Мільйони іноземців: які перспективи відкриються для України після завершення війни і яка роль у цьому грає загроза національній безпеці.

Демограф поділився своїми думками про потенційні загрози, пов'язані з неконтрольованим притоком трудових мігрантів, а також обговорив питання, чи доцільно надавати їм українське громадянство.

Демографічна криза в Україні загострюється, ситуація погіршується під час війни, коли мільйони українців у якості біженців-мігрантів перебувають за кордоном.

ТСН.ua розповідав, що примусово депортувати їх неможливо - люди чекають закінчення війни.

У той же час, представники бізнесу в Україні все частіше висловлюють занепокоєння через нестачу робочої сили внаслідок мобілізації, і готові залучати іноземних працівників. В урядових колах також озвучили намір протягом наступного десятиліття іммігрувати до країни мільйони трудових мігрантів.

Які наслідки можуть виникнути для України через неконтрольований потік трудових мігрантів та які ризики це створює, дізнайтеся у другій частині інтерв'ю з Олександром Гладуном, заступником директора Інституту демографії та проблем якості життя НАНУ з наукової роботи.

На сьогоднішній день Україна стикається з гострою потребою у трудових ресурсах. Однак перша спроба залучити робітників з Бангладеш на меблеву фабрику в Закарпатті виявилася неуспішною. Міністерство закордонних справ України фактично відмовило у видачі віз 28 потенційним трудовим мігрантам. Чому ж виникла така ситуація, якщо роботодавець навіть забезпечив готель для їхнього проживання?

- Щодо залучення трудових мігрантів до України, то у мене дуже обережне до цього ставлення. Поясню чому. Підприємці кажуть: "нам потрібні іноземці для роботи". До них приїжджають ці люди, працюють, розширюється виробництво і створюються додаткові робочі місця. Підприємець знову скаже, що йому потрібні іноземці. І все це закручується у таку собі безкінечну "міграційну спіраль", коли увесь час потрібні все нові і нові робочі руки.

Варто усвідомлювати, що війна врешті-решт завершиться або на деякий час призупиниться. Принаймні половина наших співгромадян повернеться з-за кордону, а деякі будуть демобілізовані з військової служби. Це призведе до значної конкуренції на ринку праці, оскільки там вже трудитимуться мігранти з інших держав.

Крім того, присутність іноземних працівників в Україні може призвести до того, що українці почнуть шукати заробіток у європейських країнах. Мені невідомо, які будуть умови оплати праці для іноземців, але я впевнений, що до нас приїжджатимуть люди з нижчим рівнем життя, ніж в Україні. Вони, напевно, згодяться працювати навіть за мінімальну зарплату, що пропонується в нашій країні.

Якщо до нас приїжджатимуть трудові мігранти, це може призвести до вивезення валюти з країни. Це нагадує ситуацію з нашими заробітчанами в Польщі, про яку я вже згадував раніше. Аналогічні процеси відбуватимуться і з іноземними працівниками в Україні. Залежно від рівня їхніх зарплат, існує ймовірність, що завдяки мігрантам наш ВВП може незначно зрости. Проте ВВП на душу населення, скоріше за все, знизиться, адже ці працівники будуть зайняті на посадах із нижчими зарплатами, ніж середній рівень.

Чи вважаєте ви, що трудові мігранти можуть становити потенційну небезпеку для нашої країни?

Важливо визначити, на яких принципах трудові мігранти будуть залучатися до України. Якщо їхнє перебування буде тимчасовим — приїхали, відпрацювали і повернулися назад, то я не вбачаю в цьому жодних труднощів.

Але якщо з перспективою набуття українського громадянства, то тут можуть виникнути доволі серйозні проблеми для України. Тим більше, що у Стратегії демографічного розвитку до 2040 року, у пункті з її реалізації наша влада прописала наступне: "треба проводити інформаційні кампанії з процедур надання українського громадянства трудовим мігрантам та їх інтеграції в українське суспільство".

Отже, уряд розглядає трудових мігрантів як потенційних кандидатів на отримання українського громадянства. Вони готові інвестувати ресурси в їхню адаптацію та інтеграцію в суспільство. Це, в свою чергу, викликає певну тривогу.

Уявімо ситуацію, коли трудові мігранти отримують українське громадянство. В такому випадку, вони можуть негайно почати перевозити свої родини та інших близьких до України. Це може створити серйозні виклики для нашого суспільства. Адже ці новоприбулі потребуватимуть житла, що, в свою чергу, може спричинити значний сплеск цін на оренду та загальну вартість житлових приміщень в Україні.

Цікаво, що схожі події відбулися в Канаді, де різке зростання кількості іммігрантів призвело до підвищення цін на різні товари та послуги в країні. Якщо в нових сім'ях є діти, це вимагатиме додаткових витрат на соціальну допомогу, збільшення кількості медичних працівників та вчителів, а також розширення складу поліції. Питання про те, чи принесуть ці зміни більше вигод або втрат, залишається без відповіді. Наприклад, підприємці, які наймають працівників, можуть отримати вигоду, але загалом суспільство може не відчути позитивного впливу.

А в чому саме полягає ризик, пов'язаний із мігрантами?

- Як свідчить досвід Європи, у більшості країн мігранти мають схильність до створення певних етнічних анклавів і з'являються навіть цілі регіони, де проживають виключно колишні іноземці. Вони створюють таке собі паралельне суспільство, яке живе за власними законами та правилами.

Уявіть собі, що подібна ситуація виникає в Україні. Чи може вона сприяти згуртуванню нації? Я впевнений, що швидше за все - ні. Жодна європейська країна, яка намагалася інтегрувати мігрантів, не змогла досягти успіху в цій справі. У мене є серйозні сумніви щодо можливостей української влади в цьому напрямку. Адже навіть з внутрішньо переміщеними особами (ВПО) у нас виникають суттєві труднощі в процесі інтеграції на місцях. Тож уявлення про те, що ми зможемо інтегрувати трудових мігрантів і надати їм українське громадянство, виглядає надто оптимістично.

З іншого боку, важливо визначити, в яких саме секторах економіки слід залучати іноземних працівників. Логічно припустити, що це має бути будівельна сфера, адже країні знадобиться відновлення після завершення війни. Однак варто зазначити, що цей процес може зайняти не більше п’яти років. Що ж відбуватиметься з мільйонами мігрантів після цього? Чи зможе держава продовжувати виплачувати їм допомогу по безробіттю?

- А скільки нам потрібно трудових мігрантів?

- У міністерстві економіки України, кажуть, що нам не вистачає 4,5 мільйона робочих рук, таку кількість мігрантів планують завезти до України за 10 років. За нашими прогнозами, чисельність населення України через десять років по всій території країни буде приблизно 30 мільйонів, а кількість мігрантів становитиме 15% від чисельності країни. Це створює реальну небезпеку для України, як у демографічному сенсі, так і в політичному і у будь-якому іншому.

Сподіватися, що всі трудові мігранти вмить стануть частиною української нації і активно підтримуватимуть державу – це досить наївно. У політичній площині, якщо іноземці отримають українське громадянство, наші політики, напевно, почнуть робити їм численні обіцянки, щоб заручитися їхніми голосами, в результаті чого корінне населення може опинитися на другорядних позиціях. Це, в свою чергу, призведе до безлічі серйозних проблем.

Чи зможе нове Міністерство національної єдності знайти рішення для проблеми з мігрантами?

На даний момент питаннями мігрантів опікується Міністерство закордонних справ, а також було засновано Міністерство національної єдності. Нам повідомляють, що слід зміцнювати зв'язки з українською діаспорою, щоб активно відстоювати національні інтереси та навіть мати можливість впливати на уряди інших держав.

З погляду України, це, безумовно, є виправданим, але хто може запевнити, що інші країни не застосують подібну стратегію впливу на Україні? Особливо з огляду на можливу появу значної діаспори з різних держав. Чому ми вважаємо, що зможемо впливати на політику інших країн, тоді як у нас під боком це можуть зробити, використовуючи колишніх мігрантів? Це може призвести до ситуації, яка віддзеркалює наші побоювання. Тому я вважаю, що це питання є вкрай суперечливим, і присутність великої кількості іноземців може стати реальною загрозою для національної безпеки України.

До речі, ми маємо досвід залучення іноземних працівників у Волинському регіоні. Наприклад, тут працює група з десяти індусів у сфері сільського господарства. Вони не виявляють бажання адаптуватися до українських реалій, живуть окремо і не прагнуть спілкуватися з місцевими. Це важливо враховувати. Якщо ці працівники зароблять гроші і повернуться додому, це цілком зрозуміло. У такому випадку їм не потрібно освоювати українську мову чи культуру, якщо їхнє перебування обмежене кількома місяцями. Проте, якщо йдеться про можливість отримання громадянства, ситуація змінюється. На жаль, вони не виявляють бажання інтегруватися, і примусити їх до цього буде неможливо.

Вони навіть здатні захищатися, якщо їх на це підштовхувати...

- Фігурально так, але тим не менше, така ситуація є. Тому те, що у нашому суспільстві лунають заклики: "Давайте завеземо мігрантів!" - лише заклики, бо ніхто не прораховує можливих реальних наслідків. Тому оптимальна для нас схема: "приїхав-заробив і до побачення".

Якщо влада обере інший шлях, зокрема надання мігрантам громадянства, це може призвести до того, що Україна стане своєрідною нянькою для новоприбулих, в той час як увага до потреб власного населення зменшиться. Проблеми, пов’язані з підвищенням народжуваності, залишаться без вирішення, адже всі будуть стверджувати: "ми збільшимо чисельність населення за рахунок іноземців", а питання тривалості життя та здоров'я громадян не отримають належної уваги. Така позиція нинішньої влади стає все більш очевидною — ніби залучення мігрантів здатне вирішити всі демографічні виклики. Однак, якщо звернутися до досвіду країн Європи, стане зрозуміло, що жодна з них не змогла вирішити свої проблеми таким чином, а лише створила нові, ще більш серйозні. Чому нам слід повторювати невдалий досвід?

Яким чином мігранти можуть вплинути на демографічну ситуацію в Україні та які фактори цьому сприятимуть?

Якщо ми проаналізуємо ситуацію з перспективи "введення" трудових мігрантів за моделлю "попрацював-заробив-виїхав", це не матиме суттєвого впливу на демографічну ситуацію. Однак, якщо в майбутньому буде можливість надання їм громадянства та переїзду їхніх родин, тоді можуть виникнути різні сценарії.

Якщо рівень добробуту мігрантів досягне середнього показника в Україні, їх демографічна поведінка, ймовірно, стане подібною до поведінки місцевих жителів. Досвід інших країн показує, що іноземці з середніми та високими доходами, як правило, розподіляються по території країни досить рівномірно.

А якщо рівень заробітної платні мігрантів буде низьким, то вони будуть гуртуватися, створювати анклави і народжуваність серед них і справді буде високою. Як правило, приблизно такою ж, якою була у країні їх попереднього перебування, бо вони житимуть у своєму анклаві по своїх законах та традиціях. А це означає, що у нас стрімко зростатимуть виплати при народжені дитини та всі інші соціальні виплати, щоб ці люди не жили за межею бідності. Тож величезна кількість соціальних програм будуть працювати на іноземців, а не на українців. Саме таким є досвід інших європейських країн.

Слово "мультикультурність" зараз звучить надзвичайно часто, і справді, воно стало популярним та модним. Проте, на жаль, заклики до мультикультурності не виправдали себе в Європі. Ще в 2010 році Ангела Меркель у Німеччині, Ніколя Саркозі у Франції та Девід Камерон у Великій Британії відкрито визнали, що трудова міграція стала серйозною проблемою. Проте ні у кого не було наміру суттєво вирішити цю ситуацію — лише констатували факт. То чому ж ми маємо повторювати цей невдалий шлях? Необхідно інвестувати в наше населення, і тоді ми зможемо досягти позитивних результатів у демографічній, соціальній політиці та на ринку праці. Сподіватися на те, що іммігранти прийдуть і кардинально змінять наше життя на краще – навряд чи є реалістичним. Це не принесе вигоди українським громадянам.

- Якою має бути міграційна політика України?

- На мій суб'єктивний погляд, на даний час нам потрібні дуже серйозні обґрунтування щодо потреби у робочій силі. Зрозуміло, що ніхто не поїде на роботу до України з Європи - лише представники Азії та Африки, де рівень життя нижчий ніж в Україні.

Завезення трудових мігрантів, якщо це буде дійсно необхідним для економіки, має бути лише на певний час та невеличкими групами людей. А ще варто розселяти мігрантів у різні місця по території України, щоб вони не могли формувати свої етнічні анклави. Період перебування потрібно контролювати з боку міграційної служби і звісно має бути відповідальність роботодавця, що після закінчення терміну контракту людину відправлять додому.

Що стосується довгострокової міграційної політики, я вважаю, що слід почекати завершення війни, щоб оцінити, як саме відбуватимуться міграційні процеси з повернення наших співгромадян з-за кордону. Важливо, щоб чисельність населення стабілізувалася, і якщо кількість громадян України досягне близько 30 мільйонів, це буде цілком прийнятним показником, що дозволить обійтися без додаткових мігрантів, зосередивши фінансові інвестиції на підтримці власного населення.

- Чи варто очікувати економічного буму в Україні після закінчення війни?

- Якщо мова про інвестиції, то поки що це лише розмови. Як усе складеться після війни, сказати зараз дуже важко. На жаль, ми й надалі залишимося ризикованою країною для інвестицій. Бо як би не закінчилася війна, це не знімає усіх загроз та небезпек, бо під боком у нас буде Росія такою, як вона є, на найближчі роки. Тому Україна залишиться зоною ризикованої економічної діяльності.

Протягом останніх кількох років українці отримували безліч обіцянок стосовно інвестицій, але жодна з них не втілилася в життя. Тому я не відчуваю впевненості, що після завершення війни варто сподіватися на якесь "економічне піднесення". Безперечно, відновлення країни відбудеться, особливо в галузі будівництва, але глобальні зміни можуть бути менш значними, ніж нам обіцяли.

З огляду на тенденції скорочення населення, нам необхідно адаптувати нашу економіку до реалій, які виникнуть внаслідок зміни чисельності населення. Важливо усвідомити, що численні промислові об'єкти на сході України виявилися зруйнованими через агресію ворога. Це, безумовно, призвело до зменшення потреби в робочій силі. Питання, чи зможемо ми відновити контроль над цими територіями і коли це станеться, на сьогодні залишається відкритим. З цієї причини я не очікую на значний "економічний підйом" найближчим часом.

Звичайно, ми можемо розраховувати на певну фінансову підтримку від наших партнерів. Ця допомога може бути спрямована на те, щоб запобігти масовій еміграції українців. Щоб уникнути такої ситуації, необхідно впроваджувати автоматизацію виробничих процесів у компаніях, що потребують додаткової робочої сили. Це дозволить зменшити залежність від некваліфікованих працівників. Водночас, ми повинні зосередитися на навчанні та підготовці фахівців, які мають необхідну кваліфікацію, щоб підвищити продуктивність праці.

У минулому ТСН.ua повідомляв про депортацію ухилянтів з Європи. Демограф прокоментував, чи є це реальним і чому поляки втратили симпатію до українців.