Фото: З відкритих джерел
Цей підхід в повній мірі стосується також підсистеми правосуддя, до якої в 2016 році на конституційному рівні були включені суди, прокуратура і адвокатура. На жаль, мушу визнати, що ця підсистема існує лише формально, як зазначено в тексті Основного Закону (Конституції) країни. У реальному житті ситуація залишається такою ж, як і 30-50 років тому в державі, яка де-юре та де-факто вже не існує ані на географічних, ані на політичних картах світу. Проте, ця країна ще досі живе в хворобливій свідомості патерналістсько-імперського мислення значної частини її громадян, а також тих, хто продовжує носити символіку "царизму і більшовизму".
Складові цієї підсистеми уособлені в кадровому (людському) потенціалі, які намагаються втілювати правову політику (якщо взагалі така існує в нас?) на основі власних світоглядних і моральних принципів, (не)професійності та змісту законодавства, що перманентно постійно-точково шалено змінюється, не спромігшись набути оптимальної стабільності та прогнозованості вчора, тепер і у майбутньому:
Судову гілку державної влади намагаємось спонукати діяти в межах Конституції і чинних законів, не зважаючи на те, що вона перебуває у стані постійно-перманентного критиканства та "реформування" з боку інших гілок державної влади та окремих співгромадян, невдоволених окремими судовими рішеннями. Це все відбувається під "пильним оком" громадських активістів, лідерів громадської професійної думки та ЗМІ. При цьому, "незалежність" судової гілки влади продовжує залежати від державного (недо)фінансування її діяльності, невпинно зростаючого дефіциту суддівських кадрів та відсутності оптимально стабільних процедур їх підготовки та добору. Умови праці багатьох судів першої (земної) інстанції залишаються практично тими самими, якими були 30-50 років тому, не враховуючи наслідків триваючої війни рашистів проти України.
Прокуратуру як і раніше сприймають як "ПершоПетровське Око Держави", яке має виконувати роль "сторожового пса-обвинувача" для всіх та всього.
Адвокатуру (НААУ) трансформували з громадської, самоврядної та професійної правозахисної організації в своєрідне квазі-міністерство, яке роками очолюється незмінним керівництвом! Ця структура, що отримала від держави, уособленої найнятими чиновниками, нібито "право на захист прав і свобод людини" від зловживань з боку держави та неправомірних дій громадян, існує за своїми власними правилами, не звітуючи ані 70-тисячній адвокатській спільноті, ані суспільству, ані державі. У той же час, ця організація виправдовує свою безвідповідальність, стверджуючи, що діє "в межах закону" перед адвокатами і суспільством, та позиціонує себе як "незалежну" професійну організацію в очах держави. Усе це прикривається "міжнародними корпоративними актами", які нібито підтверджують автономність адвокатури.
Різниця в оплаті праці (фінансових винагородах за виконувані обов'язки) та пенсійних виплатах для прокурорів, адвокатів і суддів різних рівнів і інстанцій, які формують, здавалося б, єдину систему "Правосуддя", не може бути адекватно оцінена з точки зору здорового глузду і можливостей економіки країни забезпечувати їх ефективне функціонування з огляду на суспільні інтереси та потреби.
Варто зазначити, що історичні джерела свідчать про те, що адвокатура виникає з принципу абсолютної незалежності її діяльності у взаєминах з державою, а також з її автономного функціонування. Ця інституція підпорядковується та звітує перед об'єднаною адвокатською або правничою спільнотою, керуючись принципами та процедурами демократичного самоврядування. Суспільний авторитет адвокатури повинен базуватися насамперед на ефективному захисті прав і свобод конкретних осіб (організацій, установ чи підприємств). Це визначається не лише розміром гонорару адвоката, а й його професійними та моральними якостями, які дозволяють досягати справедливої та оптимальної реакції на виникаючі проблеми в сфері суспільно-правових відносин.
Професійна самоуправлінська діяльність інституту адвокатури за своєю суттю не повинна підлягати державному законодавству. Лише взаємодія адвокатів і адвокатури з державними органами та установами місцевого самоврядування може бути предметом законодавчого регулювання.
Але, на жаль, як свідчить зміст публікації у "Європейській правді" щодо перспектив трансформації української адвокатури наша історично зумовлена патерналістська-державна ментальність і психологія здатні сприймати лише законодавче регулювання 70-тисячного "самоврядного" колективу правників, переважна частина яких смиренно-байдуже мовчить, оскільки самостійно не здатні, або не спроможні, або не бажають "навести лад у власній хаті".
Чи зможе Конституційний Суд порушити систему Медведчука та Портнова в адвокатському середовищі?
#Законодавство #Суспільство #Конституційний Суд України #Прокуратура #Конституція України #Психологія #Справедливість #Віктор Медведчук #Світогляд #Місцеве самоврядування #Ока (річка) #Більшовики #Державна влада #Судова влада #Гонорар #Держава (політика) #Підприємство #Моральність #Прокурор #Адвокат #Авторитет (соціологія)
