Мій песимістичний прогноз: ми залишимося лише з 10 мільйонами - президент KSE говорить про виїзд фахівців з України та демографічні проблеми.

#Політика

"Я книжок не читаю і іншим не раджу", - свого часу заявив Тимофій Милованов.

Скандальні висловлювання, жорсткі оцінки та провокаційні фрази на зразок "не приховую, що дебіл" зробили його своєрідним enfant terrible української політики. Проте за цим епатажним образом ховається серйозний економіст і визнаний світовий експерт у галузі теорії ігор та контрактів.

Після року на посаді міністра економіки та сільського господарства в першому уряді Олексія Гончарука Милованов повернувся до Київської школи економіки (KSE) та за 5 років перетворив її на одну з найуспішніших освітніх інституцій країни.

Всього за період повномасштабного конфлікту кількість студентів у Київській школі економіки зросла в дев'ять разів. У квітні 2025 року KSE придбала столичний гольф-клуб на Оболонській набережній за 18 мільйонів доларів, що стало безпрецедентною приватною інвестицією в українську освіту. Крім того, керівництво закладу планує витратити ще десятки мільйонів на ремонт і будівництво нового кампусу.

Ми говоримо з Тимофієм Миловановим про гроші, війну та освіту.

У одному з ваших інтерв'ю ви зазначили, що Росія інвестує близько 10 тисяч доларів у підготовку інженера-розробника безпілотників типу "Шахед". За вашими оцінками, навіть найамбіційніші університети України витрачають на навчання студента не більше 4800 доларів.

Ситуація навіть більш критична. Якщо ми візьмемо бюджет університетів, таких як КНУ, КПІ або Києво-Могилянська академія, і розділимо його на кількість студентів, то в результаті отримаємо приблизно 1,5-2 тисячі доларів на кожного.

Якщо ми проведемо аналогічний аналіз російських університетів, то виявимо, що середні навчальні заклади пропонують близько 4 тисяч доларів, тоді як у рейтингових університетах ця сума перевищує 10 тисяч.

Деякі з найнебезпечніших технологічних підрозділів Росії, яких ми вимушені визнати як потужного супротивника, активно взаємодіють з університетами.

Це свідчить про те, що ми витрачаємо в 3-5 разів менше на розумних фахівців, ніж наш противник. Якщо через десятиліття росіяни знову вирішать напасти на нас, ми опинимося з меншою кількістю підготовлених інженерів, військових керівників та молоді. В результаті нам знову доведеться отримувати досвід у бойових умовах, а не в навчальних аудиторіях.

Сьогодні ми повинні виграти нинішню війну - зупинити ворога, відстояти незалежність України. А молодь 10-15 років, яка хоче розбудовувати Україну, яка хоче бути інженерами, повинна отримати всі ресурси, щоб бути більш підготовленою, більш навченою, освіченішою за нашого ворога.

Це не відбувається. Причина зрозуміла: брак фінансування. Отже, ми не можемо розподілити наші обмежені ресурси між сотнями університетів. Вони повинні бути спрямовані на найкращі з них.

У нашій навчальній установі навчається 10% переможців STEM-олімпіад — змагань у галузі природничих наук, математики, технологій та інформатики для учнів 9-11 класів. Це досягнення викликає в нас гордість, проте ми спостерігаємо, як багато обдарованих молодих людей залишають Україну.

Ми продзвонюємо учасників міжнародних олімпіад: серед них у нас на програмну інженерію цього року вступили 3, у Шевченка - 2, а до Польщі - 5. Якщо ж ми подзвонимо олімпіадникам з математики, то нуль - вони навіть НМТ (національний мультипредметний тест - УП) не здають, бо одразу їдуть за кордон.

- Тобто війна пришвидшила вимивання мізків з країни?

– Не зовсім так. Це парадоксальна і неприємна для нас ситуація: навіть після 2014 року деякі випускники все ще відправлялися до Москви. Наразі ж ніхто не прагне туди їхати. Згадайте, як один із випускників політехнічного університету опинився в Росії, щоб розробляти дрони для їхньої армії? Це далеко не новий випадок. Метрополія активно впливала на свідомість колонії протягом усього часу, починаючи з епохи СРСР і аж до 2022 року.

Серед численних осіб, які не мали зв'язку з політикою, але володіли значним інтелектом, існував певний підхід: прагнути вступити до провідного університету в США, а якщо це не вдавалося – шукати можливості в Польщі чи Росії. Серед молодих науковців завжди було чимало етичних особистостей, які мали глибоке розуміння ситуації. Проте деякі з них опинилися в Москві і тепер беруть участь у конфлікті проти нас.

Щоб розумна молодь не роз'їжджалася, їй треба створювати умови. Ми проводили опитування серед наших біженців у Німеччині, за яких умов вони повернулися б назад: їм потрібні житло, перспектива роботи і якісна освіта. Без цього вони залишатимуться за кордоном.

Це справжня загроза для майбутнього нашої держави. Якщо обдарована молодь залишає країну або не має можливості отримати якісну освіту вдома, то що ми намагаємося зберегти? Звісно, приємно, коли видатний талант вступає до Гарварду чи Массачусетського технологічного інституту, ставши представником України на міжнародній арені. Але якщо молоді люди обирають другорядні університети в Польщі, це стає втратою для всієї нації.

Активний прогрес Київської школи економіки почався з моменту початку широкомасштабної агресії. Чому це сталося?

Кожне значне потрясіння національного рівня, таке як Помаранчева революція та пізніше Революція гідності, стимулювало наш розвиток. Зокрема, у 2015 році до керівництва KSE прийшли випускники цього закладу.

Київською школою економіки управляли іноземні фахівці. Ми познайомилися під час революційних подій, коли створювали Відкритий Університет Майдану, рятуючи наших студентів від репресій режиму Януковича...

Внаслідок цих подій я отримав, як зазначають психологи, травму спостерігача. Під час канікул я перебував на Майдані, але коли сталася трагедія розстрілу Небесної сотні, я вже був у Сполучених Штатах.

Це стало для мене справжнім ударом, і в той момент я зрозумів, що потрібно діяти. Цей досвід став вирішальним етапом для багатьох з нас. Ми займаємося тим, що знаємо, і тим, у що щиро віримо – освітою.

У перші дні повномасштабного вторгнення ми не намагалися врятувати KSE. Натомість опитали співробітників щодо подальших планів - хто залишиться, хто піде в армію, а хто їде з країни. Попросили ухвалити це рішення швидко. Так один з наших топових аналітиків зараз займається дитсадком для біженців у Німеччині - у цьому немає нічого поганого.

На другий чи третій день війни ми зібрали команду з близько 60 аналітиків. Я звернувся до прем'єр-міністра, голови Офісу президента, його заступника з економічних питань та відповідних міністрів, повідомивши, що ми готові виконати їхні завдання з аналізу.

Нам було доручено виконати завдання з різними рівнями секретності, і ми взялися до роботи. Крім того, ми встановили контакти з різними підрозділами та розпочали збір коштів для їхніх потреб. За перший тиждень нам вдалося залучити 5 мільйонів доларів.

Наша бізнес-школа в ті дні почала роботу з бізнесом, зокрема допомагала з релокацією. Наша Валентина Сахно (очільниця KSE Graduate Business School - УП) була настільки поглинута зумами і колами, що пропустила той момент, коли в її село зайшли росіяни. Зрештою її вдалося витягнути. Подібна історія трапилася і з нашим виконавчим директором.

У цьому й криється основний секрет нашого успіху: ми не зупинялися у своїй праці. Бакалаврські програми були відновлені в онлайн-форматі всього через два тижні після початку вторгнення, а інші програми повернулися до навчання через чотири тижні.

Отже, приблизно через місяць-півтори Київська школа економіки вже розпочала навчальний процес. А 1 вересня 2022 року у нас були укриття, і заняття проходили в офлайн-форматі.

Ми не залишимо Київ, поки він залишається на місці, і не вирушимо з України, поки вона існує – ось таке рішення ми тоді прийняли.

- Скільки студентів прийшло в 2022-му?

У 2016 році, коли я вступив до KSE, в університеті навчалось всього 30 студентів, з яких випускалося лише 12. Наразі ж кількість студентів зросла до приблизно 2000, тоді як раніше їх було всього 300.

У 2025 році ми вперше перевершили УКУ. Ще 5 чи 10 років тому мені здавалося, що це просто неможливо. Нині ми прагнемо створити кампус та бібліотеку з панорамним видом на Дніпро.

Ви досі не відкинули план щодо перетворення гольф-клубу на Оболоні на свій навчальний комплекс?

Ми дійсно маємо на меті зберегти основне призначення гольф-клубу. Гольф та спорт залишаться в центрі уваги, але також планується створення бібліотеки та відкритих інженерних лабораторій. Це місце обіцяє стати надзвичайним. Зовні воно нагадуватиме Оперу в Осло, яка розташована біля річки. Якщо, звичайно, отримаємо на це дозвіл.

Але вже витрачено 18 мільйонів доларів на будівництво кампусу?

- Так, і потрібно ще 24. 15 я вже знайшов, треба ще 9.

Звідки ви отримали цифру 18? Чи це кошти фонду KSE, чи ж сума, яка була виділена спонсорами спеціально для придбання цього активу?

Це фінансові ресурси мільярдерів зі США та Великобританії.

Чи ці фонди призначені виключно для конкретного кампусу?

Я просто подорожував, гуляв і висловлював свої скарги: "Надайте фінансову підтримку українцям"...

Це значна сума. Хто ж ці благодійники?

Мільярдери, особливо ті, хто займається наукою, зокрема представники математики.

- Можете озвучити імена топ-5, 10 чи 20 найбільших донорів?

Це різноманітні фонди та урядові структури з різних країн. Нещодавно Швеція надала нам 2,5 мільйона доларів на підтримку професорів. Уряд Данії також оголосив про виділення 2,5 або 3 мільйонів доларів для створення дослідницького центру, що буде вивчати ефективність санкцій проти Росії.

В Україні функціонують більше 400 вищих навчальних закладів, навіть попри значний виїзд студентів за межі країни. Яка, на вашу думку, роль цих установ у сучасному суспільстві?

- Продаж дипломів і покривання ухилянства. Вони про це відкрито говорять, що мене дуже обурює. Відкривається чергова невідома конторка і прямо каже: ми вас забронюємо, навіть не треба приходити.

Мені розповідали, що на Київщині є аграрний університет. Діти сидять по своїх селах, навчання лише онлайн. Студентам нецікаво, тому вони здають по 100 доларів і навіть онлайн-навчання не відвідують, а просто отримують оцінки.

Що це взагалі таке? Про це усім відомо, про це говорять у селі. Хочеш прилаштувати дитину, щоб вона не ризикувала - хай сидить у хаті: 100 доларів за курс - і все нормально.

- Що з цим робити? Якими мають бути адекватні дії держави?

Необхідно дозволити ринку самостійно розібратися з ними. Згадайте про нашу ситуацію з дронами: ми дали ринку можливість діяти, і результат не забарився. Ми не намагаємося підтримувати державних виробників. Там діє справжня конкуренція. Якщо хтось зазнає краху — це вже їхні труднощі. Погляньте на протилежний бік: це ж будівля Національної академії наук, і вона складається з кількох корпусів.

Зверніть увагу на цю ситуацію: фінансування є, кадри на місці (деякі навіть працюють неповний робочий день), але результатів немає. Коли востаннє їхня робота була опублікована в міжнародному науковому журналі? Які технологічні рішення для армії вони створили? Коли відбувалася співпраця з бізнесом, яка призвела до створення нових робочих місць? Коли вони реалізували проекти, які функціонують на практиці, а не лише на папері?

Мені закидають, що я неетичний через те, що не проявляю поваги до науковців. Однак я шаную тих, хто публікується у міжнародних наукових виданнях. Водночас, я не можу визнати тих, хто називає себе вченими, але не відповідає цим критеріям, і при цьому отримує фінансування з державного бюджету, яке насправді потрібно нашим військовим.

Спостерігаю чітку взаємозалежність між відмовою від закриття псевдонаукових тверджень і загибеллю людей.

Київська школа економіки проводить дослідження щодо викликів, що постають перед українською економікою, серед яких одним з найбільш серйозних є проблема депопуляції. Які сценарії, як песимістичні, так і оптимістичні, можуть реалізуватися в найближчі десять років?

Це може звучати як деякий прогноз, але моя песимістична думка полягає в тому, що в Україні може залишитися лише 10-15 мільйонів громадян. У випадку оптимістичного розвитку подій, якщо війна завершиться і ми почнемо інтегруватися в ЄС, люди почнуть повертатися поступово.

Яка кількість їх, на вашу думку, може бути в країні згідно з вашим оптимістичним прогнозом?

- 35-40 мільйонів. Це буде дещо схоже на ситуацію в Ізраїлі. Якщо ми зможемо відновитися, створити позитивну атмосферу та подолати зовнішні виклики, а також інтегруємося в ЄС, життя тут набуде нового сенсу. Адже в Україні кожен має можливість реалізувати свої мрії та стати тим, ким бажає.

Багато іноземців відзначають, що тут ситуація більш справедлива, ніж у їхніх країнах. В окремих районах Філадельфії ризик стати жертвою насильства навіть на даний момент перевищує аналогічний у Києві: ви можете помітити часті випадки стрілянини, зокрема в навчальних закладах і неблагополучних районах.

Я жив на межі гетто - кожної другої ночі у мене під вікнами була перестрілка. У мене часто питали: як там виживати? Тепер те саме питають про життя під "Шахедами". Жити можна і в гетто, і під "Шахедами".

Навіть у разі завершення війни, Україні слід зберегти статус держави з потужними збройними силами та розвиненим військово-промисловим комплексом. Це вимагатиме значної кількості кваліфікованих кадрів. Яким чином можна подолати цю проблему в умовах зменшення населення?

- Є два шляхи: підвищення нашої ефективності завдяки поліпшенню освіти або масовий імпорт кадрів. Але тоді це буде зовсім інша Україна.

Щоб уникнути перетворення нестачі робочої сили на зниження якості, необхідно зрости: переходити від фізичної праці до інженерних рішень, автоматизації та використання роботизованих технологій.

Освіта - ключ до виживання: вона дає лідерів, науковців та інженерів для оборони і формує робочу силу, що утримує літніх, ветеранів і всіх, хто потребує.

На горизонті стоять два можливих варіанти розвитку подій: або нас залишиться менше, але ми станемо висококваліфікованими фахівцями, які працюють з штучним інтелектом і підтримують економічний розвиток; або ж ми залишимось без належної освіти, технології витиснуть нас з ринку, а прогалини заповнять дешеві мігранти. Наше майбутнє в наших руках — або ж його визначать інші.

На якому етапі нестача спеціалістів стане відчутною як критична?

В дійсності це вже має місце.

Яка кількість трудових мігрантів необхідна для забезпечення позитивних змін в економіці України?

- Мільйонів 10. Готуйтеся до нової України. Якщо ми самі не навчимося бути розумнішими, будемо імпортувати не десятками тисяч, а мільйонами. В основному на робітничі професії. Подивіться, скільки в нас пенсіонерів, порахуйте співвідношення між тими, хто працює, і тими, хто вийшов на пенсію. Це критично.

Головним завданням є забезпечення виживання в умовах війни, а другим - формування високоефективної, конкурентоспроможної нації, що відповідає європейським стандартам.

У романі "Тигролови" Івана Багряного, коли Григорій Многогрішний намагається втекти з етапу до Сибіру, він висловлює думку, що "краще загинути в бігу, ніж існувати в гнитті".

Отже, ми більше не тікаємо. У цьому місці все руйнується. Є справжня частина України, яка веде боротьбу за своє існування та майбутнє, а є й така, що продовжує занепадати. І нам необхідно позбутися цієї частини.

Смердюча трясовина, що дісталася нам у спадок від Радянського Союзу, не дозволяє нам піднятися на ноги.

Чому те, що ви вважаєте болотом – тобто роздутий державний сектор і надмірна регуляція економіки – стримує нас, а Росію, навпаки, рятує від падіння?

Це всього лише міф, що це їм приносить користь. Якби вони не привласнювали свої власні кошти, то мали б значно більше "Шахедів", і їхні удари були б більш точними.

Отже, ви вважаєте, що неналежна ефективність війни з їхньої сторони є результатом слабкої роботи державних структур?

У них є система, яка суттєво відрізняється від нашої, але теж не демонструє високої ефективності. Мене можуть розкритикувати за ці висловлювання, проте я все ж висловлю свою думку: Зеленський – надзвичайно позитивна історична особистість для України. Якби не він, можливо, нашої країни вже не існувало б.

Проясніть, будь ласка, вашу думку.

По-перше, більшість людей, напевно, вже давно б звернулися до росіян для ведення переговорів, але справа не лише в цьому. Він уже четвертий рік не має спокою і не дозволяє світу забути про нашу ситуацію. Він не піддається відчаю.

Але ж це питання також стосується його політичної безпеки, чи не так?

Давайте не зводити цю дискусію до простих категорій. Якщо поглянути на ситуацію з історичної точки зору, Україна була і залишиться. На її чолі стоїть проукраїнський лідер. А внутрішні суперечки між впливовими особами – умовною опозицією та бізнес-структурами – є частиною процесу становлення нації. Це справжні пологи, які супроводжуються болем, кров’ю і ризиком втрати.

Сьогодні нація вже не визначається лише незначною групою дисидентів на фоні байдужої більшості, як це було в часи СРСР. Більшість людей не є байдужими. Хоча, звісно, існує певна пасивна маса, на якій Кремль намагається грати.

Милованов, політик, яким ви були п'ять років тому, і Милованов, президент Київської школи економіки – це зовсім різні особистості. Тоді ви мали конфліктний характер і часто були ображені, нині ж реалізуєте великі проєкти, знаходите нових союзників і партнерів. Як ви оцінюєте свій політичний досвід – невдалим?

Він виявився справді корисним. Перші два роки в KSE я також був досить конфліктним. Мені довелося звільнити не просто багато співробітників, а майже всіх, хто не вірив у можливість змін. Мене дратують люди, які не здатні уявити інший підхід. У політичному середовищі таких особистостей чимало, і коли я опиняюся серед них, це викликає у мене велике розчарування.

Науковцю складно бути в політиці. Тому що одна з найбільших чеснот науковця - говорити правду. Це не та навичка, яка може пригодитися політику.

Науковець протягом усього свого життя готується до того, щоб висловлювати критику, тоді як політик, навпаки, повинен прагнути до створення альянсів.

Дослідник може розкритикувати статтю свого колеги до дрібниць, а потім спокійно піти з ним на пиво, адже це лише професійна діяльність, без особистих образ.

Політик може висловити правду про свого колегу, проте його противники неодмінно скористаються цим для його компрометації. Коли ти відкриваєш критику, ти, по суті, надаєш ворогам знаряддя для політичної боротьби.

При яких обставинах ви маєте намір повернутися до політичної діяльності?

Я не маю наміру втручатися в політику — це занадто напружено для мене. Я відчуваю себе комфортно на своєму місці: наука та освіта мені дуже до вподоби, і я ціную свою команду. На початку війни я розмірковував, де зможу бути кориснішим: в уряді, в армії (без досвіду), або ж рятуючи Київську школу економіки — і врешті-решт обрав KSE.

І чому я обрав? У владі був би сімнадцятим радником і мало розумів про війну. А будувати університет під час війни можуть одиниці. Моя цінність більша в освіті й науці, ніж у політиці чи бізнесі.

Зрештою, ви почали занурюватися у світ книг і навіть наводите з них цитати. Коли ви були у політиці, стверджували, що література - це лише безглузде витрачання часу...

Це була спотворена цитата. Я хотів підкреслити, що лише читання недостатньо для того, щоб стати розумним. Важливо не тільки багато читати, а й активно практикувати свої знання.

Після прочитання "Тигроловів" я замислююсь над цитатою, аналізую, як вона співвідноситься з нашим сьогоденням і які зміни відбулися з того часу. Таким чином, я намагаюся поєднати отримані знання з сучасністю.

Словом, я це намагався пояснити, але сказав необережно.

У науковій сфері існують два підходи до проведення публічних виступів: перший полягає в ретельній підготовці, що зазвичай викликає позитивні відгуки, а другий — більш спонтанний і ексцентричний, який мені надзвичайно до вподоби. Цей метод передбачає експерименти та спостереження за реакцією аудиторії.

Безумовно, за такі методи я часто отримую критику, але результати очевидні – KSE розвивається. Я експериментую з різними ідеями, що дозволяє мені обирати найефективніші з них.