"Щорічно зникає місто, яке за площею порівнянне з Житомиром". Коли Україні слід очікувати наплив трудових мігрантів?

Війна, мобілізація та нестача кадрів примушують компанії шукати нові методи залучення співробітників. Чи дійсно Україна незабаром стане місцем масового прибуття мігрантів?

У січні соціальні мережі вибухнули обговореннями новини про те, що закарпатська меблева компанія "Ламелла" має намір залучити 160 працівників з Бангладеш. Як повідомлялося, підприємство налагодило контакти з Міністерством закордонних справ для організації працевлаштування іноземців і навіть облаштувало ліжка в своєму готелі для нових працівників.

Українці висловлювали своє обурення з приводу цієї ініціативи, запитуючи, чому компанія не залучає місцевих працівників. Економічна Права звернулася до "Ламелли" з метою з'ясувати причини такого кроку, проте компанія повідомила, що інформація про наміри щодо працевлаштування мігрантів "не відповідає дійсності".

Однак, згодом комерційний директор меблевої компанії Ярослав Щербан поділився з виданням Zaxid.net інформацією про те, що насправді вони мали намір працевлаштувати іноземців, але лише для 60 вакансій. Проте на сьогоднішній день у штаті підприємства немає жодного працівника з Бангладешу.

Залучення робочої сили з-за кордону стало звичною практикою для розвинених країн. Наприклад, у Європейському Союзі, одному з ключових регіонів, що відкритий для імміграції, майже 25% найманих працівників складають іноземці, як показують дані Міжнародної організації праці.

Попри те, що іноземці роблять свій внесок у розвиток економіки, заповнюючи дефіцит робітничої сили, часто вони зустрічають спротив з боку ксенофобські налаштованих місцевих громадян. На жаль, такі настрої мають місце і в нашій державі.

Чи здатна Україна, що зазнала втрат приблизно 7,5 мільйона громадян внаслідок агресії з боку Росії, залучати робочу силу з інших держав для стимулювання економічного зростання та відновлення після війни? І чи є підстави для побоювань у цьому контексті?

У 2021-2024 роках дозвіл на в'їзд на територію України (для громадян країн, з якими не діє безвізовий режим) отримало близько 28 тисяч іноземців, свідчать дані Державної міграційної служби. Кількість отримувачів нових віз за цей час зменшилась утричі, - до 4,2 тис за підсумками 2024 року.

На кінець минулого року в міграційній службі було зареєстровано 47 тисяч іноземців з правом тимчасового перебування, що є значним зниженням у порівнянні з 2021 роком, коли їхня кількість сягала 189 тисяч. У минулому році було видано 17 тисяч дозволів на тимчасове проживання в Україні, тоді як у довоєнному 2021 році ця цифра становила 81 тисячу. У цій статистиці враховуються як нові дозволи, так і продовження вже існуючих.

За останні чотири роки тренд на імміграцію в Україні має чітку низхідну динаміку. Втім в міграційній службі зазначають, що "трудова міграція" і залучення бізнесом висококваліфікованих кадрів - різні речі. В першому випадку мова йде про осіб, які тимчасово перебувають і працюють в країні, а в другому - тих, хто має право в межах квоти на міграцію отримати дозвіл на постійне проживання.

Трудових мігрантів також стає менше, свідчать дані Державної служби зайнятості (ДСЗ). Саме цей орган відповідає за видачу дозволів на працевлаштування іноземців та осіб без громадянства. Так, за 2024 рік видали 4,7 тис таких дозволів, продовжили - 1,4 тис, і відкликали - 4 тис. Для порівняння, у 2021 році видали 16,2 тис дозволів.

На початку 2023 року приблизно 20% компаній відзначали проблеми з браком кадрів, тоді як наприкінці 2024 року ця цифра зросла до близько 80%. Це стало відомо з результатів дослідження, проведеного Національним банком. За словами першого віцепрезидента Торгово-промислової палати Михайла Непрана, однією з причин такої нестачі робочої сили є мобілізація чоловіків до Збройних сил.

Бізнес дійсно розглядає можливість залучення іноземних працівників в Україну, але наразі немає достатніх підстав стверджувати, що він настійно потребує трудових мігрантів, зазначив президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник.

Річ у тім, що для бізнесу собівартість іммігранта наразі вища, ніж витрати на найм українця. Зокрема, роботодавець має компенсувати іноземцю переїзд, знайти йому житло та закріпити за ним "опікуна" (особу, яка допомагатиме адаптуватись в Україні). До того ж, за дозвіл на працевлаштування роботодавцю потрібно сплатити адміністративний збір - від 15 до 30 тис грн, залежно від терміну його дії.

"Бізнес розуміє, що залучати іноземців буде вкрай складно і хтось йде шляхом автоматизації виробництва, залученням жінок, літніх людей або осіб з інвалідністю. Шукають внутрішні резерви", - пояснює Воскобойник.

За словами Непрана, іноді підприємства, зокрема в сферах будівництва та сільського господарства, звертаються до іноземних фахівців з високою кваліфікацією для роботи в Україні. "Чорноробочі не викликають інтересу. Модель, яку використовують у Росії, залучаючи мігрантів для виконання простих робіт, таких як прибирання вулиць, не є привабливою для бізнесу", - зазначає віцепрезидент ТПП.

Він відзначає, що для успішного розвитку бізнесу необхідні кадри, які ментально та культурно мають зв'язок з Україною, особливо фахівці з країн колишнього соціалістичного блоку або з Балкан, таких як Сербія та Північна Македонія.

Необхідність залучати трудових мігрантів може постати перед українською економікою після завершення війни. Ще у липні 2023 року Мінекономіки повідомляло, що протягом наступних десяти років доведеться додатково залучити 4,5 мільйона осіб на ринок праці для повоєнної відбудови. Така кількість робочих рук необхідна, аби економіка країни зростала на 10% щороку, каже Воскобойник.

Водночас, українці продовжують залишати країну: у 2024 році чистий відтік населення сягнув 500 тисяч, а за прогнозами Національного банку України, у 2025 році ще 200 тисяч українців вирушать за межі держави. Президент асоціації з міжнародного працевлаштування вважає, що після відкриття кордонів, можливий виїзд до двох мільйонів осіб.

Для того щоб утримувати чисельність населення на стабільному рівні, країні необхідно щорічно залучати від 250 до 300 тисяч трудових або звичайних мігрантів, зазначає Воскобойник. "Щороку в нас зникає населений пункт, який за розмірами можна порівняти з Житомиром", - підкреслює він.

Чому немає охочих працювати в Україні? Відповідь очевидна - це війна з Росією. До тих пір, поки вона триває, країна залишатиметься не привабливою для трудових мігрантів, каже Непран.

Ще одна причина - конкуренція за працівників з роботодавцями з Польщі, Німеччини та інших європейських країн, які мають значно вищий розмір зарплати та менш зарегульовану міграційну політику, каже Воскобойник.

Система міграції в Україні має надмірну складність та бюрократичні бар'єри, які ускладнюють процес залучення іноземних працівників. Для того щоб мігрант міг розпочати свою трудову діяльність, його роботодавцеві спочатку потрібно отримати дозвіл на працевлаштування від Державної служби зайнятості. Далі, якщо між Україною та країною походження немає безвізового режиму, людині необхідно оформити дозвіл на в'їзд та отримати посвідку на тимчасове проживання в міграційній службі.

Для збільшення потоку трудових мігрантів після війни увесь цей процес потрібно спростити. Наприклад, об'єднати дозвіл на працю з посвідкою на тимчасове проживання, як роблять у деяких країнах ЄС. Це дозволить зменшити бюрократичні перепони для працевлаштування іноземців.

Іншим методом для залучення іноземних працівників є подовження терміну перебування для іноземних студентів після завершення їх навчання. Громадяни країн ЄС можуть отримати можливість працювати без зайвих бюрократичних перешкод, подібно до того, як українським біженцям було надано право на трудову діяльність в країнах Європейського Союзу.

Ще однією ключовою умовою для стабільної міграції є створення комфортних умов для підприємництва та працевлаштування, зазначають Непран і Воскобойник. У такому випадку українці повернуться додому, а іноземці почнуть "вишиковуватися в черги на кордоні".