Політична нестабільність у Франції та статус "кульгавої качки" президента Макрона створюють можливості для ультраправих сил, які вже висловлюють загрози Україні та викликають занепокоєння в ЄС. Які наслідки це може мати для Києва та Брюсселя? Інтерв'ю з к

Франція знову стала центром політичних бур. Відставка прем'єр-міністра Себастьяна Лекорню, який пробув на своїй посаді всього 27 днів, виявилася не лише випадковістю в політичному хаосі, а й ознакою серйозної системної кризи, яка здатна порушити стабільність усієї П'ятої Республіки.

Президент Еммануель Макрон, який ще недавно позиціонував себе як європейський лідер стабільності та модернізатор Франції, сьогодні стоїть перед вибором без хороших варіантів: або оголосити дострокові вибори й мати ризик передачі влади ультраправим, або ж спробувати сформувати уряд меншості, приречений на коротке життя. У будь-якому разі це політичне фіаско для президента, який обіцяв уберегти країну від радикалів і втримати Європу від популістського дрейфу. Криза влади у Парижі несе ризики для всієї Європи: послаблення позицій Макрона може зменшити французький вплив у ЄС і поставити під сумнів сталість підтримки України, особливо у разі приходу до влади ультраправих сил Марін Ле Пен.

Але ця криза не лише французька. Вона б'є по самому серцю Європи. Якщо у Франції до влади прийдуть ультраправі, це стане найсерйознішим викликом європейській єдності від часів Brexit. Політична лінія "Національного об'єднання" - це курс на ослаблення інтеграції, згортання спільної оборонної політики, дистанціювання від Брюсселя та більш м'яке ставлення до Москви. Для України це означатиме ризик зменшення політичної підтримки, адже саме Париж під керівництвом Макрона був одним із ключових ініціаторів "коаліції охочих" і одним із найбільш послідовних союзників у боротьбі проти російської агресії.

У цій обставині внутрішня вразливість Франції визначає не лише майбутнє Макрона — також під загрозою опиняється стабільність Європейського Союзу та дієздатність його політики, зокрема в контексті України.

Про можливі сценарії розвитку подій - від парламентських виборів до дострокових президентських - і їхні наслідки для Франції, ЄС та України своїми думками в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився надзвичайний і повноважний посол України в США та Франції Олег Шамшур.

Держава, що має значення не лише для Європи та Європейського Союзу, а й для України, враховуючи її внесок у питання підтримки та допомоги. Політична напруга, урядові кризи та падіння вже третього уряду за рік – все це, безсумнівно, негативно позначилося на авторитеті президента Франції Еммануеля Макрона. Яка наразі ситуація у Франції?

- У країні глибока політична криза. Причому вона почалася не вчора і навіть не позавчора. Кризові тенденції накопичувалися протягом тривалого часу. Сьогодні постає питання: це просто політична криза чи вже криза самого режиму П'ятої Республіки? Я схиляюся до другого варіанта - ми маємо справу саме з кризою політичного режиму П'ятої Республіки. Ті інституційні механізми, які були закладені ще генералом де Голлем, перестали працювати. Вони вже не відповідають сучасному стану французького суспільства.

Сучасна ситуація є результатом помилки, що була вчинена в червні 2024 року. Тоді Макрон, прагнучи захопити ініціативу після перемоги ультраправих на виборах до Європарламенту, прийняв рішення розпустити Національні збори. Однак його стратегія зазнала невдачі: "Національне об'єднання" Марін Ле Пен здобуло безпрецедентну кількість місць, залишивши парламент у стані паралічу, а уряди - тимчасовими. Протягом року Макрон втратив контроль над політичними процесами, довіру власної партії та можливість приймати важливі рішення. Європейські медіа вже відкрито називають його "кульгавою качкою", яка завершує свій термін без жодних шансів на відновлення впливу.

- Це стало спусковим курком, що прискорило процес, але нестабільність розпочалася значно раніше. Як на мене, переломний момент - це перехід від Олланда до Макрона. Вже тоді почалося накопичення соціальних суперечностей, а рух "жовтих жилетів" став лише симптомом глибшої хвороби. Фактично криза розвивалася ще під час першої каденції Макрона, наростаючи поступово. А події 2024 року - це радше кульмінація. Поразка пропрезидентських сил на виборах до Європарламенту стала тригером. І рішення Макрона розпустити Національні збори - головну палату парламенту - було, без сумніву, ризикованим кроком. Для Макрона це типово: він політик, який грає ва-банк, часто спираючись на інтуїцію. Але цього разу вона його підвела.

У результаті він опинився в ситуації, коли його політична сила програла дострокові вибори, а пропрезидентська більшість, здобута після його переобрання, зникла. Ба більше, зараз у парламенті взагалі немає стабільної більшості. Центральні сили, які мали б його підтримувати, виявилися неспроможними сформувати навіть ситуативну коаліцію. Щоразу доводиться шукати голоси під конкретні рішення - це дуже нагадує українську політику часів Кучми. Нині Макрон - один із найменш популярних президентів за всю історію П'ятої Республіки. За останніми опитуваннями, його підтримують лише близько 22% французів.

Для Макрона це вже третій урядовий крах менш ніж за рік, і тепер він опинився перед складним вибором: знову розпустити парламент чи намагатися сформувати нову парламентську коаліцію та призначити нового главу уряду. Навіть обговорюються можливі дострокові президентські вибори...

На мою думку, останній варіант є найменш імовірним. Макрон рішуче підкреслив, що має намір залишитися на своїй посаді до закінчення терміна. Однак, варто зазначити, що його політичні позиції на сьогоднішній день значно ослаблені. Те, що в США іменують "кульгавою качкою", цілком справедливо можна віднести і до Макрона.

Якщо говорити про можливі варіанти, то, на мою думку, найбільш ймовірним є проведення дострокових парламентських виборів. Ось чому. Як зазначають джерела в оточенні Макрона, у нього залишилося всього кілька днів, щоб вибрати нового прем'єр-міністра. Проте важко уявити, хто зможе отримати підтримку парламенту. Вже були випробувані всі можливі комбінації - від центристів до поміркованих правих. Лише лівоцентристська частина ще не була протестована, тому цілком можливо, що Макрон звернеться до когось із соціалістів-центристів. Обговорюються навіть певні кандидатури. Але основне питання полягає в тому, чи зможе така кандидатура отримати підтримку в Національних зборах.

Марін Ле Пен вже висловила готовність підтримати будь-який вотум недовіри новому прем'єру, адже її основна мета — добитися дострокових виборів. Цей сценарій стає дедалі більш реалістичним. Існують навіть чутки про те, що Макрон може вдруге звернутися до Габріеля Атталя, хоча його найближче оточення це заперечує. Проте, найімовірнішим варіантом все ж залишаються дострокові парламентські вибори. І тут виникає питання: які наслідки вони можуть мати? Якщо звернутися до соціологічних даних, то лідером є "Національне об'єднання" Ле Пен з приблизно 34% підтримки. На другій позиції знаходиться ліва опозиція, зокрема "Нескорена Франція" разом з екологічними партіями, а пропрезидентський блок "Відродження" Макрона займає лише третє місце з близько 16%. Таким чином, ситуація для нього виглядає безвихідною. В одному з французьких видань навіть зазначили, що "Макрон опинився зі спиною до стіни". У будь-якому випадку його вплив на внутрішню політику неминуче знижуватиметься.

Хоча сам він категорично відкидає ідею дострокових президентських виборів, останнім часом цю тему почали просувати не лише радикали, а й політики з умовного "мейнстріму" - правоцентристи, такі як колишній прем'єр Едуар Філіпп. До них долучився і Габріель Атталь, який прямо сказав, що не розуміє логіки рішень, що ухвалюються в Єлисейському палаці. І це показовий момент: Атталь - людина, яка буквально всім завдячує Макрону. Він був його політичним "молодшим братом", якого Макрон створив, підняв і зробив прем'єром. Якщо навіть він публічно дистанціюється, це сигнал, що проблема не лише у крайніх флангах, а й у самому центрі французької політики. Якщо ж справа дійде до дострокових президентських виборів, це лише поглибить кризу: інституції П'ятої Республіки ослабнуть ще більше, а питання про необхідність радикальної політичної реформи стане неминучим.

Ви охарактеризували Макрона як "кульгаву качку", і це визначення стало темою для обговорення в багатьох французьких та європейських ЗМІ. Тим не менше, він все ще формально займає посаду президента з великими повноваженнями. Якою мірою ці повноваження залишаться реальними?

Офіційно повноваження президента П'ятої Республіки можна порівняти з монархічними, але лише за умови, коли він має підтримку пропрезидентської більшості в парламенті. У таких обставинах французький президент дійсно стає політичним монархом. Однак були й інші періоди, коли президент і уряд представляли різні політичні сили. Такі ситуації траплялися раніше, але теперішня обстановка є особливою. Наразі у Франції фактично не існує жодної політичної сили, здатної сформувати більшість. Ані опозиція, ані партія президента не можуть самостійно створити стабільний уряд. Теоретично Еммануель Макрон має широкі повноваження, закріплені конституцією Франції. Проте на практиці він є ослабленим лідером, який не може реалізувати свою політику в умовах розрізненого та роз'єднаного парламенту.

Після виборів 2022 року Макрон мав можливість маневрувати, укладаючи тимчасові угоди з різними політичними групами. Проте з 2024 року ця схема дала збій. Пропрезидентська більшість фактично розпалася, і тепер навіть для затвердження бюджету необхідно шукати підтримку на випадковій основі. Ситуація ускладнюється тим, що політична структура П'ятої Республіки не передбачає коаліцій, тож у Франції відсутня культура коаліційного управління, на відміну від таких країн, як Німеччина та більшість інших європейських держав. Це призводить до затяжного, непередбачуваного процесу, що супроводжується політичним паралічем, який вже має негативний вплив на економіку.

Франція, а також її президент Еммануель Макрон, продовжують бути ключовими двигунами європейської підтримки України. Вони є одними з основних ініціаторів "коаліції охочих" та низки інших ініціатив, спрямованих на протистояння російській агресії. Як ви вважаєте, чи можуть нинішні політичні труднощі у Франції призвести до зменшення допомоги Києву з боку Парижа?

Безсумнівно, ситуація для нас не є сприятливою. Протягом останніх двох років Франція стала одним із основних двигунів підтримки України в рамках Європейського Союзу. Як колишній посол, я не можу не відзначити цей факт. Проте, варто бути відвертими: у французькій політиці, зокрема за часів Макрона, підтримка часто обмежується правильними лозунгами, яскравими ініціативами та символічними висловлюваннями, тоді як реальні результати - цифри, обсяги, реалізація - виглядають значно менш вражаюче.

Проте загальна тенденція є очевидною: Франція підтримує Україну. Більшість політичних партій, незважаючи на свої розбіжності, дотримуються цього напрямку. Навіть "Національне об'єднання" Марін Ле Пен було змушене змінити свої позиції. Але виникає питання: наскільки це щире та на скільки часу? На мою думку, це не зовсім щирі наміри і, можливо, ненадовго.

Ось буквально напередодні Ле Пен на пресконференції знову говорила про "шкоду", якої нібито завдають французьким фермерам європейські преференції для українського аграрного експорту. Вона виступає проти членства України і в ЄС, і тим паче в НАТО. Тобто, якщо говорити прямо, перспектива для нас несприятлива.

Політичне послаблення Макрона неминуче вплине і на його позиції в Євросоюзі. Його здатність висувати та просувати європейські ініціативи, формувати спільну політичну лінію зменшиться. Інші європейські лідери почнуть дивитися на Париж не як на лідера, а як на проблему.

Включте в цю дискусію чисто технічний елемент: на даний момент вся французька політична арена страждає від внутрішньої кризи, і для багатьох учасників основним завданням є збереження політичного існування. В таких обставинах навіть міжнародні питання, зокрема щодо України, опиняються на задньому плані.

І ще один важливий аспект - процедурний. Оскільки уряд виконує лише технічні обов'язки і не має стабільної більшості, всі програми, які були затверджені чи вже реалізуються, можуть опинитися під загрозою. Тому, як би ми не ставилися до цього, криза у Франції безперечно вплине на динаміку підтримки України.

- Тобто якщо реалізується головний сценарій - дострокові вибори - і до влади вперше прийдуть ультраправі, ми можемо побачити уряд Марін Ле Пен. Наскільки це небезпечно для України? І ширше - для самого Європейського Союзу, враховуючи, що Франція - друга економіка ЄС після Німеччини і на ній тримається баланс усієї спільноти.

Це, безумовно, серйозний виклик. Останніми роками національне об'єднання зазнало визначних змін. Ле Пен змогла надати партії новий імідж, що дозволило уникнути закликів до її "ізоляції" — хоча такі думки ще існують, їхня сила зменшується. Проте, незважаючи на зовнішні зміни, ідеологічно це не традиційні праві — це скоріше популістський рух. Їхня риторика нагадує позиції партії Джорджі Мелоні в Італії або американських республіканців на чолі з Дональдом Трампом. Це варто враховувати. Так, їм довелося адаптувати свої погляди щодо війни в Україні, оскільки більшість французів підтримує Київ. На офіційному рівні Ле Пен тепер заявляє про визнання агресії Росії та закликає до миру. Однак цей "мир за будь-яку ціну" насправді означає "мир за рахунок України".

Я вважаю, що в разі приходу ультраправих до влади, їхня поведінка, ймовірно, буде нагадувати стратегію Трампа: вони можуть почати говорити про війну, використовуючи фрази на кшталт "жахлива ситуація", "необхідність миру", "втома від конфлікту". Проте за цими словами приховається курс на поступки Москві. Для України це стане важким випробуванням, так само як і для самого ЄС, адже друга найбільша економіка спільноти ризикує перетворитися з рушія інтеграції на її гальмо. Ле Пен є типовим євроскептиком, хоча в новому форматі. Її партія вже не закликає до виходу Франції з ЄС чи відмови від євро, як це було в 2017 році. Натомість, вона акцентує увагу на "захисті національних інтересів у рамках Європи". Але це веде до постійних суперечок щодо бюджету, внесків, аграрної політики, оборонних питань — тобто всього, що формує європейську єдність.

Якщо поглянути на ситуацію з ширшої перспективи, то це не лише проблема Франції. Сьогодні в багатьох європейських країнах спостерігається стрімке посилення позицій крайніх правих. Навіть у Великій Британії, де політична система здавалася стабільною, партія Фараджа вже фактично займає правий фланг. Найбільш тривожна ситуація спостерігається в Центральній Європі. Ми можемо опинитися оточеними державами, в яких при владі або з великим впливом перебувають сили, які не підтримують Україну. Це можуть бути не лише відверто проросійські уряди, а й ті, що проявляють байдужість. До таких країн належать Угорщина, Словаччина та частково Чехія. В угорського прем'єра Орбана, який мріє про "Велику Угорщину", можна з упевненістю сказати, що він є одним з найнебезпечніших сусідів для нас. Його позиція не просто далека від союзницької — вона відверто деструктивна для України.