Про що домовилися на полях Ukraine Recovery Conference
Внаслідок війни українська наука опинилася в критичній ситуації, що поставила під загрозу її подальше існування: тисячі вчених залишили країну, значна частина дослідницької інфраструктури була знищена, а фінансування зменшилося до дуже низького рівня. Усі ці події відбувалися на фоні майже повної відсутності комплексної підтримки з боку держави.
Але цьогорічна міжнародна конференція Ukraine Recovery Conference (URC), що відбулась у Римі, вперше чітко підкреслила ключову роль науки у відновленні України. Конференцію називають "науковим Рамштайном", адже це щорічна платформа, яка об'єднує уряди, донорів, міжнародні організації, бізнес і громадянське суспільство для координації зусиль із відновлення й трансформації нашої країни. Цьогоріч у програмі вперше з'явилась окрема панель, присвячена науці, що стало чітким сигналом: без сильної наукової бази не буде ні інноваційної економіки, ні якісної відбудови країни.
Якої ж підтримки потребує українська наука від міжнародних партнерів і від держави, аби стати реальним рушієм суспільного прогресу, а не її декоративним елементом?
Той факт, що на цьогорічній Ukraine Recovery Conference українську науку вперше було виділено в окрему панель, є важливим сигналом -- раніше тема науки ледь згадувалася в контексті освіти, й минулого року вона була лише останнім пунктом у спільній панелі з освітою. А тепер питання підтримки науки набули політичної ваги.
Більше того, ініціатива створення окремої панелі на цьогорічній конференції походить з України. Її основна мета полягає не лише в тому, щоб висловити потреби, а й запропонувати ефективні механізми підтримки. Сьогодні спостерігається зростаючий інтерес до наукової експертизи, навіть серед розробників технологій. Проте на рівні уряду все ще відсутній чіткий акцент на підтримку як науки, так і засобів, що сприяють співпраці між наукою та бізнесом. Наразі немає ясного уявлення про те, які конкретні інструменти можуть бути потрібні для цього.
Допомога, яку надають міжнародні партнери, вимагає належної координації. Часто, особливо на початкових етапах війни, міжнародна підтримка для науковців сприймалася переважно як можливість їх евакуації за кордон. Проте для цього існують певні умови. Багато європейських країн не мали законодавчих механізмів, що дозволяли б напряму переказувати кошти в Україну. Бюджетні системи більшості країн побудовані так, що фінансування дослідників можливе лише на їхній території. У короткостроковій перспективі така підтримка є корисною. Проте для української науки в цілому це становить серйозну загрозу, оскільки навіть до початку війни спостерігався відтік кадрів. З початком повномасштабного вторгнення ця проблема лише загострилася.
За даними МОН станом на лютий 2023 року, понад шість тисяч науковців виїхали з країни. Можна уявити, наскільки цей показник збільшився за два роки. Водночас пошкоджень зазнала й дослідницька інфраструктура: звіт МОН за березень 2023 року фіксує руйнування або пошкодження близько 35% об'єктів. Звіт Resilient Minds наводить додаткові дані: 29,4% наукових установ постраждали фізично, понад 40 вишів та інститутів були змушені релокуватися, 10-20% науковців залишили свої робочі місця, а 54,3% дослідників повідомляють, що не можуть працювати на довоєнному рівні.
Ці цифри є досить репрезентативними, адже свідчать про те, що залишені без уваги дослідники втрачають доступ до необхідного обладнання, інституційної підтримки, фінансування. Водночас вони працюють на тій самій дослідницькій інфраструктурі, яка й до повномасштабної війни була застарілою, а тепер іще й зазнала пошкоджень.
У цій ситуації надзвичайно важливо, щоб кожна допомога ззовні була адресною й відповідала реальним запитам. Для багатьох українських лабораторій бажаним є навіть не нове, а хоча б уживане іноземне обладнання, яке подекуди є кращим за те, що наразі доступне в Україні. Європейські колеги регулярно оновлюють техніку й могли б передавати попередні моделі, якщо вони залишаються функціональними. Водночас, звісно, найкращим варіантом була б можливість системного оновлення лабораторій за рахунок закупівлі нового й новітнього обладнання.
Тому важливо, щоб процес передачі такого обладнання відбувався в рамках визначеної наукової діяльності. Якщо його передати без врахування особливостей галузі, то це може призвести до низької ефективності. Отже, оптимальним варіантом є формування двосторонніх партнерств, де техніка надається для вирішення конкретних задач і супроводжується науковою колаборацією.
Європейські країни часто незалежно одна від одної пропонували схожі рішення щодо підтримки, насамперед -- можливість дистанційного доступу до власної наукової інфраструктури. Це справді важлива й потрібна допомога, яка відкриває українським дослідникам доступ до сучасного обладнання. Проте для максимальної ефективності таких ініціатив важливо забезпечити їх координацію. Тому й виникла ідея створення своєрідної коаліції донорів, наукового "Рамштайну", де кожна країна взяла б на себе чітко визначену ділянку відповідальності з урахуванням реальних потреб українських науковців.
Під час конференції було укладено Меморандум, що стосується створення Міжнародної коаліції на підтримку науки, досліджень і інновацій в Україні. Документ передбачає координацію та узгодження зусиль, які спрямовані на підтримку української наукової та інноваційної сфери, враховуючи реальні потреби вітчизняних науковців та можливості міжнародних партнерів. Ця подія стала важливим кроком і підтвердила готовність до довгострокового співробітництва.
Меморандум передбачає свідомий розподіл зусиль: деякі партнери зосереджуються на забезпеченні обладнанням, в той час як інші займаються підтримкою інституцій, менторством або сприянням спільним дослідницьким та інноваційним проектам. Такий підхід дозволяє уникати дублювання ініціатив, підвищувати ефективність міжнародної допомоги та орієнтуватися на пріоритети, що враховують реальний стан і потреби української науки.
Варто відзначити зусилля Міністерства освіти і науки, зокрема заступника міністра Дениса Курбатова та його команди, а також італійських партнерів, представників Європейського Союзу та активістів громадянського суспільства, які зробили можливим підписання відповідного Меморандуму. Робота над цим документом розпочалася практично одразу після завершення конференції в Берліні минулого року, коли, завдяки ініціативам наших німецьких колег, питання науки було піднято на таку високу платформу.
На сьогоднішній день більшість європейських науковців віддає перевагу підтримувати українських дослідників за допомогою власних механізмів. Проте з’являються нові моделі співпраці. Наприклад, ще до початку повномасштабної війни Німеччина ініціювала конкурс на створення 12 лабораторій в Україні. Незважаючи на ризики, пов'язані з війною, ця ініціатива продовжує діяти: проєкти тривають і розвиваються, українські науковці отримують міжнародну підтримку, працюючи на батьківщині. Саме на таких прикладах можна формувати нові підходи до співпраці.
Одночасно варто зазначити, що в Україні відбуваються зміни, які свідчать про готовність до перетворень з українського боку.
Протягом минулого року у науковій галузі виникло кілька нових ініціатив, які, хоча й стали причинами жвавих та непростих обговорень серед фахівців, все ж виявилися важливими для розвитку. Серед них варто відзначити введення нової системи атестації університетів та наукових установ, що базується на критеріях, які дозволяють здійснювати об'єктивну оцінку. Незважаючи на те, що це лише перша спроба реалізації такого підходу і вона має свої недоліки, це суттєвий крок уперед: за її підсумками найкращі заклади вперше отримали додаткове фінансування від Міністерства фінансів, що не є результатом перерозподілу існуючих ресурсів, а надається як окремий грант, що відповідає європейським стандартам. Хоча суми були невеликими, сам факт їх надання є важливим сигналом для наукової спільноти. Окрім того, було розроблено новий законопроєкт щодо наукових пріоритетів та розпочато процес дерегуляції діяльності Національного фонду досліджень.
Схожі тенденції можна спостерігати і в підтримці центрів спільного користування обладнанням. Хоча їх фінансування поки що незначне, воно має потенціал для зміни підходів до мислення: дослідники починають вірити у можливість змін і активно боротися за ресурси. Це є класичним прикладом мультиплікаційного ефекту: навіть невеликі дії можуть ініціювати більш масштабні процеси та формувати суспільну надію на справжні перетворення.
Одночасно надзвичайно важливою є спадковість та безперервність розпочатих процесів. У цей момент активується механізм мультиплікатора, при якому навіть незначні інвестиції можуть спровокувати більш масштабні системні трансформації.
Однак жодна реформа загалом не буде ефективною без достатнього фінансування. Наразі Україна вкладає в науку лише 0,33% ВВП. Для того, щоб говорити про справжній прорив, потрібно хоча б 0,8%. Без фінансування жодні реформи не спрацюють. Є хибне уявлення, що досить ухвалити новий закон -- і система сама запрацює. Але реальні зміни потребують вкладень. Інакше це буде лише імітація змін.
В Україні вже існує значна кількість інжинірингових компаній, заснованих людьми з науковою освітою. Багато з них розпочали свою діяльність у відповідь на потреби армії та держави, розвиваючи власні технологічні бізнеси. Це є важливою точкою зростання для країни. Йдеться про високотехнологічне виробництво, а не про традиційні підприємства, як-от кав'ярні. Однак варто враховувати, що вимагати від науковців стати підприємцями не є ефективним підходом. Це може призвести до розпорошення уваги, втрати мотивації та негативних наслідків в обох сферах. Натомість, доцільніше створювати команди, де кожен спеціаліст виконує свою роль: науковець розробляє ідеї, а підприємець їх втілює в життя.
Один із шляхів розвитку полягає в інтеграції українських науковців у глобальні ланцюги доданої вартості, що охоплює міжнародні процеси розробки, виробництва та комерціалізації високотехнологічних продуктів. Це стосується таких сфер, як квантові технології, напівпровідники та оборонні інновації. Україна має великий потенціал завдяки висококваліфікованим спеціалістам, які можуть стати цінними партнерами на світовій арені. Однак для цього потрібні платформи для співпраці, ефективні механізми підтримки, стабільні взаємозв'язки, а також усвідомлення того, що наука не розвивається в ізоляції.
Важливим елементом майбутньої екосистеми має стати кооперація науки та бізнесу -- але не через нав'язування науковцям підприємницьких функцій. Завдання -- створити середовище, в якому підприємці й дослідники працюватимуть разом. Для цього потрібна культура взаємодії, довіра та розуміння, що кожен робить свою справу. Бізнес -- розвиває продукт і виходить на ринок. Науковець -- генерує ідеї та знаходить нові рішення.
Для забезпечення стійкості цієї співпраці необхідно впровадити освіту ще з шкільних часів. Люди повинні усвідомлювати, що підприємництво — це не лише прагнення до наживи, а відповідальна та шанована діяльність. Також важливо розуміти, що наука — це не відірвана від життя теорія, а потужний інструмент, здатний запропонувати інноваційні рішення для таких сфер, як економіка, безпека і медицина.
Конференція - це значущий етап, але ще важливішим є те, що відбуватиметься між цими заходами. Необхідно займатися справжньою діяльністю: формувати робочі групи, реалізовувати ініціативи, підтримувати реформи і так далі. Лише така діяльність може привести до суттєвих змін.
#Європейський Союз #Економіка #Україна #Бізнес #Вчений #Наука #Міністерство фінансів (Україна) #Німеччина #Інфраструктура #Співпраця #Берлін #Українська мова #Підприємництво #Громадянське суспільство #Вакуум #Екстрена евакуація #Рим #Міністерство освіти і науки України #Прогрес (історія) #Меморандум #Експертиза #Вищий навчальний заклад #Кав'ярня #Механізм (інженерія) #Recovery (альбом Eminem)
