Відповідаючи на питання про вибір свого імені, Папа Лев XIV підкреслив, що його рішення було зумовлене впливом спадщини Папи Лева XIII. У нашій рубриці "Ойкономія: Християнський погляд на економічне життя" ми продовжуємо досліджувати цю спадщину, присвятивши пошук його уявленням про християнську демократію та активну участь християн у суспільному житті.
У січні 1901 року Папа Лев XIII випустив енцикліку під назвою Graves de Communi Re, яка була присвячена концепції християнської демократії. Цей документ став логічним продовженням соціального вчення, започаткованого в енцикліці Rerum Novarum (1891), проте він акцентував увагу на одній з ключових ідей християнського суспільного мислення — участі віруючих у соціальному житті. Основною метою енцикліки стало уточнення і захист християнського бачення суспільної активності від можливих політичних маніпуляцій. Лев XIII підкреслює, що термін "християнська демократія" не слід сприймати як політичну ідеологію і вже тим більше не варто відождествляти його з соціалізмом чи революційним демократизмом. На його думку, християнська демократія є формою служіння, що базується на Євангелії і укорінена в принципах справедливості, любові та релігійної віри.
Однією з головних тез енцикліки є думка про те, що будь яке справжнє християнське соціальне зусилля повинно мати джерело у вірі. Папа наголошує, що християнська демократія - це не політична програма, а форма євангельської дії, спрямованої на те, щоб поліпшити становище народу. Вона покликана надавати перевагу бідним і працюючим людям, допомагаючи їм не лише матеріально, а насамперед морально і духовно.
Ця ініціатива передбачає створення організацій взаємодопомоги, кооперативів, а також навчальних і фінансових проектів. Проте це робиться не для перерозподілу влади, а як прояв братерської любові. У цьому світлі Папа підкреслює, що зловживання поняттям демократії, яке може перетворити християнське служіння на ідеологічну боротьбу, є шкідливим. Він стверджує, що християни мають підтримувати законність і поважати існуючу владу.
Папа Лев XIII чітко підкреслює контраст між християнською демократією та соціалізмом. Він вважає, що ці дві концепції розрізняються не лише в методах, але й в основоположних антропологічних принципах. На думку папи, соціалізм заперечує надприродний аспект людського існування, зосереджуючи увагу лише на матеріальному благополуччі. Ця ідеологія намагається ліквідувати всі соціальні нерівності, відкидає концепцію приватної власності та акцентує увагу на класових конфліктах.
Замість цього християнська демократія підкреслює законність приватної власності, природний лад у суспільстві та значення морального розвитку особистості. Вона не знищує існуючі структури, а трансформує їх зсередини. Таким чином, її мета полягає не в протистоянні владі, а в служінні народу відповідно до принципів Євангелія.
Одним із найважливіших наголосів енцикліки є твердження про те, що соціальне питання не може бути зведеним лише до економіки. Папа рішуче застерігає від спокуси зосередити всю увагу лише на заробітній платі, тривалості робочого дня чи вартості продуктів, нехтуючи духовними і моральними чинниками. Він зауважує, що навіть якщо матеріальні умови покращуються, але людина втрачає моральну орієнтацію, це не наближає її до справжнього щастя.
Цей висновок є особливо важливим у світлі сучасного соціального життя, яке часто підмінює добро економічною ефективністю, а гідність -функціональністю. Лев XIII наполягає на тому, що корінь суспільного лиха це відхід від релігії, занепад віри та знецінення морального закону. І навпаки, справжній розвиток починається там, де оновлюється серце людини. Без стриманості, передбачливості, ощадності, поміркованості і жертовності не буде ані тривалого добробуту, ані соціального миру.
Таким чином, християнська демократія - це не тільки соціальна практика, а насамперед форма духовного свідчення. Її джерело у внутрішньому наверненні, у відповідальності перед Богом, у вірі, що всяке справжнє життя починається з любові. І ця любов втілюється у щоденному служінні, у дрібних, але конкретних справах милосердя, у побудові структур підтримки, які не принижують, а підносять.
У світлі численних соціальних конфліктів наприкінці ХІХ століття Папа Лев XIII підкреслює важливість миротворчої місії Церкви. Він закликає вірних уникати участі в політичних суперечках, не сприяти загостренню соціальної напруги, а навпаки, демонструвати єдність. За його словами, католики повинні стати взірцем поваги до законної влади, втіленням чеснот і людьми, які приносять мир, а не конфлікти.
Особливої уваги в енцикліці надається потребі взаємоповаги між соціальними групами. Християнська любов, на думку Папи, охоплює всіх: і заможних, і бідних, і сильних, і слабких. Усі є членами однієї духовної родини, всі покликані до одного спасіння. Цей богословський принцип має безпосередні суспільні наслідки: замість боротьби за перевагу, слід шукати шляхів співпраці. Саме такою має бути стратегія Церкви, що полягає в тому щоб не нав'язуватися суспільству, а підтримувати його зсередини.
Папа підкреслює важливість ролі мирян, які, як активні члени своїх спільнот — працівники, бізнесмени, педагоги та чиновники — можуть реалізувати принципи справедливості і милосердя у своїй професійній діяльності. Він також наголошує, що ці зусилля мають проходити під наглядом єпископів і бути з ними узгодженими. Якщо християнська демократія втрачає зв’язок з церквою, вона ризикує перетворитися на самостійні дії, які можуть завдати більше шкоди, ніж принести користі.
Енцикліка Graves de Communi Re відіграла значну роль у розвитку соціального вчення Церкви. Вона чітко визначила межі між автентичною християнською діяльністю в суспільстві та політичними чи ідеологічними рухами, заклала основи для концепції християнського соціального служіння та поглибила усвідомлення взаємозв'язку між релігією, справедливістю та суспільним добробутом.
Ці ідеї отримали подальший розвиток у численних папських документах. Передусім, у 1931 році, Папа Пій XI в енцикліці Quadragesimo Anno переосмислив соціальні проблеми вже в умовах тоталітаризму та економічної кризи. Він поглибив поняття солідарності і субсидіарності, підкреслюючи важливість міжособистісного виміру суспільних структур. Цей документ уже більш системно закріплює бачення Церкви не як стороннього спостерігача, а як активного учасника процесів, що формують суспільство.
Наступним важливим кроком стала енцикліка Mater et Magistra (1961) Івана ХХІІІ, яка перенесла акцент із класової боротьби на глобальну нерівність і проблеми країн, що розвиваються. Тут християнська демократія набуває більш універсального звучання, а основні принципи такі як гідність особи, спільне благо, справедливість, участь формуються у системний підхід.
У 1967 році, в своїй енцикліці Populorum Progressio, Павло VI вперше піднімає тему цілісного людського розвитку як основи істинної емансипації. У цьому документі соціальне вчення виходить за межі традиційних категорій "багаті - бідні" і порушує суттєве питання розвитку індивідів та націй. Ідея, започаткована Левом XIII, про те, щоб підтримувати бідних, не з приниженням, а з піднесенням, в руках Павла VI перетворюється на заклик до глобальної справедливості.
У XXI столітті Папа Бенедикт XVI у своїй енцикліці Caritas in Veritate (2009) надає соціальному вченню глибокий богословський вимір, акцентуючи на нерозривному зв'язку між любов'ю і правдою. Він розвиває ідею, що жоден суспільний устрій не може бути справедливим без врахування морального та духовного аспектів. Це ілюструє пряму спадкоємність від Graves de Communi Re, де соціальна діяльність розглядається як наслідок віри.
Врешті, Fratelli tutti Папи Франциска (2020) є найновішим і, мабуть, найбільш всеохопним бачення християнської присутності у світі, що страждає від індивідуалізму, роз'єднаності та духовної втоми. У цьому документі знову звучить відлуння Graves de Communi Re: братерство як відповідь на класовий конфлікт, любов як альтернатива насильству, міжособистісна дружба як альтернатива ідеології.
Отже, енцикліка Папи Лева XIII стала не фіналом, а стартом значного і тривалого процесу. Її концепції стали основоположними для сучасного соціального вчення Церкви, яке нині виступає важливим джерелом не лише для католиків, а й для всіх, хто прагне справедливішого, гуманнішого світу, вкоріненого у духовності.
#Сміливіше. #Економіка #Демократія #Суспільство #Документ #Християнство #Папа! #Папа Франциск #Соціалізм #Справедливість (чеснота) #Католицька церква #Гідність #Приватна власність #Релігія #Добре. #Віра #Папа Лев XIII #Енцикліка #Християнська демократія #Євангеліє #Християни #Rerum novarum #Папа Павло VI #Лев #Папа Пій XI #Папа Бенедикт XVI #Папа Іван ХХІІІ
