Нова ціль: на кого після України може націлитися агресивна Росія?

Кремль не сможет удержаться без конфликта.

Населення Росії активно піддається пропаганді, що сприяє агресивній політиці, в той час як економіка країни орієнтована на військові потреби. Зупинити ці тенденції вкрай важко. Крім того, без війни кремлівська влада ризикує втратити контроль, а сама країна може почати розпадатися на частини.

Отже, російська пропаганда, продовжуючи свою активну "інформаційну підтримку" нинішнього військового конфлікту, вже починає підготовку населення до наступної війни.

"В Алієва добре пригоряє від того, що ми нарешті взялися за його бізнес в Україні, а з Росії поперли, або саджаємо в зіндан азербайджанських бандитів, які прямо працюють на бакинський режим. Однак Алієву варто врахувати ось що: у бойових діях високої інтенсивності, таких як зараз в Україні, його армія, а найголовніше, інфраструктура, насамперед нафтова, закінчаться дуже швидко. На його місці сидіти б тихо і не дражнити лихо. Подивимося, а раптом у недалекому майбутньому й справді азербайджанська армія вступить у бій проти неназваної прямо країни, яка обрушить на неї не тільки сотні тисяч солдатів, тисячі одиниць бронетехніки, десятки тисяч тонн артснарядів та авіабомб, а також сотні і сотні щоденних вильотів важких дронів (типу нашої Герані)", - залякує пропагандистський ТГ-канал Старше Эдды.

Зрозуміло, що без "відмашки зверху" російська пропаганда на щось подібне не наважилась би.

Отже, Росія вже має намір визначити свої дії під час короткочасної перерви у конфлікті з Україною: існує ймовірність нападу на Азербайджан, що може призвести до "швидкої переможної війни" — по аналогії з Баку, "столиця за три дні", частина друга. Варто зазначити, що Азербайджан у сім разів менший за Україну, населення становить лише 10 мільйонів, а отже, кількість чоловіків призовного віку є принаймні в чотири рази меншою, — пише у Facebook російський експерт Олексій Голобуцький.

При цьому атака на Азербайджан - це "цілком ймовірний сценарій перед повторним нападом на Україну і Європу, котрий всі очікують 2027-30 року", прогнозує політолог. Такий крок дозволить РФ не тільки відновити частковий контроль над Південним Кавказом, але й уникнути проблем з демобілізованими з армії горлорізами. Плюс це дозволить підтримувати розігнану до високих обертів роботу ВПК, пише він.

До речі, двосторонні відносини між Азербайджаном та Росією погіршилися після того, як азербайджанський авіалайнер компанії AZAL був збитий російським ЗРПК Панцир-С1, за що Москва не вибачилась. Нині ж росіяни знищують паливний азербайджанський бізнес в Україні та забруднюють бензин, що його постачає Азербайджан до ЄС.

У країні, що може стати новою мішенню агресивної Росії, всі ризики добре усвідомлюють. Так, президент Азербайджану Ільхам Алієв 21 серпня на зустрічі з жителями Кельбаджара закликав населення бути готовими до війни "у будь-який момент".

"Ми повинні бути готові до війни в будь-який момент, оскільки хід процесів у світі такий, що неможливо передбачити, що буде завтра. Гарантія нашої безпеки - це ми самі, держава, народ і наші Збройні сили. Тому той, хто вирішить завдати удару по Азербайджану, пошкодує про це", - попередив Алієв.

Таким чином, у верхніх ешелонах влади Кремля, здається, вже формується рішення щодо реалізації каральної акції проти Азербайджану.

Отже, світ фактично вже визнав закінчення потсдамської епохи та руйнування міжнародної правової системи співіснування держав, не дожидаючись офіційного підтвердження у вигляді "мирної угоди" з Путіним, зазначив Голобуцький.

"Вже немає жодних перешкод для агресивних дій ядерної Росії проти своїх сусідів та інших країн," - підкреслив він.

Які фактори можуть цьому сприяти? По-перше, це почуття безкарності, яке виникає у середовищі агресивних тоталітарних режимів, що спостерігається на фоні зустрічей на Алясці та відсутності покарання за скоєні злочини. Цю думку висловлює військово-політичний аналітик групи Інформаційний спротив Олександр Коваленко у своїй статті на Oboz.ua.

Але слід розуміти один важливий момент: Азербайджан зразка 1990 року - це не Азербайджан зразка 2025-го. Так само як і Росія: тією, якою вона була до 2022-го, вона не є у 2025 році, - наголошує Коваленко.

Таким чином, президент Азербайджану зрозумів настрої Кремля і почав активну модернізацію збройних сил: він отримав найсучасніші безпілотні апарати, уклав угоди на придбання нових бойових літаків та оновив існуючу авіацію. Алієв також не вважає за потрібне приховувати свою готовність до конфлікту — всім зрозуміло, з ким саме, зазначає Голобуцький.

Ці дії не є випадковими чи безладними. Як зазначає Коваленко, Азербайджан має всі можливості для нейтралізації сухопутної загрози в даних умовах, не дозволяючи російським окупаційним силам зайти занадто глибоко на свою територію.

Також країна може втримати безпеку своєї берегової лінії дешевими засобами ураження - морськими дронами, значно успішніше реалізувавши чорноморський сценарій України у більш замкнутому Каспійському морі і проти більш обмеженої у своїх можливостях російської Каспійської флотилії, продовжує він.

"Основна увага повинна бути зосереджена на тому, що цей аспект необхідно ретельно планувати і накопичувати ресурси не лише сьогодні, а й ще вчора. Найслабше місце Азербайджану - це повітряний простір та системи протиповітряної оборони," - попереджає він.

Зазначимо, що за спиною Алієва стоїть Туреччина. Проте, як вважає Голобуцький, те, що Азербайджан знаходиться в сфері її інтересів, навряд чи вплине на дії Росії.

"У Ердогана існує безліч внутрішніх соціальних, політичних і економічних викликів, а також проблеми, пов’язані з кліматом. Мобілізація сил для підтримки Азербайджану видається малоймовірною. Саме тому стратегічно мудрим рішенням Алієва є швидке укладення угоди з США про експлуатацію Занґезурського коридору на 99 років", - зазначає експерт.

Одночасно з цим, Азербайджан не є єдиною державою, яка може зіткнутися з можливими проявами російської агресії.

Нещодавно, як повідомляє Oboz.ua, в спеціалізованому виданні Міністерства закордонних справ Росії була опублікована провокаційна стаття Миколи Межевича, провідного наукового співробітника Інституту Європи РАН, під заголовком "Балтика: гарантії небезпеки". У цій публікації автор зазначає, що "супротивник" (так він безпосередньо називає країни Балтії) може перетворитися на так звану "сіру зону", територію, де можуть виникати "асиметричні конфлікти", у яких одна зі сторін значно поступається іншій у кількості та якості військових ресурсів.

Тут, зазначає Межевич, не дуже зручно вести активні бойові дії (наприклад, ризики ураження великих міст), це є "простором підвищеної небезпеки не тільки для власне військових, а й для проксі-конфліктів". Тому у такій зоні особливу роль відіграють "пропаганда, активна розвідка з переходом до терору операції та використання цивільних об'єктів для військових цілей".

Однак Польща в цьому контексті є більш уразливою, оскільки зараз активно посилює свої військові потужності. Не випадково в ніч на 20 серпня на її території приземлився і вибухнув російський дрон-камікадзе, що свідчить про спроби Росії протестувати "терпіння" НАТО.

У свою чергу, наземна операція проти Молдови, яка не має спільного кордону з Російською Федерацією, малоймовірна без захоплення української Одеси (яка для росіян є недосяжною, як і їхні власні вуха).

Водночас, Росія вже давно проявляє інтерес до Північного Казахстану: ще у 1994 році Путін висловлював претензії на ці землі, як повідомляє видання Der Spiegel, посилаючись на архівні матеріали Міністерства закордонних справ Німеччини.

Зокрема, генеральний консул Німеччини у Санкт-Петербурзі зафіксував у своїх записах, що 14 січня 1994 року Путін "з особливим акцентом" повторив свої попередні заяви: "Крим, схід України та північний Казахстан - принаймні ці території - ніколи не вважалися для Росії іноземними, а завжди належали до російських земель", повідомляє сайт Мілітарний.