Світовий банк порахував, що війна зруйнувала. Але ніхто досі не порахував майбутнього, якого Україна позбулася через війну: дітей, які не народилися; наукові відкриття, яких не зробили; підприємства, які не з'явилися; людей, які поїхали й не повернуться.
Згідно з п'ятою спільною оцінкою збитків і потреб (RDNA5), яка була опублікована у лютому 2026 року, загальні прямі втрати від війни досягли 195 мільярдів доларів, в той час як потреби для відновлення становлять 588 мільярдів. За даними Інституту системних статистичних досліджень (ІССД), з урахуванням подій 2026 року, ці цифри вже наближаються до 680 мільярдів доларів. Однак ці оцінки охоплюють лише матеріальні втрати. Втрачені можливості та потенційне майбутнє в цих підрахунках не враховані, оскільки на сьогоднішній день не існує методології для їхнього вимірювання. Відсутність такого аналізу може призвести до того, що процес відновлення перетвориться на простий ремонт минулого.
Доля Олени
Назвемо її Оленою. Це узагальнений образ із десятків історій моїх колег. У лютому 2022-го Олені 32 роки, вона кандидатка біологічних наук і працює в харківському інституті над темою, яка могла б стати основою нового препарату. Навесні корпус пошкоджено обстрілом. Олена з дитиною виїжджає до Польщі, згодом стає постдоком у Німеччині. Через три роки в неї контракт, публікації й колектив. Її тема продовжується, але вже не в Україні.
Чи пішла з життя Олена? Ні. Чи втратила Україна її? В значній мірі так: відсутні препарати, аспіранти, патенти, наукова школа. Це і є те, що можна назвати "втраченим майбутнім": не тільки те, що було знищено, але й те, що вже ніколи не з’явиться. Проте знання Олени залишаються, і певну частину втрати можна відшкодувати: через створення спільної лабораторії, дистанційне наставництво для аспірантів в Україні, а також за умови, що повернення стане обґрунтованим вибором, а не жертвою.
Розрахунок, який вже можна виконати.
Найскладніша частина аналізу стосується демографії. Академік Елла Лібанова оцінює загальні демографічні втрати України приблизно в 10 мільйонів осіб, вважаючи це явище "демографічною прірвою". Дослідження Інституту соціальних та демографічних досліджень (ІССД), яке використовує лише інтервальні оцінки, вказує на цифри від 9,5 до 11,3 мільйона. В Україні за межами країни перебуває від 6 до 7,2 мільйона громадян. Народжуваність знизилася до приблизно 0,7 дитини на жінку, хоча для простого відтворення населення потрібно 2,15. Прогнози свідчать, що до 2050 року населення підконтрольних територій може скоротитися до 24-26,5 мільйона.
Україні вкрай необхідно створити власну статистичну систему, яка б враховувала всі доступні джерела, включаючи OSINT. Адже інші охоче підраховують наші втрати. Наприклад, російська офіційна статистика заявляє, що з 2022 року до Росії в'їхало понад 5 мільйонів українців, враховуючи кожен перетин кордону, в тому числі транзит до Європи, Центральної Азії та Грузії. При цьому УВКБ ООН без транзитних даних повідомляє про близько 1,3 мільйона українських біженців у Росії та Білорусі. Ця завищена цифра покликана переконати міжнародну спільноту в тому, що українці нібито добровільно "обирають Росію". Якщо ми самі не будемо підраховувати свої втрати, це зробить ворог, і зробить це на свою користь.
Що втрачено назавжди, а що ні
Військові втрати поділяються на два типи. Перший тип — це непоправні втрати: загиблих не повернути, а ненароджені діти залишаться лише в пам’яті. Їх можна лише чисельно зафіксувати та вшанувати, але не можливо "компенсувати". Обіцянка інше — це лише спроба замінити реальність порожніми словами.
Другий тип втрат — це наслідки бездіяльності, які виникають після першого удару. Це може бути відставання дітей, яке не вдалося надолужити, або спеціаліст, якого не запросили назад. Також варто згадати підприємство, яке відновлено за тими ж технологіями, що й у 1985 році. Ці втрати не є критичними. Їх можна оцінити з статистичної точки зору, розробити програми для визначення напрямків і обсягів компенсацій, що дозволить зменшити їх. У цьому контексті держава має не лише моральний, а й цілком управлінський обов'язок: вести облік і реагувати на ситуацію.
Зменшення трудового потенціалу внаслідок загибелі, травм і еміграції можна частково компенсувати за рахунок підвищення продуктивності, автоматизації, повернення частини емігрантів та залучення осіб, які наразі не залучені до трудового процесу. Таким чином, перехід до моделі розвитку, що акцентує на меншій трудомісткості та більшій капіталомісткості, є не просто ідеологічним вибором, а необхідною реакцією на нові реалії для повоєнної України.
Як оцінити втрачене майбутнє?
Щоб "втрачене майбутнє" перетворилося на політичний інструмент замість метафори, необхідно чітко окреслити, що було втрачено, оцінити його масштаби, усвідомити можливості компенсації та змоделювати наслідки різних сценаріїв відновлення ще на стадії розробки державних стратегій. Для цього я пропоную виділити чотири основні показники ефективності (KPI) (див. таблицю).
Список. Модель оцінки компенсації за втрачені можливості майбутнього
Фінальний показник є найважливішим. Кількість працівників в країні зменшиться, і протягом найближчих десятиліть ситуація навряд чи зміниться. Таким чином, економіка зможе не лише відновитися до довоєнних показників, але й перевищити їх лише в тому випадку, якщо кожен працівник зможе виробляти більше, ніж раніше. Зростання продуктивності праці вище довоєнного рівня стане доказом того, що відновлення втрат перестало бути лише словами.
Ці показники не враховують усі втрати, спричинені війною. Вони охоплюють лише ту частину, яку держава може відшкодувати, шляхом вдосконалення своїх інституційних та організаційно-економічних механізмів управління. Весь аналіз зводиться до одного основного питання: яку частину втрат вдалося компенсувати протягом року? Таким чином, фокус зміщується з питання "скільки витрачено" на набагато більш значиме для суспільства: "скільки вдалося зберегти для майбутнього".
Відновити давнє чи створити щось нове.
Уявімо собі машинобудівний завод, розташований у місті, що перебуває поблизу фронту. До початку війни там працювало дві тисячі осіб, використовуючи устаткування, виготовлене ще в 1980-х роках. Зараз завод зазнав значних руйнувань, і лише половина його потужностей залишилась. Багато працівників загинуло або змушені були покинути свої домівки.
Перше запитання: чи актуальна продукція цього заводу в умовах нової моделі розвитку? Припустимо, що так. В такому разі можна обрати один із двох шляхів. Перший варіант: відновити виробничі потужності в їхньому первісному вигляді. Але варто зазначити, що в місті вже немає достатньої кількості кваліфікованих працівників, отже, завод ризикує або залишитися без роботи, або ж доведеться залучати кадри з інших підприємств. Другий варіант: за ту ж саму суму інвестувати в створення сучасного автоматизованого виробництва, яке потребуватиме, наприклад, 400 висококваліфікованих фахівців, а решту робітників можна перенавчити для виконання завдань у сферах обслуговування, логістики та суміжних виробництвах.
У звітах щодо використаних ресурсів обидва варіанти виглядають ідентично: той самий мільярд, той самий об'єкт. Однак з перспективи втраченої можливості це кардинально різні шляхи розвитку на десятиліття вперед. Важливо і необхідно оцінити різницю між ними ще до витрат: створити ситуаційні моделі обох варіантів та визначити ефективність кожної гривні витрат. Перший варіант відновлює минуле, тоді як другий прокладає шлях у майбутнє.
Мова йде про сферу виробництва. Відновлення житла, шкіл та лікарень відбувається в будь-якому випадку, оскільки це питання не лише ефективності, а й гідності.
Другий варіант, помножений на тисячі рішень по всій країні, і є траєкторією стрибка. Її двигун -- технології, керовані даними: автоматизовані виробництва, аналітика й штучний інтелект, які дають змогу меншій кількості людей створювати більше. Це економіка Data-Driven Civilization, і для України вона не мода, а єдиний спосіб компенсувати брак робочих рук.
Де знайти людей?
Інвестиції в технології не означають, що людську працю можна повністю замінити машинами. Технології здатні автоматизувати лише ті аспекти роботи, які не підлягають відновленню. Ті елементи діяльності, які можна відновити, повинні підтримуватися державою, причому не просто механічно, а з новим, інноваційним підходом. Джерела: чотири.
Ветерани. Сотні тисяч осіб повернуться до мирного життя, маючи за плечима досвід у сферах безпілотних технологій, розвідданих, комунікацій та радіоелектронної боротьби. Якщо цей дорогоцінний досвід не буде адаптований до цивільних професій, країна ризикує втратити кваліфікованих спеціалістів у тих галузях, де інші лише починають навчання.
Ті, хто виїхав. Закликами їх не повернути. Потрібні умови, за яких повернення або робота на українські проєкти з-за кордону стає вигідною.
Діти, що з'являються на світ у наш час, відчують наслідки своїх навчальних досвідів через два десятиліття. Однак вже з першого класу їм необхідно навчатися в освітній системі, заснованій на новітніх підходах.
Безперервне навчання доступне для осіб усіх вікових категорій. Це основа, що об'єднує всіх: ветерани, особи, які повернулися до життя після різних викликів, а також діти, потребують неперервного доступу до знань у сфері обробки даних та новітніх технологій.
Контрольні маркери
Кожному ключовому показнику ефективності (KPI) необхідно встановити контрольні етапи: початковий рівень на старті великої відбудови, проміжна оцінка через п'ять років та підсумкова через десять років. На момент проміжної оцінки освітні прогалини повинні почати зменшуватися, еміграція спеціалістів має зупинитися, а технологічний розрив — не зростати. До підсумкової оцінки учні з прифронтових районів повинні наздогнати своїх однолітків, Україна має досягти середнього рівня цифровізації в регіоні, а продуктивність праці перевищити показники, що були до війни. Якщо динаміка KPI виявиться незадовільною, це має стати сигналом не для пошуку винних, а для перегляду прийнятих рішень.
Хто ухвалює рішення
Необхідно створювати нові органи для цього. Важливо інтегрувати питання "який вплив це матиме на майбутнє" в уже існуючі процедури. Коли уряд представляє до Верховної Ради бюджет або програми відновлення, він надає пояснення до кожного розділу, вказуючи, як конкретні ініціативи сприятимуть досягненню запланованих показників KPI. Спеціалізовані міністерства щорічно звітують про виконання встановлених цілей: вони фіксують досягнення та роз’яснюють причини, чому не вдалося досягти певних результатів. Верховна Рада щорічно проводить слухання не лише про витрати, але й про досягнуті результати. Відповідальність чітко визначена: кожне міністерство відповідає за конкретний KPI, а уряд несе відповідальність перед парламентом за реакцію на ці показники.
Що вже пробували інші
План Маршалла передбачав ініціативу, спрямовану на підвищення ефективності: європейських менеджерів направляли на стажування в американські компанії для вивчення методів організації виробничих процесів. Дослідження, проведене на прикладі Італії, виявило, що найстійкіші результати досягалися завдяки інтеграції новітніх технологій зі спеціалізованим навчанням персоналу.
У 1996 році Естонія впровадила ініціативу під назвою "Стрибок тигра", яка передбачала комп'ютеризацію всіх навчальних закладів. Завдяки цій програмі країна за кілька років перетворилася на одного з провідних світових лідерів у сфері цифрових технологій.
Ізраїль у 1990-х прийняв з колишнього СРСР близько мільйона репатріантів, серед яких було багато інженерів, і через фонд "Йозма" дав їм змогу застосувати знання в технологічних стартапах.
З 2015 року в Сінгапурі кожен дорослий громадянин отримує кредит на освіту, що сприяє популяризації безперервного навчання.
Але жодна з цих країн не відновлювалася під час або одразу після війни такого масштабу. Тому йдеться не про запозичення готових рішень, а про розроблення принципово нових.
Яка вартість і хто є платником?
Вимірювання є доступним за ціною: всі показники формуються на основі інформації, яку вже збирають державні установи. Хоча компенсація є витратною, мова йде не про нові фінансові вливання, а про принципово новий підхід до використання сотень мільярдів доларів, які вже плануються на відновлення. Принцип досить простий: кожен великий проєкт відновлення включає в себе виділення коштів на підготовку кадрів. Паралельно з будівництвом нового заводу здійснюється підготовка фахівців: конкретних, заздалегідь відібраних працівників для певних вакансій.
Платять партнери, бюджет і бізнес. Для партнерів це інвестиція з поверненням: підготовлена людина створює продукт і сплачує податки. Для бізнесу це гарантований приплив кваліфікованих працівників. Для бюджету це розширення податкової бази замість зростання соціальних виплат.
Чи здатна держава на таке? Відповідь уже дали під час війни. Виробництво безпілотників за кілька років пройшло шлях від волонтерських майстерень до галузі, на яку зважають партнери. Держава гарантувала попит, виробники конкурували, фронт давав швидкий зворотний зв'язок. Той самий механізм можна застосувати до людського капіталу.
Ризики
Будь-який інструмент для вимірювання може бути спотворений: "втрачене майбутнє" може слугувати виправданням для будь-яких витрат, сценарії можуть видаватися за прогнози, а звіти можуть стати звичайною формальністю. Проте існують прості запобіжники: методологія повинна бути оприлюднена перед наданням цифр, оцінки слід подавати у вигляді діапазонів з чітко зазначеними припущеннями та проходити незалежну перевірку. Крім того, досягнення певних порогів зобов'язує ухвалювати рішення або ж публічно пояснити причини його відмови.
Автоматизація скорочує робочі місця, тож правило має бути таким: спочатку навчання, потім автоматизація, і жоден проєкт не отримує фінансування без плану працевлаштування тих, кому на новому підприємстві не знайдеться місця. Підготовлений фахівець може виїхати туди, де платять більше. Тут допоможуть не заборони, а умови: цікава робота з гідною оплатою вдома, а для частини фахівців -- можливість працювати на українські проєкти онлайн з-за кордону.
Україна за десятиріччя.
Колишній оператор ударних дронів зараз займається роботою в агрокомпанії, що здійснює моніторинг полів за допомогою безпілотників. Переселенка, яка раніше була бухгалтером, після навчання з аналітики даних тепер працює в сфері логістики відновлення. Олена очолює спільну лабораторію між Україною та Німеччиною, а двоє її аспірантів активно працюють у Харкові. Для неї повернення стало справжнім вибором. Щороку уряд звітує перед парламентом не про витрати, а про зміни в KPI.
Обов'язок науки полягає не лише в збереженні пам'яті про минуле, а й у відповідальності перед майбутнім. Визначити, що саме втратили. Виміряти це. Зрозуміти, що можна компенсувати. Порівняти траєкторії. Перетворити знання на рішення.
Тільки в такому разі майбутнє, що чекає на нас, перетвориться з випадкового результату обставин на свідомий вибір нашої країни.
#
