Три стовпи української Перемоги: або в момент, коли Путін насправді прагнутиме миру.

Переговори, що тривають між представниками України та США, а також між США і Росією, з самого початку мали всі шанси на невдачу. Це зумовлено однією ключовою причиною: нині російський лідер Володимир Путін не відчуває жодної потреби у досягненні мирної угоди або навіть у встановленні тривалого перемир'я.

Їхня справжня мета, на жаль, не є досягненням миру. Переговори нагадують театральну виставу, де єдиним глядачем виступає президент США Дональд Трамп, а кожен учасник переслідує свої власні стратегічні цілі. Україна намагається зберегти важливі відносини з ключовим союзником, щоб не втратити можливості для закупівлі критично важливої та унікальної зброї для своєї оборони. У Кремлі панують побоювання щодо нових санкцій з боку США, і вони намагаються лише імітувати свою готовність до угод перед Білим домом.

Коли на переговорах з'являються певні дипломатичні домовленості, Кремль одразу ж підвищує свої територіальні вимоги. Російський лідер знову почав говорити про "звільнення всієї Новоросії". Варто зазначити, що в Москві під "Новоросією" розуміють повну територію Херсонської, Запорізької, Дніпровської та Одеської областей.

Щоб Кремль насправді, а не лише на словах, почав переговори, потрібно, щоб спрацювали три основні чинники — три "основи", які позбавлять агресора як ресурсів, так і ілюзій про можливість "вичекати" Україну та міжнародну спільноту.

Основна стратегічна надія Путіна на те, що Захід втомиться і припинить фінансування України, вже потерпіла невдачу. Прийняття ЄС минулого тижня рішення про надання репараційного кредиту в розмірі 90 млрд євро стало важливим поворотним моментом. Ця форма допомоги є унікальною, адже її повернення залежить від майбутніх репарацій з боку Росії, що не створює додаткового навантаження на український бюджет і фактично виконує функцію гранту.

Основні результати цього етапу:

Варто зазначити, що фінансова підтримка від Європейського Союзу – це не єдине джерело коштів, які Україна отримує від міжнародних партнерів. Крім того, значні суми надходять від Великої Британії, Канади, Японії, Австралії та Норвегії. Допомога від цих держав дозволяє нам з упевненістю планувати підтримку Збройних Сил України, економіки та соціальних ініціатив на найближчі роки.

Поки Україна нарощує фінансові м'язи, економіка Росії демонструє ознаки виснаження. Нафтогазові доходи Кремля -- головне "паливо" цієї війни -- вже опинилися в критичному стані.

Кремль опинився у пастці: доходи від "тіньового флоту" тануть через нові санкції та рекордні дисконти, а виснаження рентабельних родовищ робить видобуток занадто дорогим.

Лише на цьому тижні наші спецслужби впровадили нові обмеження, спрямовані на ускладнення Росії видобутку та продажу нафти.

Українські "санкції" призводять до того, що судновласники змушені підвищувати страховку до максимально можливого рівня або зовсім утримуватися від перевезення "ризикованої" російської нафти.

Негативні тенденції в російській економіці стали настільки очевидними, що їх визнають навіть "офіційні" економісти країни. Проте істина полягає в тому, що Кремль здатен вести війну тривалий час, незважаючи на наявні економічні труднощі.

На щастя, ні. Вже навіть самі палкі Z-патріоти бачать наближення економічного колапсу. Так, колишній "міністр оборони ДНР" Ігор Гіркін (Стрєлков) відкрито пише про економічну катастрофу, що наближається вже наступного року.

Я вже згадував, що нинішні "економічні новини виглядають значно гірше, ніж звістки з фронту", що нагадує ситуацію наприкінці 1916 - на початку 1917 років, чи не так? "Економіка мирного періоду" більше не може витримувати повноцінні військові навантаження. Тому наші високопосадовці, які мають прямий інтерес у "надприбутках" під час війни, але без відповідних зобов'язань, так явно прагнуть "швидкого та будь-якого примирення". Однак, оскільки конфлікт триватиме в будь-якому випадку (навіть під формальним "перемир'ям", яке навряд чи затримається надовго), я вважаю, що у 2-3 кварталах наступного року ми зіткнемося з явними ознаками економічного колапсу, який буде поступово, але невпинно наростати. Це, безумовно, призведе до соціальних проблем.

Третій "кит" -- це наша військово-політична стійкість. В першу чергу -- це стабілізація лінії фронту. Поки Путін, хоч і завалюючи трупами своїх солдатів кожне українське окуповане село або місто, все ж продовжує захоплювати нові території, у нього немає мотивації вважати, що мир буде кращим вибором.

Тактичний успіх ЗСУ у "двічі взятому росіянами Куп'янську" яскраво демонструє, що Сили оборони при компетентному командуванні навіть за вражаючої чисельної переваги ворога спроможні проводити успішні контрнаступальні операції. Стабілізація лінії фронту на кілька місяців виб'є з рук російського диктатора останню козирну карту, яку йому, на жаль, ще вдається успішно "продавати" як всередині РФ, так і на Заході.

На думку професора Гарвардського університету Сергія Плохія, мирні переговори можуть стати реальними лише тоді, коли фронт стабілізується, що у свою чергу унеможливить подальші наступи агресора.

"Сталий мир може прийти тільки в умовах стратегічної поразки Росії. Значення стратегічної поразки може бути різне, але якщо врешті-решт російські еліти вирішують, що політика Путіна -- це політика, яка не є в їхніх інтересах, в інтересах Росії, змінюється й курс. Цього буде досить, щоб говорити про постійний мир", -- сказав Плохій.

Утримання стабільності на лінії фронту разом із сильним фінансовим підкріпленням України (пункт 1) та фінансовими труднощами Російської Федерації (пункт 2) формує обставини, в яких для Путіна продовження конфлікту не лише стає надто витратним, а й може призвести до руйнації самої Росії.

Росія почне серйозно прагнути до миру лише тоді, коли усвідомить, що Україна має фінансову стабільність на багато років вперед, а її нафтова промисловість зазнає лише збитків. Економіка Росії швидко рухається до колапсу, а лінії фронту не вдається прорвати, навіть якщо за це доводиться платити життям тисяч солдатів. Наразі ми стаємо свідками формування такої реальності. Скільки часу це займе, важко передбачити, але вже зараз світло миру починає пробиватися крізь дим від вибухів, що свідчить про завершення війни.