Невидима перемога Макрона: як Франція розпочала свій шлях до подолання політичної кризи

Вирішення політичної кризи у Франції є безсумнівною вигодою і для України, оскільки внутрішні труднощі не завадять президенту Макрону активно займатися зовнішньою політикою.

Нинішній уряд Франції здатний пропрацювати до президентських виборів 2027 року. Принаймні, такі оптимістичні прогнози лунають від французьких депутатів із президентського табору.

Ці настрої вражають ще більше, коли врахувати, що минулий рік у Франції встановив рекорд за кількістю урядових відставок. Багато хто сподівається, що цей малоприємний рекорд може бути перевершений у 2025 році.

Основою цього оптимістичного настрою стали події 5 лютого, коли уряд Франсуа Байру витримав дві поспіль спроби винесення йому вотуму недовіри. Це дозволило йому отримати затвердження державного бюджету на поточний рік за спеціальною процедурою.

Хоча це далеко не перша спроба висловити недовіру уряду, ці голосування суттєво ускладнюють реалізацію сценарію безперервного хаосу, який намагається здійснити ультраліва політична сила "Нескорена Франція".

І, як вони сподівалися, це мало стати причиною для відставки президента Емманюеля Макрона та проведення дострокових виборів.

Ситуація, коли у лютому Франція досі не має державного бюджету, є унікальною для цієї країни.

Причиною цього є відсутність у французькому парламенті більшості, на яку може покластися будь-який призначений президентом Макроном прем'єр-міністр.

2 грудня прем'єр Мішель Барньє пішов ва-банк, ухваливши за спецпроцедурою і закон про держбюджет в цілому, і пов'язаний закон про його соціальну складову.

Ця спеціальна процедура викладена в статті 49.3 конституції. Відповідно до неї, уряд має можливість ухвалити закон без участі нижньої палати парламенту. Проте, у відповідь на це, парламент має право ініціювати голосування щодо вотуму недовіри уряду. Якщо цей вотум буде підтримано, то разом із відставкою уряду скасовується також і закон, прийнятий за даною процедурою.

4 грудня парламент схвалив відставку уряду Барньє - вотум недовіри, ініційований блоком лівих сил "Новий народний фронт" підтримала і ультраправа партія Марін Ле Пен "Національне об'єднання".

У "Новому народному фронті", а саме в ультралівій політичній силі "Нескорена Франція", що займає провідні позиції у цьому об'єднанні, відкрито заявляють про свої наміри: їхня основна мета полягає в ініціюванні вотуму недовіри до будь-якого уряду, який буде призначено Макроном.

Поки президент не усвідомить, що єдиним шляхом подолання цієї кризи може стати його resignування.

Не випадково "Нескорена Франція" вирішила висловити вотум недовіри уряду Франсуа Байру незабаром після його призначення. Проте ця спроба зменшити вплив уряду не увінчалася успіхом: для деяких опозиційних сил голосування за відставку без переконливих підстав виглядало політично недоцільним.

Однак аналітики застерігали від надмірного оптимізму: справжні виклики постануть перед урядом Байру під час розгляду бюджету. Саме це випробування продемонструє, чи зможе нинішня адміністрація залишитися на своїх постах більш ніж на кілька місяців.

І це випробування не забарилося - не маючи можливості схвалити бюджет "традиційним" чином, Байру 3 лютого двічі поспіль використав спецпроцедуру 49.3 - і для держбюджету в цілому, і для пов'язаного з ним законопроєкту про соціальне та медичне страхування.

У відповідь на це "Нескорена Франція" негайно висунула дві ініціативи щодо голосування за недовіру уряду.

"Ми завжди будемо підкреслювати важливість цього бюджету, методів його реалізації і соціальних наслідків. Ми виступаємо з ініціативою щодо вотуму", - зазначила лідерка фракції ультралівих Матільда Пано.

Таким чином, стало зрозуміло, що цього тижня повинні були визначитися як доля уряду Байру, так і, в певному сенсі, подальша кар'єра президента Макрона.

Попри всі емоції, на ранок 5 лютого в уряді вже знали - обидві спроби відставити уряд будуть невдалими.

А тому і прем'єр, і міністри прибули до Бурбонського палацу - місця роботи Національного зібрання - у гарному настрої.

Причина такої впевненості полягає у тому, що дві опозиційні партії напередодні заявили, що не збираються голосувати за відставку уряду. Як і під час попередньої спроби винести вотум недовіри, проти цього виступили соціалісти та ультраправе "Національне об'єднання".

Кожна політична сила мала свої обґрунтування для цього.

"Національне об'єднання" деякий час утримувало інтригу. Однак, напередодні голосування, у ранковому ефірі Europe 1, лідер партії Жордан Барделла нарешті прояснив усі питання.

Розкритикувавши урядовий бюджет, зокрема, назвавши його "дуже поганим для нації, для купівельної спроможності наших співвітчизників і для економічної активності нашої країни", лідер ультраправих, втім, заявив, що "французи не виграють від нової форми нестабільності, яка може мати більш серйозні наслідки для економіки, ніж під час попередньої відставки (уряду. - Ред.)".

Чому партія Ле Пен, раніше підтримавши відставку колишнього уряду, зараз змінила свою точку зору?

Однією з причин є те, що для партії на даний момент основним пріоритетом є президентські вибори 2027 року, де ймовірність перемоги Марін Ле Пен виглядає надзвичайно обнадійливою. Проте, щоб не втратити цю можливість, партія повинна представити себе не як екстремісти, а як авторитетна політична сила.

Попереднє голосування в компанії з ультралівими явно не допомогло в досягненні мети, тому наразі у "Нацоб'єднанні" вирішили вжити більш обдуманих кроків.

Іншою причиною є те, що соціалісти висловилися про свою відмову підтримати відставку уряду, що сталося напередодні (про їх мотиви ми розглянемо згодом). Це рішення суттєво змінює ситуацію.

Чисто з математичної точки зору, рішення про недовіру могло б бути прийняте і без участі 66 соціалістів у голосуванні.

Однак для досягнення цієї мети необхідно було залучити всі інші опозиційні голоси, включаючи незалежних депутатів, багато з яких не прагнуть вступати в конфлікт з владою. Крім того, потрібно було сподіватися, що значна частина соціалістів все ж таки підтримує ініціативу про відставку уряду.

В іншому випадку ультраправі можуть опинитися в програші на двох фронтах: відхилитися від свого курсу на "респектабельність" і продемонструвати свою вразливість, взявши участь у невдалому голосуванні.

І справді, під час першої спроби усунути уряд Байру підтримку висловили 128 депутатів, серед яких були й шестеро соціалістів. А от на другій спробі за відставку проголосували 122 депутати, причому цього разу соціалісти виступили єдиним фронтом.

Враховуючи, що для відставки уряду необхідно 289 голосів, представникам ультраправих (разом із їхніми союзниками, які мають 142 мандати) все ж не вистачило б підтримки для усунення уряду.

Саме роль соціалістів стала ключовою у контексті затвердження бюджету та відставки уряду.

І саме розкол всередині "Нового народного фронту" є найбільшим успіхом Макрона. Та одночасно - гарантією подальшої роботи уряду Байру.

"Соціалісти сьогодні виступають ключовим гравцем у Національних зборах, оскільки жодні рішення не можуть бути ухвалені без їх участі або всупереч їм," - коментує становище своєї політичної сили колишній президент Франції та нинішній депутат від соціалістів Франсуа Олланд.

На його думку, соціалісти свідомо "відкинули позицію "Нескореної Франції", де єдиною метою було блокування інституційного життя та провокування дострокових президентських виборів".

Замість цього соціалісти вирішили зробити "компроміс на користь французької сторони".

Дійсно, прем'єр Байру зробив значні компроміси, аби заручитися підтримкою соціалістів.

Зокрема, він погодився відмовитися від скорочення 4 тисяч посад у системі освіти, зберегти компенсацію витрат на ліки, а також зголосився на обговорення пенсійної реформи (так, без гарантій, що вона буде скорегована, проте раніше у Макрона відмовлялися навіть говорити про її перегляд), а також виявив готовність до введення податку на оптимізацію великих активів.

Ці чіткі дії надають соціалістам можливість продемонструвати своїм прихильникам реальні досягнення. Крім того, подальша залежність уряду від підтримки соціалістів, за словами Олланда, відкриває їм "двері до президентських виборів 2027 року".

У свою чергу, такий компроміс виявився доволі складним для прем'єр-міністра. Байру свідомо вступив у конфлікт із більшістю своїх міністрів, які є членами правої партії "Республіканці".

А головне, Байру довелося відмовитися від планів скорочення бюджетного дефіциту. "Завалений" проєкт бюджету від уряду Барньє передбачав зменшення дефіциту до рівня 5% від ВВП (все одно це дуже високий показник, особливо зважаючи на те, що країна-член ЄС не має виходити за межу 3%).

Натомість у схваленому бюджеті дефіцит складає 6% від ВВП - і це ще матиме негативні наслідки для економіки.

Відразу після голосування за другу спробу вотуму недовіри уряду прем'єр Байру оголосив про ще одне використання спецпроцедури 49.3 - схваливши таким чином дохідну частину бюджету соціального страхування.

Це вказує на те, що ультраліві отримали новий шанс виставити ініціативу щодо вотуму недовіри, і вони обов'язково цим скористаються.

Однак, враховуючи раніше досягнуті угоди, ймовірність відставки уряду наразі виглядає надзвичайно малою.

Тим часом Сенат, що є верхньою палатою французького парламенту, вже затвердив державний бюджет, і в найближчі дні він вступить в силу.

А зважаючи, що інших термінових законів, що потребують спецпроцедури 49.3, наразі немає, уряд та президент Макрон можуть святкувати перемогу.

Макрону вдалося розколоти "Новий народний фронт" і вивести звідти найбільш помірковану політичну силу.

І хоча соціалісти переконують, що залишаються в опозиції, однак точно не в такій непримиренній, як "Нескорена Франція". І це дає шанси уряду Байру пропрацювати до президентських виборів 2027 року. А президенту Макрону - зняти з порядку денного питання своєї відставки.

Вирішення політичної кризи у Франції є безсумнівною вигодою для України, оскільки внутрішні труднощі не стануть на заваді зовнішньополітичним ініціативам Емманюеля Макрона.

Єдина невизначеність полягає в тому, коли саме стартує наступна політична криза — чи станеться це ближче до виборів 2027 року, чи, можливо, раніше.

У тому, що нас чекає криза, не виникає жодних сумнівів.

Адже і соціалісти, і особливо - ультраправі впевнені, що час грає на них. І що вони здатні врешті-решт "переграти" Макрона.