Меморандум - ще один трюк Путіна, на який дав згоду Трамп. Інтерв'ю з Мережком.

Після недавньої розмови між російським лідером Володимиром Путіним та президентом США Дональдом Трампом, стосовно мирного врегулювання конфлікту в Україні, виникло кілька нових тем для обговорення. Обидва лідери почали говорити про можливий меморандум між Росією та Україною, який міг би включати питання припинення бойових дій та принципи врегулювання ситуації. Трамп нібито повідомив європейським лідерам про те, що Кремль планує представити "мирний меморандум" з певними умовами і висловив побажання, щоб це була пропозиція, яка могла б бути прийнята, а не така, що викликала б негайне відхилення. У той же час Путін чітко дав зрозуміти, що подальші дії можливі лише в разі досягнення необхідних угод і усунення "основних причин кризи". Таким чином, він фактично натякає на умови капітуляції України. Так чи інакше, "США сподіваються, що Росія цього тижня представить широкий перелік умов для припинення вогню у конфлікті в Україні", зазначив держсекретар Рубіо, додавши, що "американська сторона оцінюватиме прогрес у врегулюванні конфлікту за змістом меморандуму з РФ". Однак не було зазначено, які наслідки можуть чекати Путіна, якщо він знову спробує виграти час та продовжить війну.

Що стосується нового етапу переговорів, він може відбутися у Ватикані в червні. Дональд Трамп дав зрозуміти, що починає серйозно розглядати можливість, при якій США можуть відмовитися від своєї ролі посередника у спробах завершити війну, дозволяючи Москві та Києву самостійно вирішувати свої питання. Він також запропонував кандидатуру нового посередника — папу Лева XIV. Президент Фінляндії Олександр Стубб повідомив, що "технічні" переговори про припинення вогню в Україні можуть відбутися у Ватикані вже наступного тижня. Хоча сам Ватикан утримується від коментарів щодо переговорів між Росією та Україною, залишаючи їхні можливості невизначеними, зазначають міжнародні медіа.

У спеціальному інтерв'ю для OBOZ.UA своїм баченням з цих та інших аспектів поділився народний депутат України, який очолює парламентський Комітет з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, Олександр Мережко.

- Новий раунд переговорів, як пишуть західні ЗМІ, може відбутися вже в червні у Ватикані. Власне, Трамп днями заявив, що новий Папа Римський Лев XIV виявив бажання бути посередником між Росією та Україною. За словами прем'єрки Італії Джорджії Мелоні, Папа Римський підтвердив, що готовий провести у Ватикані наступний раунд переговорів, а президент Фінляндії Олександр Стубб заявив, що "технічні" переговори щодо припинення вогню в Україні можуть відбутися у Ватикані наступного тижня. Чи може Ватикан стати реальним переговорним майданчиком?

На мою думку, це безумовно має велике значення, оскільки в процесі переговорів учасники зазвичай акцентують увагу на двох ключових аспектах. По-перше, важливо, щоб місце для проведення переговорів було достатньо нейтральним. У цьому контексті слід зазначити, що Католицька Церква та Святий Престол (які, до речі, є суб'єктами міжнародного права) займають досить об’єктивну позицію. По-друге, важливим є питання безпеки. Ватикан вважається доволі безпечним місцем для організації таких зустрічей.

Існує також історичний аспект. Як юрист у сфері міжнародного права, я згадую, що Святий Престол традиційно виконує важливу роль як медіатор у різних міжнародних суперечках і конфліктах. Відомо, що Ватикан має свою дипломатію. Сам Папа Римський нерідко виступав в ролі арбітра. Проте в даному випадку йдеться не про те, що Ватикан буде безпосереднім посередником, а про те, що він може стати платформою для переговорів і створити сприятливі умови для цього процесу. На мою думку, ідея використання Ватикану як місця для переговорів є досить перспективною. Проте не слід виключати й інші можливості, такі як Стамбул або Женева, які також є традиційними локаціями для міжнародних зустрічей і переговорів. Необхідно розглядати всі варіанти.

Для нас головне - щоб були створені відповідні логістичні, якщо можна так сказати, умови для проведення перемовин. А яка буде роль самого Папи Римського залежатиме від сторін переговорного процесу. Вони можуть звернутися до Папи, і він може, наприклад, запропонувати якісь принципи чи засади. Наскільки це доцільно - у мене, чесно кажучи, є сумніви. Тому що, з огляду на те, з ким ми маємо справу, -- росіяни, на превеликий жаль, не ставляться серйозно до перемовин. Для них перемовини -- це інструмент продовження війни. Вони не сприймають їх як процес, що базується на принципах добросовісності. У своїй практиці вони ці принципи повністю відкидають.

Дональд Трамп, на вашу думку, продовжить брати участь у переговорах у найближчому майбутньому, чи, можливо, вирішить взяти паузу? Багато його висловлювань свідчать про те, що він може схилятися до такого рішення.

Зараз, наскільки я можу судити, Трамп дійсно загрожує вийти з переговорів. Однак важливо зрозуміти, яка політична мета стоїть за цими словами. Можливо, він усвідомив, що ці перемовини потрібні не Україні чи США, а самому Путіну. І не для досягнення конкретного результату, а для пропагандистських цілей, щоб підкреслити свій статус як лідера, який веде переговори на рівних з Америкою. Крім того, Путін намагається заплутати Трампа, обманути його, щоб уникнути можливих санкцій. Йому не цікаві реальні перемовини — він лише імітує їх. Для України надзвичайно важливо, щоб США залишалися частиною переговорного процесу. Більше того, я вважаю, що формат варто розширити, включивши представників Європейського Союзу та Великої Британії. Це створить додаткові гарантії, у тому числі й у сфері безпеки для України. Залишитися наодинці з Росією — це дуже ризиковано. Росія має схильність маніпулювати і спотворювати сенс переговорів. Проте присутність американських та європейських делегатів могла б стримувати ці агресивні маніпуляції.

Проте нещодавні коментарі Трампа свідчать про інше. Після його бесіди з Путіним він підкреслив, що Росія та Україна повинні самостійно знайти компроміс, адже саме вони мають найкраще розуміння ситуації. Таким чином, США, здається, підштовхують нас до прямих переговорів з Москвою, що, безумовно, може мати серйозні ризики.

- Вести перемовини з росіянами - це, знаєте, все одно, що жертва веде перемовини з маніяком, який намагається її вбити. Це дуже складно. Саме тому ми потребуємо участі американців і європейців, щоби стримати цього маніяка, цього злочинця. Проте, якщо уявити собі трьохсторонній формат, у якому США беруть участь у перемовинах, виникає ризик. Цей ризик полягає в тому, що Трамп може захотіти якнайшвидше вирішити питання - і це може статися за рахунок слабшої сторони, тобто України. У певних питаннях він може навіть підтримати Росію. Ця загроза хоч і теоретична, але вона реальна, і ми повинні її усвідомлювати. Саме тому для балансу потрібна участь Європи. Крім того, Україна має статус кандидата на вступ до Європейського Союзу. Отже, є і правові, і політичні підстави для участі ЄС у цих перемовинах, бо ми перебуваємо на порозі приєднання до Союзу як повноправний член.

Після нещодавньої телефонної розмови між Путіним і Трампом було оголошено про початок підготовки меморандуму, який має стосуватися відносин між Росією та Україною. У документі планується обговорити питання, пов'язані з припиненням вогню, термінами та принципами врегулювання, згідно з баченням обох сторін. За інформацією міжнародних ЗМІ, Трамп звернувся до європейських лідерів і президента України Володимира Зеленського, зазначивши, що закликав російського лідера не включати до меморандуму такі пункти, які одразу ж будуть відкинуті, а натомість запропонувати більш-менш прийнятний варіант. Однак, що відповів Путін? Так, він дав згоду на роботу над меморандумом, але зазначив, що він має містити "усунення корінних причин" та відповідні угоди. Усі розуміють, про що йдеться. В мене виникає два питання: чи не здається, що Путін просто використовує час, наданий Трампом, імітуючи переговори, продовжуючи при цьому війну та терор проти України?

Безсумнівно, Путін намагається виграти час, вважаючи, що це надає йому перевагу, хоча насправді це не так. Він дійсно так думає. Ідея про переговори та укладення якогось "меморандуму" з невизначеною юридичною і політичною сутністю є лише спробою затягнути процес. Це абсолютно нелогічно: вести перемови, не маючи навіть припинення вогню, і одночасно працювати над документом. Це суперечить елементарній логіці. Путін використовує цю ситуацію як маску для продовження наступальних дій. Це також забезпечує йому гарантію, що Трамп в цей час не введе санкції проти Росії. Отже, це чисто політичний маневр, по суті – обман.

Щодо самого меморандуму, зрозуміло, що він має виглядати так, як цього бажає Путін: це фактично акт капітуляції України. Насправді, це своєрідний список бажань агресора, що містить вимоги до жертви. Коли Путін говорить про "першопричини", це лише його власна вигадка, яка не відображає дійсність. Якщо розглядати ситуацію з точки зору міжнародного права, єдина справжня причина цієї війни полягає в агресивних діях Росії щодо України. Політичною ж основою конфлікту є особа Путіна, який ухвалив рішення про початок цієї агресії. Тому необхідно усунути саме цю причину. Якщо ж ми говоримо про можливе врегулювання, давайте зосередимося на тому, яким чином буде ліквідована ця першопричина.

Обговорюючи цю ідею, варто звернути увагу на минуле, зокрема на Будапештський меморандум. Ще один меморандум, який не принесе жодних результатів, не має сенсу. Укладати нову угоду з державою, що вже неодноразово ігнорувала свої зобов'язання, немає доцільності. Лише за умови, що документ буде забезпечений реальними гарантіями — як для України, так і щодо виконання зобов'язань, а також механізмами, що змушують Росію дотримуватись угод, він може мати вагу. Це повинно стати основою. В іншому випадку, навіть якщо буде розроблено текст, він залишиться порожнім формальним актом, адже Росія порушить його щойно це стане їй вигідно.

Чому ми не згадуємо Мінські домовленості? Якщо йти цим шляхом - давайте тоді повертатися до обговорення Мінських домовленостей. Росія їх порушила. А це ж був політичний документ. Загалом я вважаю принципово важливим, щоб під час обговорення будь-якого меморандуму, документа чи домовленості зберігалися чіткі правові рамки. І не виходити за межі цих рамок. Що саме ними є? Статут Організації Об'єднаних Націй, який містить основи міжнародного права. Наприклад, принципи невтручання у внутрішні справи, повага до суверенітету, заборона застосування сили або погроз сили у міжнародних відносинах. Це, до речі, також і Гельсінський заключний акт - 10 принципів міжнародного права. І Україна, і Росія - учасники цих документів. Вони є обов'язковими для обох сторін. Крім того, маємо рішення Міжнародного суду ООН щодо припинення агресії з боку Росії. Є резолюції Генеральної асамблеї ООН. Тобто існує чимало чинних міжнародних документів, які мають лежати в основі будь-якого врегулювання конфлікту та припинення агресії Росії. Саме з цього слід виходити.

- Мені здається, посилання на жоден з цих документів у путінському варіанті меморандуму не буде. Натомість будуть лише ті самі "хотєлки" Путіна - капітуляція України. В Україні це розуміють, у Європі це розуміють, невже Трамп такий наївний, що чекає чогось іншого від Путіна на даному етапі?

Трамп не є наївним політиком. Його досвід величезний, і він дійсно знає, що робить. Якщо він видається піддатливим, то це, скоріше, його стратегія, адже це приносить йому вигоду. У нього є інші політичні пріоритети, і він лише демонструє, що не розуміє ситуацію. Насправді ж він цілком усвідомлює, що відбувається навколо. Його радники детально пояснюють йому всі нюанси. Наприклад, Марко Рубіо. Він не говорить багато, але його виступи в Сенаті свідчать про те, що він добре розуміє ситуацію. Проте з політичних причин він не може висловити свої справжні думки. Можливо, Трамп просто чекає. Він сам не зовсім впевнений у своїх наступних кроках і спостерігає за тим, як поводитиметься Путін — чи буде це вигідно для його інтересів. Адже для Трампа найголовніше — особистий успіх. Він прагне стати визнаним миротворцем, і саме на це робить ставку.

Американські чиновники оцінюватимуть прогрес у вирішенні конфлікту в Україні, спираючись на зміст меморандуму, отриманого від Росії, в якому викладені умови для припинення вогню, заявив державний секретар США Марко Рубіо під час свого виступу в Конгресі. При цьому реакція Європи та США на відмову Москви йти на компроміси щодо України виявилася суттєво різною. Європейський Союз та Великобританія запровадили санкції проти російського "тіньового флоту", що демонструє стратегічний намір Європи чинити тривалий тиск на Росію. У той же час США вирішили відмовитися від раніше запланованих заходів тиску, аргументуючи це побоюваннями, що це може викликати незадоволення в Москви та зашкодити веденню переговорів. Дональд Трамп висловив думку, що Путін не припинить військові дії, вважаючи, що здобуває перевагу, хоча ці слова суперечать його попереднім заявам про те, що Путін щиро прагне миру і що він готовий тиснути на сторони, якщо вони не рухатимуться до домовленостей. Щодо України тиск зберігається, тоді як щодо Росії його немає, і наразі ситуація виглядає так, що його, можливо, й не буде зовсім.

Щодо висловлювання Рубіо, я не можу повністю з ним погодитися. Адже важливіше не лише зосереджуватися на формулюваннях меморандуму, а й на вчинках. Можливо, ця заява була спробою застерегти Путіна від того, щоб він не обмежувався лише вимогами про капітуляцію України. Це могло бути свого роду попередження.

Щодо тиску на Росію — так, безумовно, США мають достатньо можливостей для цього. Але чому досі не введено санкції? Американці пояснюють, що приблизно 10% світового ринку нафти припадає на російську продукцію. Введення санкцій може призвести до різкого зростання світових цін, що негативно позначиться на глобальній економіці, зокрема на США та ЄС. Отже, справа не в неможливості, а в небажанні вжити заходів через страх перед економічними наслідками. Нам слід підкреслювати, що це буде лише тимчасовий ефект. Коли агресора буде зупинено, це позитивно позначиться на світовій економіці в довгостроковій перспективі. Важливо ставити принципи міжнародного правопорядку та життя людей вище за короткострокові економічні вигоди. Це справді важливе питання. Ми повинні постійно працювати над тим, щоб переконати як Сполучені Штати, так і наших європейських партнерів у цьому. США, як провідна економічна сила, дійсно можуть впливати на Росію. Але необхідна політична воля, щоб використати ці важелі. І над цим потрібно працювати системно — Україні та її союзникам у Європі.

На завершення, варто згадати про висловлювання Рубіо в ході його виступу в Конгресі: "Сполучені Штати більше не мають можливості розв'язувати всі глобальні проблеми. Необхідно зосередитися на захисті національних інтересів." Які наслідки це може мати для світової спільноти, якщо США почнуть відмовлятися від своєї ролі в якості глобального лідера і зменшать свою участь у вирішенні міжнародних криз?

- Хочуть вони цього чи ні, але світовий порядок, створений після Другої світової війни, передбачає, що хтось має бути шерифом, який підтримує закон і порядок. Цим шерифом і є США - з огляду на те, що це найбільша економіка і найсильніша військова держава у світі. Хоч би як вони не намагались самоусунутись - без їхньої ролі система почне руйнуватись. І це небезпечно. Історія це чітко доводить: щоразу, коли США самоусувалися з європейських процесів, результатом ставала світова війна. Це дуже небезпечний шлях. Якщо США справді спробують відмовитись від своєї ролі, система почне розвалюватися. І на нас чекає війна всіх проти всіх, як казали ще філософи. Тому ця роль США не просто право, це відповідальність. Це не питання ізоляціонізму чи не бажання втручатися. Європа повинна залишатися стратегічним пріоритетом. І в американських інтересах - не допустити, щоб якась держава (імперія), скажімо, євразійська, якою себе уявляє Росія, стала гегемоном у Європі. Це було б небезпечно спочатку для Європи, потім і для самих США.

Що стосується України, то ми не вимагаємо, щоб Сполучені Штати відправляли свої війська на нашу територію. Наша просьба полягає лише в отриманні адекватної військової підтримки, аби досягти паритету з агресором. Це не вимагає значних витрат, особливо в контексті американського оборонного бюджету. Для США це невеликі інвестиції, але їхній вплив може бути вирішальним не лише для нашої країни, а й для Європи і самих американців. Якщо Росія здобуде перемогу, наслідки можуть бути катастрофічними для світової безпеки. З економічної точки зору, краще зупинити агресора зараз, ніж згодом платити за це ще дорожче.