Конфлікт між Китаєм і Японією щодо Тайваню: чи матиме це вплив на Україну?

Китай різко реагує на слова глави уряду Японії, проте ескалації не прагнуть обидві сторони

Суперечка між Китаєм та Японією щодо Тайваню є не першим, і, напевно, не останнім конфліктом між цими двома сусідніми державами, які мають складну історію. Хоча напруженість зростає, вже можна робити прогнози щодо наслідків цього протистояння для регіону та світу в цілому, а також оцінити, чи можуть ці події вплинути на ситуацію з війною в Україні.

АРГУМЕНТИ ТОКІО ПРОТИ ПОЗИЦІЇ ПЕКІНА

Останній конфлікт між Пекіном і Токіо виник у відповідь на заяву японської прем'єр-міністерки Санае Такаїчі під час парламентських дебатів 7 листопада. Вона зазначила, що можливий напад Китаю на Тайвань може загрожувати існуванню Японії. Відповідно до оновленого у 2015 році японського законодавства, така загроза дає змогу Токіо вдаватися до використання збройних сил для самооборони, що може означати участь у конфлікті в Тайванській протоці.

Комуністичний режим у Китайській Народній Республіці розглядає Тайвань як одну зі своїх провінцій, що наразі знаходиться поза контролем Пекіна. Згідно з цією концепцією, Китай стверджує своє виняткове право на управління водами, які розділяють материк і острів, внаслідок чого він вимагає від усіх суден, що проходять цим маршрутом, надавати інформацію про вантажі та плани подальшого руху.

Сполучені Штати та їх союзники, у тому числі й азійські, відкидають претензії Пекіна і вважають Тайванську протоку міжнародними водами із вільним мореплавством, а повітряний простір над нею - вільною для польотів зоною. Час від часу військові кораблі та літаки США і країн, що їх підтримують, здійснюють у протоці операції з демонстрації свободи судноплавства, проходячи морським маршрутом чи пролітаючи над поверхнею моря в одному чи іншому напрямі, що викликає гнів і роздратування Китаю.

Доходить до того, що китайські військові, які супроводжують іноземні військові судна в протоці, навіть імітують атаки на них, наводячи на непроханих гостей радари й інше обладнання для націлювання своїх ударних систем зброї. Тож, підсумовуючи, позиція Китаю така: Тайвань наш, протока між островом і материком наша, тайванське питання є виключно нашим внутрішнім, відповідно, ніхто ззовні не має втручатись у внутрішні справи нашої країни, виходячи з одного із ключових принципів сучасних міжнародних відносин про невтручання.

У цьому контексті союзники, насамперед Сполучені Штати та Японія, дотримуються так званої стратегії невизначеності стосовно Тайваню, зберігаючи існуючий статус-кво між островом та материковим Китаєм. Це означає, що, з одного боку, вони офіційно підтримують політику "одного Китаю" і визнають уряд Пекіна єдиним представником Китаю на міжнародній арені, а з іншого - дозволяють розвивати економічні та торговельні зв'язки з Тайванем, а також підтримують неофіційні контакти з його владою, обходячи Пекін.

При цьому Китай повинен утримуватися від застосування армії для встановлення контролю над островом силою, а Тайбей - від спроб офіційно проголосити незалежність та отримати статус суверенної держави. До речі, у законодавстві й керівних безпекових доктринах КНР міститься положення про те, що як тільки Тайвань зробить хоча б один рух у бік отримання незалежності, Китай автоматично оголошує війну острову.

Отже, всі адміністрації США та союзники Тайваню підтримують збереження поточної ситуації, відстрочуючи вирішення питання Тайваню на невизначений термін, сподіваючись, що з часом буде знайдено мирний вихід. Подібну позицію займали й усі попередники Такаїчі на чолі японського уряду, які усвідомлювали потенційні загрози для Японії у разі виникнення конфлікту навколо Тайваню, адже до найближчого японського острова Йонагуні всього 110 кілометрів.

Однак саме першою жінкою в історії Японії, яка очолила уряд, стало важливим кроком сміливості — відмовитися від стратегічної невизначеності, що загрожувала безпеці країни, і прямо висловити свої думки. Щоб зрозуміти, чи були її заяви щодо Тайваню випадковими чи навмисними, слід звернути увагу на її політичні переконання та діяльність до того, як вона стала прем'єр-міністром.

Образ звичайного прем'єр-міністра Японії знайомий багатьом: це, як правило, літній чоловік, одягнений у строгий темний костюм, білу сорочку та синю краватку. Багато керівників японського уряду мають схожі риси, і їхні каденції часто бувають короткими, що призводить до швидкого забуття в суспільстві.

Проте Такаїчі, котра очолила японський уряд 21 жовтня, дуже відрізняється від присутніх у цьому одноманітному списку. Насамперед, вона перша жінка на цій посаді у країні, яка вважається патріархальною і в палаті представників якої із 465 депутатів лише 73 жінки.

Її родина ніколи не була залучена до політичних справ, що є досить незвичним явищем для японських лідерів останнього часу. Багато з них походять з родин видатних політичних діячів, таких як Сіндзо Абе, чий батько займав посаду міністра закордонних справ, а дідусь був прем'єр-міністром, представляючи цілу династію. Під час навчання в університеті Такаїчі вона відкрила для себе захоплення хеві-металом і мотоциклами, тому на багатьох світлинах тих часів майбутня прем'єрка або грає на барабанах, або катається на Kawasaki Z400GP — це не зовсім звичні захоплення для японських політиків.

Хоча чинна очільниця уряду ламає чимало стереотипів, сама вона дотримується консервативних, подеколи навіть реакційних поглядів. Уперше обравшись до парламенту в 1993 році як незалежний депутат, вона незабаром ідеологічно зблизилася з Сіндзо Абе і перейнялася багатьма його консервативними націоналістичними ідеями.

Наприклад, Такаїчі не має нічого спільного з феміністичними поглядами; навпаки, вона підтримує існуючу систему спадкування престолу, за якою імператорський трон Японії передається виключно через чоловічу лінію. Крім того, нова прем'єрка виступає проти ініціативи, що дозволяє подружжям зберігати різні прізвища після укладення шлюбу.

У зовнішній політиці деякі її тези співзвучні з ідеями Трампа і, знову ж таки, - Сіндзо Абе, вбитого у липні 2022 року, гасло якого "Японія повернулася" Такаїчі використала під час передвиборчої кампанії, наголошуючи, що місце її батьківщини - "на вершині світу". Крім того, вона виступає проти імміграції, говорить про необхідність захищати японські традиції та обурюється, що туристи недостатньо шанобливо ставляться до місцевих правил.

Ще більше суперечностей викликає той факт, що Такаїчі регулярно відвідує святилище Ясукуні, яке вшановує пам'ять загиблих під час Другої світової війни, включаючи 14 військових злочинців, які були страчені у 1948 році за рішенням Токійського трибуналу. Ці візити спричиняють різку критику з боку Китаю та Південної Кореї, які вважають їх проявом японського мілітаризму.

Ще одним джерелом напруги у відносинах з Пекіном є Тайвань. Такаїчі, що займає політичну позицію на підтримку острова, вважає його важливим союзником і цінним другом Японії. Під час свого візиту до Тайваню в квітні вона навіть запропонувала ініціювати неформальний альянс безпеки, до якого могли б приєднатися також Австралія, Індія та європейські країни.

Отже, зважаючи на політичний досвід прем'єр-міністра Японії, її висловлювання про потенційні загрози для країни внаслідок збройного конфлікту в Тайванській протоці були зроблені з чітким усвідомленням реальної загрози з боку Китаю та можливих наслідків таких заяв для відносин з Пекіном.

Китайська влада, очевидно, не мала ілюзій щодо зовнішньої політики нової лідерки Японії в контексті стосунків з Китаєм. Тому голова КНР Сі Цзіньпін вирішив відступити від власної практики і не надіслав привітання Санае Такаїчі з її обранням на посаду прем'єр-міністра. Раніше він надсилав вітання своїм попередникам - Йосіхіде Суга, Фуміо Кішіді та Шіґеру Ішібі у 2020, 2021 та 2024 роках відповідно. Такаїчі не забарилася і вже через два тижні на посаді спричинила серйозну політичну суперечку, яка продовжує розвиватися.

Відповідь Пекіна не змусила себе довго чекати. Першим кроком китайської влади стало призупинення туристичних подорожей своїх громадян до Японії, яка за перші десять місяців року прийняла понад 7,5 мільйона китайських туристів, з посиланням на потенційну небезпеку для мандрівників з КНР через нібито зростання антикитайських настроїв в Японії. Однак реальність є зовсім іншою: минулого року в Китаї сталося два жахливих напади на японських школярів за допомогою холодної зброї, в результаті одного з яких загинув десятирічний хлопчик, а в іншому випадку загинула китаянка, що була водієм шкільного автобуса, намагаючись захистити дитину.

Далі Пекін звернувся до понад 100 тисяч китайських студентів, які навчаються в японських вишах, із тим самим попередженням і рекомендацією переглянути свої рішення і перейти на навчання до університетів своєї країни. Паралельно, під різними приводами, зокрема невідповідності санітарним вимогам, були застосовані економічні обмеження і заборони на імпорт окремих видів продукції, перш за все морепродуктів, із Японії до КНР та експорт окремих груп товарів до Японії.

Конфлікт також вплинув на культурну сферу, викликавши в Китаї хвилю скасувань концертів японських виконавців, прем'єр японських фільмів та інших запланованих мистецьких подій. Внаслідок цього кількість авіарейсів між Японією та Китаєм зменшилася майже на третину. Китайські авіакомпанії пропонують безкоштовні зміни в бронюваннях та скасовують рейси в обидва напрямки, а Центральне китайське телебачення повідомило, що з 15 листопада скасовано понад 540 тисяч рейсів на японському напрямку.

Не відстає у антияпонській кампанії і Міністерство закордонних справ Китаю. Його представники на кожному брифінгу підкреслюють, що японські влади повинні відмовитися від своїх висловлювань, якщо хочуть вважати інцидент закритим. До дипломатичного тиску на Японію також активно залучено постійне представництво Китаю при ООН. Дипломати цієї місії піднімають на всіх засіданнях питання про "посилюючі загрози" для світового порядку після Другої світової війни, які походять від Японії, а також надсилають листи з критикою висловлювань Такаїчі керівництву ООН та представникам інших країн-членів.

Нещодавно Пекін активізував іще один важіль тиску, військовий, направивши ударну групу авіаносця "Лаонін" на навчання у Тихий океан не звичним маршрутом протокою між островами Міяко та Окінава, ближче до Тайваню, а протокою між островом Кікай у префектурі Окінава та островами префектури Каґосіма на острові Кюсю, що значно глибше у ланцюгу Японських островів. Під час походу відбувся інцидент між винищувачами авіаносця та ВПС Японії (за японською версією - націлювання радарів управління системами вогню, за китайською - це були радари пошукові, а не систем вогню), що додав напруженості суперечці між двома країнами.

У контексті акцій військового тиску Китаю на Японію особливістю нинішньої ситуації є ширше залучення на користь Китаю росіян, так звані спільні патрулювання повітряного простору, останнє з яких відбулось 9 грудня. Китайські і японські аналітики вважають, що така підтримка з боку ЗС РФ найближчим часом посилиться і залучатиме все більше російських ВМС та ВПС.

Існує одна суттєва різниця між цією суперечкою та попередніми конфліктами в китайсько-японських відносинах, а саме - відсутність розгулу антияпонських настроїв у китайському суспільстві. Під час інцидентів у 2012 та 2023 роках, пов'язаних із суперечками навколо островів Дюоюйдао/Сенкаку у Східнокитайському морі, а також скиданням очищеної стічної води з японської АЕС "Фукусіма", в Пекіні біля посольства Японії та в японських консульствах в інших містах Китаю проходили масові протести обурених китайців. Протестувальники псували автомобілі японських марок, розбивали вітрини японських магазинів і телефонували з погрозами до громадян та установ Японії.

Цього разу, незважаючи на те, що питання Тайваню є набагато більш пріоритетним для китайського уряду в порівнянні з іншими згаданими темами, ми не спостерігаємо подібних реакцій. Державна пропаганда не розгортає антияпонських інформаційних кампаній і не закликає населення до протестів. Схоже, що китайське керівництво намагається зберегти ситуацію під контролем і уникнути небезпечного зростання ворожнечі до японців.

Японія безпосередньо не вплинула на ситуацію в Україні.

Токіо, втім, поки не демонструє надмірного занепокоєння діями Пекіна. Прем'єр-міністерка Такаїчі навіть не згадує про можливу відмову від своїх слів, заявляє, що її уряд уважно слідкує за реакцією Китаю, а її однопартійці в кабінеті й парламенті висловлюють їй повну підтримку. Агресивний пресинг з боку Китаю лише зміцнив особисту підтримку прем'єрки та її уряду в японському суспільстві із менш ніж 60% перед інцидентом до понад 70% після розголосу, і такий показник зберігається.

Отже, намагаючись завдати серйозного удару по японській економіці з метою змусити Такаїчі змінити свою позицію, Пекін фактично досягає протилежного результату. Замість того щоб ослабити підтримку уряду, такі економічні заходи викликають негативну реакцію в японському суспільстві, що, в свою чергу, сприяє відродженню націоналізму та рішучості не піддаватися тиску з боку Китаю. У середовищі японських аналітиків навіть активізувалися обговорення щодо необхідності прискореної диверсифікації економічних зв’язків, адже китайський уряд постійно використовує економічний шантаж для реалізації своїх політичних цілей у відносинах з Японією.

Японські аналітики вважають, що уряд Японії під різними приводами продовжуватиме ігнорувати вимоги Пекіна щодо відкликання заяви Такаїчі про Тайвань. Натомість, він може скористатися сприятливими умовами для впровадження непопулярних економічних реформ, зокрема, підвищення податкових ставок. З політичної точки зору, високий рівень підтримки виборців може підштовхнути Такаїчі до оголошення про розпуск парламенту та проведення дострокових виборів, з метою збільшення представництва у парламенті та зміцнення правлячої коаліції.

Щоб вирішити конфлікт з Пекіном, глава японського уряду намагається отримати підтримку президента США Дональда Трампа. Проте американський лідер поки що лише закликав уникати ескалації напруженості з Китаєм, аби не нашкодити його вразливому миру в торговій війні з Пекіном.

Щодо потенційного впливу суперечки між Пекіном і Токіо на конфлікт в Україні, наразі не варто очікувати негативних наслідків. Ймовірно, що до моменту повного вирішення розбіжностей, яке може зайняти близько року, ситуація залишиться стабільною. Для України було б небажано, якби дипломатичний конфлікт переростав у військові дії. Проте, здається, ані Пекін, ані Токіо не мають наміру переходити до активних дій, тож такий розвиток подій малоймовірний.

Натомість, критично важливим є подальше забезпечення підтримки України з боку японського уряду, заперечення прем'єр-міністерки Такаїчі російської агресії в Україні та однозначне визначення Росії як джерела небезпеки, яка стосується не лише Європи, але й Східної Азії.