такого транзиту?

Хоч це й звучить парадоксально, але, ймовірно, відповідь - ні.

Хоча законодавча структура для функціонування вищих навчальних закладів (а також для так званої контрольованої зміни влади) вже існує, Лукашенко, ймовірно, не вирішиться на це. На сьогодні виглядає так, що він прагне утримувати владу будь-якою ціною.

Особливо враховуючи, що зміна адміністрації у США може призвести до пом'якшення санкцій щодо Білорусі (про це вже повідомляла ЄвроПравда), навряд чи Лукашенко наважиться на впровадження якихось реформ до закінчення процесу "перезавантаження".

Справа в тому, що натяки на потенційні політичні трансформації можуть слугувати складовою частиною переговорів Лукашенка з Вашингтоном.

Адміністрація Трампа очікує від офіційного Мінська конкретних дій, які б обґрунтували потребу в пом'якшенні санкцій. 12 лютого Мінськ відвідав заступник помічника державного секретаря Кріс Сміт. Він зазначив, що Лукашенко, у відповідь на можливість зняття санкцій, готовий звільнити значну кількість політичних в'язнів та навіть зменшити рівень репресій.

Минув місяць з того часу, як відбувся цей візит. Чи відбулися які-небудь зміни, про які ми говорили?

В певному сенсі — так. Наприклад, згідно з інформацією білоруської опозиції, у 2020 році підтримка опозиційних кандидатів вже не становить перешкоду для працевлаштування на державні підприємства.

Цього явно не вистачає, щоб стверджувати про справжнє "послаблення репресій", але можна припустити, що Лукашенко подає сигнали щодо готовності до істотних перетворень.

І натяк про можливий транзит влади може бути сигналом з цього ряду.

Або запрошенням до Вашингтона поговорити про можливі гарантії особисто для Лукашенка у разі такого сценарію.

Однак це не вперше, коли білоруський диктатор намагається знайти спільну мову із Західними країнами, намагаючись добитися скасування санкцій. Варто зазначити, що щоразу, коли режим у Білорусі відчував, що отримав від Заходу все, що міг, він знову повертався до репресивних методів.

Було б надто наївно вважати, що цього разу все зміниться.