Реінтеграція ветеранів: чому Україні слід запровадити нові методи підтримки військовослужбовців.

Україна, переживши десять років війни, зіткнулася з однією з найважливіших соціальних проблем - реінтеграцією військових у мирне життя. Попри тривалий час конфлікту, система реабілітації та підтримки ветеранів залишається недосконалою. Повернення з фронту супроводжується фізичними та емоційними викликами, з якими більшість ветеранів змушені боротися самостійно.

До 2022 року Руслан був зайнятий шахтарською працею. Однак з початком повномасштабного вторгнення він прийняв рішення вступити до лав Збройних сил України, адже вважає, що саме зараз настав час стати на захист своєї батьківщини. Про свою службу чоловік говорить обережно, пояснюючи це тим, що його сім'я досі проживає на окупованій території, і зайва публічність може загрожувати їхній безпеці.

Руслан отримав поранення, через яке тепер проходить реабілітацію. Однак він не звертався до психологів, пояснюючи це тим, що найбільшу підтримку знаходить у спілкуванні з друзями. "Найголовніше - не замикатися в собі", - каже він. Руслан вважає, що суспільство має активніше залучати військових до соціальних заходів, допомагати їм із лікуванням та працевлаштуванням.

Він вважає, що постійна зайнятість сприяє пошуку нового сенсу в житті та покращує емоційний стан. "Коли у людини є щоденні справи, її емоційний стан стає більш врівноваженим," – зазначає Руслан.

22-річний солдат з позивним "Люцик" пережив жорстокі бої в Бахмуті та Часовому Ярі. Він описує війну як важке випробування, яке залишає не лише фізичні, а й психологічні рани. Люцик розповідає про безперервні артилерійські обстріли, контузії та опіки, які стали невід’ємною частиною його військового досвіду.

Військовослужбовець ділиться своїми переживаннями, що після повернення додому він почав відчувати емоційну невизначеність, яка раніше була йому не властива. Як він зазначає, радість від зустрічі з близькими поступово переходить у глибоке усвідомлення всього, що було пережито, і цей процес прийняття стає надзвичайно важким етапом для кожної людини.

Зображення: Ветерани, які повернулися з війни, часто стикаються з різноманітними психологічними труднощами (freepik.com)

"Спочатку ти відчуваєш радість від того, що нарешті поряд з рідними. Але після того, як ти розслабляєшся, сідаєш з товаришами, смієшся і згадуєш спільні моменти, приходить етап усвідомлення: ти починаєш усвідомлювати, де був і чим займався," - розповідає він. Люцик підкреслює, що побратими залишаються людьми, з якими можна бути абсолютно відвертим і ділитися своїм болем.

Одночасно з родиною він намагається не відкриватися повністю, щоб зберегти образ стійкого та впевненого чоловіка. "Брати по службі розуміють, адже самі проходять через подібні випробування. Але вивільнити свої переживання та біль – це, мабуть, найскладніше для військовослужбовця," – підкреслює Люцик.

В Україні дедалі частіше лунають зауваження ветеранів щодо реабілітаційної системи. "Люцик" згадує, як після обстрілу їхній підрозділ направили на стабілізаційний пункт, але там медичний персонал не звернув уваги на їхній стан.

"Коли ми потрапили на стабілізаційний пункт і в медроті нам сказали, що голова болить через спеку, а решта - дрібниці. Виник конфлікт. Було прикро, бо в їхніх очах ми виглядали як люди, які просто ухиляються", - згадує боєць.

На його думку, подібні ситуації свідчать про низький рівень підготовки персоналу та байдужість до проблем військових. Ветеран переконаний, що значна частина медиків і психологів не має ані достатньої кваліфікації, ані мотивації виконувати свою роботу належним чином.

Експерти наголошують, що ветерани та ветеранки складають різноманітну категорію, і їхні потреби можуть значно варіюватися. Як зазначає Аліна Хелашвілі, керівниця відділу досліджень і аналітики Cedos, загальні програми підтримки навряд чи зможуть забезпечити належну ефективність.

"Соціальні послуги повинні враховувати індивідуальні потреби кожної особи. Їхня мета полягає в тому, щоб допомогти повернутися до гідного способу життя, відновити здатність самостійно задовольняти свої потреби чи компенсувати втрату цієї можливості. Однак важливо, щоб ці послуги не нав'язувалися автоматично лише на основі статусу ветерана, оскільки це може призвести до стигматизації особи", - підкреслює Хелашвілі.

Головною проблемою залишається недостатня обізнаність ветеранів щодо доступних соціальних послуг. Дослідження показують, що багато з них не усвідомлюють, які саме послуги існують, в яких ситуаціях вони можуть бути корисними та як їх можна отримати.

Зображення: Проблема підготовки спеціалістів, здатних надати всебічну підтримку ветеранам, залишається важливою (Getty Images)

Поряд із цим, труднощі проявляються й на рівні локальних спільнот. Як зазначає експерт, здатність громад забезпечувати соціальні послуги безпосередньо пов'язана з рівнем розвитку інфраструктури соціального захисту на місцях. Серед ключових проблем - нестача фінансових ресурсів, кваліфікованих кадрів, відповідних приміщень та навіть транспорту.

Незважаючи на ці труднощі, у багатьох громадах впроваджуються ініціативи, що підтримують ветеранів, зокрема програми, які допомагають їм адаптуватися до цивільного життя. "Це можуть бути заходи для відпочинку з родинами, психологічні сесії або облаштування місць для спільного відпочинку", - зазначає Хелашвілі.

Психотерапевт та ініціатор волонтерської ініціативи "Як ти, брате?" Антон Семенов підкреслює, що активне залучення ветеранів до суспільного життя є вирішальним аспектом їхньої адаптації.

"Праця надає особі відчуття залученості, мету та зайнятість. Найбільша біда, яка може спіткати військового після повернення додому, - це надмірний обсяг вільного часу," - акцентує він.

У Міністерстві ветеранів в інтерв'ю для РБК-Україна підкреслили, що серед основних ініціатив є створення трирівневої системи психологічної підтримки. Ця система передбачає надання базової допомоги на рівні місцевих громад, проведення індивідуальних консультацій з професіоналами, а також комплексне лікування у спеціалізованих медичних закладах.

Для спрощення доступу до психологічної допомоги створено цифровий Реєстр надавачів послуг, де ветерани можуть знайти інформацію про установи, які надають підтримку. Окрім цього, у Міністерстві розробили платформу MARTA, яка дозволяє анонімно оцінити свій психічний стан і отримати рекомендації.

"MARTA - це засіб, що допомагає ветеранам та їхнім родинам глибше усвідомлювати свої потреби у галузі психічного здоров'я", - підкреслюють у Міністерстві ветеранів.

У 2024 році на програму професійної адаптації виділено 71 мільйон гривень. Згідно з інформацією Міністерства, ветерани мають можливість отримати допомогу у навчанні новим професіям, таким як водій, електрозварювальник чи оператор дронів. Крім того, програма пропонує можливість здобуття другого (магістерського) рівня освіти.

"У Міністерстві підкреслюють, що наші програми професійної адаптації сприяють ветеранам у їх інтеграції в економічну діяльність країни."

Зображення: Ветеранам слід уникати замикання у своїх переживаннях і не соромитися звертатися по підтримку в складні моменти (Getty Images)

Окрім того, ветерани мають можливість взяти участь у програмі "ВАРТО", що пропонує фінансову допомогу для започаткування та розвитку власного підприємництва. За останні кілька років було підтримано більш ніж 800 бізнесів, заснованих ветеранами. Для сприяння пошуку роботи у державних установах була створена е-Карта вакансій, яка дозволяє оперативно отримувати інформацію про доступні робочі місця в різних регіонах країни.

Таким чином, забезпечення соціальних послуг для ветеранів потребує не лише системного підходу, але й адаптації до індивідуальних потреб. Успішна реінтеграція потребує поєднання підтримки на державному рівні та активності місцевих громад.

Сполучені Штати вже багато років активно займаються питанням інтеграції ветеранів у цивільне суспільство. Одним із ключових проектів є ініціатива SkillBridge, яка надає можливість військовослужбовцям проходити стажування в приватних компаніях ще під час їхньої служби. Це дає ветеранам шанс набути важливі навички для кар’єри в таких сферах, як інформаційні технології, будівництво, охорона здоров'я та інших. Завдяки цьому підходу колишні військові можуть швидше і легше знайти роботу після завершення служби.

Інша ініціатива, відома як Yellow Ribbon Reintegration Program, пропонує різноманітну підтримку ветеранам: від психологічних консультацій до професійних курсів та допомоги в пошуку роботи. Значна увага приділяється подоланню ізоляції та адаптації до цивільного життя шляхом соціальної інтеграції.

Канада активно сприяє професійній перекваліфікації ветеранів через програму Second Career, яка надає фінансову підтримку для освоєння нових спеціальностей. Крім того, ветерани мають можливість отримати пільгові кредити або гранти для започаткування власного бізнесу. Це відкриває шлях до економічної незалежності та стимулює розвиток місцевої економіки.

Британський підхід ґрунтується на співпраці з бізнесом. Програма Armed Forces Covenant залучає роботодавців до формування вакансій, спеціально адаптованих для ветеранів. Окрім цього, компанії отримують ресурси та навчання для роботи з особами, які мають особливі потреби, такими як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Це створює взаємовигідний процес інтеграції: ветерани знаходять роботу, а роботодавці отримують підготовлених фахівців.

У Норвегії реабілітаційна система ставить акцент на тривалій психологічній підтримці. Ветерани активно долучаються до соціальних проектів і волонтерських програм, що сприяють їхній адаптації до нового оточення. Особливу увагу приділяють боротьбі з ізоляцією, яка часто супроводжує перехід до мирного життя.

Фото: Система реабілітації військових в Україні поки тільки розвивається (Getty Images)

Попри тривалу війну, система реабілітації ветеранів в Україні залишається на початковій стадії розвитку. Проблематика охоплює одразу кілька ключових аспектів: недостатню психологічну підтримку, труднощі з професійною адаптацією, низький рівень обізнаності ветеранів про свої права та доступні послуги, а також нерівномірну доступність цих послуг у громадах.

Експерти наголошують, що одним із пріоритетів має стати відкриття ветеранських центрів, які можуть виконувати роль багатофункціональних хабів для психологічної, соціальної та професійної адаптації. Такі центри вже існують у деяких громадах, але їхня кількість недостатня для покриття реальних потреб військових, особливо у віддалених регіонах.

Ще однією важливою проблемою є працевлаштування ветеранів. Державні ініціативи, такі як е-Карта вакансій або податкові пільги для бізнесів, які працевлаштовують захисників, потребують ширшого впровадження. Крім цього, необхідно стимулювати створення державних програм грантової підтримки для ветеранів, які хочуть започаткувати власну справу.

Антон Семенов вважає, що незважаючи на виснаження від війни, українці проявляють бажання підтримувати своїх героїв. "На мою думку, ми поступово звикаємо до нових умов. Українці спроможні впоратися навіть з масовою демобілізацією, якщо вона станеться найближчим часом," - підкреслює він.

Реінтеграція ветеранів - це не лише соціальний обов'язок, але й стратегічний крок для зміцнення країни. Україна має шанс створити унікальну модель, яка стане прикладом для інших держав і допоможе зберегти єдність та силу нації.