Зображення: ERR Українці, які шукають притулок в Естонії
На жаль, в своїй щирій вірі він не помиляється. Не обманюється. Він просто оперує хибними даними, які продають йому відповідальні особи. Хтось переконливо доводить цифрами, що це не просто можливо. А вже майже доведений факт. Здебільшого, ті самі люди, які не помічають тенденцій виїзду за кордон протягом 2024 року на сотні тисяч українців. Які їдуть не через нестачу ППО, а через ігнорування проблем ВПО. Певен, що саме ці радники демонструють офіційну цифру в тисячу українців, які повернулись в окупацію замість озвучувати реальні цифри та тренди. Та точно ті, хто готував відповідь на петицію від ВПО з проханням не скасовувати виплату в дві тисячі мільйонам українців в евакуації або не виплачувати популістичну тисячу всім просто так.
Всі ці особи переконали президента в тому, що українці готові масово повернутися, і він щиро в це вірить. Так само, як ще нещодавно вірив і не соромився підтримувати штучне розділення на "ми" та "вони" серед українців, як в Україні, так і в еміграції. Проте, було б доцільно відійти від ілюзій і зосередитися на реальності. Варто озирнутися навколо і зрозуміти, що люди, які перебувають в евакуації, пам’ятають, як їхні права були зневажені, коли можновладці публічно віднесли їх до категорії негромадян. Їх називали недоукраїнцями, і це підтверджувалося певними діями консульських установ. А також, як в зимку 2023 року закликали виїжджати за кордон, щоб зменшити навантаження на енергетичну систему України в умовах жорстоких обстрілів з боку росіян, а згодом почали дорікати їм за цей виїзд.
Шольц знову висловив незадоволення тим, що українці в Німеччині, на його думку, "не займаються трудовою діяльністю".
Задатись питанням щодо освіти наших дітей за кордоном та, скоріш, її повним провалом. Бо вона тримається не на розумних рішеннях урядовців, а суто на авторитеті освітян. У всього цього є одне велике спільне, яке стає на заваді поверненню більше за безпекові питання. Це - відчуття образи на державу в особі можновладців. Все це нею забуто і все це штовхало наших українців соціалізуватись там, де вони є. Тому, тут вже не про економіку. Тут набагато складніше та глибше. Та точно не про віру. Натомість, чи все втрачено? Ні. Але потребує кардинальної зміни як в риториці, так і в діях. Треба якщо не вибачитись, то визнати публічно певну неправоту та перебільшену емоційність в зверненнях до українців в евакуації. Дати відчути їм, що вони "свої". Попри все.
Необхідно вжити реальних заходів для повернення. Варто активно встановлювати зв'язки з різноманітними українськими асоціаціями, культурними центрами та іншими неформальними громадами та впливовими особами за кордоном. Треба залишити декларації позаду і почати демонструвати справжню зацікавленість через конкретні дії. Адже слова вже не викликають довіри. Люди мають право на свої образи, і їх не можна ігнорувати. Лише після здійснення реальних кроків мрія про масове повернення українців може стати реальною можливістю. Поки що ця перспектива виглядає досить туманно і віддалено, що викликає більше песимізму, ніж надії на позитивні зміни.
Шмигаль озвучив основну концепцію заснування "міністерства повернення українців".
