Сказати "Дело" змінило моє життя -- це навіть трохи применшити його вплив. Ті два роки в щоденній газеті стали не просто серйозним зануренням у журналістику, вони стали корінням, яке проросло в усі мої наступні професійні й особисті кроки по життю. Усе, що відбувалося потім, так чи інакше відлунювало тим досвідом, тими людьми, тим ритмом, у якому ми жили.
У редакції панувала унікальна атмосфера, що нагадувала хаос: зовні це виглядало як повний стрес, але насправді всередині відчувалася незвичайна комбінація свободи, енергії та юнацької відваги. Ми були трохи ексцентричними, трохи безстрашними, а іноді й надто самовпевненими.
Вже не пам'ятаю, чому так виходило, але навіть попри те, що я писала про нерухомість, мене регулярно відправляли у прес-тури, які не мали жодного стосунку ні до квадратних метрів, ні до ринку, найчастіше до металургів. Я досі не знаю, чи то Єгор Гаврилов був надто зайнятий, чи то Коля Підвезяний вирішував, що блондинка, яка нічого не тямить у металургії, може витягти більше ексклюзивів просто тому, що кліпатиме очима й чемно ставитиме підготовлені запитання. Але "бігала" я в цю тему часто.
Одного разу мене відправили в прес-тур із директорами підприємств СКМ. Це була фантастична пригода: ми каталися на лижах, переходили гірські річки, стрибали з сорокаметрової сосни у прірву, словом, будували неформальні стосунки. І вже на підльоті додому я згадала, що в мене ж завдання: поставити запитання тодішньому керівникові "Азовсталі" Дмитру Лівшицю. У літаку було нереально гучно, тож ми пішли в багажне відділення й сиділи там майже одне у одного на колінах, щоб диктофон зміг щось записати. Інтерв'ю вийшло чудове. У заголовок винесли, що директор заводу має власний літак, тепер я розумію, чому саме мене відправляли на такі поїздки: інколи чоловікам просто хочеться похвалитися. Наскільки мені відомо, після цього в нього були певні проблеми і сувора заборона на інтерв'ю.
Схожа історія трапилася й з Евгеном Червоненком, у межах мого проєкту "День з...". Він наговорив багато всього, зокрема й фразу про те, що його "обікрали любі друзі". (Наша Україна). Коли текст вийшов, тодішній губернатор Запорізької області переконав нашу головну редакторку Галю Панченко зробити уточнення, що такої фрази не було, щоб уникнути проблем із партією.
Згадую інтерв'ю з Олександром Роднянським. Я тоді подолала пів Москви на милицях і прийшла на зустріч в туфлях, наповнених кров'ю, що допомогло розрядити атмосферу ще до початку розмови. Але найцікавіше сталося пізніше: вже в Америці, коли мені терміново знадобилася комунікаційна "магія", а пресслужба залишалася без відповіді, я вирішила написати йому особисто. І ось, номінант на "Оскар", зайнятий інтерв'ю з провідними американськими ЗМІ, відповів миттєво і надав допомогу, адже пам'ятав про нашу спільну історію. А моя перша робота в США була в журналістиці, і, після десяти років, коли я не писала, повернення до цього вміння стало моїм першим кроком у новому житті.
А нерухомість, хоч і "солодка" тема, мала свій темний бік. Розслідування про приватизацію державних підприємств, захоплення земель і будівництво там, де не можна, часто закінчувалися погрозами, дивними судовими переслідуваннями та ситуаціями, в які я згадую так, ніби дивлюся фільм про іншу людину.
Попри всі ці безумства, я мала велику удачу зустріти кількох видатних наставників. Особлива подяка Олегу Арестархову, який у мій перший день просто передав мені диктофон, номер телефону керівника "21-го століття" і сказав "дзвони". Уже наступного дня моя стаття з’явилася на першій шпальті. Також хочу відзначити Колю Підвезяного, який перетворював мої тексти на щось значно більш зрозуміле, ніж я могла б зробити сама. І, звичайно, Галі Панченко, адже її високі стандарти редакторства стали для мене еталоном, до якого я завжди прагну.
Зараз усе це викликає посмішку. Тоді -- адреналін. Але саме ця дивна суміш завдань і пригод навчила мене не боятися тем, які, на перший погляд, не твої. Не боятися людей. Не боятися братися за нове.
Я усвідомлюю, що кожен з моїх колег мав свої власні ексцентричні моменти. Ми сміялися, сварилися, проводили безсонні ночі над термінами, писали під вигаданими іменами на всіх можливих платформах. Ми існували у ритмі редакції, який, на мою думку, був справжнім божевіллям. Але саме в цьому полягала найсправжніша журналістика — про людей, економіку та готовність повністю зануритися у всі ці процеси.
#Москва #Північна та Південна Америка #Літак. #Медіа (комунікація) #Приватизація #Спекулятивна вигадка #Губернатор #День (Київ) #Запорізька область #Лід #Корінь #Металургія #Лідерство #Наша Україна (політична партія) #Журналістика #Свобода думки #Металургійний комбінат "Азовсталь #Оскар #Магія (надприродне) #SCM Holdings #Дзвони. #Олександр Роднянський #Лижі #Пригодницький фільм #Сосна #Адреналін
