Як війна вплинула на українське суспільство, чи є доцільним обговорювати питання виборів, які перспективи має чинний президент Володимир Зеленський, і наскільки популярними можуть стати "партії військових" у період миру - про це в інтерв'ю Володимира Паніотто для РБК-Україна.
Коли під загрозою опиняється саме існування — безпека, дім та близькі поруч — змінюється й уявлення про щастя. Для українців, з огляду на складні обставини, те, що колись вважалося звичайним, набуло нового значення: мати електрику і воду, спати без страшних звуків обстрілів, бачити родичів. За час війни люди переосмислили своє розуміння "нормальності". Соціолог Володимир Паніотто, який є провідним дослідником суспільних настроїв та генеральним директором Київського міжнародного інституту соціології, зазначає, що українці також зазнали змін.
Протягом цих років Україна зробила важливий стратегічний крок, обравши курс на інтеграцію з Європейським Союзом та НАТО. Незважаючи на зменшення оптимізму, рішучість боротися залишається незмінною: число тих, хто морально готовий до тривалого опору агресору, вдвічі перевищує кількість тих, хто не має наміру боротися.
Українці мають здатність об'єднуватися у відповідь на загрози, які виходять не лише з військової сфери, але й з інформаційної. Після скандалу в Овальному кабінеті популярність Володимира Зеленського помітно зросла, що нагадує ефект "об'єднання навколо прапора", спостережуваний на початку великої війни. Проте, як стверджує експерт, ця підтримка, швидше за все, є лише емоційною і навряд чи перетвориться на реальну електоральну підтримку.
У бесіді з РБК-Україна Володимир Паніотто розглядає можливість бути щасливим на тлі жорстокого конфлікту, зниження рівня оптимізму серед українців, а також обговорює доцільність публікації електоральних рейтингів, враховуючи, що найближчим часом вибори малоймовірні.
Незважаючи на важкі умови війни, більшість українців продовжують зберігати оптимізм. Проте кількість тих, хто вважає, що країна робить кроки в правильному напрямку, зменшується. Що це може означати — втома, розчарування?
Дійсно, обставини першого року повномасштабної війни (2022 рік) значно відрізняються від тих, що спостерігаються на четвертому році конфлікту (2025 рік), про що свідчать зміни у динаміці деяких соціальних показників. Зокрема, спостерігається певне зниження рівня оптимізму серед населення та кількості тих, хто вважає, що країна йде в правильному напрямку. Проте, незважаючи на всі жахіття, які пережили українці за ці три роки, вони все ще зберігають як оптимізм, так і відчуття емоційної приналежності до України, української нації та її майбутнього.
Попри те, що деякі показники зазнали зниження, ситуація у контексті загальнонаціонального опору залишається незмінною. Це стосується як готовності витримувати війну стільки, скільки знадобиться, так і рішучості не погоджуватися на територіальні поступки, а також емоційного стану населення.
Це не стільки ознака розчарування, скільки прояв втоми, психологічного виснаження і більш прагматичного погляду на ситуацію. У 2022 році суспільство переживало піднесення, ефект "згуртування навколо прапора". У 2024-25 роках воно поступається місцем рутинному стресу і відчуттю невизначеності. Але при цьому залишається ядро стійкості, що тримає суспільство на плаву.
Українці мають здатність об'єднуватися в складні часи, але після цього часто виникає критика. Чи спостерігаєте ви подібне в даний момент?
- Так, ми спостерігаємо класичну хвилю емоційної мобілізації, яка поступово змінюється раціональнішою фазою. У 2022-2023 роках критика влади майже зникла, рівень довіри до президента, уряду, армії був максимальним. Але наприкінці 2023 після невдалого контрнаступу стало ясно, що війна надовго. Тому поновилося політичне життя, опозиція почала більш активну боротьбу, влада стала теж більш активна щодо опозиції.
На жаль, політична конкуренція часто втрачає свою відповідальність, що призводить до зниження єдності та ефективності суспільства, - зазначив Володимир Паніотто.
У 2024 році ми спостерігали підвищення рівня критики, особливо стосовно дій уряду, військової стратегії, корупційних практик тощо. Це є нормальним демократичним відгуком суспільства, яке вимагає підзвітності та результативності. Однак, на жаль, політичні конфлікти часто стають безвідповідальними, що призводить до зниження єдності та бойової готовності громадства.
У травні 2024 року проведене дослідження показало, що 63% українців вважають, що критика певних дій уряду є необхідною, проте вона повинна залишатися в межах конструктивного діалогу, аби не дестабілізувати ситуацію в країні.
На старті великої війни багато говорилося про перегляд цінностей. Чи дійсно у свідомості українців сталося перетворення уявлення про щастя, змінилося сприйняття нормальності та важливість різних аспектів життя?
- Так, трансформація відбулася. Про те, чи відчувають себе люди щасливими, ми запитуємо щонайменше раз на рік вже багато років. Але у 2022-му засумнівалися. Чи можемо ми таке запитувати, чи не стануть респонденти лаяти наших інтерв'юерів? І хто скаже, шо щасливий під час війни? Але все ж запитали.
Ми були здивовані, але індекси щастя залишилися практично незмінними: у грудні 2021 року в Україні 71% людей вважали себе щасливими, а в березні 2022 року цей показник знизився до 68%. Сьогодні ж частка щасливих зменшилася до 58%, проте лише 16% населення відчуває себе нещасними (інші займають середню позицію).
Як можна бути щасливим під час жахливої війни? Справа в тому, що щастя можна умовно уявити як дріб, де у чисельнику - досягнення людини (матеріальний рівень, улюблена справа, стосунки тощо), а у знаменнику - її очікування або прагнення, те, що вона хотіла мати чи досягти.
Здається, ви відкрили секрет щастя.
Досить довгий час я мав таку точку зору, але згодом зрозумів, що цю ж тему досліджують і інші науковці. Зокрема, американський вчений Річард Лейард зауважив, що в Сполучених Штатах протягом 1985-2005 років реальні доходи населення зросли вдвічі, тоді як рівень щастя залишився на тому ж самому рівні.
Він стверджує, що зростання загального добробуту в суспільстві не завжди призводить до підвищення рівня щастя людей. Люди відчувають себе щасливими, коли їхній добробут перевищує добробут оточуючих - сусідів, друзів, колег. Бажання людей формуються в залежності від умов життя так званої референтної групи, тобто тих, з ким вони себе порівнюють.
В умовах війни, коли численні люди стикаються з втратами та викликами, рівень очікувань значно знижується. Це, в свою чергу, може частково компенсувати негативні наслідки. Наприклад, в дослідженні, проведеному Інститутом соціології НАН України у 2022-2023 роках спільно з КМІС, респондентів запитували: "Яка сума грошей потрібна вашій родині на одну особу щомісяця для комфортного життя?"
У листопаді 2021 року це значення становило в середньому 385 доларів, у грудні 2022 - вже лише 240 доларів. Іншими словами, коли звичні речі - як-от безпека, дах над головою чи можливість бути з близькими - опиняються під загрозою, вони набувають більшої цінності. Люди змінили критерії "нормального життя" - тепер це здебільшого базові речі: жити вдома, мати світло і воду, бачити дітей і не чути вибухів. Для багатьох українців сьогодні вже саме це є джерелом щастя.
Яким чином роки війни трансформують українців?
Це питання, на яке можна дати дуже детальну відповідь. В деяких аспектах зміни, що відбулися за цей час, виявилися більш значущими, ніж за весь період нашої незалежності. Разом з Антоном Грушецьким (виконавчий директор КМІС - ред.) ми написали книгу під назвою "Війна і трансформація українського суспільства", яка була опублікована англійською мовою в січні, а українська версія планується до виходу у вересні.
Якщо сказати в кількох словах, то основні нововведення виглядають так:
Через війну люди змінили критерії "нормального життя" - тепер це здебільшого базові речі: жити вдома, бачити дітей і не чути вибухів, каже директор КМІС
Чи не вичерпується в українців віра в краще майбутнє?
- Поки що серед українців зберігається оптимізм, але він стає значно більш стриманим. Український соціолог Євген Головаха (член-кор, директор Інституту соціології АН України - ред) вже багато років тому виявив, що українці завжди є "тактичними песимістами, але стратегічними оптимістами". Тобто поточні обставини змушували багатьох засмучуватися, їхні погляди на наступні 2-3 роки песимістичні, проте більшість зберігали впевненість, що довгостроково успіх буде саме за Україною.
Для глибшого аналізу цих настроїв, починаючи з 2022 року, ми включили в наші опитування питання: "Якою ви уявляєте Україну через десять років - переважно як успішну країну в ЄС чи як державу з ослабленою економікою та суттєвим виїздом населення?"
Результати свідчать про поступове зниження оптимізму. Якщо наприкінці 2022 року 88% респондентів вірили в європейське майбутнє України, то у грудні 2023 ця частка скоротилася до 73%, а у грудні 2024 - до 57%. Водночас частка тих, хто очікує негативного сценарію з економічною руїною, зросла з 5% у 2022 до 28% у 2024 році. Крім того, частина респондентів обирає варіанти, які вказують на невизначеність і розгубленість - тобто йдеться не лише про втрату віри, а про зростання тривоги щодо непередбачуваності майбутнього.
Наразі рівень готовності населення до тривалого спротиву залишається досить високим, хоча поступово знижується. У січні 2025 року 65% українців висловили готовність терпіти стільки, скільки буде потрібно, у той час як у 2023 році таких було 80%. У березні 2025 року цей відсоток зменшився до 54%, а ще 27% заявили про готовність витримати максимум рік. Інші респонденти не надали чіткої відповіді. Таким чином, частка тих, хто готовий до тривалого спротиву, вдвічі перевищує кількість тих, хто не готовий. Це вказує на поступове виснаження ресурсів терпіння, проте не свідчить про наявність капітуляційних настроїв.
Важливо також усвідомлювати, що, поряд із оптимізмом, українці мають ще один значущий елемент – стійкість. У березні 2025 року ми провели опитування щодо цілей, які Росія ставить у війні проти України. Дві найпоширеніші відповіді (разом 66%) вказували на "виконання фізичного геноциду українців" та "захоплення всієї або більшої частини українських територій, знищення державності та української нації". Таким чином, українці сприймають цю війну як екзистенційну, адже їм немає куди йти.
Отже, незважаючи на виснаження, більшість українців продовжують демонструвати готовність до тривалого спротиву, і саме ця витривалість є джерелом надії.
Яким чином інфляція, підвищення цін та зростання бідності відображаються на емоційному стані населення?
Вплив цієї ситуації відчувається дуже сильно. Це створює додатковий тиск, особливо для тих, хто втратив роботу або своє майно. Економічні труднощі не завжди призводять до зниження патріотичних почуттів, проте вони можуть посилити відчуття тривоги і зневіри. Однак є й механізми, які дозволяють компенсувати ці негативні наслідки: переосмислення цінностей з матеріальних на екзистенційні, зростання згуртованості та взаємодопомоги, підвищення довіри до волонтерів, а також зростання значення української держави і демократії, особливо в контексті порівняння з Росією, яка стає дедалі більш авторитарною.
Мене вразила і зацікавила різниця у ставленні до Сталіна між Україною та Росією. В Україні лише 4% населення має позитивне ставлення до цієї постаті, тоді як в Росії цей показник досягає 63%. Більш того, згідно з даними Левада-центру, протягом останніх десяти років (починаючи з 2012 року) Сталін, один з найжорстокіших тиранів в історії, очолює рейтинг найзначніших особистостей усіх часів у свідомості росіян. Таким чином, Сталін фактично перетворився на національного героя для багатьох у Росії.
Порівняння позитивного ставлення до Сталіна в Україні і Росії, % (ілюстрацвя наана Володимиром Паніотто)
Ви піднімали питання ризику нової соціальної диференціації, зокрема, фрази "де ти був під час війни". Наскільки це питання залишається важливим у наш час?
Ця проблема стала більш актуальною. Дійсно, з'явилися нові можливі джерела соціального напруження, зокрема нові основи для соціальної диференціації - статус особи та її поведінка під час війни. Існує ризик соціальних конфліктів між різними групами українців, включаючи біженців за кордоном, внутрішньо переміщених осіб, корінне населення, яке залишалося на своїх місцях, а також тих, хто жив на тимчасово окупованих територіях. Також погіршилися настрої щодо російськомовних українців, зокрема стосовно етнічних росіян, які мають українське громадянство.
Окрім того, ми стикаємось з інформаційною війною, де противник постійно намагається використовувати всі соціальні розбіжності для створення розколів. Нещодавно я ознайомився зі статтею Валерія Герасимова, начальника Генерального штабу Збройних сил РФ, написаною ще у 2013 році. У ній він зазначає, що в умовах сучасного конфлікту 80% ресурсів витрачається на інформаційну боротьбу, тоді як лише 20% йдуть на традиційні військові дії.
Безумовно, Російська Федерація не веде сучасну війну, проте продовжує інвестувати величезні ресурси в інформаційну кампанію, які значно перевищують наші можливості. Це стало можливим, адже вже через кілька місяців після старту повномасштабного конфлікту телебачення поступилося місцем соціальним мережам, зокрема телеграм-каналам та YouTube, контроль над якими є надзвичайно складним.
Окрім того, відновлення політичної конкуренції сприяє тому, що російські наративи починають активно використовуватися та транслюватися українськими ЗМІ. Проблема перетворення нових соціальних розмежувань у лінії розколу ще не стала основним наративом, але без свідомого підходу до цих питань вона може перерости у вагому загрозу.
Яке ставлення українців до людей, які стали внутрішньо переміщеними особами, та тих, хто виїхав за межі країни?
Ситуація з внутрішньо переміщеними особами (ВПО) виглядає досить оптимістично. У вересні та жовтні 2024 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів опитування для Офісу Ради Європи, включаючи окреме дослідження серед ВПО. За результатами цього дослідження, більшість опитаних ВПО відзначили позитивне ставлення з боку місцевих жителів: 68% респондентів вказали на доброзичливе ставлення, 27% - на нейтральне, і лише 4% висловилися про негативне сприйняття.
У порівнянні з аналогічним дослідженням, яке було виконано наприкінці 2022 року, ставлення людей стало дещо гіршим, проте загальний вигляд ситуації переважно залишається оптимістичним.
Жителі громад, які були там до початку вторгнення, виявляють значний рівень толерантності: 71% з них мають позитивне ставлення до внутрішньо переміщених осіб (ВПО), тоді як 24% займають нейтральну позицію. Негативні настрої, як серед ВПО, так і серед місцевих жителів, залишаються на периферії.
На сьогоднішній день кількість людей, готових до тривалого опору, у два рази перевищує тих, хто не готовий до цього. Це свідчить про те, що в українців немає капітуляційних настроїв, - зазначив Володимир Паніотто.
Однак це не свідчить про те, що існуюча різниця в статусі між внутрішньо переміщеними особами (ВПО) та тими, хто залишився на своїй території, не може призвести до соціальної напруги. Це питання особливо актуальне в умовах затяжної війни, адже деякі переміщені особи, ймовірно, не повернуться на батьківщину. У багатьох випадках повернення неможливе через руйнування житла та інфраструктури, що спричинені агресорами. Тому вже зараз, а також у період після війни, важливою метою стане ефективна інтеграція ВПО в нові громади. Аналогічні виклики постануть і перед біженцями після їх повернення.
Незважаючи на труднощі, статистика демонструє поступове пристосування та інтеграцію внутрішньо переміщених осіб. Наприклад, у 2022 році тільки 37% переселенців мали роботу, тоді як до кінця 2024 року цей відсоток зріс до 56%.
Яке ставлення українців до тих, хто вирушив за межі країни?
Ставлення до біженців в соціальних мережах виявляється більш ворожим, ніж у результатах офіційних опитувань. У мережах часто можна зустріти висловлювання на кшталт: "вони насолоджуються життям в Європі, поки ми страждаємо від ворожих атак", або "якщо вони не бажають допомагати у боротьбі з Росією, нехай залишаються там, а ми займатимемося своїми справами".
У наших дослідження і за шкалою соціальної дистанції Богардуса, і за прямим запитання про своє ставлення ми бачимо, що переважна більшість (85-90%) мають нейтральне або позитивне ставлення до біженців за кордоном. Але воно різне до різних категорій біженців. Найкраще - до матерів з дітьми, найгірше - до чоловіків до 60 років.
Одночасно воно залишається більш стриманим у порівнянні, скажімо, з внутрішньо переміщеними особами (ВПО). Згідно з інформацією від наших партнерів з компанії Рейтинг, 30% українців висловлюють холодне ставлення до біженців. На даний момент не спостерігається серйозних проблем із ставленням до українців за кордоном, однак існують потенційні джерела напруженості, які можуть бути використані ворогом у майбутньому.
Крім того, біженці продовжують активну діяльність у соціальних мережах, де стикаються з негативними відгуками про себе. Це створює додаткові бар'єри для їх повернення. В даний час близько двох третин із 6-7 мільйонів біженців мають намір отримати громадянство країн перебування, що означає, що лише приблизно третина, тобто близько 2 мільйонів, планують повернутися додому. Тим часом, серед 4-5 мільйонів, які залишаться за кордоном, виїдуть чоловіки, які наразі не можуть емігрувати. Тому важливо формувати позитивне сприйняття біженців, щоб зберегти людський потенціал України.
На початку року КМІС провів дослідження, присвячене стресовим переживанням українців у контексті війни. Які результати були отримані?
- Найчастіше люди стикалися з бомбардуваннями (38%), розлукою з рідними (30%), втратою доходів (понад 40%). Ці події мають кумулятивний ефект і впливають на психоемоційний стан. Стрес мають майже 90% опитаних, але дистрес (тобто шкідливий стрес) - тільки третина з них.
Всі дослідження вказують на підвищення рівня підтримки Володимира Зеленського на тлі тиску з боку Сполучених Штатів, особливо після інциденту в Овальному кабінеті. Наскільки тривалим може бути цей підйом? Чи трансформується він у реальні цифри підтримки на майбутніх виборах, які, зрештою, відбудуться?
- Після резонансного скандалу у США та заяв американських політиків про можливе скорочення підтримки українське суспільство, дійсно, консолідувалося. Ми зафіксували тимчасове зростання підтримки Володимира Зеленського - за аналогією з ефектом "гуртування навколо прапору" у перший рік війни. Втім, це зростання не трансформується в довготривалу електоральну підтримку.
Політичні уподобання в значній мірі залежать від актуальних обставин, як у військовій, так і в соціально-економічній сферах. Якщо впродовж року відбудуться суттєві зміни у питаннях безпеки або життєвого рівня громадян, це може призвести до нових коливань у рейтингах. Щодо виборів, то їх проведення можливе лише після завершення війни, і все буде залежати від термінів та умов її закінчення, а також від необхідних компромісів. На даний момент видно, що досягнення миру вимагає значних поступок з боку України, і в таких умовах утримати високий рівень підтримки стає вкрай складно.
КМІС вважає, що немає сенсу публікувати інформацію про електоральні рейтинги, оскільки найближчим часом вибори не плануються.
- Виходячи з актуальної соціології, у другий тур потенційних президентських виборів мають вийти Володимир Зеленський та Валерій Залужний - але хто на якому місці? І як розгорнуться події у другому турі?
- КМІС вважає, що немає сенсу публікувати інформацію про електоральні рейтинги, оскільки найближчим часом вибори не плануються.. Це призводить тільки до пожвавлення політичної боротьби і сприяє ворогу.
Цікаво, що українці виступають проти проведення виборів не лише під час війни, але й під час тимчасового перемир'я, яке прагне досягти Трамп. На відміну від рівня довіри чи підтримки, електоральні рейтинги залежать від кандидатів, які братимуть участь у виборах. Згідно з дослідженнями, з якими я ознайомлений, у другий тур дійсно виходять Зеленський і Залужний, причому перемогу здобуває Залужний. Але чи стане він кандидатом на виборах? І чи вирішить взяти участь Зеленський?
Крім того, під час виборів активізується політична боротьба та пошук компрометуючих матеріалів. Наприклад: "Чому Залужний, перебуваючи у стані війни, займався захистом дисертації у дуже сумнівного Ківалова? У нього, що, було стільки вільного часу на написання дисертації?" І подібні питання. Невідомо, яким чином це вплине на його популярність. Також залишається незрозумілим, хто ще з військових потрапить до списку кандидатів і зможе "відщипнути" частину електоральної підтримки Залужного. Врешті-решт, все залежатиме від того, як завершиться війна, оскільки це матиме визначальний вплив на рейтинг Зеленського та його наміри щодо участі у виборах.
Якщо Залужний вирішить не брати участь у виборах, яка ймовірність перемоги Зеленського? І хто може стати його суперником у другому турі — можливо, хтось із "ветеранів" політичної арени?
Якщо Залужний не вирішить балотуватися, це суттєво підвищить шанси Зеленського, адже наразі у нього немає серйозних конкурентів. Серед "старої гвардії" політиків, ймовірно, спробують свої сили Петро Порошенко та Юлія Тимошенко, але їх можливості виграти досить обмежені. Найімовірніше, у виборах братимуть участь представники "нового покоління".
Чи існує ймовірність, що в найближчому майбутньому з'явиться нова політична фігура, можливо, з кола військових або волонтерів?
Цілком ймовірно. Інтерес до "свіжих облич" залишається актуальним, особливо коли йдеться про людей, які мають авторитет у контексті війни: військові, волонтери, громадські діячі. Наприклад, такі постаті, як Притула, Кличко, Кім. Однак для досягнення політичного прориву необхідно не лише здобути довіру, а й мати надійну організаційну та фінансову підтримку.
Мені запам'яталося, що під час кількох виборів Анатолій Гриценко разом із партією "Громадянська позиція" на старті кампанії демонстрували вражаючі результати. Однак, наближаючись до дня голосування, вони виявилися позаду тих політичних сил, які мали доступ до власних медіа-ресурсів.
Поки що жодне "нове обличчя" не набрало критичної маси підтримки, але така поява залишається реалістичною. Крім того, існуючи партії теж будуть намагатися залучати до своїх лав популярних особ.
Якою буде популярність умовних "військових партій" після закінчення війни?
Цей феномен може мати місце, проте його реалізація не є безумовною. Довіра до Збройних Сил України залишається на найвищому рівні серед усіх державних установ і залишається стабільною. Тим не менш, підтримка військових як інституції не завжди переходить у голосування за конкретні політичні партії. Все буде залежати від того, хто саме стане обличчям цих "військових партій". Крім того, конкуренти також намагатимуться залучити підтримку військових.
Який фактор визначатиме політичні вподобання українців після завершення конфлікту — умови миру чи соціально-економічний контекст?
- Однозначної відповіді немає, адже обидва чинники тісно переплетені. Якщо завершення війни буде сприйняте як поразка або поступка, це матиме визначальний вплив. Якщо ж умови будуть прийнятними, у центр уваги вийдуть економічні питання: ціни, доходи, житло.
- Чи може поточне негативне ставлення українців до Дональда Трампа конвертуватись у сталі антиамериканські настрої?
У грудні 2024 року більшість українців (54%) висловлювали позитивні сподівання щодо президентства Трампа, вважаючи це благом для України, тоді як лише 21% мали протилежну думку. Очікування українського населення були одними з найвищих у Європі. Однак на березень 2025 року ситуація кардинально змінилася: лише 19% людей все ще вважають, що це принесе користь, тоді як 73% вважають, що це негативно позначається на країні. Якщо нова адміністрація США продовжить відмовлятися від підтримки України, це може призвести до зростання антиамериканських настроїв серед населення.
Власне, це зараз і відбувається. Ми бачимо дуже негативне ставлення до Трампа і через це до США в українських медіа і соціальних мережах. Звісно, це дуже негативний для нас сценарій, Україна і українці мають розуміти складність ситуації і сприймати її скоріше раціонально, ніж емоційно.
Близько 50% виборців виступили проти Трампа, в Україні є чимало друзів у США, зокрема серед республіканців, і зайвий раз провокувати адміністрацію Трампа було б недоречно. Антиамериканські настрої негативно впливають на "народну дипломатію" і ускладнюють підтримку дружніх зв'язків з потенційними спонсорами відновлення України після війни. Сподіваємося, що після Трампа політика США зазнає суттєвих змін.
- Наскільки сталою є підтримка вступу до ЄС та НАТО? Чи може вона похитнутися після війни?
Підтримка вступу до Європейського Союзу та НАТО досягла рекордного рівня, перевищуючи 80% у всіх регіонах країни, включаючи південні та східні області. Це не просто тимчасове явище, а наслідок глибоких змін у сприйнятті геополітичної ідентичності. Звичайно, можливі коливання в громадській думці у випадку розчарування в ЄС через затримки у процесі інтеграції або умови вступу, але навряд чи вони суттєво змінять загальний курс на євроатлантичну інтеграцію.
Чи існує можливість створення в Україні політичної сили, що буде сповідувати умовно "особливий шлях", не орієнтуючись на західні цінності? Чи може така партія мати шанси на успіх? Зважаючи на очевидну відсутність перспектив у відверто проросійських ініціативах, це питання стає ще більш актуальним.
Це дійсно важливе питання, і ви абсолютно праві, що такі політичні сили будуть виступати з гаслами на кшталт "особливого шляху", "національних традицій України" та "партії миру" тощо.
Наші дослідження показують, що крім тих людей, які відповідають на наші запитання, є ще 6-7% прихованих проросійських респондентів. В цілому це може бути 10-15%, тобто ця партія може стати парламентською.
#НАТО #Дональд Трамп #Європейський Союз #Європа #Росія #Україна #РБК-Україна #Українці #Володимир Зеленський #Рада Європи #Північна та Південна Америка #Республіканська партія (США) #Соціологія #Біженець #Збройні сили України #Юлія Тимошенко #Демократія #Суспільство #Компроміс #Соціальна мережа #Докторська дисертація #Генеральний директор #Волонтерство #Петро Порошенко #Людство #Національна академія наук України #Віталій Кличко #Київський міжнародний інститут соціології #Контрнаступ #Боєздатність #Йосип Сталін #Внутрішньо переміщені особи #Володимир Великий #Дослідження #Володимир Паніотто #Інформаційна війна #Оптимізм #Сприйняття #Головаха Євген Іванович #Інститут соціології НАН України #Громадянська позиція #Анатолій Гриценко
