У 2024 році стало очевидно, що Україна і світ розвиваються за двома окремими напрямками: "дипломатія справедливості" та "дипломатія інтересів". Ці напрямки не перетинаються, подібно до двох паралельних залізничних колій, по яких рухаються зустрічні потяги. Проте, на відміну від геометричних паралелей, які ніколи не зійдуться, залізничні колії можуть перетворитися на спільну станцію, де їх шляхи перетнуться.
Ситуація в Україні така, що, крім боротьби на фронті з російськими військами, країна змушена постійно підкреслювати важливість "справедливості" для досягнення миру. Це поняття є критично важливим не лише у контексті відновлення міжнародного права, але й у розумінні того, що бездіяльність у відповідь на агресію лише сприяє її подальшому розвитку.
Цілком логічно звертатися до країн, що підписали "Будапештський меморандум", з вимогою гарантій безпеки. Однак, як ми вже переконалися, це не приносить результатів. Адже кожна з цих країн керується власними інтересами: "Які переваги я отримую, якщо буду вимагати справедливого покарання для Росії, якщо моя економіка залежить від енергетичних постачань з Кремля?".
Такою була реакція монгольських представників на заклик Західних країн затримати Путіна, що ґрунтувався на цілком законній вимозі Міжнародного кримінального суду під час його візиту до Монголії 2 вересня. З цього можна зробити єдиний висновок: коли економічні інтереси мають пріоритет, дотримання закону стає вторинним.
Таку безтурботну подорож не могли обіцяти Путіну в Південно-Африканській республіці, куди він планував прибути на саміт БРІКС у липні 2023 року. Існувала реальна загроза його арешту. Тому було вирішено запропонувати йому участь у заході через відеозв'язок.
Аналізуючи наведені приклади, можемо зробити висновок, що в умовах сучасності концепція "справедливості покарання" є вибірковою і залежить від рівня економічного інтересу тієї сторони, яка взаємодіє з країною, що порушує міжнародне право, особливо в контексті її кримінальної юрисдикції.
Хоч це може звучати дивно, але справедливість відіграє роль бар'єра проти хаосу. У Давній Греції її вважали основою суспільного життя. Філософи тих епох підкреслювали, що найбільшим злом є несправедливість, яка руйнує основи суспільного існування. У період Нового часу справедливість стала наріжним каменем концепції правової держави, де "закон сили" поступився "силі права". Ця трансформація дозволила створити суспільство, засноване на рівноправності, в якому чітко визначалися "благо" і "антиблаго" — що сприяє гармонії між громадянами та що їй шкодить.
Одним із основоположних принципів міжнародного права є запобігання анархії. Якщо учасники міжнародних відносин діють згідно з примітивними законами сили, це зазвичай веде до виникнення конфліктів і воєн. Історичні факти неодноразово підтверджували цю тенденцію.
Канадська дослідниця історії Маргарет Макміллан у своїй праці "Війна, яка розділила нас" ("War. How Conflict Shaped Us") акцентує, що війна є практично невід'ємною складовою людського існування: "Війна - це норма, а мир - виняток". Проте безперервний стан війни призвів би до хаосу, тому еліти завжди прагнули знайти шляхи для встановлення стабільності та порядку.
Для запобігання хаосу, що виник після Другої світової війни, були розроблені чіткі норми співіснування. Необхідність справедливого покарання за їх порушення стала важливим елементом стримування. Міжнародні угоди щодо відповідальності за агресію мали на меті забезпечити, щоб подібні акти насильства ніколи більше не повторювалися.
Криваве ХХ століття виявилось уроком для багатьох країн, змусивши їх шукати шляхи до миру. Після провалу Ліги Націй міжнародне право суттєво розширили, охопивши майже всі країни та народи. Гасло "Ніколи знову!" стало головною ідеєю у більшості держав, хоча деякі країни залишилися осторонь цього консенсусу.
Сьогоднішня дипломатія, що зосереджується на інтересах, часто ставить під загрозу принципи справедливості. Але справедливість залишаєтья наріжним каменем для підтримання стабільності в світі. Україна, яка тепер символізує боротьбу за справедливість, нагадує міжнародній спільноті про необхідність дотримання норм міжнародного права. В умовах, коли агресія порушує кордони та підриває глобальний порядок, справедливість повинна стати не лише моральним орієнтиром, а й ефективним інструментом для досягнення миру.
Ця боротьба за справедливість має ключове значення для майбутнього. Чи зможе світ підтримати цю ініціативу, визначить не лише fate окремих держав, а й стабільність глобальної системи в цілому.
І це не лише підсумки 2024. Наступний 2025 рік буде роком, де протистояння продовжиться, але воно вийде на рівень "цінності чи вигода". Якщо говорити про другий варіант, тоді справедливим будуть вважати те, що ціною України можна досягти миру, але чи буде це справедливий мир?
Справедливий світ – це такий, у якому міжнародні норми захищають жертв агресії, а не пристосовуються до тих, хто використовує силу.
Отже, виходить, що сьогодні правий той, хто має владу? Проте Україна щодня демонструє в своїй боротьбі, що справедливість належить тим, хто володіє свободою. Це саме та цінність, яка не піддається контролю сили.
