Від визволителів угорської революції 1956 року до партнерів Кремля: парадокси угорської історії.

Сьогодні, 23 жовтня, 69 років тому почалася Угорська революція проти радянського впливу - повстання, яке стало символом опору тоталітарній окупації та прагненням до незалежності європейської країни

Студенти, робітники та звичайні громадяни Будапешта вийшли на вулиці, вимагаючи свободи, демократії та виходу радянських військ. Жорстоке придушення з боку СРСР залишило історичні шрами, які відчуваються й досі. Цей день нині в Угорщині вшановується як День свободи і пам'яті, хоча достатньо одного погляду на дії теперішнього керівництва країни, щоб зрозуміти, що дух тієї боротьби за незалежність дедалі більше затьмарюється проросійською політикою влади.

Еспресо зверне увагу на історичний контекст та ключове значення Угорської революції.

Після закінчення Другої світової війни Угорщина опинилася в центрі значних політичних перетворень. Країна, що на початку конфлікту підтримала нацистську Німеччину в спробі відновити території, втрачені за Тріанонським договором 1920 року, зазнала жахливих втрат. На початку 1945 року Червона армія вдерлася до Будапешта після тривалої облоги, яка завдала серйозної шкоди столиці та призвела до загибелі сотень тисяч людей.

Згідно з Ялтинською угодою, Угорщина опинилася під контролем Радянського Союзу.

Окупація Радянським Союзом спричинила величезний безлад, оскільки військовослужбовці Червоної армії пограбували країну, а нова влада видворила 600 000 угорців, які не виявляли лояльності, до трудових таборів, з яких близько 200 000 так і не повернулися.

У 1947 році комуністи, підтримувані радянським урядом, провели сфальсифіковані вибори, а вже в 1949-му оголосили про створення Угорської Народної Республіки — маріонеткового режиму під контролем сталінського соратника Матьяша Ракоші. У той період економіка країни зазнала значних руйнувань. Промисловість і сільське господарство були націоналізовані, а значна частина виробленої продукції експортувалася до СРСР як репарації, що спричинило голод і економічну інфляцію.

Політичні репресії, відомі як "чистки Сталіна", зачепили тисячі людей, включаючи опозиціонерів, інтелектуалів та навіть комуністів, які відхилялися від партійної лінії, піддаючи їх ув'язненню чи страти. У повсякденному житті угорців переважали бідність, цензура та страх. Більш того, радянська влада намагалася придушити національну ідентичність, запроваджуючи обов'язкове вивчення російської мови в школах і підтримуючи культ Сталіна.

У 1950-х роках населення відчувало економічну застійність, нестачу продуктів, бюрократичні репресії, втрату національної автономії. А у 1955 році Угорщина стала членом Варшавський договір, що остаточно закріпило її в радянському блоці.

Революція 1956 року не стала раптовим сплеском протесту, а була наслідком багатьох років гноблення. Після смерті Сталіна в 1953 році в Угорщині розпочався етап "відлиги": Ракоші тимчасово поступився місцем більш поміркованому Імре Надю, який ініціював певні реформи, серед яких були зменшення колективізації та поліпшення життєвих умов населення.

Проте Ракоші, залишаючись на посаді генерального секретаря партії, перешкоджав цим реформам, що призвело до усунення Надя у 1955 році.

У 1955 році вихід радянських військ з Австрії після Австрійського державного договору вселив в угорців надію на виведення радянських сил і з їхньої країни, але цього не сталося.

Ключовим моментом стало "секретне" звернення Хрущова на XX з'їзді КПРС у лютому 1956 року, в якому він розкритикував культ особи Сталіна. Ця промова потрапила до Угорщини через неофіційні канали і викликала сподівання на зміни. Особливо на фоні робітничого повстання в Познані, що відбулося в червні 1956 року в сусідній Польщі, яке призвело до падіння сталінського режиму. Новим лідером став Владислав Гомулка, який, незважаючи на тиск з боку Москви, ініціював реформи, схожі на ті, що започаткував Імре Надь в Угорщині.

Повалена голова статуї Сталіна, фото: Вікіпедія

Революція спалахнула 23 жовтня в Будапешті. Тоді тисячі студентів і робітників зібралися біля статуї польського генерала Юзефа Бема, солідаризуючись із поляками, і рушили до парламенту з петицією.

Демонстрація, що зібрала до 200 000 людей, мирно пройшла повз пам'ятник Сталіну, однак вночі натовп знищив його, оскільки цей витвір був символом сталінського поневолення.

Керівник комуністичної партії Угорщини Ерне Ґере відповів жорстко. Одразу радянські танки увійшли до міста, а поліція відкрила вогонь по натовпу біля Угорського радіо. Це перетворило протест на повстання. Повстанці швидко захопили ключові об'єкти, включаючи радіо, де Імре Надь оголосив себе прем'єром.

Частина армії стала на бік повсталих, почали формуватися робітничі ради, громадяни брали під контроль управління в інших містах, виголошуючи: "Ми більше не будемо рабами!"

До 28 жовтня революціонери контролювали Будапешт, сформували національну гвардію та робітничі ради. Надь сформував коаліційний уряд із непартійними силами, пообіцяв багатопартійну систему і нейтралітет Угорщини.

На початку Москва, здавалося, була відкрита до обговорення, оскільки Хрущов спочатку дав згоду на проведення переговорів. Проте 4 листопада радянські війська, що налічували 60 000 військових та 1000 танків, увірвалися до столиці, завдавши жорстокого удару.

Бої тривали до 10 листопада, проте партизанські дії продовжувалися до кінця року. В результаті конфлікту загинуло 2500 угорців і 700 радянських військових, ще 20 тисяч осіб отримали поранення, а близько 200 тисяч угорців стали біженцями, втікаючи до Австрії та Західної Європи.

Надь і його соратники були заарештовані, а Янош Кадар став маріонетковим прем'єром Угорщини, який у 1958 році дозволив стратити Імре Надя.

Обкладинка журналу "Тайм" та лідер революці Імре Надь, фото: Вікіпедія

Погашення революційного руху призвело до катастрофічних наслідків: приблизно 30 тисяч угорців потрапили під арешт, а сотні з них були страчені, серед яких були й провідні опозиційні діячі.

Економічна ситуація в країні була серйозно уражена страйками до 1957 року. Проте Кадар запровадив свою варіацію комуністичної ідеології, яка включала певні реформи, що дозволили приватну торгівлю та подорожі. Завдяки цьому, Угорщина здобула популярність під назвою "найщасливіший барак" у соціалістичному таборі.

Проте угорці не залишалися задоволеними і продовжували боротьбу. Тому до 1963 року більшість політичних в’язнів було звільнено. Врешті-решт, коли СРСР почав переживати кризу, в 1989 році в Угорщині відбувся крах комунізму, а 23 жовтня отримав статус національного свята.

Прапор 1956 року залишився в історичній пам'яті як національний символ з дірками, оскільки революціонери видалили герб Ракоші, прагнучи відновити герб Другої Угорської Республіки, що була знищена внаслідок перевороту 1948-49 років. Джерело: Вікіпедія.

Сьогодні Угорщина - член ЄС і НАТО, але під керівництвом Віктора Орбана з 2010 року країна переживає все більше падіння демократії та свободи, де проросійська орієнтація суперечить урокам 1956 року. Орбан, який у 1989-му прославився промовою на похоронах Надя, вимагаючи виведення радянських військ, нині - найближчий союзник Путіна в Європі. Він блокує санкції проти РФ, критикує підтримку України та навіть порівнює ЄС із СРСР у промовах на 23 жовтня.

Варто зазначити, що у 2024 році радник Віктора Орбана, Балаж Орбан, висловив думку про те, що Угорщина "імовірно, не протистояла б" російській агресії, згадуючи події 1956 року як приклад "обережності", що викликало обурення серед громадян країни.

Ця політика знецінює пам'ять про героїзм революції, оскільки, поки угорці щорічно вшановують героїв 1956 року як символ свободи, Орбан викривляє історію, подаючи революцію не як боротьбу з радянським гнобленням, а як опір будь-якому зовнішньому впливу, зокрема з боку Заходу.

Угорці досі вважають 1956 рік символом своєї незалежності, проте дії Орбана можуть перетворити це свято на беззмістовний ритуал, де історія використовується для сучасних геополітичних цілей, а не для відстоювання істини. Революція нагадує нам, що свобода не є даром, а є постійною боротьбою суспільства за свої права та можливість вибору.