В Індонезії існує проблема з відходами. Чи має Китай якісь вирішення цієї ситуації?

Звалище відходів у районі порту Танджунг-Пріок, у частині муніципалітету Джакарти, столиці Індонезії. Зображення з Вікісховища, ліцензія -- CC BY‑SA 2.5

Ця публікація є частиною ініціативи "Кліматична справедливість" від Global Voices (стипендія Global Voices Climate Justice), в рамках якої журналісти з країн Глобального Півдня та китайськомовних регіонів спільно досліджують вплив китайських економічних проектів за межами країни. Додаткові матеріали доступні за вказаним посиланням.

Автоматичний переклад Firefox використано для визначення китайської та індонезійської мов у наведених нижче посиланнях; всі інші посилання, які не мають додаткових позначок, представлені англійською мовою.

У вересні 2024 року китайська компанія з обмеженою відповідальністю "Електроенергетична компанія Чжецзян Цзіньнен" (англ. Zhejiang Jinneng Electric Power Technology Co., Ltd.; кит. 浙能锦江环境控股有限公司), що спеціалізується на енергетичній утилізації відходів, провела урочисту церемонію закладання основи для свого нового заводу в Палембангу, одному з ключових міст на індонезійському острові Суматра. Під звуки святкових петард і феєрверків була забита перша паля для фундаменту сміттєспалювального заводу.

У минулому році була підписана угода про закупівлю електричної енергії між китайською компанією та індонезійською державною енергетичною компанією Perusahaan Listrik Negara (PLN). Компанія "Чжецзян Цзіньнен" планує реалізувати проект з будівництва в Палембангу системи для спалювання сміття, що включатиме печі та турбіни, здатні переробляти до 1000 тонн твердих відходів щодня. Процес виробництва електроенергії базується на використанні тепла, отриманого в результаті спалювання відходів, яке активізує турбіну. Згідно з угодою, PLN буде закуповувати вироблену електричну енергію.

Вілуйо Кусдвіхарто, директор з управління проєктами та з нової відновлюваної енергетики на PLN, під час церемонії зазначив, що палембанзький проєкт не лише розв'яже серйозну проблему купи відходів, які накопичуються в місті, але й сприятиме зниженню викидів парникових газів і генерації "зеленої електроенергії", як згадано у пресрелізі [кит.] "Чжецзян Цзіньнен".

Марліна Сильвія, керівниця відділу водних ресурсів в управлінні комунальної інфраструктури та планування громадського простору міста Палембанг, зазначила, що реалізація цього проєкту сприятиме зменшенню затоплень у регіоні, оскільки дозволить позбутися великих скупчень сміття, які блокують каналізаційні системи. За підрахунками, щодня в річки Палембангу потрапляє приблизно 90 тонн відходів.

У розмові з популярним регіональним виданням Kompas [індонез.] Сильвія підкреслила:

Upaya ini harus dilakukan karena sebagian besar sampah berasal dari rumah tangga

Цей проект з енергетичного використання відходів є безперечно важливим, оскільки значна частина сміття утворюється саме в домогосподарствах.

Як провідний гравець у своїй галузі в Китаї, компанія "Чжецзян Цзіньнен" наразі управляє 27 об'єктами енергетичної утилізації відходів (зокрема сміттєспалювальними заводами) на території своєї країни. Проект у Палембангу стане першим досвідом компанії в будівництві сміттєспалювального заводу за межами Китаю. "Чжецзян Цзіньнен" підкреслює, що цей проект:

积极推动中国先进的垃圾焚烧发电技术走向国际，为印度尼西亚的环境保护贡献中国的经验与智慧。

...розвиватиме за межами країни інноваційні китайські технології переробки відходів на енергію, а також залучатиме експертний досвід і глибокі знання китайських фахівців для підтримки ініціатив Індонезії, спрямованих на охорону навколишнього середовища.

Здається, проєкти з переробки відходів в енергію забезпечують дві переваги одночасно: вони допомагають позбутися накопичених сміттєвих відходів і одночасно генерують електричну енергію як побічний продукт. Отже, чи є китайська технологія перетворення відходів в енергію ефективним рішенням для зростаючої проблеми сміття в Індонезії та Південно-Східній Азії? Чи це може виявитися занадто добрим, щоб бути реальністю?

В останні два десятиліття у Китаї стрімко розвивалася галузь спалювання відходів з отриманням енергії, особливо в середніх та великих містах. За даними [кит.] Міністерства житлового господарства й розвитку міст і сіл Китаю, з 2005 по 2023 рік частка міських побутових відходів, утилізованих шляхом спалювання, збільшилася з 9,8% до 82,5%, а кількість сміттєспалювальних заводів зросла з усього 67 до 1010. Зараз країна займає лідерську позицію в технологіях енергетичної утилізації сміття, особливо твердих муніципальних відходів.

У бесіді з китайським виданням "Щотижневик новин Китаю" (англ. China News Weekly, кит. 中国新闻周刊) Пань Ґон, експерт з проблем твердих відходів в аналітичному центрі "Інститут E20", висловив свою думку щодо поточної ситуації:

根据初步评估，目前垃圾焚烧厂的整体负荷率大约为60%。

За орієнтовними даними, нинішній рівень завантаження сміттєспалювальних підприємств у Китаї складає приблизно 60%.

За словами Паня, приблизно у 2018 році в Китаї відбувся справжній сплеск у будівництві сміттєспалювальних заводів, які виробляли енергію. Однак до 2022 року, коли ці заводи почали свою роботу, почала проявлятися проблема браку пального для їх ефективної експлуатації.

Внаслідок надлишкових виробничих потужностей та жорсткої конкуренції на внутрішньому ринку, китайські компанії, що займаються сміттєспалюванням, такі як "Чжецзян Цзіньнен", почали звертати увагу на міжнародні ринки. Південно-Східна Азія, яка характеризується високою концентрацією країн, що розвиваються, швидким економічним зростанням і зростаючим населенням, а також значним попитом на проєкти з енергетичної утилізації відходів, стала важливим закордонним ринком для китайських підприємств у цій сфері. Розташування цього регіону також є зручним, оскільки він знаходиться близько до Китаю.

Завдяки чималій території, стрімкому розвитку міст і прискореному нагромадженню відходів Індонезія виглядає перспективним напрямком для інвестування в енергетичну утилізацію відходів. Враховуючи, що за рік тут накопичується 65 млн тонн відходів і це число невпинно зростає, країна стикається із серйозною кризою в управлінні відходами. На додачу, десятиліттями на архіпелаг імпортувалося сміття з таких країв, як ЄС, Австралія та США, що тільки загострювало [індонез.-?] проблеми з власними відходами.

З початку 1990-х років Китай перетворився на провідний світовий центр для міжнародного імпорту відходів. У 2011 році уряд країни ввів жорсткіші регуляції щодо ввезення сміття, а на початку 2018 року остаточно заборонив цю діяльність, вважаючи її несумісною з принципами сталого розвитку та небезпечною для екології і здоров'я громадян. Це призвело до того, що багато західних держав, шукаючи вихід з проблеми утилізації відходів, почали відправляти свої непотрібні матеріали до країн з низьким рівнем доходу на Глобальному Півдні. Однак багато з цих країн не мають достатньо розвинутих систем для управління відходами. Деякі активісти називають цю практику "сміттєвим колоніалізмом".

До 2022 року Індонезія зайняла третю позицію за імпортом сміття, а в 2024 році країна імпортувала вражаючі 262 900 тонн пластикових відходів. У січні 2025 року ця практика була офіційно заборонена. Міністр охорони навколишнього середовища Ханіф Файсол Нурофік підкреслив: "Хотів би нагадати всім учасникам, що з наступного року імпорт пластикових відходів припиняється. Нам цього достатньо, особливо враховуючи, що наша країна все ще стикається з серйозними проблемами в управлінні власними великими обсягами відходів".

У містах у сфері управління відходами домінують традиційні підходи, які не можуть залишатися без змін назавжди. Зокрема, практики відкритого скидання відходів сприяють істотним викидам метану, що є одним із основних чинників, що викликають глобальне потепління.

У різних куточках Індонезії частка перероблених відходів складає лише приблизно 10%. За прогнозами, до 2030 року сміттєзвалища в країні досягнуть свого максимального заповнення.

Проте важке становище водночас створює нагоду для розвитку сектору енергетичної утилізації відходів у Індонезії. Зараз в Індонезії працюють усього два підприємства з енергетичної утилізації відходів -- у містах Сурабая та Соло (в провінціях Східна Ява й Центральна Ява відповідно). Уряд прагне до 2029 року збільшити їх кількість до 30.

Цей сектор привертає значну увагу іноземних інвесторів, не лише з Китаю, а й зі Сингапуру, Японії та Європи. Як зазначив міністр з координації питань харчування Індонезії Зулкіфлі Хасан у своєму інтерв'ю "Індонезійському агентству новин": "Цей бізнес є привабливим для багатьох, оскільки тут існують реальні можливості для реалізації їхніх планів і потенціал для отримання прибутку". Уряд країни урочисто запевнив, що вживе заходів для спрощення правових норм, ліквідувавши будь-які бюрократичні перешкоди для майбутніх іноземних інвесторів.

Хоча технології енергетичної переробки здатні трансформувати проблему відходів у джерело відновлювальної енергії, вони також ставлять перед нами специфічні виклики, пов'язані з економікою, екологією і соціальними аспектами.

Науковці виявили, що нинішні "зелені" тарифи на купівлю електроенергії та плата за обробку сміття на підприємствах, що займаються енергетичною утилізацією в Індонезії, не є достатніми для забезпечення економічної життєздатності цих компаній. Крім того, відходи в Індонезії містять значну кількість вологи, що вимагає попередньої обробки та підвищує загальні витрати на їх переробку. Пріянто Роматулла, директор з екологічних питань при Міністерстві планування національного розвитку (Bappenas), під час симпозіуму в Університеті Гаджа Мада, присвяченого екологічним викликам, розповів про труднощі, які постають перед Індонезією у перетворенні відходів на енергію.

Plastics should be separated, organics should be separated, and inorganics should also be separated. But what often happens is that everything is mixed, collected, transported, and dumped again. This is why our landfills practice open dumping, leading to overcapacity.

Необхідно впровадити роздільний підхід до утилізації сміття: пластик має оброблятися окремо, органічні відходи — в окремій категорії, а неорганічні — в третій. Проте, часто відбувається так, що всі ці матеріали змішуються, збираються разом, транспортуються і знову викидаються в одну купу. Як наслідок, на сміттєзвалищах, замість того щоб закривати відходи землею, їх просто скидають, що призводить до їх переповнення.

Екологічна неурядова організація "Індонезійський форум захисту довкілля" (англ. Indonesian Forum for the Environment, індонез. Wahana Lingkungan Hidup, WALHI) також висловила подібні занепокоєння. Юліусман, виконавчий директор південносуматранського підрозділу WALHI, наголосив на необхідності належної підготовки відходів перед їх енергетичною утилізацією. Він зазначив, що для ефективного процесу утилізації енергії в відповідних місцях повинні бути присутніми "обладнання та інфраструктура для збору побутових відходів".

Сміттєспалювальні заводи викликають суперечливі думки у різних куточках світу, оскільки існують побоювання щодо їхнього впливу на екологію та здоров'я людей. Особливо це стосується викидів таких небезпечних речовин, як поліхлоровані дибензодіоксини (ПХДД) і дибензофурани (ПХДФ), а також інших забруднювачів. Наприклад, у Китаї за останні десять років відбулися численні масові протести жителів, які проживають поблизу заводів з енергетичної утилізації, що висловлювали свої занепокоєння щодо потенційно негативних наслідків, пов'язаних із діяльністю цих підприємств.

На даний момент в Індонезії не спостерігається значного опору з боку суспільства до енергетичної утилізації відходів на сміттєзвалищах, оскільки ця галузь все ще знаходиться на стадії становлення. Проте з розширенням ринку в країні, ймовірно, зросте і тривога громадськості. Останні десять років принесли суттєві покращення в технологіях енергетичної утилізації відходів, і в науковому середовищі сформувався консенсус, що сучасні підприємства, обладнані новітніми технологіями, можуть бути економічно вигідними, безпечними та екологічно чистими джерелами електроенергії. Щоб ефективно реагувати на можливий суспільний опір, важливо забезпечити прозорість у питаннях, що стосуються здоров'я населення та стану навколишнього середовища.