Верховна Рада ухвалила в цілому законопроєкт №11469 "Про множинне громадянство". І поки він чекає на підпис президента (глава держави може накласти на нього вето), навколо документу точиться чимало дискусій.
Як зазначають у Міністерстві національної єдності, основна ціль закону -- дати можливість мільйонам етнічних українців по всьому світу отримати українське громадянство без відмови від вже наявного паспорта.
Новий закон надасть можливість громадянам України отримувати паспорти інших держав, не втрачаючи при цьому українське громадянство, як це було раніше. Експерти підкреслюють, що цей документ відкриває шляхи для повернення багатьох українців, які виїхали з країни через війну.
ТСН.ua провів бесіду з Олександром Гладуном, заступником директора з наукового напрямку Інституту демографії та проблем якості життя НАН України. Ми запитали експерта, чи справді цей документ може позитивно вплинути на демографічну ситуацію та чи стане він підтримкою для України після завершення війни.
Верховна Рада прийняла закон, що регулює питання множинного громадянства. Які наслідки цей закон може мати для нас?
-- Я б розглядав ухвалення цього законодавчого акту з трьох аспектів. Перший -- законодавчий. Другий -- політичний. Третій -- демографічний.
Довкола ухваленого закону про множинне громадянство у суспільстві точиться багато різних розмов та дискусій. Хтось у ньому бачить перемогу, а хтось, навпаки, негативні наслідки. Багато дискусій точиться навколо поняття "єдине громадянство".
Якби там не було, але я вважаю, що відповідно до Закону про Конституційний суд України, інтерпретувати норми закону і їх відповідність Конституції, має право лише Конституційний суд. Все інше, про що зараз говорять громадяни та політики про єдине та множинне громадянство -- їх особиста думка.
Яка ж мета отримання висновку Конституційного суду?
У 4-й статті Конституції України зазначається, що на території держави існує єдине громадянство. Однак, існує проблема з відсутністю чіткого тлумачення цього терміна. В результаті виникає юридична колізія: чи йдеться про єдине громадянство, чи можливе множинне? З цієї причини, ще 17 грудня 2021 року, 99 народних депутатів звернулися до Конституційного суду з проханням роз'яснити, як правильно інтерпретувати цю норму, що стосується єдиного громадянства в Україні. Це питання має велике значення, оскільки всі інші законодавчі акти повинні відповідати Конституції.
Заява народних депутатів була офіційно зареєстрована в Конституційному суді 20 грудня 2021 року. Водночас, Велика палата Суду почала розгляд цієї справи 27 квітня 2023 року, але остаточного рішення поки що не ухвалено.
-- Чому саме, що стало на заваді?
-- Це питання повинно розглядатися на засіданні Великої палати Конституційного суду, у якому беруть участь 18 членів суду.
Ситуація полягає в тому, що в даний момент у Конституційному суді є всього 11 суддів, тоді як для того, щоб суд мав повноваження для проведення конституційних розглядів, необхідно щонайменше 12 членів.
Власне тому, Конституційний суд і не може зараз ухвалити рішення з цього питання -- не вистачає кворуму. Між іншим, Конституційний суд у нас формується за квотами: 6 від президента, 6 від Верховної Ради та 6 від з'їзду суддів України. Зараз маємо 3 вакансії від президента, 2 від парламенту і 2 від з'їзду суддів.
Отже, чи не забарилися з ухваленням закону про множинне громадянство?
-- Як нам мене, то прийняття такого важливого для країни закону, повинно було б з самого початку базуватися на висновку Конституційного суду. Але маємо, те що маємо. Не знаю, умисно чи ні, але робота Конституційного суду заблокована.
У зв'язку з недостатньою кількістю учасників, суд не має змоги прийняти рішення. Це, в свою чергу, може спричинити нові дебати щодо доцільності впровадження множинного громадянства та його відповідності основному закону.
Як на мене, потрібно було дочекатися рішення Конституційного суду і вже відповідно до нього, формувати всю іншу законодавчу базу України щодо питань громадянства, щоб вона не порушувала конституційні принципи.
У своєму зверненні депутати народної ради підкреслили, що існують суперечності між різними законодавчими документами та їх інтерпретацією. Таким чином, якщо буде впроваджено множинне громадянство, можуть виникнути численні правові конфлікти.
Які ж саме конфлікти можуть виникати?
-- Легалізації в Україні множинного громадянства, передусім, буде суперечити конституційному принципу єдиного громадянства, який наразі діє.
Відповідно до українського законодавства "Про громадянство", якщо особа, що є громадянином України, отримує громадянство іншої країни, то в усіх юридичних аспектах вона залишається громадянином України. Так само це стосується іноземців, які стали громадянами України.
Множинне громадянство означає, що обидві держави визнають особу і своїм громадянином, і громадянином іншої держави, а не тільки те, що громадянин формально має два або більше паспортів. Тобто, це потребуватиме укладання двосторонніх (або багатосторонніх) договорів з іншими державами. І ці договори будуть різними, тому що держави мають різне законодавство.
Запровадження системи множинного громадянства може призвести до різних суперечностей. Людина не в змозі одночасно виконувати свої зобов'язання перед усіма країнами, громадянином яких вона є. Що робити в ситуації, коли між цими країнами виникає конфлікт чи війна?
Це питання стосується, зокрема, військової служби. Кожен громадянин України зобов'язаний стати на захист своєї батьківщини. Проте, як буде діяти громадянин Канади чи США, який отримає українське громадянство, коли постане питання про захист країни? Чи вирушить він на фронт, чи залишиться підтримувати Україну з відстані? На жаль, на ці питання немає чітких відповідей, і важко визначити, як це має реалізовуватися на практиці.
Також залишається відкритим питання, чи можуть особи з декількома громадянствами обіймати керівні посади в Україні, а також які саме посади їм можуть бути недоступні через конфлікт інтересів, пов’язаний з їхнім статусом.
Це ж стосується і правової відповідальності таких осіб. Не виключені ситуації, коли в одній країні певні діяння підпадають під адміністративну чи кримінальну відповідальність, а в інших -- ні.
Яке ваше особисте бачення стосовно множинного громадянства?
-- Як на мене, то система множинного громадянства деморалізує суспільство, розмиває національну ідентичність і гальмує сприйняття формування єдиних цінностей та пріоритетів розвитку. Тобто в цілому не сприяє єдності людей.
В умовах, коли триває війна з Росією і світова ситуація залишається напруженою, інститут множинного громадянства може стати інструментом для дестабілізації в нашій країні. Тому, перш ніж голосувати за цей закон, було б доцільно дочекатися рішення Конституційного суду, а потім вже формувати інші законодавчі акти відповідно до його висновків. Також важливо приймати зміни до всіх законів одночасно, щоб уникнути можливих суперечностей.
Які наслідки можуть виникнути в результаті введення множинного громадянства?
На веб-ресурсі Верховної Ради ще не опубліковано остаточну редакцію затвердженого закону, оскільки він наразі знаходиться на підписанні у Президента України. Доступний лише проект, в якому викладені можливості отримання множинного громадянства. Варто зазначити, що право на його отримання матимуть іноземці та особи без громадянства, які беруть участь у захисті України на фронті. Проте існує проблема: всі ці варіанти суперечать Конституції України.
Особисто мене дуже зацікавили зміни до статті 8 Закону України "Про громадянство України", які стосуються набуття громадянства на основі територіального походження. Тепер іноземці або особи без громадянства можуть отримати українське громадянство, якщо вони самі або хоча б один з їхніх батьків, дідусів чи бабусь, прадідів чи прабабусь народилися до 24 серпня 1991 року на території України або в інших регіонах, які на момент їхнього народження входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України або Української Радянської Соціалістичної Республіки. Це означає, що якщо ваші предки проживали на території України близько ста років тому (четверте коліно), ви маєте право подати заявку на отримання українського громадянства за територіальним походженням.
Це питання стосується не лише етнічних українців. Сюди також входять етнічні росіяни, які залишили ці території, німці, румуни, або євреї, що емігрували в значних кількостях, а також кримські татари, багато з яких нині мешкає в Туреччині. І це далеко не всі групи.
Невідомо, чи зможуть усі ці особи, які отримають громадянство на основі територіальної приналежності, зберегти своє попереднє громадянство, що, в свою чергу, дозволило б їм мати кілька громадянств.
Фактично мова йде про нащадків українців, які покинули батьківщину понад століття тому, і наразі не зовсім зрозуміло, яке у них відношення до України. Закон stipulює, що ті, хто бажає отримати громадянство, повинні володіти знаннями Конституції України, української мови та історії. Проте виникає ще одна складність: хто і яким чином буде оцінювати ці знання?
Чи матиме ухвалення цього закону вплив на демографічну ситуацію в Україні? Виглядає так, що цей закон є спробою "інтегрувати" іноземців у суспільство України.
Загалом, аналізуючи ухвалення цього закону та інші кроки, які здійснює наша виконавча влада в даній сфері, можна припустити, що однією з причин є прагнення вплинути на демографічну ситуацію в Україні.
Вважається, що впровадження множинного громадянства спростить процес пересування людей між країнами. Автори законопроекту, очевидно, сподіваються, що багато українців повернуться на батьківщину, отримають українське громадянство і залишаться жити в Україні. Проте оцінити, як це вплине на демографічну ситуацію, наразі складно. Тим не менш, така позиція з боку держави стає очевидною.
Окрім цього, вона відображається у Стратегії демографічного розвитку України до 2040 року, яка була схвалена урядом у 2024 році. На мою думку, попередня версія Стратегії була більш вдалою, ніж її остаточний варіант. У проєкті на першому місці стояла стратегічна мета "Створення умов для підвищення народжуваності та підтримка сім'ї", на другому - "Зменшення рівня передчасної смертності", а на третьому - "Забезпечення приросту населення за рахунок міграції". На жаль, у затвердженій версії Стратегії пріоритетом стала саме міграція.
-- Тобто це означає, що влада хоче наситити країну іноземцями?
З бюрократичної перспективи це означає, що державна влада, перш за все, зосередить свої зусилля на залученні мігрантів до України. Іншими словами, як ви зазначили, йдеться про "перетворення" іноземців на українців — це частина політики, спрямованої на імміграцію. Я не впевнений, що це позитивно вплине на демографічну ситуацію в країні, адже це, скоріше, просто призведе до механічного збільшення кількості населення. Водночас, цей процес може загострити численні проблеми, які вже існують в Україні.
Ця міграційна стратегія орієнтована не стільки на поліпшення демографічного стану, скільки на уявні вимоги ринку праці. Усе це становить загрозу для розмивання національної та етнічної ідентичності.
Варто зазначити, що у нас активно працює Координаційна рада, яка займається питаннями зміцнення української національної та громадянської самоідентифікації. У 2023 році було ухвалено Закон України "Про основні засади державної політики в сфері зміцнення української національної та громадянської ідентичності", а в 2024 році Кабінет Міністрів України затвердив Державну цільову соціальну програму, що має на меті утвердження української національної та громадянської ідентичності до 2028 року.
Тут я хотів би звернути увагу на слово "утвердження" у назвах закону, програми та координаційної ради. Тобто держава побачила проблему зі станом української ідентичності в країні, що обумовило прийняття закону та програми.
Чи допоможуть іноземці, які отримають українське громадянство і стануть "множинними", у зміцненні української ідентичності? На мою думку, навряд чи нам вдасться "трансформувати" іноземців на українців. З одного боку, держава реалізує політику, спрямовану на формування національної етнічної та громадянської ідентичності, а з іншого — її дії можуть призвести до розмивання цієї ідентичності.
Ви торкнулися теми ринку праці. Після завершення війни Україні, безсумнівно, знадобиться більше робочої сили для процесу відновлення. Чи може статися так, що запровадження множинного громадянства заохотить до повернення до України людей з українськими корінням?
Щодо ситуації на ринку праці, в умовах сучасності одним із прийнятних шляхів є залучення трудових мігрантів. Проте це має відбуватися виключно на основі контракту, за певних умов і на обмежений термін. Важливо, щоб роботодавець обґрунтував цю необхідність. Якщо в даний момент відкрити всі кордони для іноземців, це може призвести до проблем після закінчення війни, коли відбудеться демобілізація та, сподіваємось, частина громадян повернеться з-за кордону. Якщо ж усі робочі місця займуть іноземці, це може викликати нову хвилю трудової міграції з України.
Міністерство економіки України формує перелік професій та кваліфікаційних вимог для спеціалістів і робітників, потреба в яких може бути задоволена через імміграцію. До 2024 року міністерство встановлювало конкретні квоти на кожну професію, а також загальну кількість іммігрантів (наприклад, у 2022 році загальна квота становила 4342 особи, а в 2023 — 5000). Проте в останні два роки такі квоти не фіксуються. Водночас, відповідно до Плану дій із реалізації Стратегії демографічного розвитку України на період до 2040 року, який охоплює 2024 — 2027 роки, передбачено проведення інформаційних кампаній, що стосуються процедур отримання українського громадянства для трудових мігрантів та їх інтеграції в українське суспільство.
Велика кількість неконтрольованих мігрантів є серйозною проблемою, яку вже відчули європейські країни. Наплив мігрантів збільшує ціни на житло та оренду, що негативно вплине насамперед на місцевих жителів. До того ж, наплив робочої сили призведе до подорожчання всіх споживчих товарів. Тому, на мою думку, цю політику слід реалізовувати з великою обережністю.
-- До речі, хотів вас запитати: чи не краще нам піклуватися про власне населення, ніж розгрібати проблеми, які привезуть з собою трудові мігранти після закінчення війни?
По завершенні конфлікту Україна опиниться в стані значного ослаблення, як в економічному, так і в демографічному плані. Проте, якщо ця вразлива система залишиться надто відкритою, це може призвести до її остаточного розпаду.
Тому, я вважаю, що до закінчення війни і декілька років після її завершення, нам потрібно визначитися -- хто залишається в країні і хто до неї вже не повернеться. І відповідно до цього розробляти дуже зважену демографічну політику.
Те, що уряд нині зосереджений на міграційних питаннях, вказує на те, що підвищення народжуваності не вважається пріоритетом. Відповідно, політичні рішення розробляються так, що, здавалося б, ситуацію в країні буде покращено завдяки зовнішньому потоку мігрантів.
На мій погляд, стабільний розвиток країни можливий лише тоді, коли уряд концентрує свої зусилля на внутрішньому прогресі та підтримці своїх громадян, а не займається простим заміщенням населення.
-- Чому виникають такі проблеми і де шукати вихід з постійної демографічної кризи?
У загальному підсумку можна стверджувати, що основною проблемою є неефективність системи державного управління, яка, ймовірно, існує з моменту здобуття незалежності.
На початку 90-х років, коли розвалився СРСР, Україна серед всіх радянських республік і багатьох країн соцтабору мала найкращі стартові умови. А напередодні широкомасштабного вторгнення ми за рівнем добробуту пасли останні місця у Європі. І тут виникає питання: а чому так сталося?
Вважаю, що це обумовлено якістю державного управління, а точніше, його неефективністю. Якщо згадати Межигір'я Януковича або резиденцію Пшонки, то для них все дійсно функціонувало ефективно, але з перспективи державного розвитку це не можна вважати успіхом.
Безсумнівно, Україна досягла значного прогресу, якщо звернути увагу на порівняння з дев'яностими роками та початком двохтисячних. Проте цей розвиток стосується переважно внутрішніх аспектів країни. Коли ж ми порівнюємо себе з іншими європейськими державами, виявляється, що ми все ще займаємо відстаючі позиції.
Отже, нам необхідно провести детальний аналіз того, які аспекти нашої державної системи потребують вдосконалення. Можливо, слід переглянути підходи до управління та процесу ухвалення рішень, зосередивши державну політику на розвитку країни та підтримці населення в Україні. При цьому міграційні аспекти та питання множинного громадянства варто розглядати як додаткові інструменти, а не як ключові фактори.
Цікаво, чи матимуть можливість особи з множинним громадянством голосувати на виборах?
Безумовно, це викликає певні занепокоєння. Подумайте ось про що: як можна сприймати множинне громадянство під час виборів, коли особа, яка його має, все своє життя провела в Канаді, Австрії чи Угорщині? Чи зможе така людина дійсно вибрати президента України, не повертаючись до країни? Особисто я не бажаю, щоб хтось вирішував за мене, хто має очолювати державу. Якщо ви отримали українське громадянство, я вважаю, що варто переїхати до України на постійній основі, щоб мати можливість усвідомлено обирати керівництво країни та місцеву владу, адже це безпосередньо вплине на ваше життя.
Цікаво, що це питання зазвичай не обговорюється під час різних дискусій. Однак, вибачте, але тут існує реальна загроза! Якщо буде введено множинне громадянство, наші політичні партії можуть почати активно працювати з українцями з-за кордону. Вони навертатимуть їх до участі у виборах і обіцяти різноманітні вигоди. Як наслідок, корінне населення може опинитися "на узбіччі".
Моє ставлення до недавніх ініціатив влади, що стосуються міграційної політики в цілому та множинного громадянства зокрема, є досить обережним. Такі зміни можуть викликати серйозні етнічні, соціальні, релігійні та інші зрушення.
Чимало українців, які оселилися на території Росії ще за часів Радянського Союзу, можуть зацікавитися питанням отримання множинного громадянства. Чи звернуться вони до цієї можливості?
Згідно з новим законодавством, планується створення списку країн, чиї громадяни зможуть спростити процес отримання громадянства. Водночас, для осіб з країн-агресорів, таких як Росія, Білорусь, Іран та Північна Корея, будуть введені відповідні обмеження.
Для мене залишається незрозумілим, чому громадянам країн ЄС потрібно надавати спрощені умови для отримання громадянства. Наприклад, це стосується угорців, які, в свою чергу, не проявляють особливої прихильності до нас. Такий підхід може дати Угорщині змогу ще більше впливати на ситуацію в Закарпатті, а в результаті – і на всю Україну. Хоча Польща активно підтримує Україну під час цієї війни, настрої там досить неоднозначні.
Щодо українців, які живуть у Росії, то вони опинилися під тиском і наразі не мають можливості вільно висловлювати свої думки. Ймовірно, що багато з них піддалися впливу пропаганди.
Проте, варто пам’ятати, що життя може змінитися – сьогодні Росія сприймається як ворог, а завтра ми можемо перемогти її, і вона більше не буде агресором. Ця війна не може тривати вічно, і наше сприйняття Росії також може змінитися. Як тільки це відбудеться, росіяни, які мають право отримати українське громадянство, можуть скористатися цією можливістю. Це створює ризик, що через них Росія зможе реалізовувати свої інтереси в Україні.
Це може звучати дещо неймовірно, але чи справді така небезпека може статися?
Цей процес вже спостерігається в Європі. Коли частка населення з іншої країни досягає визначеного відсотка в межах певної держави, такі особи, навіть якщо не мають громадянства, можуть мати суттєвий вплив на внутрішню політику країни, в якій вони проживають.
В Європі явища міграції особливо помітні в тих державах, де значна кількість іммігрантів. Багато з них не мають громадянства таких країн, як Німеччина, Франція чи Італія, але все ж таки мають вплив на державну політику через своє перебування. Зростання популярності правих політичних сил у багатьох країнах ЄС є віддзеркаленням недосконалої міграційної політики. Це не свідчить про те, що населення цих країн є поганим чи ксенофобським; скоріше, люди намагаються донести до влади через вибори, що напрямок, в якому рухаються держави, є невірним.
Навіщо нам зараз повторювати ті помилки, які робили наші сусіди у Європі останні 40-50 років?
Одночасно, Україні неможливо обійтись без міграційних процесів. Чи реально їх контролювати?
Зрозуміло, що міграція є невід'ємною частиною історії людства. Протягом усіх етапів розвитку люди переміщались та взаємодіяли один з одним, зокрема й на території України. Серед населення нашої країни є чимало людей, які з'явилися на світ поза її межами.
Згідно з інформацією 2019 року, в Україні 7,3% новонароджених дітей мали батьків, які не є громадянами України — це або іноземці, або ті, хто не вказав своє громадянство (ймовірно, також іноземці). У 2020 році цей показник знизився до 6,7%. Це свідчить про те, що подібні тенденції відбуваються і в нашій країні.
Моя точка зору зводиться до того, що не слід навмисно провокувати ці процеси. Коли відбувається обмін населенням у незначних масштабах, це надає можливість новоприбулим адаптуватися, а місцевим жителям – сприймати мігрантів. Проте зовсім інша ситуація виникає, коли мова йде про великі потоки населення (йдеться про мільйони), що може призвести до загострення внутрішніх проблем у країні.
Які можливі шляхи подолання демографічної кризи в Україні?
В Україні спостерігається складна демографічна ситуація — це безсумнівно. На мою думку, її вирішення повинно базуватися на внутрішньому розвитку країни, а не на залученні іноземців. На даний момент їх можна приймати на тимчасовій основі, а після завершення війни варто ухвалити більш обдумані рішення. Більш того, ми не знаємо, які кордони матиме країна після закінчення конфлікту і скільки людей знадобиться для відновлення економіки.
Важливо усвідомлювати, що зростання населення в глобальному масштабі досягло певного етапу зупинки. Тому не слід покладатися на збільшення кількості людей, а необхідно зосередитися на підвищенні продуктивності праці, сприянні продовженню життя, залученні до праці людей старшого віку та створенні комфортних умов для жінок, щоб вони могли поєднувати виховання дітей із професійною діяльністю. Крім того, важливо забезпечити систематичну підтримку сімей з дітьми. Це і є основа комплексної соціально-демографічної політики, тоді як акцент на міграції може суттєво спотворити ці пріоритети.
#Канада #Європейський Союз #Європа #Росія #Україна #Президент (державна посада) #Уряд України #Українці #Народний депутат України #Верховна Рада #Українська Народна Республіка #Нормативно-правовий акт #Польща #Радянський Союз #Віктор Янукович #Туреччина #Угорщина #Міграція населення #Демографія #Політика #Суспільство #Північна Корея #Документ #Підкарпатська Русь #Народжуваність #Парламент #Ринок праці #Іран #Держава (політичний устрій) #Громадянство #Італія #Франція #Конституційний Суд України #Паспорт #Конституція України #Національна академія наук України #Євреї #Українське громадянство #Українська Держава #Кримські татари #Іноземець (право) #Безгромадянство #Західноукраїнська Народна Республіка
