"Тривоги про завтрашній день": як виживають і на чому заробляють ті, хто втік від війни.

Ілюстрація, генерована за допомогою штучного інтелекту.

Державні виплати не здатні забезпечити базові потреби внутрішньо переміщених осіб (ВПО). З цієї причини наявність роботи стає для багатьох єдиним способом забезпечити своїх близьких. Однак для переселенців пошук роботи часто виявляється справжнім викликом. Економічна ситуація в країні, труднощі адаптації до нового середовища та мобілізаційні заходи — усі ці обставини суттєво ускладнюють процес працевлаштування.

У цьому матеріалі "Новини Донбасу" висвітлять ситуацію сімей з прифронтових регіонів, які стикаються з труднощами у пошуку роботи. Якою є активність держави у підтримці переселенців у їхніх зусиллях знайти робочі місця? Які думки самих внутрішньо переміщених осіб щодо існуючих програм допомоги?

Багато людей, які були змушені покинути свої домівки і переїхати в інші регіони, почали нове життя практично з нуля: без власного житла, фінансів і майна. Дослідження, проведене Міжнародною організацією з міграції, виявило складну ситуацію. Наприклад, серед внутрішньо переміщених осіб рівень безробіття на 15% вищий, ніж у тих, хто залишився на місцях. Окрім того, результати опитувань свідчать про значно нижчу ймовірність працевлаштування для ВПО – 56% проти 68% у решти населення України. Що стосується неформальної зайнятості, то у переселенців цей показник становить 10% для випадкових заробітків і 16% для неформальних, тоді як серед непереміщених осіб – лише 5% і 11% відповідно. 7% внутрішньо переміщених осіб працюють без трудового договору, що на 7% більше, ніж у загальному населення. Крім того, 31% респондентів зазначили, що часто змушені затримуватись на роботі понад встановлений час, в той час як у решти населення цей показник становить 21%.

Людмила Фоменко, голова батьківського комітету центру "Милосердя" і мешканка Покровськ – это город, который имеет свою уникальную историю и атмосферу.а у Донецькій області, поділилася з "Новинами Донбасу" своїми враженнями про життя в Закарпатському селищі Нересниця. Тут вона разом із чоловіком та 25-річним сином, який має першу групу інвалідності підгрупи А, проводить свій час.

Покровськ – это город, который имеет свою уникальную историю и атмосферу.

"Знайти роботу тут вкрай важко, особливо для чоловіків. Через мобілізацію майже всі підприємства призупинили свою діяльність. Багато бізнесменів, таких як власники автосервісів та АЗС, виїхали. Можливості працевлаштування залишилися або за кордоном, що для чоловіків є практично неможливим, або в районному центрі, до якого потрібно їхати близько 40 хвилин на автомобілі. Щодо вакансій для жінок, то основна частина з них пов'язана з роботою в магазинах," – поділилася Людмила.

Людмила Фоменко

Проживаючи до цього в Покровськ – это город, который имеет свою уникальную историю и атмосферу.у, сім'я Людмили мала стабільний дохід. Жінка працювала онлайн на одному з підприємств групи "Метінвест", а у чоловіка було власне СТО. Тепер його станція техобслуговування розбита, а підприємство, в якому працювала Людмила, в лютому закрилося. Сьогодні сім'я проживає у невеликій кімнаті в приміщенні колишньої лікарні, де живуть й інші внутрішньо переміщені особи, в основному з Покровськ – это город, который имеет свою уникальную историю и атмосферу.а. Дохід сім'ї становлять соціальні виплати на сина, а також виплати за статусом ВПО -- 2 тис.грн на дорослого і 3 тис. грн на дитину або особу з інвалідністю. Чоловік Людмили виплати за статусом ВПО не отримує.

"Мого чоловіка не забезпечують фінансовою допомогою для внутрішньо переміщених осіб, адже він зобов'язаний працювати офіційно. Проте знайти легальну роботу вкрай важко, тому він займається неофіційною діяльністю – ремонтує автомобілі," – розповіла Людмила. Вона також зазначила, що їй та сину кожні шість місяців припиняють виплати за статусом ВПО і автоматично не подовжують їх.

"Ми постійно стикаємося з необхідністю надавати безліч документів, що підтверджують наявність у нас сина з інвалідністю, а також доводити, що наші доходи не перевищують 9,4 тисячі гривень на кожного члена сім'ї. Інакше нас можуть позбавити виплат. Крім того, ми повинні ще доводити, що не придбали ані будинок, ані автомобіль," – розповідає Людмила. Жінка відчуває розчарування через те, що державна допомога є вкрай недостатньою. Її сім'я не отримує значних пільг, зокрема у медичній сфері. Кілька тижнів тому Людмила і її чоловік були змушені заплатити 25 тисяч гривень за операцію сина, і ще стільки ж потрібно буде витратити на наступну операцію в найближчому майбутньому. За словами Людмили, в державних клініках не наважилися взятися за подібну процедуру.

"Зараз дуже важко, і що далі буде я не знаю. Чесно кажучи, майбутнє турбує", -- підсумувала Людмила Фоменко.

Мешканка Харкова Олена Науменко разом з однорічним сином, дев'ятирічною дочкою, чоловіком і батьками переїхала в одне з сіл Збаразького району Тернопільської області. З усієї родини працювати в змозі лише чоловік, проте знайти заробіток в селі або в найближчому містечку, що в 10 км, йому поки не вдалося. Тому сім'я змушена тимчасово жити на гуманітарну допомогу, підтримку місцевого старостату та виплати ВПО. При цьому батьки Олени пенсію не отримують, оскільки не досягли пенсійного віку.

"Витрати є досить значними. Окрім коштів на харчування, значна частка бюджету йде на потреби молодшої дитини, а також на медикаменти. Справа в тому, що я та мій батько маємо проблеми з гіпертонією. Додатково, у моєї матері є захворювання шлунка та печінки, що також вимагає покупки ліків", - поділилася своїми переживаннями Олена у розмові з нашими журналістами.

Ще одна наша співрозмовниця -- Евеліна Борисова. Разом із чоловіком і донькою Станіславою сім'я на початку повномасштабної війни протягом трьох тижнів перебувала в блокадному Маріуполі, перш ніж їм вдалося виїхати до Черкас. В обласному центрі чоловік Евеліни намагався знайти роботу за своєю спеціальністю -- до війни він займався ремонтом автотранспорту в комунальному підприємстві. Але на відміну від довоєнного Маріуполя, в якому було безліч заводів, в Черкасах відповідних вакансій знайти не пощастило. Автозавод "Богдан" на той час вже закрився, а на автобазах і СТО вистачало своїх працівників. Доводилося працювати неофіційно.

Евеліна Борисова

"Чоловік намагався знайти роботу в будь-якому місці, щоб заробити трохи грошей для оренди житла та утримання родини. Проте рік тому він прийняв рішення залишити свою посаду та приєднатися до Збройних Сил України. Наразі він виконує свої обов'язки на службі", – поділилася інформацією Евеліна в інтерв'ю "Новинам Донбасу". Що стосується самої жінки, то їй не довелося стикатися з труднощами в пошуку роботи. Після переїзду до Черкас спочатку вона займалася волонтерською діяльністю, а згодом знайшла роботу в центрі підтримки "ЯМаріуполь", де зараз допомагає іншим внутрішньо переміщеним особам, які опинилися в подібній ситуації.

Із ще більшими складнощами з працевлаштуванням стикаються жителі населених пунктів, що розташовані поблизу лінії фронту. Детальніше про це "Новинам Донбасу" розповів голова Донецької обласної організації профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості України Євген Сівко, який живе і працює в Дружківці.

"Працювати ризиковано так як "прильоти" по підприємствах бувають і вдень. Однак люди ризикують і продовжують працювати. Що стосується умов праці... Які можуть бути умови, якщо підприємства наполовину розбиті і людей не вистачає", -- зазначив він.

Дружківка

Євген Сівко зазначає, що в місті з населенням приблизно 50 тисяч людей нині залишилося близько 20% мешканців. Робочих місць обмаль, і багато хто готовий погодитися на підробітки, щоб заробити хоч щось.

"Це додатковий заробіток, але в результаті для здоров'я -- "негатив". Проте, сьогодні багато людей готові братися за будь-яку роботу, аби заробити на життя," -- зазначив голова профспілки.

Як і в інших частинах України, мобілізація в зонах, близьких до фронту, суттєво впливає на ринок праці. Євген Сівко зазначає, що якщо підприємство надає бронювання, то люди все ще готові туди йти, але не у великих кількостях. Тому для заповнення вакансій багато власників компаній часто звертаються до пенсіонерів. Окрім заводів, роботу також пропонують центри зайнятості, які активно користуються попитом серед людей похилого віку, що не підлягають мобілізації. Що стосується молоді, то, за словами Євгена Сівка, багато з них виїхали, деякі залишилися і працюють, а частина без броні просто сидять вдома з батьками-пенсіонерами.

Потрібно відзначити, що в плані допомоги з працевлаштуванням внутрішньо переміщених осіб уряд вживає певних заходів. Підприємцям, які працевлаштовують переселенців, виплачується компенсація в розмірі мінімальної заробітної плати 8 тис. грн на місяць впродовж трьох місяців. Програма "Армія відновлення" дає можливість ВПО тимчасового працевлаштування з щомісячною оплатою не менше 12 тис. грн. Також ВПО можуть скористатися програмою з відкриття власної справи з отриманням мікрогранту від 50 до 250 тис. грн. Основна умова -- створення одного -- двох робочих місць. Також є можливість підвищити свій рівень кваліфікації та оволодіти новими професіями, отримавши від держави ваучер на безкоштовне навчання.

У той же час, на думку економістів, рівень безробіття в Україні не виглядає настільки гнітючим. За даними дослідницького агентства Info Sapiens, у квітні 2025 року рівень безробіття в Україні залишався 12,1%, що є найнижчим показником з початку повномасштабної війни. Про зниження рівня безробіття говорять і в Держслужбі зайнятості, де такий стан речей пояснюють мобілізацією і виїздом мільйонів громадян за кордон.

З іншого боку, існує кілька чинників, які значно ускладнюють процес пошуку роботи. Один із найважливіших, на думку наших респондентів, – це мобілізація. Для офіційного працевлаштування, згідно зі статтею 24 Кодексу законів про працю України, кандидат зобов'язаний надати військово-обліковий документ. Крім того, більшість вакансій стосується в основному некваліфікованої праці, що не завжди підходить усім шукачам. Також необхідно враховувати суттєву різницю між очікуваннями працівників щодо заробітної плати та умов праці з одного боку, і вимогами роботодавців з іншого.

Чи є можливість знайти більш дієві рішення для проблем працевлаштування в Україні, зважаючи на актуальні виклики та труднощі, пов'язані з майбутнім відновленням країни? Андрій Єременко, засновник дослідницької компанії Active Group, висловив думку, що уряд має вжити більш комплексних заходів. У своєму коментарі для нашого видання він окреслив кілька ключових напрямків:

Також експерт відзначає суттєві проблеми в системі державного управління. Центральна влада, на його думку, не до кінця розуміє, що відбувається на нижчих рівнях. А тому на вирішення тієї ж проблеми зайнятості у влади не вистачає ні ресурсів, ані можливостей. Водночас провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи НАН України Олег Ярош підкреслює, що проблему працевлаштування в Україні можна вирішити в тому випадку, якщо держава зможе налагодити більш ефективну комунікацію між роботодавцями та пошукачами роботи.

Одну з причин безробіття серед ВПО Олег Ярош бачить у недостатній кількості робочих місць, які б відповідали кваліфікації багатьох переселенців.

Згідно з думкою експерта "Новин Донбасу", професійні навички та кваліфікація внутрішньо переміщених осіб часто не відповідають вимогам місцевих роботодавців. Це ускладнює для них пошук роботи на новому місці, адже такий процес вимагає не лише перекваліфікації, але й зміни професії. Це досить складна процедура, і не всі готові йти на такі зміни; багато хто намагається знайти можливості в тій сфері, в якій вже мають досвід і знання.

Існує також інша проблема: безліч підприємств стикаються з браком висококваліфікованих спеціалістів вузького профілю, і вирішити цю ситуацію за рахунок внутрішньо переміщених осіб (ВПО) виявляється складним завданням. Як зазначає економіст незалежної групи з макроекономічного аналізу Ukraine Economic Outlook Григорій Кукуруза, на деяких підприємствах рівень незаповнених вакансій може досягати 25-30%. Багато кандидатів, зокрема з числа ВПО, не мають необхідної кваліфікації, а підготовка нових фахівців займає значний час. Отже, розвиток кадрів, особливо для виробничого сектора, стає критично важливим для стабільності економіки.

"У нас проблема не стільки з безробіттям, скільки з кадрами певної кваліфікації. І завдання держави -- дати людям цю кваліфікацію, щоб люди після навчання могли відразу ж отримати роботу", -- зазначив економіст в коментарі "Новинам Донбасу".

Of course! Please provide the text you want me to make unique, and I'll be happy to help.

Незважаючи на наявність певних державних ініціатив щодо підтримки, питання працевлаштування залишається здебільшого проблемою самих українців. Проте було б значно ефективніше, якби ситуацію вирішували системно на державному рівні. Це стало б можливим лише за умови визначення стратегічних цілей розвитку країни. Відповідно до цих цілей повинна проводитися системна підготовка кадрів. Звичайно, цей процес потребує чимало часу та ресурсів, але він є необхідним для забезпечення майбутнього розвитку.